Постанова № 76732376, 25.09.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 323/1827/17 Головуючий у 1-й інстанції: Мінаєв М.М.

Провадження № 22-ц/778/2456/18 Суддя-доповідач Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Бєлки В.Ю.

Крилової О.В.

При секретарі Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Преображенське» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Преображенське», треті особи: Гуляйпільська державна нотаріальна контора Запорізької області, реєстраційна служба виконавчого комітету Залізничної селищної ради Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання недійсними довіреності та договору оренди землі, застосування наслідків недійсності правочину,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, ТОВ «Преображенське», треті особи: Гуляйпільська державна нотаріальна контора Запорізької області, реєстраційна служба виконавчого комітету Залізничної селищної ради Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання недійсними довіреності та договору оренди землі, застосування наслідків недійсності правочину, який було згодом уточнено.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що довіреність від 01.12.2010 року, якою вона надала ОСОБА_4 та ОСОБА_6 повноваження вчиняти від її імені певні юридичні дії, в тому числі укладати правочини та отримувати платежі за ними, була видана нею під впливом тяжких життєвих обставин та внаслідок помилки щодо справжнього юридичного значення цього документу та його змісту.

На підставі вказаної довіреності відповідач ОСОБА_4 уклав від її імені з ТОВ «Преображенське» договір оренди землі від 11.03.2014 року, за яким передав цьому підприємству в оренду на 49 років належну їй на праві власності земельну ділянку .

Вважає вказаний договір недійсним, оскільки він укладений на підставі недійсної довіреності.

Враховуючи вищевикладене просила суд визнати недійсною довіреність, видану 01.12.2010 року від її імені на ім'я ОСОБА_4., визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 11.03.2014 року, що укладений ОСОБА_4. від імені позивача на підставі довіреності, та ТОВ «Преображенське» стосовно оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, яка належить позивачу на праві приватної власності та застосувати наслідки недійсності правочину

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 11.03.2014 року, укладений між ОСОБА_3 в особі ОСОБА_4. та ТОВ «Преображенське» на підставі якого державним реєстратором виконавчого комітету Залізничної селищної ради Гуляйпільського району Запорізької області за ТОВ «Преображенське» було зареєстровано право оренди на земельну ділянку, яка знаходиться на території Новоселівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

Зобов'язано ТОВ «Преображенське» повернути ОСОБА_3 в натурі земельну ділянку, розташовану на території Новоселівської сільської ради Оріхівського району Запорізької області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «Преображенське» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 320 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4. на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 320 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ТОВ «Преображенське» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду. Ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про визнання недійсним вищезазначеного договору оренди, суд першої інстанції вважав такі вимоги доведеними та обґрунтованими.

Однак, колегія не погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 29.06.2006 року належить земельна ділянка на території Новоселівської районної ради Оріхівського району Запорізької області площею 6,4263 га, цільове призначення якої ведення товарного сільськогосподарського виробництва».

Зазначена земельна ділянка перебувала в оренді ТОВ «Преображенське» на підставі договору оренди землі від 26.07.2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та відповідачем, строком оренди на п'ять років.

Після закінчення строку дії цього договору спірна земельна ділянка продовжила перебувати у фактичному володінні та користуванні ТОВ «Преображенське».

01 грудня 2010 року ОСОБА_3 надала довіреність на ім'я ОСОБА_4. та ОСОБА_6, строком на 30 років, з правом передоручення.

Згідно вказаної довіреності вищезазначені особи були уповноважені здавати в оренду належну позивачу на праві власності земельну ділянку, визначати на власний розсуд умови, ціну та строк договору оренди, отримувати належну їй орендну плату у грошовій, натуральній чи відробітковій формах у будь-яких розмірах чи сумах, передбачених договором оренди земельних ділянок.

11 березня 2014 року ОСОБА_4, діючи від імені ОСОБА_3 на підставі вказаної довіреності, уклав з ТОВ «Преображенське» оспорюваний договір оренди землі, за яким ТОВ «Преображенське» отримало в оренду належну позивачу земельну ділянку строком на 49 років.

05 жовтня 2016 року ОСОБА_3 скасувала довіреність від 01.12.2010 року, що підтверджується заявою, яка посвідчена державним нотаріусом Гуляйпільсьокї державної нотаріальної контори Запорізької області Дмитрієвою Н.П., та зареєстрована в реєстрі за № 392. (а.с.7, т.1)

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. Зет. 215 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_3 посилалась на ту обставину, що спірний договір оренди є недійсним, оскільки він не відповідав її внутрішній волі та був укладений ОСОБА_4 у власних інтересах, який діяв на підставі довіреності, яку згодом вона скасувала, а особисто вона не підписувала та не укладала 11.03.2014 року договору оренди належної їй земельної ділянки з ТОВ «Преображенське».

Задовольняючи частково позовні вимог, суд першої інстанції також виходив з того спірний договір оренди, який був підписаний ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3, укладений з порушенням вимог ч. 3 ст.. 238 ЦК України, відповідно до вимог якої представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Однак, дійшовши такого висновку, районний суд не надав належної оцінки довіреності з точки зору ст.. 237 ЦК України, якою визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити від імені другої сторони, яку вона представляє, при цьому представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Положеннями статті 239 ЦК України передбачено, що правочин вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, при цьому згідно ч.1ст.240 цього Кодексу представник зобов'язаний вчиняти правочини за наданими йому повноваженнями особисто.

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно вимог ч. 1 ст. 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Згідно ч. 1ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) : зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

За положеннями ст. 1001,1003 ЦК України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Аналізуючи вищенаведене, слід дійти висновку, що доводи позивача про перевищення повноважень при укладанні спірного договору оренди є необґрунтованими, оскільки строк дії довіреності в тридцять років є лише строком дії повноважень повіреного та відповідно, строком дії укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4. усного договору доручення, а тому не може розглядатися як обмеження повноважень повіреного на укладення Договору оренди на певний строк, що не перевищує тридцять років, оскільки такі обмеження відсутні в тексті довіреності.

Статтею 238 ЦК України визначено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також, щодо інших осіб, встановлених законом.

Згідно положень ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює. змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 виданою 01.12.2010 року довіреністю, уповноважила ОСОБА_4. на вчинення правочину щодо передачі в оренду належної їй на праві власності земельної ділянки, тобто укладення договору оренди. (а.с. 122, т.1)

Вказана довіреність нотаріально посвідчена і за своєю формою відповідає вимогам ст.245 ЦК України.

Таким чином, укладання спірного договору оренди земельної ділянки від імені ОСОБА_3 уповноваженою нею на вчинення вказаного правочину особою, в даному випадку ОСОБА_4., відповідає чинному законодавству, а вчинення останнім правочину за вказаною довіреністю створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки ОСОБА_9, як то передбачено вимогами ст.. 239 ЦК України.

Однак, судом першої інстанції під час вирішення справи, не враховано ту обставину, що спірний договір укладався ОСОБА_4. за довіреністю, яка була видана у відповідності до вимог закону до укладання договору оренди, представництво з будь-яких підстав, визначених ст.241 ЦК України на укладання договору припинено не було, а довіреність ОСОБА_3 на той час скасована не була.

З наведеного слідує, що доводи ОСОБА_3 щодо недійсності спірного договору оренди з тих підстав, що вона його не укладала та не підписувала є необґрунтованими.

Слід зауважити, що спірний договір оренди за своєю формою та змістом відповідає положенням Закону України «Про оренду землі», у ньому відображені всі істотні умови та наявні невід'ємні частини договору оренди землі.

Посилання ОСОБА_3 на ту обставину, що договір оренди піддавався змінам і доповненням з боку ТОВ «Преображенське» є лише припущенням, оскільки ці обставини спростовуються наявною довіреністю від 01.12.2010 року, якою позивач уповноважила ОСОБА_4 на вчинення дій щодо укладення спірного договору.

Стосовно доводів ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_4, який діяв від її імені, всупереч ч. 3 ст. 238 ЦК України вчинив правочин у своїх інтересах слід зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочини від імені особи, які він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

З аналізу наведеного положення закону можна зробити висновок, що довіритель при оскарженні правочину за цією підставою має довести наявність особистого інтересу представника під час укладення договору, при цьому такий інтерес має суперечити інтересу довірителя на вчинення відповідного правочину, зазначеного у довіреності.

Так, на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_4 при укладанні спірного договору оренди діяв у власних інтересах, матеріали справи не містять будь-якого доказу. Натомість як вбачається з наявної в матеріалах справи довіреності від 01.12.2010 року ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_10 здавати в оренду належну їй на праві власності земельну ділянку, визначати на власний розсуд умови, ціну та строк договору оренди а також отримувати орендну плату у будь-яких сумах чи розмірах, передбачених договором оренди.

З наведеного слідує, що оскільки ОСОБА_3 вказаною довіреністю уповноважила ОСОБА_4 укладати від її імені договори щодо оренди належної їй земельної ділянки, спірний договір оренди був вчинений саме в інтересах позивача, а тому правових підстав вважати його недійсним, як такий що вчинений представником з порушенням вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України колегія не вбачає.

Будь яких обмежень щодо сторін майбутніх договірних відносин довіреність не містить.

А той факт, що ОСОБА_4, якого ОСОБА_3 уповноважила діяти від її імені є директором ТОВ «Преображенське» не є обмеженням для представництва інтересів позивача при укладанні правочину, оскільки договір оренди земельної ділянки від імені ТОВ «Преображенське» був укладений в особі ОСОБА_11, а при виборі представника ОСОБА_3 діяла особисто та за власним волевиявленням.

Все вищенаведене свідчить про правомірність дій ОСОБА_4 під час укладання договору оренди земельної ділянки від 11.03.2014 року.

Таким чином, ОСОБА_3 в обґрунтування своїх позовних вимог не було надано жодного належного та допустимого доказу того, що спірний правочин - договір оренди, вчинено вкрай на невигідних для неї умовах, та не в її інтересах, щоб слугувало беззаперечною підставою для застосування приписів ч. 3 ст. 238 ЦК України відносно договору оренди від 11.03.2014 року.

Окрім того, колегія звертає увагу на ту обставину, що судом першої інстанції не було надано належної уваги видатковому касовому ордеру № б/н від 01.12.2016 року, на якому стоїть власноручний підпис ОСОБА_3, з якого вбачається, що остання отримала орендну плату в розмірі 29350 грн., що свідчить про безпідставність доводів ОСОБА_3 з приводу того, що вона не була обізнана про перебування належної їй земельної ділянки в оренді ТОВ «Преображенське».(а.с.86, т.1).

Так, позивач був обізнаний про те,що належна їй земельна ділянка перебуває у оренді, отримувала орендну плату, в тому числі наперед за майбутнє користування землею.

Факт отримання грошових сум позивач не оспорює, лише посилається на те, що отримувала гроші раніше, а не в 2016 році. При цьому оспорюючи факт свого підпису у видатковому касовому ордері, вона не заперечувала того, що отримувала від відповідача грошові суми як плату за користування її земельною ділянкою, не вимагає стягнення з відповідача орендної плати, не зверталася з позовом про розірвання договору оренди з підстав несплати їй орендної плати.

Непогодження з визначеним строком дії спірного договору оренди можливо вирішити шляхом укладення додаткових угод до основного договору, однак матеріали справи також не містять звернень позивача до ТОВ «Преображенське»з цього приводу.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, колегія приходить до висновку, що укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Преображенське» спірний договір оренди землі був спрямований на реальне настання правових наслідків по них, оскільки вони встановлюють певні права та обов'язки для сторін, а волевиявлення учасників договору на момент вчинення правочину було вільним і відповідало внутрішній волі учасників, що підтверджується належними доказами по справі та подальшим належним виконанням сторонами зобов'язань за договором.

З наведеного вбачається, що ухвалюючи рішення,суд першої інстанції дійшов хибного висновку про наявність правових підстав для визнання спірного договору оренди земельної ділянки від 11.03.2014 року недійсним.

Враховуючи вищенаведене, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, ухвалив рішення, яке не відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.141, 376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Преображенське» - задовольнити.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 19 квітня 2018 року у цій справі - скасувати, прийняти нову постанову за якою:

« У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Преображенське», треті особи: Гуляйпільська державна нотаріальна контора Запорізької області, реєстраційна служба виконавчого комітету Залізничної селищної ради Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання недійсними довіреності та договору оренди землі, застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27.09.2018 року.

Головуючий:

Судді: