Рішення № 76748431, 19.09.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/21744/17

Провадження № 2/522/69/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Приморський районний суд міста Одеси

у складі: головуючого судді Загороднюка В.І.

при секретарі Смоковій А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання права користування, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась з позовом до ТОВ «Кей-Колект» треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради по якому просить суд усунути перешкоди, що вчиняються ТОВ «Кей-Колект» по відношенню до неї та до її малолітньої доньки ОСОБА_2 у володінні та користуванні предметом іпотеки, визнати за позивачами право володіння та користування квартирою № 156 в будинку № 28 по вул. Композитора Ніщинського в м. Одесі.

При цьому посилається на те, що ТОВ «Кей-Колект» незаконно позбавив її право користування спірною квартирою.

Відповідач по справі на даний час є власником спірної квартири, що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Оскільки позивачка вважає, що відповідач незаконно позбавив її права користування спірною квартирою, чим порушив її права, тому вона змушена звернутися за захистом до суду.

В судовому засіданні позивачка та представник позивача позов підтримали та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та просив в його задоволенні відмовити, посилаючись на те, що ТОВ «Кей-Колект» є власником спірної квартири, а негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею, однак позивачка у справі не є власницею спірної квартири.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що право власності на спірну квартиру зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект», що підтверджується інформаційною довідкою з реєстру прав власності на нерухоме майно, вказана обставина також не заперечується позивачами.

Судом було допитано в якості свідків, які надали пояснення, щодо даного спору. Суд критично оцінює покази свідків, оскільки один із свідків – позивач по справі та прямо зацікавлена у результаті розгляду справи, крім того позивачка при допиті в якості свідка підтвердила, що вказана квартира належить ТОВ «Кей-Колект».

Свідок ОСОБА_4 надала пояснення, до яких суд критично відноситься, оскільки вони не стосуються предмету розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону: у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, з моменту здійснення державної реєстрації відповідач набув право власності на спірну квартиру, а право власності позивачів, відповідно, є припиненим.

На час розгляду справи в матеріалах справи відсутні дані про визнання недійсними, укладених між сторонами правочинів та/або визнання незаконним набуття відповідачем права власності.

У порядку ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Указані положення кореспондуються із нормами частини першою статті 321 ЦК України, тому ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На даний час спірна квартира зареєстрована на праві власності за відповідачем.

У силу положень п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

А отже, право власності позивачів на спірну квартиру припинилось з моменту її відчуження, тобто з моменту здійснення державної реєстрації за новим власником.

Відповідно до п. 34 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 7 лютого 2014 року № 5, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення із зняттям останнього з реєстрації.

За позовами власників житлових будинків або квартир про усунення перешкод у користуванні цією власністю застосовується як спосіб захисту права власності зняття з реєстрації місця проживання в цих житлових приміщеннях колишніх членів сім’ї їх власника або інших осіб, що відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» належить до компетенції органів реєстрації місця проживання та місця перебування осіб.

Згідно зі ст. 7 цього Закону цими органами зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Таким чином, згідно із Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» підставою для зняття з реєстрації місця проживання є судове рішення про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Тому за відсутності заяви самої особи, необхідним є отримання рішення суду про визнання його таким, що втратив право проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

Згідно положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постановах від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14, від 16.11.2016 у справі № 6-709цс16.

Також зазначені правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року № 14-38цс18, зазначені у постановах Верховного суду у справах № 62-755св18 від 29.01.2018, № 61-261св17 від 21.02.2018, № 61-3011св18 від 16.05.2018, № 61-21012св18 від 24.05.2018, № 61-25960св18 від 07.06.2018.

Отже, відповідно з втратою права власності, позивачі втратили і право користування спірною квартирою, незалежно від наявної реєстрації їх місця проживання.

Таким чином, на час розгляду справи позивачі є такими, що втратили право користування спірним приміщенням у зв'язку з припиненням права власності, а тому не будучи членами сім'ї нового власника та без наявності згоди нового власника не мають відповідних правових підстав для користування спірною квартирою, оскільки квартира є саме власністю відповідача і він наділений правом розпоряджатися цим майном.

Право членів сім'ї власника жилого приміщення користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на спірне житло в особи, членами сім'ї якої вони є, а відповідно із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї. Оскільки квартира є власністю відповідача він наділений правом розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав, у тому числі й відмовлятися від майнових прав дитини (пункт 3 частини другої статті 177 СК України).

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» органи опіки та піклування зобов’язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже у разі вчинення правочину щодо нерухомого майна (договір іпотеки), право власності на яке або право користування яким мають діти, попередня згода органу опіки та піклування є обов’язковою.

Станом на момент укладення іпотечного договору, на підставі якого право власності на квартиру згодом перейшло до відповідача, будь-які треті особи не мали жодних прав на предмет іпотеки, що підтверджено матеріалами справи.

Право користування квартирою членів сім'ї її колишнього власника припинено внаслідок припинення права власності позивачів на це житло.

Оскільки згідно з встановленими обставинами справи малолітня дитина не мала прав на спірну квартиру під час передачі її в іпотеку банку, то й не має порушення її права на житло. А право користування малолітньою дитиною спірною квартирою припинено внаслідок переходу права власності на житло до нового власника на підставі іпотечного договору.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судому постанові від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2918цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-806 цс16, від 6 квітня 2016 року у справі № 6-589цс16, а також зазначений Верховним судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 61-11578св18.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім’ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до ст. 361 ЦПК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Згідно ст. 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Характерною особливістю цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі.

Позивачем цього позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем — лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.

Речово-правовий характер негаторного позову полягає в тому, що цей вид позову може бути поданий лише щодо індивідуально-визначеного майна, яке є об'єктом права власності як абсолютного права, від порушення якого повинні утримуватися усі оточуючі особи.

Однак позивачка не є власником спірної квартири, з цієї підстави немає підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 319, 321, 358, 361,383, 391 ЦК України, ст.ст. 213-215 ЦПК України суд, –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю, визнання права користування – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суду міста Одеси протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 26.09.2018 року

Суддя В.І.Загороднюк

19 вересня 2018 року