Постанова № 76744777, 11.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року

м. Харків

Справа № 2018/15226/2012

Провадження № 22ц/790/4848/18

Апеляційний суд Харківської області в складі:

Головуючого – Бровченко І.О.,

суддів – Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Прокопчук І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року у справі за заявою старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власника на яке не зареєстроване в установленому законом порядку,

В С Т А Н О В И В :

20 червня 2018 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла заява старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власника на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, а саме, просить надати дозвіл на звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування вказує, що в Київському відділі державної виконавчої служби міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області знаходиться виконавче провадження, а саме: - виконавчий лист № 2/640/372/13/03 від 08.04.2013, виданий Київським районним судом м. Харкова про стягнення суми боргу за договором позики солідарно з боржників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 250000 грн. та судового збору у розмірі 2500 грн. Загальна сума заборгованості складає: 252500,00 грн. Ухвалою № 2018/15226/12/03 від 14 листопада 2012 року виданої Київським районним судом м. Харкова вирішено накласти арешт на майно та грошові кошти, належні ОСОБА_2 Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності за боржниками не зареєстровано. Відповідно до абз. 2, ч. 4, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно, а тому і звернувся з даною заявою до суду.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року в задоволенні заяви старшого державного виконавця Київського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власника на яке не зареєстроване в установленому законом порядку відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що до вчинення державним виконавцем всіх можливих дій спрямованих на виконання рішення суду, звернення державного виконавця до суду з поданням про примусову реалізацію майна боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку є безпідставним. Крім того, судом зазначено, що за вимогами ч.10 ст. 440 ЦПК України державний виконавець повинен звертатись до суду поданням, а не з заявою, що не було здійснено державним виконавцем Київського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою задовольнити вищезазначену заяву, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування заяви зазначив, що у грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на незаконні дії та неправомірну бездіяльність державного виконавця, в задоволені якої ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 січня 2016 року та судовим рішення Апеляційного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року залишена без задоволення. Відмовляючи у задоволені скарги суди виходили з того, що державні виконавці вчинили всі необхідні дії щодо виконання рішення суду про стягнення заборгованості. Вважає, що у державного виконавця немає передбаченого законодавством обов’язку відновлювати інформацію по кожному виконавчому провадженні.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи скарги та дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що скарга задоволенню не підлягає.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала Київського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року вищевказаним вимогам закону відповідає.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 28 лютого 2013 року Київським районним судом м. Харкова ухвалено заочне рішення за результатами розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, яким позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволено в повному обсязі, було стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 52000,00 грн. неповернутої боржниками суми боргу за договором позики від 25 липня 2008 року, 13954,88 грн. процентів за користування позикою на рівні облікової ставки НБУ, 8736,00 грн. інфляційне збільшення суми боргу, 4940,71 грн. три проценти річних від простроченої суми боргу, та 164100,00 грн. передбаченої договором неустойки, 6268, 41 грн. моральної шкоди, а всього 250000,00 грн. Вказане рішення набрала законної сили без апеляційного оскарження.

На виконання цього рішення 08 квітня 2013 року позивачем були отримані виконавчі листи, та пред’явлені для примусового до Київського ВДВС ХМУЮ.

24 травня 2013 року державним виконавцем Київського ВДВС ХМУЮ були складені три постанови про відкриття виконавчих проваджень. Вказані виконавчі провадження досі відкриті та рішення суду залишається не виконаним.

07 грудня 2015 року заявник звертався до суду зі скаргою на неправомірну бездіяльність державного виконавця, проте ухвалою суду від 29 січня 2016 року, яка була залишена без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області, в задоволенні скарги було відмовлено.

В порядку проведення виконавчих дій державним виконавцем винесено постанову від 24 травня 2013 року про відкриття провадження, постанову від 31.08.2015 року про накладення арешту на майно боржника ОСОБА_2, отримана відповідь з ПФ, ДПІ по неотримання пенсії ОСОБА_2, отримані відповіді про місце реєстрації ОСОБА_4, ОСОБА_2, отримані дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за особою ОСОБА_2

Згідно вимог статті 50 цього Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику. У разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Дана норма закону кореспондується із пунктом 10 статті 440 ЦПК України, яка передбачає, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З поданих суду матеріалів не вбачається, що з вересня 2015 року до звернення до суду з відповідною заявою державним виконавцем вживалися всі заходи в рамках цього виконавчого провадження, які передбачені ЗУ «Про виконавче провадження» щодо встановлення факту відсутності у всіх боржників по виконавчому провадженню достатніх коштів чи рухомого майна для належного проведення виконавчих дій.

Крім того, доказів про те, що заявник звертався до КП «ХМБТІ» з приводу надання відомостей щодо реєстрації за боржником права власності на спірне нерухоме майно до суду не надано. Отже, достеменних доказів з приводу того, що вищезазначене нерухоме майно не було належним чином зареєстроване у встановленому законом порядку, до суду не надано.

Також, за вимогами ч.10 ст. 440 ЦПК України державний виконавець повинен звертатись до суду поданням, а не з заявою, що не було здійснено державним виконавцем Київського ВДВС міста Харків ГТУЮ у Харківській області.

Вирішуючи питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що суду не надано належних та допустимих доказів того, що державним виконавцем на час звернення до суду з відповідною заявою вчинено в повному обсязі виконавчі дії, спрямовані на виявлення коштів, рухомого майна боржника, на які можна звернути стягнення для погашення боргу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні подання зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного позивачем судового рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правові оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 259, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 388-392 ЦПК України, та пунктом 8 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2018 року.

Головуючий:

Судді -