Постанова № 76750579, 25.09.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 728/2029/17 Провадження № 22-ц/795/902/2018 Головуючий у I інстанції – Лобода Н. В. Доповідач - Бечко Є. М.Категорія – цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді: Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.,

секретар: Герасименко Ю.О.,

за участю: відповідача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року, ухвалене в складі судді Лободи Н.В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

дата складання повного тексту: 21 травня 2018 року, м. Бахмач,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованості у розмірі 255160 грн. 53 коп., а саме: за кредитом – 125664 грн., по відсотках – 118802 грн. 84 коп., по комісії – 10693 грн. 69 коп. та про стягнення витрат по сплаті судового збору у сумі 3827 грн. 41 коп.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що 13 вересня 2006 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №249. Відповідно до умов договору ОСОБА_3 був наданий кредит в сумі 130000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом, неустойки та інших платежів. На забезпечення умов виконання кредитного договору з ОСОБА_1 було укладено Договір поруки №230 від 13 вересня 2006 року за умовами якого ОСОБА_1 зобов’язалась перед банком відповідати за погашення ОСОБА_3 боргу. Між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» 17 грудня 2012 року був укладений договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого позивач набув статусу кредитора (стягувача) за договором №249 від 13 вересня 2006 року. ОСОБА_3 умови кредитного договору зобов’язання належним чином не виконав, внаслідок чого, станом на 11 квітня 2017 року, утворилась заборгованість в розмірі 255160 грн. 53 коп.

Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року позов ПАТ «Кредитні ініціативи» задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок погашення заборгованості 222898 грн. 47 коп., яка включає 125664 грн. 00 коп. – заборгованості за кредитом, 86540 грн. 78 коп. – заборгованості за відсотками та 10693 грн. 69 коп. – заборгованості за комісією

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в позові ТОВ «Кредитні ініціативи».

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не було досліджено обставини справи, належним чином не оцінено надані сторонами по справі докази, неправильно застосовано норми матеріального права та прийнято незаконне рішення.

ОСОБА_3 вказує, що судом було прийнято позицію позивача щодо тлумачення п.1.6 Додаткового договору від 29 грудня 2015 року Про припинення зобов’язання переданням відступного, де зазначено, що «в разі невиконання (або часткового виконання) боржником п.1.3 даного договору, сторони домовились про те, що грошові кошти, сплачені боржником на умовах п.1.5 цього договору в якості оплати суми відступного за цим договором, будуть спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором без врахування умов даного договору, після чого дія даного договору припиняється». В п.1.3 Додаткового договору вказано, що «відступним за даним договором є грошові кошти в національній валюті України в сумі 180000 грн.». Відповідач вважає, що оскільки главою 50 ЦК України не передбачено поновлення припиненого зобов’язання на вимогу однієї із сторін, невиконання (або часткове виконання) боржником п.1.3 даного договору є невиплата суми 180000 грн. до 29 листопада 2018 року. Після припинення первісних зобов’язань за Кредитним договором між сторонами по справі виникло нове зобов’язання (сплата 180000 грн. із процентною ставкою 0,01% річних до 29 листопада 2018 року), виконання якого можуть вимагати обидві сторони. Тому, ОСОБА_3 вважає, що позивач міг заявити позовні вимоги саме за невиконання зобов’язання по сплаті 180000 грн., а не посилатися як на підставу своїх вимог, на припинене зобов’язання.

Також ОСОБА_3 звертає увагу, що судом не було застосовано ст.617 ЦК України, згідно якої особа, яка порушила зобов’язання, звільняється відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Та звертає увагу, що обставиною, яка стала причиною несвоєчасного виконання умов Додаткового договору, є тяжка хвороба його матері, яка хвора на рак висхідного відділу ободової кишки та зауважує, що до матеріалів справи додана лише одна із виписок із історії хвороби, в якій вказана дата захворювання 2017 рік, тому суд неналежно дослідивши обставини справи у рішенні зазначив, що діагноз установлений 31 травня 2017 року, а порушення умов договору мали місце в грудні 2016 року, січні-лютому 2017 року, квітні-травні 2017 року.

У наданий судом строк ТОВ «Кредитні ініціативи» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, посилаючись на її безпідставність. Позивач зазначає, що оскільки ОСОБА_3 умови Додаткового договору від 29 грудня 2015 року не виконані, відповідно до п.1.6 грошові кошти, сплачені ним на умовах п.1.5 Додаткового договору в якості оплати суми відступного за цим договором, будуть спрямовані на погашення заборгованості за Кредитним договором без врахування умов Додаткового договору (в тому числі і анулюється зменшена відсоткова ставка в розмірі 0,01% річних та встановлюється на рівні 18% відповідно до п.2.2 Кредитного договору №249). Окрім цього, зазначено що дія Додаткового договору від 29 грудня 2015 року – припиняється, всі домовленості сторін втрачають свою силу та боржник зобов’язується сплачувати заборгованість на умовах Кредитного договору №249 від 13 вересня 2006 року. ТОВ «Кредитні ініціативи» звертає увагу, що внаслідок систематичного порушення умов Додаткового договору останній припинив свою дію і актуальним та таким, що підлягає поверненню став борг, передбачений попереднім договором і на даний час борг, з урахуванням погашення, складає 255160 грн. 53 коп. Не погоджується ТОВ «Кредитні ініціативи» з доводами ОСОБА_3 щодо звільнення від відповідальності на підставі ст.617 ЦК України, оскільки боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання незалежно від того, виникла така неможливість з його вини чи випадково, що регламентовано ст. 625 ЦК України.

ОСОБА_1 також подала відзив та просила апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» - відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_3 не дотримався умов Додаткового договору до Кредитного договору №249 від 13 вересня 2006 року про припинення зобов’язання переданням відступного від 29 грудня 2015 року, то даний Додатковий договір припинив свою дію відповідно до п.1.6 його положень і ОСОБА_3 повинен сплатити позивачу борг, який існував до укладення Додаткового договору, при цьому сплачені ним платежі повинні бути зараховані в погашення заборгованості за первісними зобов’язаннями.

З таким висновком колегія суддів Апеляційного суду повністю погоджується.

Судом встановлено що 13 вересня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір №249 за умовами якого Банк надав позичальнику кредит в розмірі 130000 грн. зі сплатою 18% річних за користування кредитом, строком до вересня 2026 року зі щомісячним погашенням, на ремонт та облаштування квартири зі здійсненням перевірки цільового використання кредиту. Відповідно до п.4.1 договору, виконання зобов’язань позичальника забезпечується порукою ОСОБА_1 та іпотекою трикімнатної квартири загальною площею 65,20 кв.м., що знаходиться у АДРЕСА_1 (а.с.5-9).

В той же день між Банком та ОСОБА_1 укладено Договір поруки №230 за умовами якого, остання зобов’язалась перед Банком відповідати за погашення боргу за Кредитним договором на засадах солідарного боржника (а.с.12).

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» був укладений договір відступлення прав вимоги, згідно з яким ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» передав, а позивач прийняв права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення, в тому числі і за договором, укладеними з ОСОБА_3 (а.с.19-29).

Відповідно до витягу з Реєстру позичальників до Договору про відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_3, яка станом на день відступлення включала 101274 грн. – основної непогашеної строкової суми кредиту; 24390 грн. – основної непогашеної простроченої суми кредиту; 42946 грн. 10 коп. – суми нарахованих, але не сплачених строкових процентів; 8460 грн. 11 коп. – суми нарахованих, але не сплачених прострочених процентів (а.с.39).

Згідно ч.1 ст.509, ст.526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.ч.1, 2 ст.598 ЦК України).

Зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином (ст.559), переданням відступного (ст.600), зарахуванням (ст.601), за домовленістю сторін (новація) (ст.604), прощенням боргу (ст.605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст.606), неможливістю його виконання (ст.607), смертю фізичної особи (ст.608), ліквідацією юридичної особи (ст.609). Згідно ч.2 ст.653 ЦК України, підставою припинення зобов'язання є розірвання договору.

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вбачається, що між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_3 29 грудня 2015 року був укладений Додатковий договір до Кредитного договору №249 від 13 вересня 2006 року про припинення зобов’язання переданням відступного (а.с.10-11).

Відповідно до умов Додаткового договору, зокрема згідно п.1.1. сторони домовились про припинення первісних зобов’язань Боржника, які виникли на підставі Кредитного договору із всіма змінами та доповненнями, і за якими боржник зобов’язувався повернути кредитору суму кредиту у розмірі 130000 грн. за Кредитним договором не пізніше 12 вересня 2026 року, сплатити відсотки за користування кредитами в порядку та на умовах, які визначені Кредитним договором, сплачувати неустойки, а також здійснювати всі інші платежі, як це передбачено Кредитним договором, зокрема, комісійну винагороду. Станом на 29 грудня 2015 року, тобто на дату укладення Додаткового договору, загальна сума заборгованості ОСОБА_3 за Кредитним договором складала 279154 грн. 21 коп., а саме: 125664 грн. – суми кредиту, 142796 грн. 52 коп. – суми відсотків за користування кредитом та 10693 грн. 69 коп. – комісії.

Згідно п.1.2. Додаткового договору первісні зобов’язання припиняються переданням Боржником Кредиторові відступного. Відповідно до положень п.1.3. відступним за даним Договором є грошові кошти в національній валюті України в сумі 180000 грн.

Пунктом 1.5. визначено порядок сплати, згідно з яким відступне передається Кредиторові шляхом безготівкового перерахування суми, що визначена на підставі п.п.1.3-1.4 Додаткового договору, на рахунок Кредитора в наступному порядку:

- у строк 29 грудня 2015 року боржник зобов’язується передати кредиторові грошові кошти у розмірі 30 000 грн. на рахунок кредитора;

- починаючи з 29 січня 2016 року у строк до 29 листопада 2018 року боржник зобов’язується передати кредиторові грошові кошти у розмірі 150000 грн., проте погоджений сторонами розмір щомісячного платежу за сумою відступного повинен складати не менше ніж: 2000 грн., починаючи з 29 січня 2016 року у строк до 29 листопада 2016 року; 42000 грн. у строк до 29 грудня 2016 року; 2000 грн. починаючи з 29 січня 2017 року у строк до 29 листопада 2017 року; 42000 грн. у строк до 29 грудня 2017 року; 2000 грн. починаючи з 29 січня 2018 року у строк до 29 листопада 2018 року та вноситись не пізніше 29 числа кожного календарного місяця починаючи з січня 2016 року на відповідний рахунок.

Умовами Додаткового договору сторони домовились змінити діючий порядок виконання позичальником зобов’язань щодо повернення заборгованості за Договором, встановивши розмір процентної ставки за користування кредитом на рівні 0,01% річних (п.1.5.3).

Також, п.1.6 Додаткового договору визначено, що в разі невиконання (або часткового виконання) боржником п.1.3. даного договору, сторони домовилися про те, що грошові кошти, сплачені боржником на умовах п.1.5 цього Договору в якості оплати суми відступного за цим Договором, будуть спрямовані на погашення заборгованості за Кредитним договором без врахування умов даного договору, після чого дія даного договору припиняється. Сторони домовилися, що таке припинення договору відбудеться без підписання будь-яких додаткових угод до цього договору. Після припинення дії даного договору всі домовленості сторін втрачають свою силу та боржник зобов’язується сплачувати заборгованість на умовах Кредитного договору №249 від 13 вересня 2006 року.

Тобто, умовами Додаткового договору чітко передбачено, що в разі невиконання/часткового виконання умов Додаткового договору, зокрема несплати у визначені договором строки конкретних сум, дія даного договору припиняється, домовленості втрачають свою силу і боржник має сплачувати заборгованість за умовами Кредитного договору. Відповідач мав сплатити кошти в сумі 30000 грн. та на кінець 2016 року періодичні платежі в сумі 44000 грн.

Також відповідно до п.4.1 Додатковий договір є реальним, тобто набуває чинності з моменту вчинення боржником (ОСОБА_3М.) дій, що передбачені п.п.1.2-1.5 статті 1 даного договору (які зазначені вище).

Однак в порушення умов Додаткового договору ОСОБА_3 було сплачено лише 22000 грн., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості та не заперечується відповідачем (а.с.40-41, 90-95, 100, 156-157).

Вбачається, що за 2017 рік ОСОБА_3 сплачено 62000 грн.: березень 2017 року 14000 грн.; червень 2017 року – 10000 грн.; липень 2017 року – 10000 грн.; серпень та вересень 2017 року – по 5000 грн.; жовтень 2017 року – 10000 грн.; листопад 2017 року – 8000 грн. (а.с.96-99).

Протягом 2018 року ОСОБА_3 було сплачено 22000 грн.: січень 2018 року – 2000 грн.; квітень 2018 року – 14000 грн. та 6000 грн. (а.с.90, 147, 148). 25.09.2018 року було сплачено ще 44 000 грн.

Тобто, на час подання позову ОСОБА_3 на рахунок Кредитної спілки сплачено 136000 грн., платежі здійснювались з порушенням умов Додаткового договору, тому позивачем було зараховані кошти на умовах Кредитного договору №249 від 13 вересня 2006 року.

З вимоги про досудове врегулювання спору вбачається, що позивач звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з питанням повернення заборгованість по кредиту в сумі 468880 грн. 96 коп. 24 липня 2017 року (а.с.42), однак відповідачі заборгованість не повернули.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги про невірне тлумачення судом першої інстанції умов Додаткового договору від 29 грудня 2015 року не можуть бути прийняті до уваги, оскільки умови вказаного договору є чіткими та не потребують додаткового тлумачення. Судом першої інстанції належним чином встановлено, що ОСОБА_3 порушив умови Додаткового договору від 29 грудня 2015 року, не сплативши передбачені п.1.5.2 кошти в сумі 42000 грн. у строк до 29 грудня 2016 року та саме тому кредитор продовжив проводити розрахунки за умовами Кредитного договору від 13 вересня 2006 року без підписання будь-яких додаткових угод, що передбачено п.1.6 Додаткового договору від 29 грудня 2015 року. У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у відповідності до законодавчого положення презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню. Посилання ОСОБА_3 на те, що позивач міг заявити позовні вимоги саме за невиконання зобов’язання по сплаті 180000 грн., а не посилатися як на підставу своїх вимог, на припинене зобов’язання, ґрунтуються на невірному розумінні норм права та умов Додаткового договору.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_3 посилався також на ту обставину, що його мати – ОСОБА_4 захворіла, тому у нього не було можливості вчасно повертати кошти за Додатковим договором, однак судом першої інстанції встановлено, що відповідно до виписки-епікризу з історії хвороби №3444 у матері відповідача був встановлений діагноз саме 30 травня 2017 року, згідно з яким було проведено оперативне лікування та надано рекомендації по реабілітації (а.с.101-102), в той час як заборгованість зі сплати коштів по Додатковому договору виникла на кінець 2016 року. Інших доказів, які б підтверджували захворювання матері відповідача раніше ні суду першої, ні суду апеляційної станції надано не було, тому доводи апеляційної скарги, що саме дана обставина стала причиною несвоєчасного виконання умов Додаткового договору не заслуговує на увагу. Наданий консультаційний висновок спеціаліста щодо хвороби ОСОБА_4 суду апеляційної інстанції не містить даних про дату захворювання останньої (а.с.213).

Доводи ОСОБА_3, що судом не було застосовано ст.617 ЦК України, також не можуть бути прийняті апеляційним судом. Так, на підставі ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається таким випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів. Тобто, не може бути підставою для звільнення ОСОБА_3 від відповідальності хвороба його матері. Крім того, відповідач не довів, що він поніс будь-які витрати на лікування матері. Незалежно від того, що стало причиною відсутності у боржника необхідної суми грошей (об'єктивні обставини чи суб'єктивна недбалість боржника), це не звільняє його від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Також в ч.1 ст.625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Суд першої інстанції вірно встановив, що у зв’язку з невиконанням позичальником вимог зазначеного кредитного договору у позивача виникло право вимагати від відповідача виконання зобов’язань по кредитному договору від 13 вересня 2006 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Враховуючи, що ухвалою судді Апеляційного суду Чернігівської області від 13 липня 2018 року було зупинено виконання рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року, виконання рішення суду першої інстанції слід поновити.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3– залишити без задоволення, рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 21 травня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 вересня 2018 року.

Головуючий:Судді: