Постанова № 76729918, 26.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/6234/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Довгополова О.М., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання Гром І.І.,

позивач: не з'явився

відповідач: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Бізнес-центр «Підзамче» на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року про закриття провадження (головуючий суддя Гавдик З.В., м. Львів, повний текст ухвали складено 12.06.2018 року) у справі № 813/1216/18 за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Бізнес-центр «Підзамче» до інспектора ВБДР Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Парфанюк Зоряни Олександрівни про визнання протиправною і скасування вимоги (припису),-

В С Т А Н О В И В:

02 квітня 2018 року позивач - Приватне акціонерне товариство «Бізнес-центр «Підзамче» звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача - інспектора ВБДР Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Парфанюк Зоряни Олександрівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Головний адміністратор Приватного акціонерного товариства «Бізнес-центр «Підзамче» ОСОБА_2 та просив визнати протиправною та скасувати вимогу (припис) №100 від 05 березня 2018 року інспектора ВБДР Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Парфанюк Зоряни Олександрівни.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що інспектором поліції було фактично самовільно прийнято рішення про облаштування (створення) майданчика для паркування, що є об'єктом благоустрою, оскільки прийняття такого рішення не є компетенцією ні патрульної, ні Національної поліції, а тому позивач вважає вимогу (припис) № 100 від 05 березня 2018 року відповідача незаконною.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року провадження у справі 813/1216/18 за даним позовом закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки цей спір не підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, просить ухвалу суду скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення норм процесуального права.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що відносини які склались у зв'язку з складенням та наданням оскаржуваної вимоги (припису) є публічно-правовими та безпосередньо впливають на їхні права та інтереси, оскільки вимога (припис) інспектора поліції є обов'язковою для виконання.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи відповідно до ч.4 ст. 229, ч.2 ст. 313 КАС України та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, відбувається шляхом пред'явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. При цьому суд повинен перевірити належність справи до відповідної юрисдикції.

Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1,2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04, 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у ст.6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria)). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &?а;…&?р; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції відповідного суду.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процессу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Утвердження правової держави відповідно до приписів ст. 1, другого речення ч. 3 ст. 8, ст. 55 Конституції України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.

Як видно з матеріалів справи, а саме зі змісту позовної заяви, предметом позову є визнання протиправним та скасування вимоги (припису) інспектора поліції.

Відповідно до розділу 3 ч.1 п.21 Положення «Про Департамент патрульної поліції» затвердженого Наказом Національної поліції України № 73 від 06 грудня 2015 року, департамент патрульної поліції відповідно до покладених завдань надає в межах своєї компетенції посадовим і службовим особам та громадянам обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень законодавства, в тому числі правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а в разі невиконання таких приписів - притягує винних осіб до передбаченої законодавством відповідальності.

Відповідно до ст.188-28 КУпАП передбачена відповідальність за невиконання законних вимог (приписів) посадових осіб уповноважених підрозділів Національної поліції щодо усунення порушень правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акту) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів даної особи.

Колегія суддів звертає увагу, що у даній справі дослідженню підлягає виключно акт індивідуальної дії, а саме правомірність та законність вимоги (припису) інспектора поліції, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що вказані обставини свідчать про публічно-правовий характер спору в даній справі, який виник та пов'язаний зі здійсненням інспектором поліції публічно-владних управлінських функцій у зв'язку з виконанням повноважень та завдань, покладених на нього відповідно до чинного законодавства, а вимога (припис), яка винесена з метою забезпечення безпеки дорожнього руху безпосередньо впливає на права та інтереси позивача, оскільки у разі її невиконання настає адміністративна відповідальність.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на вказані обставини та прийшов до невірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до приписів частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при закритті провадження у даній справі суд першої інстанції допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до невідповідності таким обставинам його висновків. Тому оскаржувану ухвалу слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Бізнес-центр «Підзамче» задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 червня 2018 року про закриття провадження у справі № 813/1216/18 скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді О. М. Довгополов Р. Й. Коваль Повне судове рішення складено 26.09.2018 року.