Постанова № 76733605, 18.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/11591/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.

Провадження № 22-ц/783/1124/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1В.

Категорія: 19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю прокурора Панькевича Р.В., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Львівської області на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року в справі за позовом виконуючого обов’язки прокурора Галицького району м. Львова в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з участю третіх осіб ОСОБА_8, приватних нотаріусів Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання правочинів та заповітів недійсними,-

встановила:

У вересні 2013 року виконуючий обов’язки прокурора Галицького району м. Львова ОСОБА_13 звернувся в суд з позовом в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання правочинів недійсними.

Вимоги обгрунтовував тим, що 19.11.2012 року, у період коли ОСОБА_14 перебувала в інфарктному відділенні ДЗ Клінічна лікарня ДТГО «Львівська залізниця» у важкому стані та не розуміла значення своїх дій, ОСОБА_5 прибув до неї в лікарню з нотаріусом та оформив від її імені довіреність на користування та розпорядження її майном на своє ім’я. В цей же день, від імені ОСОБА_15 на ім’я ОСОБА_5 був оформлений заповіт на все її спадкове майно. Діючи від імені ОСОБА_15, ОСОБА_5 03.12.2012 року уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_15 на праві приватної власності. 12.01.2013 року ОСОБА_15 померла.

Згідно акту амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 124, проведеної у межах кримінального провадження № 12012150050000195, ОСОБА_15 в період підписання довіреності та заповіту – 19.11.2012 року страждала стійким хронічним психічним розладом судинною деменцією, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

З врахуванням наявності заповітів ОСОБА_15 від 13.12.2012 року та від 04.01.2013 року на ім’я ОСОБА_7, в збільшених позовних вимогах просив визнати недійсною довіреність ОСОБА_16 від 19.11.2012 pоку, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованою в реєстрі за № 823, визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 від 03.12.2012 pоку, укладений між ОСОБА_5І, від імені ОСОБА_16 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрований в реєстрі за №1431, визнати недійсним заповіт ОСОБА_16 від 19.11.2012 p., зареєстрований в реєстрі за № 822, визнати недійсним заповіт ОСОБА_16 від 13.12.2012 року складений на ОСОБА_7, визнати недійсним заповіт ОСОБА_16 від 04.01.2013 року складений на ОСОБА_7

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року у задоволенні позову виконуючого обов’язки прокурора Галицького району м. Львова в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, з участю третіх осіб ОСОБА_8, приватних нотаріусів Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, про визнання правочинів та заповітів недійсними - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Рішення суду оскаржив заступник прокурора Львівської області, з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає, що таке ухвалено без повного та всебічного з»ясування усіх обставин справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що згідно акту амбулаторної судової-психіатричної експертизи № 124, ОСОБА_15 в період підписання довіреності страждала стиійким хронічним психічним розладом – судинною деменцією, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, проте такий суд не взяв до уваги при вирішенні справи.

При цьому, в порушення вимог ст. 110 ЦПК України незгоду з таким висновком суд не мотивував та не вказав, якими доказами спростовуються викладені у ньому висновки.

Покликається на суперечності між висновком амбулаторної судової-психіатричної експертизи № 124 та висновком судово-психіатричної експертизи № 587 від 06.09.2017 року.

Звертає увагу, що за умов недостатності доказів для правильного вирішення спору та прийняття мотивованого рішення, не вирішено питання про призначення повторної судової експертизи.

Суд першої інстанції не з»ясував усвідомлення значення своїх дій ОСОБА_15 та можливість керувати ними у момент укладення 13.12.2012 року та 04.01.2013 року двох заповітів на користь ОСОБА_7

На думку апелянта, суд не надав належної оцінки показанням потерпілої ОСОБА_15 від 06.12.2012 року, допитаної в ході розслідування кримінального провадження №120121500500000195, з яких вбачається, що потерпіла не мала наміру відчужувати свою квартиру, оскільки іншого житла у неї не було, з ОСОБА_5 знайомою не була, однак підтвердила знайомство з ОСОБА_7

Вважає, що суд допустив однобічність у дослідженні доказів, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Панькевича Р.В. та представника позивача ОСОБА_2 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив з того, що матеріали справи в сукупності підтверджують психічну адекватність ОСОБА_15 у листопаді 2012 року та можливість керувати своїми діями, розуміти їх, здатність до самообслуговування, відтак врахувавши висновок комісійної експертизи від 06.09.2017 року, суд прийшов переконання, що ОСОБА_15 19.11.2012 року під час складання заповіту та укладення довіреності на ім’я ОСОБА_5 могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, тому відсутні законні підстави для визнання даних правочинів недійсними.

При цьому, суд дослідив акт амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 124, проведеної у рамках кримінального провадження № 12012150050000195 та прийняв такий документ як письмовий доказ, що має відомості про обставини, які мають значення для справи в порядку ст.ст. 76-78 ЦПК України, оскільки висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду у відповідній справі судово-експертними установами.

За таких же обставин відмовлено у задоволенні вимог прокурора та ЛМР про визнання недійсними заповітів ОСОБА_15 від 13.12.2012 року та від 04.01.2013 року, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів вчинення даних правочинів у момент, коли ОСОБА_15 не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Виходячи з наявних матеріалів справи, вимог закону та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого суду.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що покійній ОСОБА_15 на праві власності належала квартира № 19 в буд. 3 на вул. Замарстинівській у м. Львові, що підтверджується дублікатом свідоцтва про право власності № 47760 від 15.04.2004 року (т. 1 а.с. 7).

19.11.2012 року ОСОБА_15 склала довіреність на ім’я ОСОБА_5 на право користування та розпорядження всім її майном, зокрема квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, довіреність посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу (ЛМНО) ОСОБА_17 та зареєстрована у реєстрі за № 823 (т. 1, а.с. 10).

У зв»язку з хворобою довіреність складено та посвідчено у приміщенні Клінічної лікарні Львівської залізниці за адресою м. Львів, вул. Огієнка, 5.

В цей самий день, 19.11.2012 року ОСОБА_15 склала заповіт, відповідно до якого у випадку своєї смерті все належне їй майно заповіла ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 8, 9).

Поряд з цим, 03.12.2012 року на підставі зазначеної вище довіреності ОСОБА_5 від імені ОСОБА_16 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу квартири № 19 на вул.Замарстинівській, 3 у м. Львові (т. 1 а.с. 11-14).

Право власності ОСОБА_6 зареєстровано у встановленому законом порядку (т.1 а.с. 16).

В подальшому, у заяві від 19.12.2012 року ОСОБА_15 у присутності приватного нотаріуса ЛМНО ОСОБА_12 надала заяву про відкликання довіреності на ім’я ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 190).

Також, 04.01.2013 року ОСОБА_15 склала заповіт, яким все належне їй майно на момент смерті заповіла ОСОБА_7 (т. 1, а.с. 76-77).

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_18 І-СГ № 311530 від 15.01.2013 року ОСОБА_15 померла 12.01.2013 року, про що складений відповідний актовий запис № 16 (т.1 а.с. 34).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно із ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року), у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Звертаючись з позовними вимогами в інтересах Львівської міської ради, які на думку прокурора, полягають у тому, що за відсутності у померлої власниці квартири спадкоємців за заповітом і за законом, спадщина за заявою органу місцевого самоврядування визнається відумерлою та переходить у власність територіальної громади, відтак уточнивши позовні вимоги та покликаючись на стійкий хронічний психічний розлад ОСОБА_15, яка не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, просив визнати недійсними довіреність та заповіти видані від її імені, а також договір купіві продажу квартири, вчинений на підставі довіреності.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов»язків є договори та інші правочини.

Довіреність за своєю суттю є правочином, оскільки спрямована на встановлення, зміну чи припинення прав та обов’язків, тому на неї поширюються загальні положення про правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У ст. 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно із ст. 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

При цьому, згідно із статтями 1233-1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт здійснюється особисто.

За положеннями ст. 202 ЦК України, заповіт можна віднести до односторонніх правочинів, тобто дій особи, спрямованих на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

В свою чергу, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ч. 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені.

У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз"яснено, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд, відповідно до статті 145 ЦПК України, зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України

З метою об’єктивного розгляду справи суд першої інстанції ухвалою від 06.09.2017 року призначав комісійну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої було доручено Київському міському центру судово-психіатричної експертизи.

Згідно висновку № 587 ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_1, 19.11.2012 року виявляла ознаки психічного розладу у вигляді «Органічного ураження головного мозку судинного генезу з психоорганічним синдромом – згідно з МКХ-10: F07.9», за своїм психічним станом 19.11.2012 року ОСОБА_16 в повній мірі усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними (т. 3 а.с. 58-69).

Такий висновок узгоджується з іншими доказами по справі, а саме показами свідків ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, які підтвердили психічну адекватність ОСОБА_15 у листопаді 2012 року, можливість керувати своїми діями, розуміти їх, здатність до самообслуговування.

Не може свідчити про протилежне і особисті показання допитаної при житті у межах кримінального провадження ОСОБА_15, яка підтвердила, що мала проблеми з пам’яттю та здоров’ям.

Поряд з цим, зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_15 в період підписання відповідних правочинів, страждала стійким психічним розладом та не могла усвідомлювати значення свої дій, прокурор зазначає, що суд не надав належної оцінки протоколу допиту ОСОБА_15 від 06.12.2012 року (тобто складеного після підписання довіреності), за яким покійна особисто дава усвідомлені відповіді на запитання та пригадувала речі та події, які мали місце у минулому часі.

Тобто, покликаючись на не усвідомлення, у відповідний період ОСОБА_15 своїх дій, прокурор в підтвердження цього подає докази про обставини (протокол), які свідчать про протилежне.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В цьому контексті не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги ОСОБА_1 амбулаторної судово-психіатричної експертизи № 124, проведеної у рамках кримінального провадження № 12012150050000195, оскільки такий судом досліджувався та прийнятий в якості письмового доказу, що має відомості про обставини, які мають значення для справи в порядку ст.ст. 76-78 ЦПК України, проте висновки вказаного акту спростовуються висновком № 587 комісійної посмертної судово-психіатричної експертизи та іншими доказами по справі.

Також, правильним є висновок районного суду про відмову у задоволенні вимог прокурора про визнання недійсними заповітів ОСОБА_15 від 13.12.2012 року та від 04.01.2013 року, складених на ім»я ОСОБА_7, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів вчинення даних правочинів у момент, коли ОСОБА_15 не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Інші доводи апеляційної скарги не є суттєвими та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Львівської області – залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 19 вересня 2018 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_24