Постанова № 76740197, 26.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2659/18 Справа № 203/3952/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 53

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Деркач Н.М., Петешенкової М.Ю.

при секретарі – Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» про визнання незаконним наказу про звільнення, контракту, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2017 року позивачка звернулась до суду з вищезазначеним позовом про визнання незаконним наказу про звільнення, контракту, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що позивачка працювала у відповідача з 01.09.2011 року на посаді артистки хору 1 категорії за строковими трудовими договорами. 01.10.2012 року вона була переведена на посаду артистки хору вищої категорії, а 01.10.2013 року переведена на посаду солістки-вокалістки першої категорії та працювала за безстроковим трудовим договором до 01.06.2016 року. 01.06.2016 року вона була переведена на строковий трудовий договір під загрозою негайного звільнення шляхом шантажу зі сторони керівництва строком до 31.08.2017 року. Але за ст.39-1 КЗпП України пролонгація двох та більше договорів вже є безстроковим договором. Щоб не залишити себе та свою сім'ю без засобів для існування, вона була вимушена підписати контракт, який погіршує її умови праці, як найманого працівника, з умовами якого вона не згодна.

Вважає контракт незаконним, таким, що суперечить нормам чинного законодавства України та порушує її право на працю. 31.08.2017 року вона, будучи одночасно з 27.06.2017 року членом профспілкового органу, вийшла на роботу, але не була допущена до приміщення відповідача. Після виклику працівників поліції також не була допущена до приміщення та дізналась про своє звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України в зв’язку із закінченням строку трудового договору. Вона категорично не погоджується з діями відповідача, вважає їх безпідставними, протиправними, такими, що порушують її конституційні права на працю та достатній життєвий рівень. Так її звільнення було проведено без згоди первинної профспілкової організації ВПС «Захист справедливості» та без згоди профспілкового органу вищого рівня ВПС «Захист справедливості». Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Наказ №43-к від 01.06.2016 року не визначає жодних умов зміни в організації праці або зміну істотних умов праці позивачки. Будь-яких змін, окрім встановлення обмеженого строку дії її роботи на посаді, після укладення контракту між нею та відповідачем не відбулось. Згідно Закону України «Про театри і театральну справу», Закону України «Про культуру» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» №955-VІІІ від 28.01.2016 року, встановлено лише порядок оформлення нових трудових правовідносин між театрами та творчими працівниками. Право на розірвання вже укладених трудових договорів, в т.ч. безстрокових, а також більш ніж одного строкового, законами не передбачено. З урахуванням наведеного, а також посилаючись на її звільнення без попередньої згоди профспілкового органу, порушення Конвенції №158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця», норм КЗпП України, ст.22 Конституції України, позивачка просила суд скасувати наказ про її звільнення; визнати недійсним контракт від 31.05.2016 року, признавши контракт строковим трудовим договором нікчемним; поновити її на роботі з 01.09.2017 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; покласти на відповідача судові витрати по справі.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачкою було припинено трудовий договір на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України в зв’язку із закінченням строку трудового договору (контракту), а не розірвано за ініціативою роботодавця.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в мотивувальній частині судового рішення відсутні висновки суду щодо порушення чи дотримання відповідачем вимог ст. 49-2 КзпП України, відповідно до якої про наступне вивільнення працівників персонально відповідач має попередити не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до п.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 351 ЦПК України передбачено, що апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

А згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 з 01.09.2011 року була прийнята на посаду артистки хору 1 категорії до Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету».

01.10.2012 року була переведена на посаду артистки хору вищої категорії, 01.10.2013 року - на посаду солістки-вокалістки першої категорії (а.с.8-10).

14.03.2016 року відповідачем було видано наказ №94 про попередження всіх професійних працівників (художній та артистичний персонал) театру про припинення безстрокового трудового договору згідно п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України 31.07.2016 року та укладення з працівниками, що перебувають у трудових відносинах з театром, контракту строком не менше одного року без проведення конкурсу (а.с.54).

Вказаний наказ було доведено до відома позивачки під підпис 25.03.2016 року, що підтверджується додатком до наказу №94 від 14.03.2016 року та не заперечувалось стороною позивача (а.с.55).

01.06.2016 року відповідачем було видано наказ №43-к про укладення з працівниками художньо-керівного та артистичного персоналу театру строкових контрактів терміном дії з 01.06.2016 року по 31.08.2017 року без проведення конкурсу згідно поданих письмових заяв (а.с.56).

Згідно додатку до вказаного наказу, позивачка була ознайомлена з останнім в той же день 01.06.2016 року (а.с.57).

Також судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20.05.2016 року позивачкою на ім’я генерального директора Обласного комунального підприємства культури «Дніпропетровський академічний театр опери та балету» було подано письмову заяву, в якій остання просила укласти з нею письмовий строковий контракт, строком дії з 01.06.2016 року по 31.08.2017 року (а.с.58).

На підставі вказаної заяви 31.05.2016 року між сторонами було укладено письмовий строковий контракт на строк з 01.06.2016 року по 31.08.2017 року.

Пунктом 4 розділу ІХ Прикінцеві положення контракту від 31.05.2016 року сторонами було погоджено, що якщо за 2 місяці до закінчення строку чинності цього контракту, жодна із сторін не заявила про його розірвання, контракт вважається продовженим на аналогічний термін (а.с.59-60).

Відповідно до витягу з протоколу засідання художньої ради Дніпропетровського академічного театру опери та балету від 02.06.2017 року вбачається, що при вирішенні питання про формування творчого складу театру на 2017-2018 роки та питань продовження строку дії контракту на новий театральний сезон 2017-2018 років, було вирішено припинити контракт з позивачкою з 31.08.2017 року (а.с.61).

15.06.2017 року позивачка під підпис була попереджена відповідачем про припинення трудових відносин в зв’язку із закінченням строку дії контракту та наступне звільнення не раніше ніж через два місяці з моменту попередження, а саме: 31.08.2017 року, відповідно до п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.62).

Наказом №71-к від 31.08.2017 року позивачку було звільнено з займаної посади солістки-вокалістки першої категорії 31.08.2017 року на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (а.с.63).

З вказаним наказом позивачка було ознайомлена в той же день. Також 31.08.2017 року відповідний запис було внесено в трудову книжку та останню видано позивачці, що не заперечувалось представником позивача та вбачається з особової картки працівника (а.с.86-87).

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд посилався на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, не доведеність їх належними доказами.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору.

Згідно ч.ч.1,3 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно п.2 ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.2 вказаної статті строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Згідно ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Згідно абз. 3 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами та доповненнями) при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП зазначено, що оскільки згідно з ч.2 ст.23 КЗпП (в редакції від 19 січня 1995 року) трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі, коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи або умов її виконання, або інтересів працівника (наприклад, його бажання), або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення трудового договору на визначений строк при відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Згідно з пунктами 1, 2 ч. 1ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк, і строковим, що укладається на визначений строк, установлений за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч.3 ст.21 КЗпП України)

Як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України у п. 7 Постанови № 9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», контракт є особливою формою трудового договору і укладається він, коли його застосування відповідає законодавству (ст. 21 КЗпП України). Власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудовим договором, укладення контракту тільки в тому разі, коли він відноситься до категорії працівників, які згідно з законодавством працюють за контрактом (наприклад, керівники підприємств).

Згідно до п. 2 ч. 1ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є закінчення строку (п. п. 2 і 3ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або іншого волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору - контракту він виявив, коли звертався із заявою про прийняття на роботу за строковим трудовим договором - контрактом. У цей же час він виразив і волю на припинення такого контракту після закінчення строку, на який він був укладений.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.06.2017 року ОСОБА_2 під підпис була попереджена відповідачем про припинення трудових відносин в зв’язку із закінченням строку дії контракту, а отже відповідачем було дотримано вищезазначені норми закону.

Посилання апелянта на те, що її звільнення було проведено без погодження з профспілковою організацією, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки ст.43 КЗпП України передбачено можливість розірвання трудового договору за обов’язкової попередньої згодою виборного органу первинної профспілкової організації в разі його розірвання за ініціативою роботодавця з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5,7 ст.40 і пунктами 2 і 3 ст.41 КЗпП України, тоді як підставою звільнення позивачки було закінчення контракту у відповідності до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, що не потребує обов'язкової попередньої згоди профспілкового органу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.147, п.3 розділом ХІІ Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Н.М. Деркач

ОСОБА_3