Постанова № 76735713, 24.09.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/1813/18 Номер провадження 22-ц/786/1732/18Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Полтава

Апеляційний суд Полтавської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Абрамова П.С.,

Суддів: Карпушина Г.Л., Гальонкіна С.А.

За участю секретаря судового засідання Ряднина І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до держави Україна в особі відділення поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року, ухвалене у період часу з 14:25:23 год. до 15:10:40 год. під головуванням судді Турченко Т.В., -

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції:

В квітні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів держави України в особі Відділення поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України, в якому просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 824882 грн. та 10 000000 грн. моральної шкоди, яка завдана протиправними, неправомірними діями та бездіяльністю Відділення поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області.

Позовні вимоги вмотивовував тим, що в провадженні Відділення поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12015170020000227 від 02 лютого 2015 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України. По вказаному провадженню його визнано потерпілим, оскільки 01 лютого 2015 року невідомими особами було скоєно крадіжку з квартири розташованої за адресою : АДРЕСА_1. Даним злочином йому завдано матеріальних збитків на суму 31340 дол. США та 5000 грн., що підтверджується довідкою Київського РВ Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області від 25 вересня 2015 року.

Позивач вказував, що 14 грудня 2015 року він направив відповідну заяву начальнику слідчого відділення поліції в Київському районі міста Полтава ГУ НП в Полтавській області ОСОБА_5 з приводу надання відповідної інформації, щодо стану досудового розслідування кримінального провадження №12015170020000227, порушеного за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та повідомлення щодо встановлення особи, яка вчинила злочин, але відповіді так і не отримав.

В межах компетенції управлінням проведено перевірку та вивчено матеріали зазначеного кримінального провадження. Встановлено, що на даний час у кримінальному провадженні триває досудове розслідування, зокрема, проводяться слідчі (розшукові дії), направлені на встановлення особи (осіб) причетних до скоєння злочину.

ОСОБА_2 вказує на те, що внаслідок допущення порушення розумних строків та довготривалого досудового розслідування, не встановлення особи, яка (які) вчинили злочин, відповідальність за який передбачена ч.3 ст. 185 КК України Відділенням поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області йому, як інваліду війни 2-ї групи, якому заборонені психо-емоційні навантаження довелось вживати додаткових заходів з відновлення своїх процесуальних прав шляхом неодноразових звернень із заявами, витрачаючи на це свій особистий час, внаслідок чого він переніс сильні, душевні хвилювання, стреси та психо-емоційні навантаження, що в свою чергу впливає на його стан здоров'я, внаслідок чого він вимушений лікуватись та проходити обстеження, завдана моральна шкода.

Вважає, що в результаті зазначених порушень йому завдано матеріальних збитків в сумі 31 340 (тридцять одна тисяча триста сорок) доларів США, що станом на 03 квітня 2018 року є еквівалентом 824 882 (вісімсот двадцять чотири тисячі вісімсот вісімдесят дві) гривні та моральних збитків на суму 10 000000 (десять мільйонів) гривень, які просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України, завданої протиправними, неправомірними діями та бездіяльністю Відділення поліції № 1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області. Всі судові витрати позивач прохав покласти в солідарному порядку на відповідачів.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до держави Україна в особі відділення поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено за безпідставністю.

короткий зміст вимог апеляційної скарги :

З даним рішенням не погодився ОСОБА_2 та подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим.

узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу :

Вказує на те, що суд не застосував належним чином практику Європейського суду з прав людини, що є порушенням ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», не захистив гарантовані йому державою соціальні на конституційні гарантії.

Наводить обставини, що вказують на спричинення йому моральної шкоди, порушення його прав, як ветерана поліції, обґрунтовує розмір заявленої ним моральної та матеріальної шкоди.

Звертає увагу на те, що держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішенням, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Апелянт також заперечує проти висновків суду в частині невірного обрання ним особи відповідача, а саме: відділу поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області, який не є юридичною особою.

З приводу цього зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦПК України відповідачем може бути держава. У той же час держава не є самостійним органом, а здійснює свою діяльність через державні органи, які від її імені виконують покладені на них відповідно до вимог чинного законодавства функції.

узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд приходить до наступних висновків.

встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

Судом встановлено, що 01 лютого 2015 року невідомими особами було скоєно крадіжку з квартири №44, яка розташована за адресою м.Полтава, вул. Зигіна, буд.№ 42. Дана квартира на праві власності належить дружині позивача ОСОБА_2 З квартири було викрадено кошти в сумі 31340 доларів США та 5000 гривень, про що складено довідку Київським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області.

З приводу вчинення крадіжки з квартири, ОСОБА_2 звернувся з заявою до Відділення поліції №1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області. Відомості про дану подію були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015170020000227 від 02 лютого 2015 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

По даній кримінальному провадженню позивача визнано потерпілим.

Судом встановлено і дані обставини підтверджуються матеріалами кримінального провадження №12015170020000227 від 02 лютого2015 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, що на даний час по дану кримінальному провадженню проводиться досудове розслідування і остаточне рішення по справі не прийнято. Цивільний позов потерпілим ОСОБА_2 в рамках досудового розслідування не заявлявся.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що неправомірність дій чи бездіяльності органів досудового слідства не встановлена відповідним рішенням, у даній справі ОСОБА_2 таких вимог не порушує, досудове розслідування не закінчено, обвинувальний акт у справі відсутній.

Окрім цього, відділення поліції №1 ОСОБА_3 відділення поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області не є юридичною особою, а тому не може виступати відповідачем у цій справі.

Зазначені висновки місцевого суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Позивач обґрунтовує свій позов бездіяльністю як посадових осіб органів державної влади так і бездіяльністю самих органів державної влади. Позивач вважає, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину та моральна шкода відшкодовується державою, за рахунок Державного бюджету України з підстав передбачених статтю 1177 ЦК України.(зміст позовної заяви а.с.3-12; заява а. с. 64-71 заява про розгляд справи без його участі а.с.92-99;108-115,

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади органів місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно роз’яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" ( v0009700-96 ) (1 листопада 1996 року) що , оскільки Конституція України ( 254к/96-ВР ), як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди: а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Статтею 1177 ЦК України в редакції Закону № 245-VII від 16.05.2013} передбачено умови відшкодування шкоди завданої потерпілому від кримінального правопорушення : Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. 2. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Таким законом є загальні норми Цивільного кодексу , які встановлюють загальні підстави цивільно правової відповідальності при заподіянні шкоди, заподіяної органами державної влади чи їх посадовими особами ст. 1173, 1174 ЦК України.

Саме таке трактування норм матеріального права підтверджено і судовою практикою як Верховного суду України так і Верховного суду , що викладено у постановах Верховного суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.,від 24.04.2017 року справа № 6-2885цс 16, від 22.06.2017 року № 6-501 цс 17 , постановах Верховного Суду у справах : від 4.04.2018 року № 331/5901/17;від 15.08.2018 року №182/4433/16-ц, № 336/1150/17 ц; від 25.07.2018 року № 638/6944/16 та інших справах.

За правилами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми матеріального права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначено в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі ««Кривіцька та Кривіцький протиУкраїни» (Заява № 30856/03) Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 12 червня 2008 р. у справі «Власов проти Росії» (Vlasov v. Russia), заява № 78146/01, п. 125). Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див., наприклад, рішення у справі «Озтюрк проти Туреччини» (Ozturk v. Turkey) [ВП], заява № 22479/93, п. 55, ECHR 1999-VI).

У відповідності з вимогами ст.12 Цивільно процесуального Кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування матеріальної чи моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача , наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач послався лише на факт вчинення в його квартири крадіжки матеріальних цінностей на суму 31340 доларів США та 5000 грн., а також зазначив, що органи Національної поліції не вжили належних заходів реагування для встановлення винних осіб у вчиненні злочину, притягнення їх до кримінальної відповідальності та повернення йому грошових коштів.

На підтвердження бездіяльності посадових осіб та бездіяльності органу розслідування надав наступні докази :

-лист Ст. слідчого СВ Київського РВПМУ від 25.09.2015 року № ф-5 05 ( а. с. 18) , у відповідності до якого йому було повідомлено про те, що в провадженні дійсно перебуває кримінальне провадження,що на даний час проведено ряд необхідних слідчих дій, але встановити особу злочинця не представилось можливим.

-ОСОБА_4 головного управління Національної поліції в Полтавській області від 24.02.2016 року , згідно з яким керівництвом слідчого головного управління Національної поліції розглянуто звернення яке надійшло із Секретаріату Кабінету міністрів України щодо відшкодування матеріального збитку внаслідок кримінального правопорушення та повідомлено про те, що зазначене кримінальне розслідування взято на контроль та у відповідності з вимогами ст. 309 КПК України слідчому надані відповідні вказівки. ( а. с. 20)

-ОСОБА_4 представника Уповноваженого Верховної ради України з прав людини від 21 квітня 2016 року зі змісту якого слідує, що ОСОБА_2 було повідомлено про те, що за результатами розгляду запиту ОСОБА_3 місцевою прокуратурою 24 березня 2016 року поінформовано, що досудове розслідування триває, проводяться слідчі та процесуальні дії спрямовані на збирання доказів для встановлення всіх обставин,які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Роз’яснено вимоги ст. 36, 40 КПК України щодо заборони державним органам втручатися в діяльність органів досудового розслідування,. Вимоги ст. 26,303,304 КПК України щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності слідчого чи прокурора .( а.с.22 -23 ).

-ОСОБА_3 заступника начальника головного управління національної поліції в Полтавській області від 09.09.2016 року згідно з яким ОСОБА_2 д.Г. повідомляється про те, що у кримінальному провадженні триває досудове розслідування, проводяться слідчі дії направлені на встановлення особи причетної до скоєння кримінального правопорушення. (а.с.24)

-ОСОБА_3 місцевої прокуратури від 20.09.2016 року у відповідності з яким ОСОБА_2 повідомлялося про те, що на цей час досудове розслідування триває, матеріали кримінального провадження перебувають у слідчого відділення «№ 1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління Національної поліції в Полтавській області ОСОБА_6 також роз’яснено право на оскарження дій чи бездіяльності слідчого у відповідності з вимогами ст. 303- 307 КПК України.

-ОСОБА_4 територіального управління юстиції у Полтавській області від 26 січня 2016 року згідно з яким ОСОБА_2 роз’яснено положення ст. 55 Конституції України та вимог ст. 1173 та 1174 ЦК України ( а.с.35)

-ОСОБА_4 головного правління державної казначейської служби України у Полтавській області від 03.02.2016 року та від 30.12.2015 року, згідно з якими ОСОБА_2 роз’яснено право в судовому порядку вирішити спір щодо права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди як потерпілому від злочину. (а.с.36,37)

У відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження протиправності діяння відповідачів у справі, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, що в ході кримінального провадження органами слідства , його посадовими особами, зокрема безпосередньо слідчим, при проведенні досудового розслідування допущені порушення норм кримінально процесуального права ( дії чи бездіяльність), чи встановлено порушення розумних строків розслідування кримінальної справи , ту обставину, що досудове розслідування триває, рішення про закриття кримінального провадження слідчим не приймалося, строки притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності не сплинули, передбачених законом підстав для покладання на державу обов'язку відшкодувати потерпілому шкоду, завдану злочином, не має.

Висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог ґрунтується на принципі верховенства права . Рішення суду є законним .

мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).,(Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

1. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення місцевим судом вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , зокрема вказуючи, що судом взагалі не надано аргументацію щодо практики Європейського суду з прав людини.

Вказаний аргумент апеляційної скарги є слушним, оскільки зі змісту судового рішення вбачається, що судом дійсно не надано відповіді на аргументи позивача, щодо застосування практики Європейського суду як джерела права.

Однак в с удовому рішенні місцевий суд чітко висловив підстави для відмови в задоволенні позовних вимог – недоведеність позовних вимог .

2.Фисун Д.Г. посилається на порушення принципу рівності сторін - вступ у справу прокурора.

У відповідності з вимогами ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює – представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 та 3 статті 23 Закону України « Про прокуратуру» визначено, що Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що дійсно 07.05.2018 року до суду звернувся заступник прокурора Полтавської області із заявою про вступ у справу ( а. с. 81- 82).

Аналізуючи обгрунтованість заяви прокурора про вступ у справу на наявність обставин нездійснення чи неналежним чином нездійснення Державним Казначейством України своїх обовязків ,( представництва інтерсів Держави в даній справі) суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана заява прокурора не є обгрунтованою згідно з вимогами закону.

Жодних обгрунтувань неналежного здійснення органами Державного казначейства своїх обовязків не наведено.

При вирішенні питання щодо допуску до участі в справі прокурора місцевий суд в ухвалі від 08.05.2018 року взагалі не обгрунтував наявність виключних обставин для представництва інтересів держави прокурором та не дав оцінку запереченням ОСОБА_2. щодо участі у справі прокурора.

Обгрунтовуючи свою у часть в справі прокурор послався на п. 25 справи «Бацаніна проти Росії» (26 червня 2009 року № 3932/02) в якій ЄСПЛ вказав: що порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у «завідомо невигідне становище».

Заперечуючи участь прокурора у справі ОСОБА_2 послався на рішення ЄСПЛ у справах «Менчинська проти Росії (15 січня 2009 року № 42454/02) де ЄСПЛ в п. 35 зауважив, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли внаслідок відповідного правопорушення зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави. Просте повторення прокурором правових доводів, що наводяться однією зі сторін процесу, має сенс лише в тому випадку, коли це відбувається з метою впливу на суд. У зв’язку з цим ЄСПЛ у цій справі зауважив, що втручання прокурора у хід розгляду справи завдав шкоди зовнішнім ознакам справедливого судового розгляду і принципу рівності сторін .

Також у п. 37 рішення у справі «Корольов проти Росії, № 2» (1 квітня 2010 року № 5447/03) ЄСПЛ зазначив, що прокурор вступив у справу на стадії касаційного провадження і такий вступ зводився лише до схвалення рішення суду першої інстанції; звичайне повторення з боку прокурора правових доводів відповідачів мало сенс лише в тому випадку, якщо його метою було вплинути на суд. Отже, принципу процесуальної рівності, який вимагає встановлення справедливого балансу інтересів сторін, у такій справі дотримано не було .

Даючи правову оцінку праву прокурора на вступ у справу суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з наведеними нормами національного законодавства прокурор вправі вступити в справу для захисту інтересів Держави, оскільки порушується питання щодо стягнення з Державного бюджет України значних грошових коштів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач був належним чином повідомлений про заяву прокурора щодо вступу в справу, позивачу було надано можливість надати свої заперечення щодо участі у справі прокурора, крім того заявник згідно із своїми процесуальними правами на противагу участі прокурора мав реальну можливість скористатися правовою допомогою адвокатів , в тому числі безоплатною правовою допомогою, однак диспозитивно - розпорядившись ними жодних клопотань щодо надання йому правничої допомоги не заявляв.

Після допуску до часті в справі прокурора та призначення справи до судового розгляду , скориставшись своїми правами позивач подав до суд заяву про розгляд справи за його відсутності мотивуючи її лише фактом погіршення здоров’я, а не участю у справі прокурора.

Таким чином, хоча подання прокурора про вступ у справу не було належним чином мотивовано, сама по собі участь прокурора в судовому засіданні не свідчить про вплив прокурора на суд . Підстави вважати, що судовий розгляд був несправедливий в контексті зазначеної вище практики Європейського суду відсутні.

3. Апелянт зазначає, що судом проігноровано соціальні гарантії надані йому державою, як ветерану Національної поліції, учасника бойових дій . .

Чинним законодавством України передбачено, що учасники бойових дій при зверненні до суду звільняються від сплати судового збору. При зверненні до суду позивач був звільнений від сплати судового збору.

У відповідності з вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Предметом судового розгляду було питання нявність правових підстав для відшкодування позивачу матеріальних та моральних збитків як потерпілому від кримінального правопорушення.

Жодних повних вимог щодо порушення його статусу ветерана війни чи порушення його соціальних прав позивачем не заявлялося.

Таким чином розгляд справи відбувся в межах визначених законом, а доводи ОСОБА_2 щодо порушення його статусу та гарантій як ветерана поліції, учасника бойових дій та інваліда другої групи є безпідставними.

4 Доводи апелянта про бездіяльність працівників поліції при проведенні кримінального розслідування також є безпідставними. Жодних скарг на дії чи бездіяльність слідчого при проведенні розслідування кримінальної справи позивачем не подавалися та незаконність їх дій чи бездіяльності не встановлювалася.

5. Апелянт в апеляційній скарзі посилається на порушення судом вимог ст. 1 протоколу № 1 Європейської конвенції, ст. 3, 6, 13 Європейської конвенції та наводить відповідні рішення Європейського суду.

Як зазначено вище ,суд апеляційної інстанції не зобов’язаний аналізувати кожну справу Європейського суду в контексті даного цивільного позову.

Суд зазначає, що підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача є відсутність доказів щодо незаконних дій чи бездіяльності при розслідуванні кримінальної справи.

Беззаперечно, що викрадене майно є власністю в контексті ст. 1 протоколу № 1 ЄКПЛ.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що позивач має « законне сподівання» на компенсацію вартості викраденого майна та заподіяної йому моральної шкоди в тому числі за рахунок коштів державного Бюджет у України але у випадках встановлених законом.

У відповідності з нормами національного законодавства (ст. 55 ,56 Конституції України ст. 1166,1 167, 1173,1174, 1177 ЦК) позивач має право на відшкодування матеріальної шкоди заподіяної внаслідок злочину упри наявності підстав для цивільно- правової відповідальності.

Принципи правової визначеності при розгляді даної справи було дотримано. В мотивувальній частині суд апеляційної інстанції мотивував застосування вказаних норм права їх однозначне тлумачення Верховним судом, в тому числі враховуючи, що в позовній заяві позивач без будь якої конкретизації , послався як на незаконність дій( бездіяльності) посадових осіб так і органів державної влади.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач має право при наявності доказів незаконних дій чи бездіяльності органів державної влади порушувати питання про відшкодування на його користь заподіяних матеріальних та моральних збитків, що не буде порушувати вимоги ст. 6 та ст. 13 Європейської Конвенції.

Доводи апелянта про довготривале розслідування та порушення розумних строків розслідування кримінальної справи саме по собі не є підставою для відшкодування шкоди.

Як зазначено вище матеріали справи не містять доказів , що кримінальне розслідування є неретельним, неефективним та проводиться з порушенням процедури встановленої національним законодавством. На кожне звернення до державних органів позивач отримував відповідні , в тому числі його інформували про хід розслідування кримінальної справи.

6. Апелянт не погоджується з висновками місцевого суду про те, що відділення поліції № 1 ОСОБА_3 відділу поліції ОСОБА_4 управління національної поліції в Полтавській області не є належним відповідачем у даній справі.

Предметом даного позову є стягнення матеріальної та моральної шкоди з за рахунок коштів Державного бюджету України.

Належним відповідачем у дані й справі є Державне казначейство України.

Зі змісту ст.91,92,95,96 ЦК України слідує, що повною цивільною правоздатністю та дієздатністю в тому числі нести юридичну відповідальність наділені виключно юридичні особи.

Відділення № 1 ОСОБА_3 відділу поліції головного управління Національної Поліції в Полтавській області не є юридичною особою та в межах предмету даного спору не може вирішувати питання про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Жодних окремих позовних вимог до Відділення № 1 ОСОБА_3 відділу поліції головного управління Національної Поліції в Полтавській області позивачем не заявлялися.

Доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду;

Відмова місцевого суду в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ґрунтується на вимогам матеріального та процесуального права.

висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;

У відповідності з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення якщо це порушення призвело до неправильного вирішення спору судом.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що при залученні до участі в справі прокурора, судом не було враховано , що заява прокурора було недостатньо мотивованою.

Однак ця обставина не вплинула на справедливість судового розгляду та порушення принципу рівності сторін.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року

Підстави для зміни та розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції не встановлено.

Оскільки апелянт звільнений від сплати судового збору, витрати, пов’язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок держави.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 14 червня 2018 року,- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 26 вересня 2018 року

Головуючий суддя : /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_7 /підпис/ОСОБА_8

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1