Рішення № 76730376, 21.09.2018, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 316/1639/17

Провадження № 2/316/105/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2018 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області, у складі:

головуючого судді: Бульби О.М.

секретар судового засідання: Черкашина О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Енергодар цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

25.10.2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Енергодарського міського суду Запорізької області з позовною заявою до Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди, з підстав передбачених ст.ст. 23, 170, 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

В обґрунтування позову зазначає, що у період з 26.04.1986 року по 03.05.1986 рік, в ході виконання службового обов'язку у складі збройних сил, приймав участь в ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровІй зоні небезпеки, безпосередньо на території Чорнобильської АЕС та отримав дозу радіоактивного опромінення 52 рентген, що підтверджено Довідкою з в/ч 3042 та Маршрутним листом за підписом підполковника Дубцова А.Г..

Внаслідок ушкоджень здоров'я отриманих під час виконання обов'язків військової служби, змушений тривалий час знаходитись на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, оскільки отримав чисельні хвороби, а саме: Хронічний гастродуоденіт, Хронічний панкреатит, Гіперплазія щитовидної залози, що підтверджено Експертним висновком Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС № 5536 від 29.05.1997 року та випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 3123 від 27.02.2014 року, з яких вбачається що його хвороби дійсно є результатом виконання обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим позивачу 13.03.2008 року безстрокове встановлено II групу інвалідності (інвалід війни) зі стійкою 70% втратою працездатності, що підтверджується довідкою МСЕК серія АД №088278 від 13.03.2008 року та Довідкою про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності серії АВ № 004507 від 13.03.2008 року.

Стаціонарне лікування не поліпшує стану здоров'я, його постійно, щоденно, турбують головні болі, біль в лівій половині грудної клітки при диханні, задишка при ходьбі, загальну слабкість, почуття тремтіння в тілі, слабкість і біль в ногах, підвищення температури тіла, поганий сон, нестійкий настрій, виражена слабкість.

У зв'язку з захворюваннями отриманими під час виконання обов'язків військової служби, порушено його нормальний життєвий стан, він позбавлений можливості реалізувати свої нормальні життєві функції, звички, бажання. Стан його здоров'я позбавляє можливості працювати, а отже не може матеріально забезпечувати потреби родини, оскільки пенсії не достатньо. Він постійно знаходиться у пригніченому стані, відчуває психологічний дискомфорт, не може вести повноцінний спосіб життя.

Оцінюючи завдану йому моральну шкоду, виходить з тривалості й глибини своїх душевних страждань, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок перебування в зоні Чорнобильської катастрофи та вчинення дій по ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, а також фізичного та фактичного значного погіршення стану здоров'я.

Просить суд: стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України на користь позивача грошові кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 (сто тисяч) гривень.

В судове засідання 21.09.2018 року сторони та/або їх представники не з'явились, заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надали, про час та місце слухання справи були повідомлені вчасно та належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с.115-118)

Позивач ОСОБА_1 в пункті 2 позовних вимог просить розглянути справу без участі на підставі та з мотивів викладених в позовній заяві та існуючої практики з цього питання (а.с.5), кім того, позивачем під час розгляду справи, також неодноразово подавалися письмові заяви про розгляд справи без його участі.

Представником Кабінету Міністрів України в особі Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області за письмовою довіреністю (а.с.57) в особі представника за довіреністю Лютой Г.Ю. (а.с.58) до суду 05.02.2018 року було надано письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого зазначає, що Кабінет Міністрів України є неналежним відповідачем по даній справі оскільки жодним нормативно-правовим документом не покладено на Кабінет Міністрів України обов'язку відшкодування моральної шкоди військовослужбовцям, при цьому жодного аргументу на залучення Кабінету Міністрів України у якості відповідача позивачем не зазначено. Кабінет Міністрів України не вчиняв жодних дій, бездіяльності, що викладені у позові, а отже не є стороною спірних правовідносин. Що позивачем не зазначено та не обґрунтовано якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно моральну шкоду, причинного зв'язку між діями та шкодою, вини у її завданні зі сторони Кабінету Міністрів України позивачу. А також зазначають, на безпідставність посилань позивача на Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки крім того, що відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, оскільки відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено чинним законодавством у формі надання потерпілим особам передбачених законодавством компенсацій та пільг. Посилання позивача на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.04.2017 по справі №331/4859/16-ц також є безпідставним, оскільки рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22.08.2017 по зазначеній справі, яке залишено без змін апеляційним судом Запорізької області від 16.01.2018 року позивачу ОСОБА_5 відмовлено в задоволенні позову. Посилання позивача на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.10.2015 по справі № 619770св15 та на постанову Верховного Суду України від 21.10.2014 по справі №3-86гс14 також є безпідставними, оскільки винесені з інших підстав та вмотивовані іншими обставинами.

Вважаючи, що позовну заяву подано до суду безпідставно, позовні вимоги необґрунтовані та не підкріплені жодними доказами, просять суд відмовити в задоволенні позову (а.с.50-56)

Представник відповідача Міністерства оборони України - Корольов В.А., який діє на підставі письмової довіреності (а.с.70) надіслав на електронну адресу суду 16.02.2018 року письмовий відзив, в якому зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення Міністерством оборони України винних дій щодо позивача та наявність причинного зв'язку між такими діями та моральною шкодою, як і відсутні докази завдання позивачеві моральної шкоди. Також зазначив, що спеціальним законом в даному випадку є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Відповідно до закону держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за: пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; втрату годувальника, якщо його смерть пов'язана з Чорнобильською катастрофою; матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім'ї у зв'язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України. На державу покладаються також зобов'язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (ст. 13 зазначеного Закону). Таким чином, на думку відповідача, відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'ю внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачено чинним законодавством у формі надання потерпілим особам передбачених Законом компенсацій та пільг. Зазначаючи також, що позивачем не надано жодного доказу вини Міністерства оборони України в моральних стражданнях позивача просять суд відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.67-69).

Представник відповідача - Державної казначейської служби, у судове засідання не з'явився повторно, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини своєї неявки суду не повідомив, заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи за відсутності представника - до суду не надходило. Відзиву на позовну заяву не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази на їх належність, допустимість, достовірність та достатність, прийнявши до уваги письмові заперечення відповідачів викладені у Відзивах, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період часу з 26.04.1986 року по 03.05.1986 року позивач, в ході виконання службового обов'язку, приймав участь в ліквідації наслідків аварії в 30-кілометровій зоні небезпеки, безпосередньо на території ЧАЕС в якості часового з охорони станції та отримав дозу радіоактивного опромінення 52 рентгени, що підтверджено Довідкою, виданою командиром військової частини 3042 (а.с.8). В зону Чорнобильської катастрофи позивача було направлено 26.04.1986 року на виконання боєвої служби з військової частини 3042 та за станом здоров'я 03.05.1986 року був знятий зі служби і доставлений до лікарні, а 04.05.1986 року був направлений до госпіталю в м.Києві де перебував на лікуванні до 16 травня 1986 року, що підтверджується Маршрутним листом виданим Командиром військової частини 3042 (а.с.9).

Під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС позивач отримав високу дозу радіоактивного опромінення - 52 рентгени, що стало наслідком ушкодження його здоров'я, перебування тривалий час на лікарняному, проходження численних медичних оглядів та обстежень, відновлювальні процедури та як наслідок отримання численних хронічних захворювань: Хронічний гастродуоденіт. Хронічний панкриотіт. Гіперплазія щитовидної залози, які викладено в експертному висновку від 29.05.19997 року № 247 (а.с.10). У зв'язку з отриманими, під час виконання робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, захворюваннями, висновком МСЕК позивачу було безстроково встановлено інвалідність II групи та встановлено втрату працездатності на 70%, що підтверджується довідкою до Акту огляду МСЕК серії АД №088278 та Довідкою про результати визначення ступеня втрати працездатності серії АВ №0004507 (а.с.12, 13). 16.04.2008 року позивачу було видано посвідчення серія НОМЕР_1, безстрокове, як ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 1 категорії (а.с.7), у якому також зазначено, що він є інвалідом ІІ групи та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни.

Отже, з зазначених документів судом встановлено, що хронічні захворювання позивач отримав у зв'язку з ліквідацією аварії на ЧАЕС під час виконання службових обов'язків у 1986 році внаслідок опромінення при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, а отже правовідносини виникли під час дії ЦК УРСР, і не мають подовжувального характеру.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Позивачем вимоги заявлені на підставі ст.ст. 23, 170, 1167 ЦК України в редакції від 16.03.2003 року №435-ІV.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Отже, до спірних правовідносин мають застосовуватись норми ЦК УРСР та законодавства, яке діяло на час виникнення у позивача хвороб.

Отже посилання позивача на положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними, у зв'язку з тим, що цей Закон був прийнятий у 1992 році, при цьому, у тому вигляді на який посилається позивач, дана норма статті набула чинності відповідно до змін внесених Законом №328-V від 03.11.2006 р., а ушкодження здоров'я позивачем було отримано у Радянському союзі, про що судом зазначалось вище.

Крім того, у своїй постанові від 23 травня 2018 року по справі № 332/1252/17 Верховний суд, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Згідно ст.440-1 ЦК УРСР, моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.

При цьому, зміст, коло суб'єктів і розмір відшкодування страхування у разі каліцтва, заподіяного працівникові міліції при виконанні службових обов'язків, а також інвалідності, що настала у період проходження служби або не пізніш як через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце у період проходження служби у зв'язку з особливістю об'єкта посягання були врегульовані ст.23 Закону України «Про міліцію», Положенням про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 р. N 59 з подальшими змінами, Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488 «Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум». Цими спеціальними нормами відшкодування моральної шкоди страхувальникам не передбачалось.

Така правова позиція суду кореспондується з висновком викладеним Верховним Судом України у рішеннях від 21.10.2002 р. та від 20 квітня 2011 року, зокрема у справі 6-23686.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 ЦК України, на яку посилається позивач, передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню у повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній зв'язок та є вина зазначеної особи у заподіянні шкоди.

При відсутності хоча б однієї з вказаних умов на відповідача не може бути покладено зобов'язання по відшкодуванню шкоди.

На це звернуто увагу у п. 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з яким до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з положенням частини першої статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Однак, порядок відшкодування моральної шкоди, визначений положеннями статті 1167 ЦК України, на норми якої, як зазначалось, посилається позивач, передбачений для деліктної відповідальності та на спірні правовідносини не поширюється, оскільки законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, а питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є спеціальним та визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивне забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадян та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Розділом IV зазначеного Закону також передбачені компенсації та пільги громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Статтею 20 цього Закону передбачені гарантовані державою компенсації та пільги, що надаються особам, віднесеним до категорії 1, але у Законі відсутнє положення про відшкодування моральної шкоди..

Крім того, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, оскільки є необхідним доведення наявності всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем в порушення ст.ст.76-81 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження обґрунтувань своїх вимог до відповідачів.

Позивачем не доведено суду підстав цивільно-правової відповідальності, а саме: факту протиправних дій або бездіяльності відповідачів, причинного зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідачів у її завданні, а отже відсутні підстави для покладення обов'язку про відшкодування моральної шкоди на Державу Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, які були утворено після отримання позивачем захворювань, при цьому у Радянському союзі.

За вимогами ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Аналізуючи норми матеріального та процесуального права, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 8, 10, 12, 13, 76-83, 89, 95, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області (з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року)

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О. М. Бульба