Постанова № 76744840, 25.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Постанова

Іменем України

справа № 642/8362/13-ц

провадження № 22-ц/790/107/18

25 вересня 2018 року

м. Харків

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії:

головуючого – Сащенко І.С.

суддів – Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

за участю секретаря Бойко А. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа – Харківська міська рада

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

на заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 травня 2014 року (суддя Пашнєв В.Г.)

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Харківська міська рада, про виділ в натурі частки зі спільного майна та визначення порядку користування земельною ділянкою, -

встановив:

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив виділити йому в натурі 65/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого в м. Харкові по вул. Черкаській, 64 з урахуванням розміру належної йому частки у праві власності та фактичного користування й визначити порядок користування земельною ділянкою.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно договору дарування від 28.12.2009 року він є власником 65/100 частин вищевказаного будинку та відповідно, 35/100 частин будинку належить відповідачу на підставі рішення суду від 11.02.1975 року. Порядок користування будинком між сторонами фактично склався, проте між сторонами не визначено порядок користування земельною ділянкою, адже він бажає повністю відокремити свою частину будинку та належну земельну ділянку, які з часом приватизувати.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05.05.2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Ухвалено виділити йому відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи № 10852 від 24 березня 2014 року в житловому будинку по вул. Черкаській, №64 літ. А-1 наступні приміщення : кухня 2-2 площею 17,5 кв.м.; житлова кімната-2-3 площею 13,8 кв.м.; надвірні будівлі: а – сіни; а1-ганок; а2-сіни; а3-ганок; Г-сарай; Д-погріб; В-вбиральня; №1-частина огорожі; №3-хвіртка; №4-огорожа. Встановлено порядок користування земельною ділянкою за варіантом І - плану земельної ділянки, запропонованого судовим експертом ХНДІСЕ ім. засл. Проф. ОСОБА_5, відображеним в додатку №2 до висновку експертизи №10852 від 24.03.2014 року, а саме І співвласнику на 65/100 частини виділяється в користування земельна ділянка площею 280 кв.м., у тому числі під будівлями. ІІ співвласнику на 35/100 частини виділяється в користування земельна ділянка площею 151 кв.м., у тому числі під будівлями. Границя розподілу земельної ділянки поділяє земельну ділянку на ділянки: від лінії забудови по вул. Черкаській, розділив огорожу на відрізки з розмірами 10,90 м і 10,10 м, далі по прямій лінії та по лінії розподілу житлового будинку, потім по прямій лінії довжиною 1,66 м., далі повернув направо по прямій лінії довжиною 2,13 м, потім повернув наліво по прямій лінії довжиною 9,35 м до границі земельної ділянки, розділивши огорожу на відрізки з розмірами 16,43 м і 5,57 м.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова заяву представника ОСОБА_3 (яка є правонаступником ОСОБА_2П.) - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3- ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду, а провадження у справі закрити. При цьому посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням Ленінського народного суду м. Харкова від 10.04.1973 року, яке набрало законної сили, було проведено виділ у користування частини житлового будинку, надвірних будівель та земельної ділянки домоволодіння за адресою: вул. Черкаська, 64 в м. Харкові одному із співвласників домоволодіння – ОСОБА_6. Інший співвласник домоволодіння – ОСОБА_7 проти встановлення вказаного порядку користування не заперечував. На підставі рішення Народного суду Ленінського району м. Харкова від 11.02.1975 року, яке набрало законної сили, при поділі майна колишньої дружини ОСОБА_8 та ОСОБА_2, останньому стало належати 35/100 частини спірного домоволодіння. Згідно технічного паспорту домоволодіння від 18.08.1984 року на плані земельної ділянки вже було проведено границю розподілу житлового будинку та земельної ділянки у відповідності із вказаними рішеннями суду. Однак, оскаржуваним рішенням суд повторно виділив в користування відповідачу ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 151 кв.м. замість 182 кв.м., як було вказано у рішенні Ленінського народного суду м. Харкова від 10.04.1973 року. Вважає, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки спір з приводу розподілу домоволодіння вже було вирішено і рішення набрали законної сили.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3- ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до ст. 364 ЦК України має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Проте погодитися з такими висновками судова колегія не може, оскільки вони не відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Встановлено, що спірне домоволодіння, розташоване за адресою м.Харкові по вул. Черкаській ,64 належало сторонам по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2

ОСОБА_1 є власником 65/100 житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться з адресою: ОСОБА_9, вул. Черкаська, 64 на підставі договору дарування, укладеного із ОСОБА_10 28.12.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_11 за №5477 (т.1 а.с.4,5).

Право власності на інші 35/10 частини вказаного домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_12 на підставі рішення Народного суду Ленінського району м.Харкова від 11.02.1975 року (т.1 а.с.12).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.12.2009 року загальна площа житлового будинку з надвірними будівлями складає 82,5 кв.м., житлова площа – 26,3 кв.м., площа земельної ділянки – 505 кв.м. Земельна ділянка зареєстрована згідно рішення РВК Ленінської райради від 07.02.1956 року за №36-1 (т.1 а.с.12).

ОСОБА_2 з 1962 року по 1974 рік перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (т.2 а.с.49).

Рішенням Ленінського народного суду м. Харкова від 10.04.1973 року між співвласниками домоволодіння - ОСОБА_6, якій за договором купівлі-продажу належало 35/100 частин домоволодіння по вул.Черкаській, 64 в м. Харкові та ОСОБА_7, якому належало 65/100 частин домоволодіння було визначено порядок користування будинком з надвірними будівлями та земельною ділянкою.

При цьому ОСОБА_6 у житловому будинку літ. А-1 було виділено приміщення 1-2 площею 11,2 кв.м., приміщення 1-3, площею 12,8 кв.м., сіни літ. а 4 (приміщення 1-4) площею 5,6 кв.м., частину сіней літ. а 2 (приміщення 1-1) площею 5,2 кв.м., сарай літ. Б, ? частину забора №1, а також частину земельної ділянки площею 182 кв.м.

Із вказаного рішення суду вбачається, що сторони проти вказаного варіанту поділу не заперечували (т.2 а.с.86-87).

Рішенням Народного суду Ленінського району м.Харкова від 11.02.1975 року в порядку поділу майна подружжя між ОСОБА_8 та ОСОБА_2, за останнім було визнано право власності на 35/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями (т.2 а.с.49).

Вказані рішення суду набрали законної сили і були виконані, про що свідчить копія технічного паспорту на домоволодіння по вул.Черкаській, 64 в м.Харкові, виготовлений Харківським МБТІ в 1984 році, з якого вбачається, що між співвласниками проведений фактичний поділ спірного домоволодіння та визначена межа земельної ділянки (т.2 а.с.63-66).

28.10.1994 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_13 Ленінським відділом РАГС було зареєстровано шлюб, актовий запис №492 (т.2 а.с.48).

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 27.10.2016 року ОСОБА_2 було оголошено померлим (т.2 а.с.50-51).

На підставі цього рішення 14.12.2016 року Ленінським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області видано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 08.11.2016 року, актовий запис №37 (т.2 а.с.53).

23.11.2016 року померла дружина ОСОБА_2 – ОСОБА_14, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Харківській області 24.11.2016 року, актовий запис №17188 (т.2 а.с.54).

ОСОБА_3 є донькою померлої ОСОБА_3 (ОСОБА_6І) (т.2 а.с.47).

18.01.2017 року ОСОБА_3 подала до Другої Харківської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини(т.2 а.с.55).

02.06.2017 року ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у порядку ст.1276 ЦК України, а саме на 35/100 частин житлового будинку №64 з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в м.Харкові по вул.Черкаська (т.2 а.с.184).

Таким чином ОСОБА_3 є правонаступником ОСОБА_2, оскільки відповідно до ст. 216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного із них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За нормами ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Як вже зазначалось, рішенням Ленінського народного суду м.Харкова від 10.04.1973 року між співвласниками спірного домоволодіння вже було було визначено порядок користування будинком з надвірними будівлями та земельною ділянкою. Рішення набрало законної сили.

Згідно ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Набуваючи частку у праві спільної часткової власності ОСОБА_1, як новий співвласник, зобов’язаний дотримуватися порядку володіння та користування спільним майном відповідно до часток у праві спільної часткової власності, встановленого між колишніми співвласниками.

Порушення цього порядку призведе до порушення прав, пов’язаних із здійсненням права власності іншого співвласника, яким на теперішній час є ОСОБА_3

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Желтяков проти України» від 09 червня 2001 року, зазначено, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (див. рішення суду у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [ВП], №28342/95, п. 61, ECHR1999-VII).

Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного та обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-Х).

Судом першої інстанції вищевказані обставини залишилишено поза увагою, що призвело де неправильного вирішення спору, оскільки позивачу були виділені приміщення, які вже були предметом виділу згідно рішення Ленінського народного суду м. Харкова від 10.04.1973 року, за яким, зокрема, сіни літ. а 2 виділялись власнику 35/100 частин домоволодіння. Оскаржуваним рішенням це ж приміщення виділено іншому співвласнику – ОСОБА_1 Крім того, за рішенням 1973 року першому співвласнику була виділена земельна ділянка площею 182 кв.м., при ухваленні заочного рішення її розмір скоротився до 151 кв.м., що є безумовним порушенням права ОСОБА_3 на здійснення права власності відповідно до порядку, який діяв на час володіння цим майном ОСОБА_2

Виходячи з вищенаведеної практики ЄСПЛ, скасування рішення суду, ухвалення рішення, що суперечить іншому рішенню суду, яке набрало законної сили та було виконане буде порушенням принципу юридичної визначеності, тобто п.1 ст.6 конвенції, а також ст.1 Першого протоколу до неї, оскільки в позивача після задоволення його вимог були законні сподівання на те, що його інтереси є остаточно захищеними.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Доводи про закриття провадження у справі на увагу не заслуговують, оскільки даний позов не є тотожним до позову, який розглядався у 1973 році між колишніми співвласниками спірного домоволодіння.

Обґрунтовуючи судове рішення, окрім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись ст.ст. 367, п.2 ч.1 ст. 374,376,381-384,390 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 – задовольнити частково.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 травня 2014 року – скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Харківська міська рада, про виділ в натурі частки зі спільного майна та визначення порядку користування земельною ділянкою – залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 вересня 2018 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І. Овсяннікова

ОСОБА_15