Рішення № 76750374, 27.09.2018, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6782/18

Провадження № 2/750/1801/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2018 року м. Чернігів

Деснянський районний суд міста Чернігова у складі:

судді Карапута Л.В.,

секретаря Карацюба М.М.,

за участі позивача, відповідача, представника третьої особи КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради - ОСОБА_1,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

третя особа – Комунальне підприємство «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради,

в с т а н о в и в:

05.07.2018 позивач звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. В обґрунтування позову вказала, що в квартирі № 22/5 житлового будинку № 171 по вул. 1 Травня в м. Чернігові зареєстровані позивач, її син та дочка покійного чоловіка – відповідач по справі. Зазначила, що відповідач не проживає з 2003 року, комунальні послуги не сплачує, перешкод для проживання останній не створюються. В зв’язку із реєстрацією відповідача позивач не може оформити субсидію.

Позивач у судовому засіданні позов підтримала та пояснила суду, що спірна квартира була надана ОСОБА_4, з яким в 2003 році зареєструвала шлюб, а потім прописалася до вказаної квартири. У вказаній квартирі також була зареєстрована та проживала дочка її чоловіка ОСОБА_3. Через півроку після одруження ОСОБА_4 помер. Дочка не стала мешкати в квартирі, оскільки у неї був інший опікун, а потім вона фактично стала проживати в м. Києві у родичів покійного чоловіка. В даний час позивач одружилася та народила сина ОСОБА_5, з яким мешкає у квартирі.

Відповідач позов не визнала, надіслала до суду заперечення, у яких вказала, що спірна квартира є єдиним її житлом, обставини, через які відповідач не могла проживати є поважними, оскільки відповідач перебувала на навчанні в школі-інтернат в Чернігові, а пізніше – в Києві, де і проживає. Коли вона залишала вказану квартиру після смерті свого батька то ключів від квартири не мала і наданий час їй ключі ніхто не видає. По приїзду в Чернігів вона повідомляє позивача і відвідує квартиру, проте мешкати там не має можливості оскільки квартира є однокімнатною, де після смерті її батька фактично проживає інша сім’я.

Представник третьої особи надала пояснення, що акт про не проживання видавався виключно для надання субсидії, а не до суду.

Дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що згідно довідки про склад сім’ї від 04.07.2018 № 5781 в квартирі № 22/5 житлового будинку № 171 по вул. 1 Травня в м. Чернігові зареєстровані: ОСОБА_2 (квартиронаймач), ОСОБА_6 (син), ОСОБА_3 (дочка колишнього чоловіка) (а.с.5).

Згідно акту від 25.06.2018 ОСОБА_3 не проживає у зв’язку зі зміною місця проживання (а.с.4).

За змістом ч. 3 ст. 47 Конституції України та ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Як зазначає Європейський суд з прав людини, "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". "Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві..." («Кривіцька та Кривіцький проти України» § 41,42, ЄСПЛ, від 02.12.2010 року).

Враховуючи фактичні обставини справи, суд повинен встановити відповідність визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням критеріям, що викладені в п.2 ст.8 Конвенції.

Згідно ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності без поважних причин наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно ст. 72 ЖК України передбачено можливість визнання у судовому порядку особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" визначено, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні; у осіб, які потребують догляду; внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд бере до уваги, що спірна квартира була надана покійному батьку відповідачки, де остання була зареєстрована та проживала за час його життя. Після смерті батька відповідач була вимушена проживати в інтернаті та за місцем проживання свого опікуна, а наданий суду акт від 25.06.2018 року не містить інформації щодо часу не проживання відповідача у спірній квартирі, а був складений лише для пред’явлення у відділ соціальних допомог та субсидій, в зв’язку з чим суду не було надано беззаперечних доказів не проживання відповідача в спірній квартирі без поважних причин з 2003 року.

Також суд враховує, що відповідач не має іншого житла у власності та на праві користуванні, зареєстрована та вселилася у спірну квартиру на законних підставах, як донька свого батька, який отримував вказане житло, а тому квартира є житлом відповідача в розумінні ст. 8 Конвенції захисту прав людини та основоположних свобод (Термін житло в тлумаченні ЄСПЛ означає насамперед місце до особа є «вдома», незалежно від облаштування приміщення відповідно до національного закону «Баклі проти Сполученого Королівства» від 25.09.1996 року).

Відтак системний аналіз доказів, з огляду на ту обставину, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, не дозволяє суду зробити висновок, що позбавлення відповідача права на єдине житло не є співрозмірним із переслідуваною позивачем, законною метою - оформлення субсидії на послуги ЖКГ.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Чернігівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено 27.09.2018.

Суддя Л.В. Карапута