Постанова № 76730994, 26.09.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року справа № 805/3068/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., при секретареві судового засідання – Борисові А.А., за участю представника відповідача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року в справі № 805/3068/18-а (головуючий І інстанції Кочанова П.В.) за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України (далі – відповідач, Мін’юст) щодо ненадання відповіді на звернення від 14.02.2018, зобов’язати надати відповідну інформацію на звернення по суті поставлених питань та звіт про виконання судового рішення, у разі його задоволення.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_2 від 14 лютого 2018 року, зобов’язано розглянути це звернення, надавши повну та обґрунтовану відповідь по суті порушених питань.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що Мін’юст не отримував звернення ОСОБА_2 від 14.02.2018, тому фактично не мав змоги на нього відповісти. Апелянт наголошує, що надані ОСОБА_2 документи не підтверджують належним чином отримання вказаного звернення. Тому суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник позивача до апеляційного суду не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

Згідно з матеріалами справи ОСОБА_2 14 лютого 2018 року на адресу Мін’юсту скеровано запит на отримання публічної інформації, згідно з яким позивач просив повідомити наступну інформацію:

- чи є технічна можливість в режимі онлайн спостерігати за кваліфікаційними іспитами приватних виконавців у міністра юстиції, заступника міністра юстиції зі свого робочого місця (кабінету);

- чи спостерігав міністр юстиції, заступник міністра юстиції України в режимі онлайн за кваліфікаційними іспитами приватних виконавців або у запису з відеокамер в мармуровій залі.

Відповідь просив надати в передбачений статтею 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» термін на поштову адресу запитувача: АДРЕСА_1, 87557.

Цей запит було надіслано позивачем на адресу Мін’юсту рекомендованим листом, що підтверджується наявним в матеріалах справи фіскальним чеком Укрпошта від 14.02.2018 (ідентифікатор поштового відправлення № 8755701049829).

Згідно з відомостями електронного сервісу Укрпошта «Пошук поштових відправлень» за ідентифікатором поштового відправлення № 8755701049829 вказане відправлення вручено адресату (Міністерству юстиції України) за довіреністю 19 лютого 2018 року об 11:49:00.

Не отримавши відповіді на свій запит у передбачені законодавством строки, ОСОБА_2 звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до положень ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі – Закон № 2939-VI).

Метою цього Закону за приписами ч. 1 ст. 2 є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Публічна інформація – це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ст. 1 Закону № 2939-VI).

Право на доступ до публічної інформації гарантується:

1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації;

4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством;

5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації;

6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Доступ до інформації, відповідно до норм статті 5 Закону № 2939-VI забезпечується, зокрема, шляхом: 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Нормами ст. 12 Закону № 2939-VI визначені суб'єкти відносин у сфері доступу до публічної інформації:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Розпорядниками інформації, відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 13 цього закону, зокрема, визначаються 1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;

Обов’язки розпорядників інформації визначені ст. 14 Закону № 2939-VI:

1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об’єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Правове регулювання діяльності суб’єктів владних повноважень у сфері надання публічної інформації забезпечується також Указом Президента України від 05 травня 2011 року № 547/2011 «Питання забезпечення органами виконавчої влади доступу до публічної інформації», яким з метою забезпечення безумовного виконання органами виконавчої влади Закону України «Про доступ до публічної інформації», реалізації конституційного права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію постановлено, зокрема, Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади, ОСОБА_1 міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській, Севастопольській міським, районним державним адміністраціям забезпечити безумовне виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема:

1) розробити і затвердити:

форми запитів на інформацію, які повинні містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо;

порядок складання, подання запитів в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою);

2) запровадити облік запитів на інформацію;

3) визначити (утворити) спеціальні структурні підрозділи або визначити посадових осіб, які організовуватимуть доступ до публічної інформації, та завдання таких структурних підрозділів або осіб;

4) визначити спеціальні місця для роботи запитувачів із документами, що містять публічну інформацію, їх копіями, обладнати такі місця відповідною оргтехнікою;

5) створити умови для подання письмових запитів громадянами з обмеженими фізичними можливостями;

6) створити з метою доступу до публічної інформації та її збереження систему обліку документів, що знаходяться у відповідних розпорядників інформації і містять публічну інформацію, забезпечити обов’язкову реєстрацію в цій системі таких документів та надання доступу до них за запитами, оприлюднення зазначеної інформації на офіційних веб-сайтах (а в разі їх відсутності – в інший прийнятний для громадян спосіб);

7) забезпечувати своєчасне оприлюднення проектів рішень, що підлягають обговоренню, а також систематичне і оперативне оприлюднення та оновлення інформації про свою діяльність;

8) забезпечити оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на веб-сайтах, інформаційних стендах, в інший прийнятний для громадян спосіб інформації, зазначеної у статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», форм запитів на інформацію;

9) затвердити переліки відомостей, що становлять службову інформацію, та оприлюднити їх в установленому порядку;

10) затвердити інструкції з питань обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв, які містять відомості, що становлять службову інформацію;

11) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до наявної інформації про особу інших осіб;

12) організувати інформування населення про права громадян, передбачені Законом України «Про доступ до публічної інформації»;

13) забезпечити проведення навчань і підвищення кваліфікації заступників керівників органів виконавчої влади, працівників структурних підрозділів та відповідальних осіб з питань забезпечення доступу до публічної інформації;

14) сприяти депутатам місцевих рад, громадським організаціям, громадським радам, громадянам у здійсненні громадського контролю за забезпеченням органами виконавчої влади доступу до публічної інформації шляхом проведення громадських слухань, громадської експертизи тощо.

Наказом Міністерства юстиції України від 08 червня 2011 року № 1522/5 «Питання виконання Закону України «Про доступ до публічної інформації» в Міністерстві юстиції» установлено, що Міністерство юстиції є розпорядником інформації, якою володіє Міністерство юстиції, зокрема інформації, яка отримана або створена в процесі здійснення Міністерством юстиції своїх повноважень та яка перебуває у володінні Міністерства юстиції.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства суд доходить висновку, що відповідач, Міністерство юстиції України, – є центральним органом виконавчої влади, суб’єктом владних повноваження та відноситься до розпорядників інформації, зобов'язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в Законі № 2939-VI.

Отже, реалізуючи право, передбачене Конституцією України та Законом № 2939-VI, ОСОБА_2 звернувся до Мін’юсту із запитом на отримання відомостей щодо технічної можливості посадових осіб Міністерства юстиції України спостерігати в режимі онлайн за проведенням кваліфікаційного іспиту приватних виконавців, що у розумінні зазначеного Закону є публічною інформацією.

Проте, як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, відповіді на зазначений запит в установленому законодавством порядку надано не було.

Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

Достатніми, відповідно до приписів частини першої статті 76 КАС України, є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з вимогами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Потенційний обов'язок суб'єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності в суді посилює його відповідальність при прийнятті рішень, вчиненні інших дій чи допущенні бездіяльності.

Презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень відповідача також означає припущення, що повідомлені позивачем обставини у справі про рішення, дії, бездіяльність відповідача і про порушення права, свободи чи інтересу відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує на основі доказів.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що Мін’юст заперечує отримання запиту ОСОБА_2 від 14.02.2018, проте зазначає, що 21.02.2018 на адресу відповідача надійшов запит цієї особи від 15.02.2018 з інших питань. Копія запиту від 15.02.2018 із відбитком реєстраційного штрих-коду наявна в матеріалах справи.

Проте, апелянт не надав пояснень чи було його представником за довіреністю 19 лютого 2018 року отримано рекомендоване поштове відправлення № 8755701049829, що це було за відправлення (якого змісту, хто відправник), коли воно було зареєстровано за вхідним номером тощо.

Враховуючи, що суб’єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що запит ОСОБА_2 від 14.02.2018 та поштове відправлення № 8755701049829 не надходили на його адресу, а також встановлений процесуальним законодавством обов’язок відповідача щодо доказування правомірності своєї бездіяльності, суд погоджує викладений в оскаржуваному рішенні висновок про визнання бездіяльності Мін’юсту щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_2 від 14.02.2018 та задоволення позовних вимог, шляхом зобов’язання розглянути відповідне звернення, надавши повну та обґрунтовану відповідь по суті порушених питань.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Повне судове рішення складено та підписано 27 вересня 2018 року.

Керуючись статями 139, 291, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року в справі № 805/3068/18-а за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року в справі № 805/3068/18-а – залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 26 вересня 2018 року. На підставі частини 3 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкладено на строк – до 5 днів.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів М. Г. Сухарьок

ОСОБА_3

ОСОБА_4