Вирок № 76729718, 26.09.2018, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/2835/18

Провадження №: 1-кп/332/356/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2018 р.м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Безлер Л.В.,

при секретарі Жечевій А.В.,

за участю прокурора Фіронової О.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Заводського районного суду м.Запоріжжя, кримінальне провадження №12018080030000863 від 11.04.2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який має базову загальну середню освіту, неодружений, працює у ФОП ОСОБА_3, не має на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше судимий:

- 16.07.1990 Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 215-3, ч. 2 ст. 140, ч. 3 ст. 193, ч. 2 ст. 206, 42 КК України (в ред. 1960 року) до 2 років позбавлення волі, вирок суду переглянуто, призначено покарання 1 рік 6 місяців позбавлення волі, звільнений 25.04.1991;

- 30.10.1992 Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 140, ч. 2 ст. 215-3, ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 206, 42 КК України (в ред. 1960 року) до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений 08.07.1995;

- 29.10.1996 Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 140 КК України (в ред. 1960 року) до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна, звільнений 24.02.2001;

- 14.01.2002 Шевченківським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК України, до 5 років позбавлення волі, звільнений 08.05.2005;

- 30.01.2006 Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 190 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України, частково приєднано покарання Шевченківського районного суду від 14.01.2002 року, остаточне покарання 2 роки 6 місяців позбавлення волі, звільнений 22.05.2008;

- 30.06.2009 Вільнянським районним судом Запорізької обл. за ч. 1 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України, від відбування покарання звільнений з випробувальним терміном 2 роки;

- 22.10.2013 Заводським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року обмеження волі, на підставі ст. 75, 76 КК України, від відбування покарання звільнений з випробувальним терміном 1 рік, 03.11.2014 знятий з обліку за закінченням випробувального терміну, -

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

10.04.2018 року, приблизно о 16 годині 40 хвилин, ОСОБА_1, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, знаходячись біля будинку № 45 по вул. Павлокічкаській в м.Запоріжжі, переконавшись в тому, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, шляхом вільного доступу, із застосуванням власної фізичної сили, намагався таємно викрасти з узбіччя тротуарної доріжки за зазначеною адресою, на якій проводились ремонтні роботи, металеву урну зеленого кольору, що належить ОСОБА_4 адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, вартістю, відповідно до висновку експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України №10-639 від 04.05.2018 року, 718,90 гривень, взявши її та перемістивши на відстань приблизно 15 метрів з узбіччя тротуарної доріжки, але не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки дії ОСОБА_1 були викриті ОСОБА_5, яка повідомила про вчинення ним злочину співробітникам поліції, які в подальшому вилучили на місці злочину у ОСОБА_1 вказане майно.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1, не оспорюючи час, місце, спосіб, мотив і мету, форму вини за інкримінованим кримінальним правопорушенням, повністю визнав себе винуватим, щиро розкаявся та пояснив, що він дійсно 10 квітня 2018, приблизно о 16-00 годині, знаходячись по вул. Павлокічкаській в м. Запоріжжі, побачив металеву урну зеленого кольору та вирішив її викрасти. Так, впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, із застосуванням власної фізичної сили, підняв урну та почав переміщати її з метою подальшої реалізації до пункту прийому металобрухту, проте був виявлений невідомою жінкою, яка викликала поліцію, таким чином злочинний умисел він до кінця не довів з незалежних від нього причин. ОСОБА_1 пояснив, що злочин вчинив у зв’язку з тяжким матеріальним становищем. У скоєному щиро розкаявся, просив суворо не карати.

Представник потерпілого ОСОБА_4 адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, до судового засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники процесу не оспорюють фактичні обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позицій, суд, роз’яснивши учасникам процесу положення ст. 349 КПК України, провів судове слідство у даному кримінальному провадженні щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч.3 ст. 349 КПК України, обмеживши дослідження доказів допитом обвинуваченого, дослідженням висновку експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України №10-639 від 04.05.2018 року, відповідно до якого ринкова вартість металевої урни з урахуванням зносу на момент скоєння злочину може складати 718,90 гривень, матеріалів кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину при вищевикладених обставинах доведена повністю та кваліфікує його дії за ч.3 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, як незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

При призначенні покарання обвинуваченому у відповідності до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який у відповідності до вимог ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, характер і ступінь суспільної небезпеки, сукупність усіх фактичних обставин, які його характеризують: обстановку і спосіб злочинного діяння, його наслідки, відсутність претензій матеріального характеру з боку потерпілого, дані, що характеризують особу винного, зокрема те, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів, міцних соціальних зв’язків не має, у той же час працює, має місце реєстрації та проживання, на диспансерному обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, з 1984 по 1990 рік знаходився під наглядом лікаря-психіатра, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставинами, які пом’якшують покарання обвинуваченого, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає те, що ОСОБА_1 визнав свою вину, щиро розкаявся.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

За наведених обставин кримінального провадження, характеру і тяжкості вчиненого злочину, даних про особу обвинуваченого та принципу індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_1 покарання у виді обмеження волі в межах санкції статті, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження скоєння ним нових злочинів, і саме таке покарання буде мати для нього достатню превентивну роль.

Разом із тим, враховуючи визнання вини, щире каяття, відсутність претензій матеріального характеру з боку потерпілого, працевлаштування обвинуваченого, позитивну характеристику за місцем проживання, враховуючи позицію прокурора, який просив суд призначити покарання із застосуванням ст.ст. 75, 76 КК України, суд приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_1 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за його поведінкою та виконанням покладених на нього обов’язків уповноваженим органом з питань пробації протягом іспитового строку, який сам втілює в собі погрозу реального відбування призначеного покарання у разі невиконання обвинуваченим умов випробування, що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого.

Питання про долю речових доказів у даному провадженні суд вирішує відповідно до положень ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Цивільний позов не заявлений.

Під час судового розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу від учасників судового провадження не надходило, підстав для цього суд не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.2 ст. 185 КК України, призначивши йому покарання за ч.3 ст.15 ч.2 ст.185 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 КК України, у зв’язку із звільненням від відбування покарання з випробуванням, покласти на ОСОБА_1 обов’язок періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази:

- металеву урну зеленого кольору, яка передана на зберігання до камери схову Заводського ВП ДВП ГУНП в Запорізькій області, повернути власнику - ОСОБА_4 адміністрації Запорізької міської ради по Заводському району.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.В.Безлер