Постанова № 76731049, 26.09.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року справа №805/3217/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Ястребової Л.В., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 р. (у повному обсязі складено 11 липня 2018 року м. Слов’янськ) у справі № 805/3217/18-а (головуючий І інстанції суддя Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним рішення від 28 лютого 2018 року та зобов’язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 08.05.2018 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив рішення відповідача від 28 лютого 2018 року визнати незаконним та скасувати; зобов’язати відповідача зарахувати до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 період роботи з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року в ОСОБА_3 «У ОСОБА_4» (ПП ОСОБА_2К.) та призначити їй пенсію по втраті годувальника на неповнолітнього ОСОБА_5 відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 19 жовтня 2017 року (а.с. 4-6).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі № 805/3217/18-а позовні вимоги задоволені частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28 лютого 2018 року про відмову в призначенні пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

Зобов’язано Костянтинівсько-Дружківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по втраті годувальника від 19 жовтня 2017 року № 5107.

В решті позовних вимог – відмовлено.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 72-75).

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача зарахувати до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 період роботи з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року в ОСОБА_3 «У ОСОБА_4» (ПП ОСОБА_4А.) та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги про зарахування до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 період роботи з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року в ОСОБА_3 «У ОСОБА_4» (ПП ОСОБА_4А.) задовольнити та зобов’язати відповідача зарахувати до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 період роботи з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 рок в ОСОБА_3 «У ОСОБА_4» (ПП ОСОБА_4А.).

В обгрунтування зазначає, що ОСОБА_2 в період з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року працював в ОСОБА_3 «У ОСОБА_4» (ПП ОСОБА_4А.) в якості найманого працівника, а не приватного підприємця. Померлий ОСОБА_2 у період з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року не міг бути приватним підприємцем, оскільки був зареєстрований у якості підприємця з 09 червня 2003 року.

Апелянт вказує, що згідно п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Для призначення пенсії була надана довідка від 12 жовтня 2017 року, яка підтверджує період роботи померлого годувальника з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року. Актом перевірки від 12 січня 2018 року, складеного спеціалістом відділку КПР Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області розбіжностей щодо періодів роботи згідно наданих документів не виявлено. Таким чином, період роботи ОСОБА_2 за період з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року в ОСОБА_3 «У ОСОБА_4» (ПП Медяннікова ОСОБА_6) в загальній кількості 04 роки 08 місяців підтверджено належними документами (довідкою та копіями наказів) та зазначений період повинен бути зарахований відповідачем до загального страхового стажу померлого годувальника (а.с. 87-90).

Відповідно до вимог частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у зв’язку з неявкою сторін у судове засідання.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії ВК № 967352. Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7, 7 звор.бік).

Згідно свідоцтва про народження серії І-НО № 025891 позивач має сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу з ОСОБА_2, який було розірвано 20 лютого 2008 року згідно свідоцтва серії І-НО № 139784 (а.с. 12, 13). В новому шлюбі з ОСОБА_7 позивач отримала прізвище ОСОБА_7 (а.с. 12 - 14).

16 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання безвісно відсутнім її колишнього чоловіка ОСОБА_2.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду від 25 листопада 2015 року у справі № 233/6023/15-ц, яке набуло законної сили 04 грудня 2015 року, ОСОБА_2 був визнаний безвісно відсутнім з 01 травня 2014 року (а.с. 16).

З зазначених підстав позивач 19 жовтня 2017 року звернулася з заявою до Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення їй пенсії по втраті годувальника на неповнолітнього ОСОБА_5 відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 19).

Рішенням Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 28.02.2018 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв’язку з втратою годувальника на підставі статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме: у зв’язку з відсутністю необхідного загального стажу роботи – 9 років. Згідно з актом позапланової перевірки від 12.01.2018 року № 0078/08.3-14 документи для підтвердження стажу роботи ОСОБА_2 надані не в повному обсязі, а саме: відсутні документи по нарахуванню заробітної плати, а тому відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року в торгівельному домі «У ОСОБА_6» (а.с. 9).

Спірним питанням даної справи є правомірність прийняття відповідачем рішення від 28.02.2018 року про відмову в призначенні пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

За унормуванням ч. 1 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині 2 статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім'ї вважаються:

1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;

2) діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років.

3) чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Приписами ч. 1 ст. 32 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для інвалідів 3 групи від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років.

Статтею 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Як зазначалось вище, позивач 19 жовтня 2017 року звернулася з заявою до Костянтинівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення їй пенсії по втраті годувальника на неповнолітнього ОСОБА_5 відповідно до статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Заявницею не було надано трудову книжку померлого годувальника ОСОБА_2, а надано довідку від 12.10.2017 року про період роботи з 01.11.1995 року по 30.06.2000 року у ТД «У ОСОБА_6».

Згідно п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За унормуванням п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення перерахунку пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 року № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

У рішенні про відмову в призначенні пенсії у зв’язку з втратою годувальника від 28 лютого 2018 року вказано, що відповідно до акту від 12.01.2018 року № 0078/08.3-14 позапланової перевірки достовірності документів про стаж роботи для призначення пенсії згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» документи щодо підтвердження стажу роботи ОСОБА_2, надані не в повному обсязі, а саме: відсутні документи по нарахуванню заробітної плати. За таких обставин, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періоди роботи з 01.11.1995 року по 30.06.2000 року у ТД «У ОСОБА_6», а тому відмовлено позивачу в призначенні пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у зв’язку з відсутністю необхідного загального стажу – 9 років.

В доводах апеляційної скарги позивач вказує на те, що для призначення пенсії була надана довідка від 12 жовтня 2017 року, яка підтверджує період роботи померлого годувальника з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року. Актом перевірки від 12 січня 2018 року, складеного спеціалістом відділку КПР Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області розбіжностей щодо періодів роботи згідно наданих документів не виявлено. Таким чином, період роботи ОСОБА_2 за період з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року в ОСОБА_3 «У ОСОБА_6» (ПП Медяннікова ОСОБА_6) в загальній кількості 04 роки 08 місяців підтверджено належними документами (довідкою та копіями наказів) та зазначений період повинен бути зарахований відповідачем до загального страхового стажу померлого годувальника.

Суд апеляційної інстанції з зазначеним твердженням апелянта не згоден з огляду на наступне.

Статтею 26 Цивільного кодексу України передбачено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Системний аналіз законодавства дає підстави в даному випадку зробити висновок про те, що питання включення певного періоду роботи до страхового стажу є особовим немайновим правом фізичної особи ОСОБА_2, а його колишня дружина не може бути належним позивачем з цього питання. Але вона не позбавлена права вирішити спір іншим шляхом.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно за ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 року № 2811-XII (далі - Закон № 2811).

Преамбула Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (далі – Закон № 2811) визначає, що цей Закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Статтею 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (в редакції на момент подання позивачем до відповідача заяви про призначення пенсії по втраті годувальника) передбачено, що громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Ст. 18-1 Закону № 2811 визначає право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю" (далі – Закон № 1727).

За приписами ст. 4 Закону № 1727 державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка:

1) є дитиною померлого годувальника або досягла віку, встановленого статтею 1 цього Закону, та не мають права отримувати у зв'язку з цим пенсію відповідно до закону, або визнана особою з інвалідністю у встановленому порядку.

Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено цим Законом та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Призначення і виплата державної допомоги сім’ям з дітьми здійснюються управліннями праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Крім того, позивачем заявлений позов в інтересах малолітньої дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За унормуванням пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 28 лютого 2018 року та зобов’язання відповідача зарахувати до страхового стажу померлого годувальника ОСОБА_2 період роботи з 01 листопада 1995 року по 30 червня 2000 року в ОСОБА_3 «У ОСОБА_6» (ПП ОСОБА_2К.) та призначення позивачу пенсії по втраті годувальника на неповнолітнього ОСОБА_5 відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 19 жовтня 2017 року задоволенню не підлягають.

Пунктом 4 частини 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при ухваленні судового рішення неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, слід зазначити, що ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року позивачу відстрочену сплату судового збору до прийняття рішення у справі № 805/3217/18-а.

Пунктом 1 частини 5 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Частиною 1 ст. 4 Законом України «Про судовий збір» (в редакції, що діяла на момент подання позову) визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року прожитковий мінімум працездатних осіб встановлений у місячному розмірі 1762, 00 грн.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, на момент подання апеляційної скарги), за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду встановлюється ставка судового збору у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (п.п.2).

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивачем у позовній заяві заявлені вимоги немайнового характеру.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” (в редакції, що діяла на момент подання позовної заяви) за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи те, що позивачем при поданні позову заявлено позовні вимоги немайнового характеру та те, що при поданні адміністративного позову немайнового характеру сплаті підлягає ставка судового збору у розмірі 0, 4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому апелянту необхідно було сплатити – 1057, 20 грн. (1 762*0, 4*150%) та належним чином це підтвердити.

За таких обставин, суд вважає можливим стягнути з позивача на користь держави недоплачений судовий збір у розмірі 1057, 20 грн.

Керуючись статтями 23, 33, 292, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 р. у справі № 805/3217/18-а - скасувати.

Прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання незаконним рішення від 28 лютого 2018 року та зобов’язання вчинити дії – відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1; паспорт серії ВК 967352 виданий Костянтинівським МВ ГУДМС України в Донецькій області 09 лютого 2013 року; зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, 85110) судовий збір за подання апеляційної скарги, відстрочений до ухвалення судового рішення, в розмірі 1057 (одна тисяча п’ятдесят сім) гривень 20 (двадцять) копійок до державного бюджету надходжень за кодом класифікації доходів бюджету 22030106 "Судовий збір" (стягувачем є Державна судова адміністрація України): отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: 31211256026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Л.В. Ястребова

ОСОБА_8