Постанова № 76742126, 24.09.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - ОСОБА_1

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 417/867/15-ц

Провадження № 22ц/782/624/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Коротенка Є.В., Луганської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Данько Л.С.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2

на рішення Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року ухваленого у складі судді Чернік А.П. в смт. Марківка Луганської області, повний текст рішення складено 22 травня 2018 року,

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказало, що 22 вересня 2006 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № LGН1АU01280579, відповідно до умов якого банк зобов’язався надати відповідачу кредит в сумі 56843 грн. на термін до 20 вересня 2013 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Згідно умов укладеного договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати, відповідач повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, комісії, а також інших витрат згідно з кредитним договором. У випадку порушення зобов’язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов’язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав, у зв’язку з чим станом на 19 травня 2015 року за відповідачем утворилася заборгованість у сумі 373421,45 грн., яка складається з: 52984,98 грн. – заборгованість за кредитом, 94129,71 грн. – по процентам за користування кредитом, 5570,81 грн. – по комісії за користування кредитом, 220735,95 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором № LGН1АU01280579 від 22 вересня 2006 року в розмірі 373421,45 грн. та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Марківського районного суду Луганської області від 27 липня 2015 року позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” заборгованість за кредитом в сумі 281784,55 грн. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 28 лютого 2017 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволена, скасовано заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 27 липня 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем надана суду заява про застосування строку позовної давності, при цьому згідно розрахунку заборгованості строк виконання зобов’язання сплив 28 вересня 2009 року, а тому на день звернення до суду позивач пропустив строк позовної давності як до основної вимоги, так і до додаткової вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг

В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати рішення Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнувши на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість в загальному розмірі 281784,55 грн. та покласти на відповідача судові витрати,посилаючись на недоведеність обставин, щомають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить змінити рішення Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року, відмовивши публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» у позові за необґрунтованістю та пропуском строку позовної давності, посилаючись не неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали апеляційні скарги

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» посилається на те, що суд помилково застосував встановлену законом позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами, оскільки кредитний договір укладено 22 вересня 2006 року з кінцевим терміном повернення кредиту 20 вересня 2013 року, відповідач визнав свій борг 22 жовтня 2013 року надавши позивачу довіреність на реалізацію заставного автомобіля з метою погашення кредитної заборгованості та передав його банку, у зв’язку з чим перебіг строку позовної давності перервався та почався з 22 жовтня 2013 року і сплинув 22 жовтня 2016 року.

Додатково публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» зазначає, що оскільки кредитний договір діяв до 20 вересня 2013 року, а позовна заява подана 04 червня 2015 року, то відповідно до окремих платежів підлягає стягненню заборгованість з 04 червня 2012 року по 20 вересня 2013 року по тілу кредиту та комісії, а також за період з 04 червня 2012 по 20 вересня 2015 року – по процентам, оскільки зазначені періоди знаходяться в межах позовної давності.

В липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості з комісії в сумі 5570,81 грн. є безпідставними, оскільки виплата комісії умовами кредитного договору не передбачена. Крім того, він не був повідомлений банком про підвищення відсоткової ставки, а тому вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, виходячи з 26,40 % річних, також є необґрунтованими.

Додатково відповідач зазначив, що заборгованість по процентам за подвійною процентною ставкою на місяць та 61 % річних нараховані незаконно, оскільки кредитним договором таких умов не передбачено. Також, відповідач вважає, що позивачем неправомірно збільшено суму заборгованості з урахуванням страхових платежів за договором страхування наземного транспорту від 22 вересня 2007 року.

Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки останній листом від 13 вересня 2010 року про дострокове погашення кредиту, який направлений відповідачу 20 листопада 2010 року та отриманий ним 01 грудня 2010 року, змінив порядок і строки повернення кредиту. При цьому, відповідач зазначає, що позов в частині стягнення пені також не підлягає задоволенню у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

(2) Позиція учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача, зазначивши, що посилання банку на переривання строку позовної давності у зв’язку з визнанням відповідачем боргу, про що свідчить передача позивачу автомобіля з метою погашення кредитної заборгованості, є помилковим, оскільки він заборгованість не визнав, а передача автомобіля здійснена виключно на виконання умов договору застави. Крім того, відповідач зазначив, що порядок розрахунку строку позовної давності, зазначений банком в апеляційній скарзі, не відповідає обставинам справи та наданим доказам. Також, ОСОБА_2 посилається на те, що сума заборгованості позивачем нарахована з порушенням умов договору та закону.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 03 серпня 2018 року публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» роз’яснювалося право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргуОСОБА_2 у письмовій формі, проте від позивача не надійшло відзиву на апеляційну скаргу відповідача.

Представник позивача, який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» підтримав, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 не визнав.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час і місце повідомлений належним чином і в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції», шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу цієї ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Не заперечував проти розгляду справи без його участі, зазначивши про це в заяві.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом встановлено, що 22 вересня 2006 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 у письмовій формі укладено кредитний договір № LGH1AU01280579 , відповідно до п. 1.1 якого банк зобов’язався надати відповідачу кредит у сумі 56843 грн. для купівлі автомобіля шляхом перерахування коштів на відкритий у ЗОД АППБ «Аваль» поточний рахунок № 260034269 Луганськ-Авто ВАТ, на строк з 22 вересня 2006 року до 20 вересня 2013 року включно, а також 20690,85 грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості.

Відповідач відповідно до п. 2.2.2-2.2.4 зобов’язався повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитними коштами, винагороду і комісію в порядку, сумах і строки, передбачені п. 1.1, 2.3.3 договору.

22 вересня 2006 року на виконання зобов’язань за кредитним договором позивач перерахував грошові кошти в сумі 56843 грн. на рахунок ВАТ «Луганськ-Авто», що підтверджується меморіальним ордером, платіжним дорученням, ордером-розпорядженням.

Відповідачем не в повному обсязі виконувались зобов’язання за кредитним договором, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка згідно з наданим позивачем розрахунком, виписками по рахунках станом на 19 травня 2015 року становить 373421,45 грн. та складається з: 52984,98 грн. - заборгованість за кредитом; 94129,71 грн.- заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом; 5570,81 грн. – заборгованість з комісії; 220735,95 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).

Згідно статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Сторони кредитного договору узгодили строки повернення кредиту та сплати процентів за його користування шляхом внесення щомісячних платежів з 22 по 27 число кожного місяця, у сумі 1217,23 грн., що складається із заборгованості по кредиту, відсотків, винагороди, комісії, а також право кредитора вимагати дострокового повернення кредиту, процентів за його користування та інших сум у разі порушення умов договору (пункти 1.1, 2.3.3).

Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено, що банк має право змінити умови договору – зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов’язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, відповідно до ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов’язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов’язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування.

Позивач листом від 13 вересня 2009 року за № НОМЕР_1 надіслав відповідачу повідомлення з вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін з дати одержання цього повідомлення та попереджено ОСОБА_2 про намір звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу або будь-яким іншим чином передбаченим договором або законом.

Отже, ПАТ КБ «Приватбанк» використало право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, як передбачено п. 2.3.3. кредитного договору, шляхом направлення вимоги, яка отримана відповідачем 01 грудня 2010 року, що підтверджується матеріалами справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред'явлення досудової вимоги, так і шляхом звернення до суду.

Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом, ПАТ КБ «Приватбанк» відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінило строк виконання основного зобов'язання з 20 вересня 2013 року на 08 грудня 2010 року, а тому перебіг позовної давності за вимогами банку про повернення кредиту та платежів за ним почався з 08 грудня 2010 року.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16, пред'явлення кредитором вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В статті 257 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.

Останній платіж в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем здійснено 28 вересня 2009 року, про що не заперечувалося представником позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Із матеріалів справи вбачається, що із цим позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором позивач звернувся до суду 28 травня 2015 року.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивач, направивши на адресу відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, змінив строк виконання зобов’язання з 20 вересня 2013 року на 08 грудня 2010 року, при цьому із позовом звернувся до суду лише 28 травня 2015 року, тобто поза межами строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції, що є підставою для відмови у позові.

Суд першої інстанції, зазначаючи про пропуск позивачем встановленої статтею 257 ЦК України позовної давності, не врахував того, що перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, та у разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених стороною позивача поважних причин її пропуску.

Однак, суд першої інстанції не надав правової оцінки наведеним відповідачем у заяві про перегляд заочного рішення та у письмових запереченнях на позовну заяву доводам і наданим ним доказам, а послався лише на пропуск позивачем строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково застосував встановлену законом позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами, оскільки кредитний договір укладено 22 вересня 2006 року з кінцевим терміном повернення кредиту 20 вересня 2013 року, відповідач визнав свій борг 22 жовтня 2013 року надавши позивачу довіреність на реалізацію заставного автомобіля з метою погашення кредитної заборгованості та передав його банку, у зв’язку з чим перебіг строку позовної давності перервався та почався з 22 жовтня 2013 року і сплинув 22 жовтня 2016 року не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 28 лютого 2017 року заява ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення задоволена, скасоване заочне рішення Марківського районного суду Луганської області від 27 липня 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, розгляд справи призначено на 03 квітня 2017 року, про час та місце проведення якого публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» повідомлено належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Розгляд справи було відкладено на 24 квітня 2017 року у зв’язку з перебуванням судді на лікарняному.

В суді першої інстанції справа неодноразово призначалася до розгляду у судові засідання на 30 травня 2017 року (задоволено клопотання представника позивача про участь у розгляді справи в режимі відеоконференції), на 23 червня 2017 року (представник позивача приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції), на 12 липня 2017 року, на 19 серпня 2017 року (заява позивача про перенесення розгляду справи), на 12 вересня 2017 року (представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції, оголошено перерву), на 06 жовтня 2017 року (суддя перебував на лікарняному), на 20 листопада 2017 року, на 19 грудня 2017 року, на 11 січня 2018 року, на 14 лютого 2018 року, на 06 березня 2018 року (представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції), на 22 березня 2018 року, на 11 квітня 2018 року, останній раз на 23 квітня 2018 року (представник позивача приймав участь в режимі відеоконференції), коли судом було винесено оскаржуване рішення.

При цьому в матеріалах справи наявні відомості про належне повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» про дату, час і місце розгляду справи.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, представник ПАТ КБ «Приватбанк» приймав участь у розгляді справи в судових засіданнях, надавав суду як пояснення, так і докази, не був позбавлений можливості заявляти клопотання та користуватися іншими процесуальними правами, передбаченими ЦПК України. Отже судом першої інстанції дотримано принцип рівності та змагальності сторін.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

В частині 2 статті 77 ЦПК України, в редакції закону від 03.10.2017 року, передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Однак, на протязі усього часу розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача, який приймав участь у розгляді справи, надавав пояснення, не зважаючи на вимоги ст. 60 ЦПК України (в редакції яка діяла до 15 грудня 2017 року), ст. 81 ЦПК України (на час постановлення рішення) про те, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, клопотань про приєднання до матеріалів справи та дослідження доказів, які додані до апеляційної скарги не заявляв, як і не заявляв клопотань про витребування цих доказів у разі неможливості надати їх до суду. Проте, мав можливість звернутися до суду із такими клопотаннями.

Звертаючись до суду ПАТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх позовних вимог надало кредитний договір, меморіальний ордер, платіжне доручення, ордер розпорядження. Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача надавалися докази, а саме: виписка про рух коштів, меморіальні ордери.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були надані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

В апеляційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування причин не подання до суду першої інстанції акту від 22 жовтня 2013 року, заяви від 22 жовтня 2013 року, довіреності від 22 жовтня 2013 року. Так, як зазначалося вище, розгляд справи в суді першої інстанції після скасування заочного рішення становить більше року.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», який приймав участь у справі в режимі відеоконференції, підставою ненадання зазначених вище доказів до суду першої інстанції зазначив те, що в суді першої інстанції справа супроводжувалася іншим представником банку.

Зазначені обставини свідчать про те, що додані до апеляційної скарги документи судом першої інстанції не досліджувалися, а судом апеляційної інстанції відмовлено у їх прийнятті та дослідженні, оскільки не надано апеляційному суду доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від позивача, як це передбачено ч. 3 ст. 367 ЦПК України, про що постановлена ухвала, яка занесена до протоколу судового засідання.

Щодо порядку подання доказів під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції зазначено в постанові ОСОБА_3 Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 638/13998/14-ц.

Так, частково заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем неправомірно збільшено суму заборгованості з урахуванням страхових платежів за договором страхування наземного транспорту від 22 вересня 2007 року, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 22.09.2007 року між закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Інгострах» та ОСОБА_2 укладено договір страхування наземного транспорту № LQH1AU00000692, відповідно до умов якого страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхове відшкодування страхувальнику або вигодонабувачу, а страхувальник зобов’язується своєчасно сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови страхування.

В пункті 8 договору страхування зазначено, що страховий платіж становить 2384,41 грн.

З виписки по рахунку вбачається, що позивачем 21.09.2007 року перераховано страхову премію по договору особистого страхування № LQH1AU00000693 в сумі 568,43 грн. Перерахування за зазначеним договором здійснювалися позивачем також 19.09.2008 року в сумі 568,43 грн., 21.09.2009 року в сумі 568,43 грн., 21.09.2010 року в сумі 568,43 грн., 21.09.2011 року в сумі 568,43 грн., 21.09.2012 року в сумі 568,43 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази підтверджуючі факт укладення договору особистого страхування № LQH1AU00000693.

Отже позивачем не надано доказів існування між сторонами правовідносин за договором особистого страхування, тому вимоги позивача про стягнення коштів перерахованих банком в рахунок сплати страхової премії є необґрунтованими.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог в цій частині за пропуском строку позовної давності, не звернув уваги на зазначені вище обставини.

Крім того, позивачем перераховані кошти як страхова премія за договором страхування наземного транспорту № LQH1AU00000692. Згідно виписки по рахунку перерахування здійснювалися: 21.09.2007 року в сумі 2387,43 грн., 19.09.2008 року в сумі 2268,04 грн., 21.09.2009 року в сумі 2154,64 грн., 21.09.2010 року в сумі 2046,91 грн., 21.09.2011 року в сумі 1944,56 грн., 21.09.2012 року в сумі 1847,33 грн.

Пунктом 1.1 кредитного договору № LGН1АU01280579 від 22.09.2006 року передбачено, що банк зобов’язався надати відповідачу кредит у сумі 56843 грн. для купівлі автомобіля шляхом перерахування коштів на відкритий у ЗОД АППБ «Аваль» поточний рахунок № 260034269 Луганськ-Авто ВАТ, на строк з 22 вересня 2006 року до 20 вересня 2013 року включно, а також 20690,85 грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно з порядком, передбачених п. 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості.

Відповідно до п. 2.1.3 кредитного договору позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до п. 2.2.7 даного договору, і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів банк зобов’язується провадити у випадку не пред’явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел, до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування.

Згідно п. 2.2.7 кредитного договору № LGН1АU01280579 від 22.09.2006 року позичальник надає банку належним чином оформлені, згідно п. 1.3 договору застави, іпотеки, поруки та ін. для забезпечення виконання зобов’язань за даним договором, договір страхування заставного майна (на вимогу банку – у випадку укладення договору застави/іпотеки згідно п. 1.3 даного договору), договір страхування наземного транспорту і договір особистого страхування позичальника (на вимогу банку).

У випадку не подання позичальником банку підтверджуючого документа про сплату чергових платежів по погодженим з банком договорам страхування, банк сплачує страхові платежі за рахунок кредиту відповідно до п. 2.1.3 даного договору.

Позичальник зобов’язується погасити суму кредиту, направлену на оплату чергового страхового платежу, і сплатити відсотки за його користування не пізніше 30 днів з дня перерахування банком страхового платежу. У разі непогашення цієї частини кредиту в зазначений термін, вона вважається простроченою і позичальник зобов’язаний сплатити відсотки за її користування, відповідно до п.п. 3.2, 3.8 даного договору.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він не звертався до позивача із завою про перерахування чергових страхових платежів не заслуговують на увагу, оскільки умовами кредитного договору передбачено сплату банком страхових платежів за рахунок кредитних коштів у разі не надання ОСОБА_2 банку підтверджуючого документа про сплату чергових платежів за договором страхування.

Відповідачем не надано суду доказів щодо сплати особисто чергових платежів за договором страхування наземного транспорту № LQH1AU00000692.

На підтвердження перерахування коштів як страхової премії за договором страхування наземного транспорту № LQH1AU00000692 позивачем надані належні та допустимі доказі. Відповідачем на спростування зазначених обставин не надано доказів.

Позивач, направивши на адресу відповідача вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитом, змінив як строк кредитування, так і строк виконання зобов’язання з 20 вересня 2013 року на 08 грудня 2010 року, що відповідає правовій позиції викладеній у постанові ОСОБА_3 палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, щовимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 45782 грн. 51 коп. є обґрунтованими, проте такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Оскільки з пред’явленням вимоги про дострокове повернення кредиту змінився порядок, умови і строк дії договору, не надано доказів існування між сторонами правовідносин за договором особистого страхування, то вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7202 грн. 47 коп. є безпідставними і не підлягають задоволенню, а суд першої інстанції помилково застосував позовну давність до цих вимог.

Щодо нарахування і стягнення процентів, пені, комісії

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 638 цього ж Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач відповідно до п. 2.2.2 кредитного договору зобов’язався сплачувати відсотки за користування кредитом відповідно до п. 1.1., 3.1, 3.2 даного Договору. Повну плату відсотків за користування кредитом здійснити не пізніше дати фактичного повного погашення кредиту.

Пунктом 1.1. кредитного договору передбачено сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

В пункті 3.4 кредитного договору зазначено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом – 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду включно.

Отже, виходячи із умов кредитного договору, відсоткова ставка відсотків за користування кредитом на рік складає 15% річних.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 1056-1 ЦК України, в редакції на час виникнення правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.

Згідно наданого банком розрахунку заборгованість відповідача за кредитом банк в односторонньому порядку змінив відсоткову ставку за користування кредитними коштами з 01 лютого 2009 року з 15% до 26,4%.

У пункті 2.3.1. кредитного договору зазначено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні курсу долара США до гривні встановлено НБУ на момент укладання даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий /резервний/ фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті /по статистиці НБУ/. При цьому банк направляє позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання чинності зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки банком у вищевказаному порядку можливо у межах кількості пунктів, на яке збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

За правилами частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинної на час укладення договору) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (далі – Правила), рекомендоване поштове відправлення – це поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, дрібний пакет, мішок "M"), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку.

Згідно з пунктом 114 Правил адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності – повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 30 листопада 2016 року № 6-82цс16.

Надані позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції на підтвердження виконання вимог договору щодо збільшення відсоткової ставки документи, які направлялися на адресу відповідача, а саме: повідомлення про підвищення відсоткової ставки, реєстр відправки повідомлень від 08.01.2009 року, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Як в листі повідомленні ПАТ КБ «Приватбанк» про підвищення відсоткової ставки від 25.12.2008 року, так і в реєстрі відправки листів від 08.01.2009 року адреса місця проживання ОСОБА_2 вказана м. Луганськ, пров. Балтийский, буд. 70. Разом з тим, в кредитному договорі укладеному сторонами та в позовній заяві, із якою позивач звернувся до суду, адреса місця проживання відповідача зазначена – м. Луганськ, пров. 3-й Балтійський, буд. 70.

В письмових запереченнях на позовну заяву відповідачем зверталася увага суду на зазначені обставини та вказувалося, що про підвищення відсоткової ставки ПАТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_2 не повідомлявся.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту повідомлення відповідача (отримання відповідачем повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк») про підвищення відсоткової ставки, починаючи з 01 лютого 2009 року до 26,4% річних.

Отже, матеріалами справи не підтверджено, що вищезазначені вимоги законодавства щодо збільшення відсоткової ставки були належним чином виконані позивачем - відсутні докази того, що відповідач був ознайомлений належним чином зі зміною відповідних процентних ставок та погодив таку зміну.

Із наданого ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованості та виписці по рахунку вбачається, що в період з 01 лютого 2009 року відповідачем не здійснювалась оплата на погашення кредиту у більшому розмірі процентів ніж це передбачено умовами договору. Проплати, які здійснювалися відповідачем, банком зараховувалися на погашення простроченої заборгованості в порядку черговості відповідно до умов договору.

Таким чином, банк неправомірно збільшив відсоткову ставку по кредиту в односторонньому порядку.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-35 постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.

Як зазначалося вище, між банком та відповідачем укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредит, зі сплатою щомісячно з 22 по 27 число місяця, суми 1217,23 грн. (п. 1.1. кредитного договору).

Отже, сторони погодили щомісячне виконання зобов’язання за кредитним договором.

У пункті 54 постанови ОСОБА_3 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

В пункті 1.1 кредитного договору передбачено сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

Як вбачається із розрахунку заборгованості, позивачем розрахунок комісії здійснений виходячи із розміру ставки визначеної п. 1.1 кредитного договору.

Отже комісія, яка заявлена позивачем, передбачена умовами кредитного договору від 22 вересня 2006 року, укладеного сторонами.

Як зазначалося вище, ПАТ КБ «Приватбанк» використало право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, як передбачено п. 2.3.3. кредитного договору, шляхом направлення вимоги. Такими діями, позивач на власний розсуд змінив умови основного зобов’язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, комісії з сьомого дня з дати одержання відповідачем листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, яким є 08 грудня 2010 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що право позивача нараховувати передбачені кредитним договором від 22.09.2006 року проценти за кредитом, комісію припинилося з 08 грудня 2010 року у зв’язку з пред’явленням до відповідача вимоги про дострокове повернення кредиту згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Як вбачається із розрахунку заборгованості наданого позивачем, у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання відповідач має заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом в сумі 94129,71 грн., комісії в сумі 5570,95 грн. за період з жовтня 2008 року по 19 травня 2015 року.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості по процентами за користування кредитом в сумі 74774,75 грн., комісії за період з 08 грудня 2010 року по 19 травня 2015 року не підлягають задоволенню за необґрунтованістю. Оскільки позивач до суду із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості по процентами за користування кредитом, за комісією за період з жовтня 2008 року по 07 грудня 2010 року звернувся 28 травня 2015 року, то такі вимоги не підлягають задоволенню, у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Пунктом 4.1 кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого зобов’язання передбаченого п. 2.2.2., 2.2.3, банк має право нараховувати, а позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

На виконання зазначених вище положень закону Кабінет Міністрів України розпорядженням №1053-р від 30 жовтня 2014 року та розпорядженням № 1275-р від 02 грудня 2015 року затвердив перелік населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція (АТО).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 16.08.1988 року має зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно положень «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» м. Луганськ входить у перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Отже на дані правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», яким банкам заборонено нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року .

Як вбачається із розрахунку заборгованості наданого позивачем, у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання відповідачу нарахована пеня в сумі 220735,95 грн. за період з липня 2009 року по 19 травня 2015 року.

Отже, позивачем нарахована пеня за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором як до 14 квітня 2014 року, так і після зазначеної дати.

Суд першої інстанції, застосувавши до правовідносин сторін положення Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні пені за період з 14 квітня 2014 року у зв’язку із пропуском строку позовної давності.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що оскільки право ПАТ КБ «Приватбанк» нараховувати проценти за кредитним договором припинилося з 08 грудня 2010 року у зв’язку з пред’явленням до відповідача вимоги про дострокове повернення кредиту, то вимога позивача про стягнення пені нарахованої за період з 08 грудня 2010 року по 19 травня 2015 року є необґрунтованою.

Отже судом першої інстанції помилково застосована позовна давність до вимоги про стягнення пені нарахованої позивачем за період з 08 грудня 2010 року по 15 травня 2015 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1,5 ст. 261 ЦК України).

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Оскільки умовами кредитного договору від 22.09.2006 року встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника, зокрема, щодо сплати окремих платежів, встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку сплати кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності по кожному черговому платежу починається з моменту порушення його виконання. Крім того, позивачем з 08 грудня 2010 року змінено строк виконання зобов’язання.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем в письмовій формі заявлялося клопотання про застосування строку позовної давності.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача пені.

Отже, не може бути стягнута пеня, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 пені за період з жовтня 2008 року по 08 грудня 2010 року не підлягають задоволенню у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо суті апеляційних скарг

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості слід скасувати відповідно до п.п.1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 7202 (сім тисяч дві) грн. 47 коп., по процентам за користування кредитом за період 08 грудня 2010 року по 19 травня 2015 року в сумі 74774 (сімдесят чотири тисячі сімсот сімдесят чотири) грн. 75 коп.,пені нарахованої на проценти за період з 08 грудня 2010 року по 19 травня 2015 року, пені нарахованої на заборгованості за кредитом за період з 14 квітня 2014 року по 19 травня 2015 року відмовити за необґрунтованістю.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 45782 (сорок п’ять тисяч сімсот вісімдесят два) грн. 51 коп., комісії в сумі 5570 (п’ять тисяч п’ятсот сімдесят) грн. 81 коп., по процентам за користування кредитом за період з жовтня 2008 року по 07 грудня 2010 року в сумі 19354,96 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за період з жовтня 2008 року по 07 грудня 2010 року відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо судових витрат

В ч. 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно платіжного доручення від 02.08.2018 року відповідачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5481 грн.

В пункті 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10 зазначено, що у разі подання апеляційної чи касаційної скарги не щодо резолютивної частини судового рішення, а у зв'язку із запереченнями заявника стосовно мотивів, з яких виходив суд під час прийняття оскаржуваного рішення, суду слід враховувати, що відповідно до положень Закону «Про судовий збір», якими встановлено ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги, визначення розміру судового збору не залежить від того, з якою саме частиною судового рішення - мотивувальною чи резолютивною - не погоджується особа, яка подала апеляційну чи касаційну скаргу.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково, то з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4342 грн.

Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 23 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 7202 (сім тисяч дві) грн. 47 коп., по процентам за користування кредитом за період 08 грудня 2010 року по 19 травня 2015 року в сумі 74774 (сімдесят чотири тисячі сімсот сімдесят чотири) грн. 75 коп.,пені нарахованої на проценти за період з 08 грудня 2010 року по 19 травня 2015 року, пені нарахованої на заборгованості за кредитом за період з 14 квітня 2014 року по 19 травня 2015 року відмовити за необґрунтованістю.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 45782 (сорок п’ять тисяч сімсот вісімдесят два) грн. 51 коп., комісії в сумі 5570 (п’ять тисяч п’ятсот сімдесят) грн. 81 коп., по процентам за користування кредитом за період з жовтня 2008 року по 07 грудня 2010 року в сумі 19354,96 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за період з жовтня 2008 року по 07 грудня 2010 року відмовити у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_3 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4342 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2018 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Є.В.Коротенко

ОСОБА_4