Постанова № 76744637, 13.09.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 619/4524/15-ц (категорія: сімейні)

Провадження № 22ц/790/1243/18

13 вересня 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів:

головуючого судді - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_1,

- ОСОБА_2,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4

на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року (суддя Остропілець Є.Р.) у цивільній справі № 619/4524/15-ц

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_6 про визнання права власності на майно в порядку придбання майна в період шлюбу, -

встановив:

26.10.2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя в якому просив визнати за ним право власності на половину спільного майна подружжя, а саме – на ? частину житлового будинку №26 по вулиці Дімітрова в селі Безруки Дергачівського району Харківської області, вказуючи, що спірний будинок за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 20.04.2006 року, укладеного відповідачем ОСОБА_5 (покупець) і ОСОБА_7 (продавець) було придбано в період знаходження у шлюбі за їх спільні кошти за обопільною згодою, право власності в БТІ зареєстровано за відповідачкою, усі правовстановлюючі документи знаходяться також у неї.

У шлюбі з відповідачкою знаходився з 11.03.1989 року, спільних дітей від шлюбу не мають.

Після розірвання шлюбу на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19.10.2012 року між ними виник спір щодо розподілу майна подружжя, добровільно вирішувати який відповідач відмовляється, змушуючи його тимчасово проживати у іншому місці.

Відповідач ОСОБА_5 позов не визнала, вказуючи, що будинок не є спільною сумісною власністю, оскільки придбаний хоча і в період знаходження сторін у шлюбі, однак виключно за її особисті кошти, які для цієї мети надав їй син від попереднього шлюбу – ОСОБА_6 на підставі договору пожертви від 20.04.2006 року.

Стверджувала, що на той час у них своїх грошових коштів взагалі не було, оскільки вона отримувала незначну заробітну плату у розмірі 350-400 грн., працюючи на посаді медсестри в комунальному закладі «Харківський міський клінічний пологовий будинок №5», а позивач ОСОБА_3 з 1990 року, в тому числі і на період придбання цього будинку, через особисті переконання ніде працював, не мав власного заробітку та іншого доходу.

Будинок придбано виключно на кошти сина ОСОБА_6 і для його проживання в ньому разом із дружиною та двома дітьми і позивач із самого початку знав про це та не оспорював проживання в будинку сім’ї ОСОБА_6

Одночасно із запереченнями на позов ОСОБА_5 подала суду заяву про застосування строків позовної давності, як підстав відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 до неї у зв’язку із пропуском встановленого законом трирічного строку для звернення з позовом про захист порушеного права, який, на її думку, розпочався від дня укладення на її ім’я договору купівлі-продажу спірного будинку, тобто з 20.04.2006 року.

Також ОСОБА_5 звернулася із зустрічним позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати за нею право особистої приватної власності на вказаний у позовній заяві ОСОБА_3 житловий будинок із надвірними будівлями по вулиці Дімітрова 25 в селі Безруки Дергачівського району Харківської області, а також просила визнати за нею право власності на половину спільного сумісного майна подружжя – ? частину домоволодіння (житлового будинку із надвірними спорудами та земельною ділянкою) №10-а по вулиці Дружби (Леніна) у селі Безруки Дергачівського району Харківської області, вказуючи, що будинок №25 по вулиці Дімітрова придбано виключано на грошові кошти її сина ОСОБА_6, який з того часу в ньому і проживає.

Разом з тим, в період шлюбу із ОСОБА_3, протягом 1992-1993 року вона за спільні кошти з ним збудувала житловий будинок на земельній ділянці по вулиці Леніна (нині- вул..Дружби) 10-а в селі Безруки, виділений рішенням Безруківської сільської ради на ім’я ОСОБА_3 в період його знаходження у шлюбі з нею, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку.

В цьому будинку вона проживала весь цей час і проживає відтепер, тоді як ОСОБА_3 від утримання спільного домоволодіння усунувся.

У лютому 2016 року після отримання відомлстей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вона довідалася, що ОСОБА_3 незаконно, без її згоди, таємно від неї, приватизував вказану земельну ділянку, а в останній час таємно від неї демонтував водяний насос, відрізав будинок від газопостачальної мережі, електричної мережі.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з підстав пропуску ним строку позовної давності а також за недоведеністю позовних вимог, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 відмовлено з посиланням на ту обставину, що будинок №25 по вулиці Дімітрова і так зареєстрований на паві власності за нею, а будинок №10а по вулиці Дружби (колшня назва – вул..Ленан) в селі Безруки є самочинним будівництвом, оскільки не прийнятий в експлуатацію та не зареєстрований, а тому вона має право лише вимагати права власності на будівельні матеріали.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 скасувати, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, застосувавши строки позовної давності, невірно визначився з датою початку перебігу строків позовної давності, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Вказує, що суд не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, в тому числі договору купівлі-продажу та нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 про надання дружині ОСОБА_5 згоди на придбання за спільні кошти спірного будинку по вул..Дімітрова 25 в селі Безруки за спільні кошти подружжя.

Крім того, висновки суду, щодо неможливості застосувати до спірних правовідносин положення ст.60 СМ України, та пропуск строку позовної давності не відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідач ОСОБА_5 рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06.12.2017 року в частині відмови у задоволенні її зустрічного позову до ОСОБА_3 в апеляційному порядку не оскаржила, відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не надала, хоча достеменно проінформована апеляційним судом про права та обов’язки на стадії апеляційного перегляду справи, після чергового відкладення розгляду справи за її проханням надати час, в наступні судові засідання не з’явилася, про причину неявки не повідомила.

ОСОБА_6, якого судом першої інстанції за клопотанням ОСОБА_5 залучено до справи у якості третьої особи на її боці, з апеляційною скаргою також не звернувся, письмовий відзив на апеляційну скаргу подавати відмовився, хоча з’являвся в судові засідання апеляційного суду як третя особа та, посилаючись на видану відповідачем ОСОБА_5 довіреність на представництво її інтересів, звертався з клопотанням про відкладення розгляду справи до повернення матері із Польші, а після заявлених нею в апеляційному суді клопотань про відкладення розгляду справи, просив надати час для пошуку адвоката, в наступне після цього звернення судове засідання не з’явився, про причину особистої неявки та неявки адвоката не повідомив.

Зважуючи на очевидне недобросовісне здійснення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 процесуальних обов’язків та зловживання процесуальними правами, а також на вимоги ст.ст. 371, 372 ЦПК України апеляційний суд визнав за необхідне розглянути справу без їх участі.

Позивач ОСОБА_3 та його представник адвокат ОСОБА_4ВА. апеляційну скаргу підтримали і просили задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 не переглядається у зв’язку з відсутністю на нього апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, а учасниками справи не оспорюється, що ОСОБА_3 11 березня 1989 року уклав шлюб із ОСОБА_9, якій після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_3. Спільних дітей від шлюбу вказані особи не мають. Під час знаходження сторін у шлюбі 20 квітня 2006 року державним нотаріусом Дергачівської державної нотаріальної контори ОСОБА_10 посвідчено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купила жилий будинок з надвірними будівлями по вулиці Дімітрова 25 в селі Безруки Дергачівського району Харківської області за 50843 грн., з яких гроші в сумі 25843 грн ОСОБА_7 отримав від покупця ОСОБА_5 при підписанні цього договору, а решту грошей в сумі 25000 грн. покупець ОСОБА_5 зобов’язалася сплатити продацю ОСОБА_7 до 20.10.2006 року.

24.05.2006 року Слатинське комунальне підприємство з технічної інвентаризації «Інвентаризатор» зареєструвало право власності ОСОБА_5 на будинок на підставі вказаного договору купівлі-продажу.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19.10.2012 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5 задоволено, шлюб розірвано.

Постановляючи 06.12.2017 року рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та визнання за ним права власності на ? частину будинку №25 по вулиці Дімітрова в с.Берзруки, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом після того, як минув передбачений законом трирічний строк позовної давності, початком якого є дата укладення договору купівлі-продажу будинку, і з заявою про поновлення пропущеного строку до суду не звертався.

Крім того, вказував суд в обґрунтуванні цього рішення, позивачем ОСОБА_3 не надано доказів наявності у нього на час придбання спірного будинку доходів або грошових коштів, як б належали до спільних коштів подружжя та які б дозволяли придбати спірний будинок, оскільки ОСОБА_3 тривалий час не мав самостійних заробітків, не приймав участі в купівлі будинку коштами чи працею.

Однак з таким вирішенням позову ОСОБА_3 колегія суддів погодитися не може і вважає, що воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення у зв’язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, суду справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права полягає, перш за все, у постановлення рішення з посиланням на дві взаємовиключні обставини, а саме: на недоведеність позовних вимог щодо факту порушення права спільної сумісної власності подружжя та його поділ у зв’язку з розірванням шлюбу, та на пропущення ОСОБА_3 встановленого законом трирічного строку позовної давності, що у відповідності до статті 267 ЦК України є самостійною підставою для відмови у позові.

При цьому поза увагою суду залишилась та обставина, що передбачені статтею 267 ЦК України наслідки сплину позовної давності застосовуються у разі встановлення порушення права особи, яка звернулася до суду із заявою про захист порушеного права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції не звернули уваги на те, що спірний будинок по вул.Дімітрова 25 в селі Безруки набуто у власність в період перебування сторін у шлюбі.

Той факт, що будинок зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні.

Доказом набуття будинку у спільну власність подружжя за спільні кошти є відповідна заява ОСОБА_3 від 20.04.2006 року про надання своїй дружині ОСОБА_5 згоди на купівлю за їх спільні кошти житлового будинку №25 по вул..Дімітрова в с.Безруки, яка посвідчена тим же нотаріусом, який посвідчив 20.04.2006 року і укладений у відповідності з цією заявою договір купівлі-продажу будинку.

Конструкція норми ст.60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17.

Отже, житловий будинок №25 по вул.Дімітрова в с.Безруки є спільною сумісною власністю подружжя.

Посилання відповідача ОСОБА_5 на покази свідків та нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_7 вказаний висновок не спростовують, оскільки відповідачем не спростовані нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3 від 20.04.2006 року про надання дружині ОСОБА_5 згоди на купівлю за спільні кошти будинку та посвідчений 20.04.2006 року тим же нотаріусом договір купівлі-продажу, за умовами якого саме дружина позивача, а не її син ОСОБА_6 купила будинок №25 по вул..Дімітрова, як і не спростований факт отримання саме від неї, а не від ОСОБА_6 продавцем ОСОБА_7 при укладенні угоди 25843 грн., а решту – 20000 грн., згідно його ж заяви, посвідченої тим же нотаріусом 12 грудня 2006 року, від ОСОБА_5, а не від ОСОБА_6, як це потім почав стверджувати ОСОБА_7 через десять років після виникнення спору у суді. (а.с.5, 31, 32, 79, 80 ).

Як ОСОБА_3, так і ОСОБА_5 не нажали належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо джерела походження грошових коштів, за які було набуте спірне майно. Зважуючи на ту обставину, що жодним із них не доведено отримання коштів у незаконний спосіб, а в зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 стверджує, що за спільні кошти та за рахунок спільної праці ними збудовано житловий будинок №10 по вулиці Дружби (Леніна) 10-а в с.Безруки, відсутні підстави не погоджуватися з доводами позивача ОСОБА_3 про набуття ними 20.04.2006 року у спільну сумісну власність будинку №25 по вул..Дімітрова за спільні кошти подружжя, які складаються також і з грошових коштів, отриманих ним від надання послуг по ремонту транспортних засобів за цивільно-правовими угодами.

Суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки відповідно до частини 1 статті 261 ЦПК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому суд помилково вважав початком відлік такого строку день укладення договору купівлі-продажу від 20.04.2006 року за яким покупцем спірного будинку вказана ОСОБА_5, оскільки згідно ст.60 СК України вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Оскільки сторони такої згоди не досягли, вважається, що з дня розірвання шлюбу згідно частини 1 статті 261 ЦК України та частини 2 статті 72 СК України, розпочинається перебіг трирічного строку позовної давності.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя 26.10.2015 року, тобто в межах передбаченого законом трирічного строку позовної давності. (ст.ст. 253, 257, 261 ЦК України, ст.72 СК України).

Отже підстави для застосування до позову ОСОБА_3 наслідків, передбачених частиною 4 статті 267 ЦК України і відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України колегія судів розподіляє судові витрати.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року в частині відмови у задоволені позовної заяви ОСОБА_3 – скасувати і ухвали в цій частині нове.

Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину житлового будинку № 25 по вул. Дімітрова в с. Безруки, Дергачівського району, Харківської області придбаної під час шлюбу за сумісні кошти.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 845 грн. у якості відшкодування судових витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_5 (РНОКПП - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 929 грн. 55 коп. у якості відшкодування судових витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17 вересня 2018 року.

Головуючий – П.В. Кісь

Судді: І.С. Сащенко

ОСОБА_2