Постанова № 76740055, 19.09.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4588/18 Справа № 204/1298/18 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Варенко О.П.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого – Варенко О.П.,

суддів – Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

за участю секретаря Василенко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року

у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2018 року позивач - ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом до відповідача, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 21.03.2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 21600 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Погашення заборгованості здійснюється починаючи з 0 по 25 число кожного місяця, відповідач надає банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом. Відповідно до п.4.6 Умов і правил Банк має право проводити договірне списання з відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь – якій іншій заборгованості, яка виникла у клієнта зважаючи на невиконання зобов’язань перед банком. У зв’язку з тим, що відповідач зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконала, станом 31.01.2018 року має заборгованість у сумі 51 334 грн. 94 коп., з яких: 4 681 грн. 00 коп. – заборгованість за кредитом, 37 770 грн. 09 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 963 грн. 14 коп. – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина), 2 420 грн. 71 коп. – штраф (процентна складова) відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг, у зв’язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року у задоволенні позовної заяви відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог, застосувавши строк позовної давності, оскільки договір було автоматично пролонговано, оскільки жодна із сторін не заявила про свій намір його розірвати. Крім того, позивач вважає, що проценти та неустойка підлягають стягненню у межах строку позовної давності.

Відповідач надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 21.03.2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 2 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.11).

Згідно з витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт, обов’язковий щомісячний платіж становить 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, за несвоєчасне погашення заборгованості встановлена пеня = пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) = (базова процентна ставка по договору)/ 30 - яка нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується 1 раз на місяць, при наявності прострочення за кредитом або відсотками 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму понад 50 грн.

Кредитний договір складається із заяви позичальника та умов і правил надання банківських послуг.

Згідно з розрахунком, наданим банком, заборгованість за кредитним договором станом на 31.01.2018 року складає 51 334 грн. 94 коп., з яких: 4 681 грн. 00 коп. – заборгованість за кредитом, 37 770 грн. 09 коп. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 5 963 грн. 14 коп. – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина), 2 420 грн. 71 коп. – штраф (процентна складова) відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг (а.с.11).

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та «Тарифами Банку», складає між нею та Банком Договір, про що свідчить його підпис у заяві (а.с.11), тобто між банком та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, який підписаний сторонами та за яким досягнуто згоди з усіх істотних умов. При цьому сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Відповідач підписала договір без застережень, власноручно, її волевиявлення було вільним і було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим договором.

Так, починаючи з 21.03.2007 року відповідач користувалась наданим їй кредитним лімітом по картковому рахунку. Останнє поповнення карткового рахунку відповідачем відбулося 08.07.2009 року. Після цього ніяких поповнень відповідач по рахунку не здійснювала, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором №б/н від 21.03.2007р., укладеним між сторонами, станом на 31.01.2018 року (а.с.7-10).

В матеріалах справи наявна заява представника відповідача — ОСОБА_3 від 21.03.2018 року, в якій він ставить питання про застосування строку позовної давності (а.с.34-35).

Враховуючи викладене та зважаючи на те, що останній платіж відповідачем було здійснено 08.07.2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише 23.02.2018 року, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.253, 256, 258, 261, 267, 527, 530, 631 ЦК України, прийшов до обґрунтованого висновку про можливість застосування до спірних правовідносин загального трирічного строку позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог ст.267 ЦК України є правовою підставою для відмови у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що договір було автоматично пролонговано не можуть бути прийняті до уваги, оскільки автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов'язання, тому продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов’язання, які деталізують обов’язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов’язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Позивач звернувся до суду з позовом 23.02.2018 року, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що проценти та неустойка підлягають стягненню у межах строку позовної давності, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на наступне.

Припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України, про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Тобто право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, зокрема, про стягнення неустойки.

Оскільки позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, тому позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача штрафу та пені. Відтак, не може бути стягнута неустойка, нарахована на суму заборгованості за вимогами, щодо яких позовна давність була пропущена.

Аналогічні висновки викладені у Постанові ОСОБА_4 Верховного Суду у від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12та відповідають висновкам Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»– залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2018 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: О.П.Варенко

Судді: В.С.Городнича

ОСОБА_5