Постанова № 76733282, 25.09.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 454/2025/15 Головуючий у 1 інстанції: Пахут С.О.

Провадження № 22-ц/783/1640/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1В.

Категорія: 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року в справі за позовом Коцюб»яка ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 Маттія, ОСОБА_6, з участю третіх осіб Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, Органу опіки та піклування Сокальської РДА, про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням,-

встановила:

Позивач ОСОБА_7»як В.Б. в серпні 2015 року звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 Маттія, ОСОБА_6, з участю третіх осіб Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, Органу опіки та піклування Сокальської РДА, просив визнати відповідачів такими, що втратили право на користування житловим будинком № 17 по вул. Дружби в с. Свитазів Сокальського району Львівської області.

В обґрунтування вимог покликався на те, що вказаний житловий будинок належить йому на праві власності. Крім нього в будинку зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_5 та її троє неповнолітніх дітей.

Шлюб між ним та ОСОБА_5 розірвано 12.01.2007р. Спільних дітей від даного шлюбу у сторін немає.

Після розірвання шлюбу відповідач певний час проживала в його будинку, однак в подальшому з сином ОСОБА_3 виїхала в Італію, де створила нову сім’ю. В його будинку не проживає понад п’ять років. Двоє інших дітей відповідачки, незважаючи на реєстрацію в належному позивачу будинку, ніколи не були на території України.

На даний час він одружився з іншої жінкою, з якою має намір проживати в даному будинку, вести спільне господарство. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 30.03.2017 року про виправлення описки в судовому рішенні, позов задоволено.

Усунено ОСОБА_8 перешкоди в здійсненні права власності на житловий будинок № 17 по вул. Дружби в с. Свитазів Сокальського району Львівської області.

Визнано ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 Маттія, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 такими, що втратили право користування цим житловим будинком та знято їх з реєстрації місця проживання.

Додатковим рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 11 травня 2016 року заяву задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7»яка ОСОБА_4 3200 грн. витрат на правову допомогу.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини справи, проаналізував матеріальний закон, який підлягає застосуванню, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Вважає, що має право на проживання в батьківському будинку, оскільки іншого житла немає.

Крім цього, апелянт не має змоги виробити документи на отримання паспорта громадянина України, оскільки не має прописки.

Покликаючись на статтю 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зазначає, що рішення суду в частині зняття відповідачів з реєстрації не відповідає вимогам закону, тому вважає, що має право на проживання з мамою та братом і сестрою в спірному будинку, який є постійним їх місцем проживання.

Звертає увагу, що його мама ОСОБА_5 у 2003 році одружилася з Коцюб»яком В.М., після одруження зареєструвалась у відповідному будинку.

Після розірвання шлюбу у 2007 року в будинку проживали тільки ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а позивач ОСОБА_7»як В.Б. не проживає в будинку з 2006 року по даний час.

У 2012 році ОСОБА_5 поїхала на заробітки в республіку Італію, де тимчасово проживала та забрала його з собою, а приїхавши на постійне проживання в Україну довідався, що знятий з реєстрації.

Просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 Маттій, ОСОБА_6, представники третіх осіб Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області, Органу опіки та піклування Сокальської РДА, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової повістки (а.с. 260-264), в судове засідання не прибули, представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_9 подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв»язку із участю в іншому судовому засіданні, а представник третьої особи Органу опіки та піклування Сокальської РДА подав клопотання про розгляд справи у їх відсутність, при цьому інші учасникине повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з»явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на заперечення доводів скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (надалі ЦПК України).

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи наявні матеріали справи та вимоги закону колегія суддів приходить переконання, що оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Оскільки оскаржуване судове рішення постановлене за правилами ЦПК України в редакції від 18.03.2004р., тому перевіряється в апеляційному порядку на предмет дотримання місцевим судом при його постановленні норм ЦПК у вказаній редакції від 18.03.2004 р., а судове рішення апеляційного суду за наслідками розгляду відповідної апеляційної скарги постановляється згідно положень ЦПК України в редакції закону від 03.10.2017р.

Звертаючись з позовними вимогами ОСОБА_7»як В.Б. просив усунути йому перешкоди в користуванні житловим будинком та визнати відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим будинком, покликався на те, що є власником будинку, створив нову сім»ю, має на меті проживати в такому зі своєю дружиною та вести спільне господарство, при цьому теперішня дружина проти того, щоб у будинку проживали та були зареєстровані сторонні особи. Оскільки відповідач зі своїми дітьми не проживають у його будинку без поважних причин більше року, вважав, що це є підставою для застосування ст. 405 ЦК України та свідчить про втрату ними права на користування його житлом.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що відповідачі не є членами сім’ї ОСОБА_8, який створив нову сім’ю.

При цьому зазначив, що цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім’ї.

В той же час, місцевий суд досліджував інформацію, надану Державною прикордонною службою України, з якої вбачається, що ОСОБА_5 виїхала за кордон та в період 2013-2015р.р. двічі прибувала на територію України лише на кілька днів. ОСОБА_3 виїхав за кордон 18.08.2011 р. та більше не повертався в Україну, відомості про перетин кордону ОСОБА_6 Маттія та ОСОБА_6, які народжені в республіці Італія – відстуні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підставний та задовольнив його в повному обсязі.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Сторони по справі Коцюб»як В.Б. та ОСОБА_5 є колишнім подружжям (а.с. 6).

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 12.01.2007 року ОСОБА_10 І-СГ № 022154 шлюб між ОСОБА_7»яком В.Б. та Коцюб»як Н.Я., яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_5, розірваний, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 08 від 12.01.2007 року (а.с. 7).

Позивачу ОСОБА_7»яку В.Б. належить на праві власності житловий будинок № 17 по вул. Дружби в с. Свитазів Сокальського району Львівської області, що підтверджується договором дарування від 17.09.2003р. та свідоцтвом про реєстрацію права власності (а.с. 8-9).

В зазначеному житловому будинку, згідно із довідкою про склад сім»ї № 615 від 05.08.2015 року, були зареєстровані позивач та відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 Маттій, ОСОБА_6 (а.с. 11).

ОСОБА_7»як В.Б. зареєстрований в будинку з 28.10.2003 року.

ОСОБА_5 та її син ОСОБА_3 зареєстровані з 15.12.2003 року, після одруження Коцюб»яка В.Б. та ОСОБА_5 02.12.2003 року (а.с. 35).

В свою чергу, згідно ОСОБА_1 від 05.08.2015 року № 119, обстеженням фактичного проживання осіб в будинку № 17 по вул. Дружби в с. Свитазів Сокальського району Львівської області встановлено, що в такому без реєстрації проживають ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_6, які є батьками відповідачки (а.с. 15-16).

19.03.2011 року позивач ОСОБА_7»як В.Б. зареєстрував шлюб з ОСОБА_12 про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис № 03, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 13).

Відповідно до ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

До складу житлового фонду, відповідно до ст. 4 ЖК УРСР, відносяться житлові будинки, а також житлові приміщення у інших будівлях.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім»ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

При цьому, згідно із положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право членів сім’ї власника житла на користування цим житлом закріплене у ст.405 ЦК України.

За цією статтею члени сім’ї власника житла втрачають право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

З наданої Державною прикордонною службою України інформації вбачається, що ОСОБА_5 виїхала за кордон та в період 2013-2015 р.р. двічі прибувала на територію України лише на кілька днів. ОСОБА_3 виїхав за кордон 18.08.2011р. та більше не повертався в Україну. Відомості про перетин кордону ОСОБА_6 Маттія та ОСОБА_6 – відстуні.

Поряд з цим, згідно свідоцтв про народження та довідок Генерального консульства в ОСОБА_12, Віскарті Маттія ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 народилися в Італійській республіці (а.с. 148, 154).

З листа УП СЗН Сокальської райдержадміністрації від 19.04.2016р. вбачається, що всі види державних соціальних допомог ОСОБА_5 були припинені 01.07.2015р. у зв’язку з відсутністю останньої по місцю реєстрації та її перебуванням за межами України.

Разом з цим, як відповідач ОСОБА_3 так і його мати ОСОБА_5 у своїх доводах щодо поновлення строку на апеляційне оскарження покликались на те, що з листопада 2015 року по травень 2018 року (більше як 3 роки перебували за межами України).

Таким чином місцевий суд, врахувавши матеріали справи та пояснення сторін по справі, згідно яких слідувало, що відповідач ОСОБА_5 у 2011 році виїхала за кордон, у 2012 та 2014 роках народила в Італії двох дітей, періодично поверталася в Україну, однак беззаперечних доказів про те, що вона проживає саме в спірному будинку в матеріалах справи немає, а колегією суддів не встановлено, при цьому ще у 2011 році позивач зареєстрував шлюб з іншою жінкою, з якою створив нову сім»ю, прийшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житлом, оскільки відповідачі були відсутні без поважних причин за місцем реєстрації понад один рік, при цьому іншої домовленості між ними та власником житла про збереження права на користування житлом у разі відсутності понад один рік, не було.

Встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, місцевий суд ухвалив судове рішення в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування будинком № 17 на вул. Дружби в с. Свитазів Сокальського району Львівської області з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Зазначені обставини також свідчать про під ставність вимог позивача про усунення йому перешкод в здійсненні права власності відповідним будинком.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що Закон України від 11.12.2003 року № 1382 1У «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання. Згідно із статтею 7 цього Закону підставою для зняття з реєстрації є рішення про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.

Таким чином, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства, зокрема статтею 405 ЦК України, а саме від вирішення вимоги про позбавлення права користування жилим приміщенням.

З врахуванням того, що суд першої інстанції прийшов висновку про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком № 17 по вул. Дружби в с. Свитазів Сокальського району Львівської області, відтак правильним є і висновок суду про задоволення позовної вимоги про зняття відповідачів з реєстраційного обліку.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 28 квітня 2016 року, з врахуванням ухвали цього ж суду від 30 березня 2017 року про виправлення описки в судовому рішенні - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 26 вересня 2018 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

ОСОБА_13