Ухвала суду № 76742691, 27.09.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/589/17

Номер провадження 1-кп/623/46/2018

У Х В А Л А

іменем України

27 вересня 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді: Гуренко М.О.,

за участю прокурора: Козир М.В.,

при секретарі: Лисенко О.В.,

обвинуваченого: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 357 КК України, –

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2017 року до судді Гуренко М.О. надійшов указаний обвинувальний акт по кримінальному провадженню №120162203200001363.

В судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України є наявними та не зменшилися.

Обвинувачений ОСОБА_1 проти цього клопотання заперечував та просив змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт, мотивуючи своє клопотання тим, що в нього в м. Ізюм є постійне житло за адресою вул. Тургенєва буд.17, де він буде перебувати, нікуди не втече та буде з’являтися до суду за першою вимогою, а також не буде тиснути на свідків.

Заслухавши думку учасників судового провадження суд, встановив наступне.

Відповідно до ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов’язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення та тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується.

Дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувались до нього раніше є також однією з обставин, що враховується при обранні запобіжного заходу відповідно до п. 9 ч.1 ст.178 КПК України.

У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Особлива тяжкість покарання, що загрожує в разі визнання його винним, у сукупності із даними про особу обвинуваченого, з огляду на вірогідність незаконного впливу на потерпілого, свідків кримінального правопорушення, враховуючи можливість перешкоджання кримінальному провадженню, спростовує доводи про відсутність ризиків.

Відповідно до п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в даному випадку особа обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, в цьому полягає суспільний інтерес, що виправдовує відповідний відступ. Враховуючи покарання, яке передбачено за вказане правопорушення існує ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, окрім того, існує ризик можливого впливу на свідків, допит яких не проведено.

Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі «Волосюк» проти України).

Також необхідно врахувати практику ЄСПЛ викладену в рішенні «Харченко проти України», а саме те, що превалюється суспільний інтерес, виправдовується відступ від принципу поваги до особистої свободи.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.

З практики ЄСПЛ вбачаються, принципи конвенційного прецедентного права, як підстави для відмови в звільненні особи з-під варти, а саме: 1. ризик неявки обвинуваченого на судовий розгляд (рішення ЄСППЛ «Штегмюллер проти Австрії» від 10.11.1969 року; 2. ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя ( рішення ЄСППЛ «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968 року).

У справі «Москаленко проти України» (рішення від 20.05.2010 року п. 36) Європейський суд зазначив, що органи судової влади неодноразово посилалися на імовірність того, що до заявника може бути застосоване суворе покарання, враховуючи тяжкість злочинів, у скоєнні яких він обвинувачувався. У цьому контексті ЄСПЛ нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Також ЄСПЛ визнав, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

В рішеннях Європейського суду існує розширене трактування терміну обґрунтована підозра, який означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об’єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року). Що будь-яка стороння особа може бути переконаною в тому, що ця особа причетна до даного кримінального провадження.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

При вирішенні клопотання суд враховує також тяжкість покарання у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_1, його вік, стан здоров`я, негативну репутацію, те, що він не працює, не має міцних соціальних зв`язків, сім’ї та житла, тому що жодних підтверджуючих його слова документів з приводу наявності в нього постійного місця проживання суду не надано, а також те, що обвинувачений ОСОБА_1 раніше притягувався до кримінальної відповідальності за тяжкі злочини, наявні судимості, обвинувачується у вчиненні злочинів протягом іспитового строку, обвинувачується у скоєнні тяжких, середньої та невеликої тяжкості злочинів, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від 3 до 8 років, крім того у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 вже раніше було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням радіоелектронних контролюючих приладів, умови виконання якого ним порушено, а саме обвинувачений переховувався від органу досудового розслідування та суду, був відсутній за місцем проживання, оголошувався в розшук, оцінюючи суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому та ймовірну можливість продовження обвинуваченим протиправної поведінки у подальшому, а тому є всі підстави вважати, що існує загроза, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих, свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема здобувати собі як ніде не працююча особа матеріальні засоби для існування, а також те, що на даний час судовий розгляд ще не завершено, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів, а тому суд вважає, що застосування стосовно ОСОБА_1 більш м’яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, таким чином суд вважає, що необхідно продовжити стосовного обвинуваченого ОСОБА_1 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк два місяці.

На підставі викладеного, керуючись ст. 217, 314 – 316, 334, 177, 178, 331, 369 КПК України, ст. 5 Європейської конвенції з прав людини, суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

В задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт – відмовити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Харківській установі виконання покарань №27 строком на 60 днів, тобто до 25 листопада 2018 року включно.

Призначити кримінальне провадження до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ізюмського міськрайонного суду Харківської області на 15 годину 00 хвилин 16 жовтня 2018 року.

Копію ухвали для виконання направити в Харківську установу виконання покарань №27.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора.

У судове засідання викликати сторін кримінального провадження.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: М.О. Гуренко