Рішення № 76729491, 17.09.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року справа № 823/2119/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання – Мельникової О.М.,

розглянувши по суті у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Мошурівський консервний завод” до управління Держпраці у Черкаській області про визнання протиправними та скасування припису і постанов,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю “Мошурівський консервний завод” (пров. Шевченка, 14, с. Мошурів, Тальнівський р-н, Черкаська обл., 20432, далі – позивач) з позовом до управління Держпраці у Черкаській області (бульв. Шевченка, 205, м. Черкаси, 18001, далі – відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати припис відповідача №23-2012/0078-0040 від 15.03.2018, постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №23-20-12/0078-087 від 05.04.2018 про накладення штрафу у розмірі 1675350 грн. та постанову №23-20-12/0078-088 від 05.04.2018 про накладення штрафу у розмірі 3723 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що висновки акта інспекційного відвідування про порушення позивачем вимог ст.24 КЗпП України є помилковими, оскільки між позивачем та 15 фізичними особами укладено цивільно-правові угоди на виготовлення молочної продукції, оплата за які здійснювалась позивачем відповідно до підписаних актів виконаних робіт. ОСОБА_1 того, позивач зазначив, що спірні рішення винесені відповідачем без достатніх повноважень. Тому просив задовольнити позов.

Представник відповідача позов не визнав, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що укладені позивачем цивільно-правові угоди не містять жодних вимог щодо об’єму робіт, який має бути виконаний виконавцями, їх якісних та кількісних характеристик. На думку відповідача вказані факти свідчать, що праця за даними цивільно-правовими угодами не є юридично самостійною, а здійснювалась в межах господарської діяльності позивача з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджуються змістом цивільно-правових угод та вказує на наявність трудових відносин, не оформлених належним чином. Отже, позивачем допущено працівників до роботи без укладання трудового договору у письмовій формі та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску та загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушено ст. 24 КЗпП України. Тому просив відмовити у задоволенні позову.

Представники сторін надали суду заяви про розгляд справи без їх участі.

Згідно з ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Наказом управління Держпраці у Черкаській області від 07.03.2018 №110-Н про проведення інспекційного відвідування наказано головному державному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю ОСОБА_2 здійснити у період з 12.03.2018 до 23.03.2018 інспекційне відвідування на предмет оформлення трудових відносин з найманими працівниками, робочого часу, часу відпочинку, оплати праці у ТОВ “Мошурівський консервний завод”.

07.03.2018 на підставі вказаного наказу управлінням Держпраці у Черкаській області видано направлення №302 на проведення інспекційного відвідування ТОВ “Мошурівський консервний завод” з 14.03.2018 до 22.03.2018.

Відповідно до вказаних наказу та направлення головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю ОСОБА_2 проведено 15.03.2018 інспекційне відвідування позивача.

За результатами вказаного відвідування складено акт №23-20-12/0078 від 15.03.2018, яким встановлено порушення:

- позивачем укладено 15 договорів підряду з: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, - у яких відсутні перелік робіт, які виконуються, об’єму виготовлення, терміну виконання, оплати, що дає підстави вважати договори трудовими угодами та є порушенням ст. 24 КЗпП України;

- не укладено трудовий договір, що є порушенням ст. 10 КЗпП України;

- не визначений графік черговості надання відпусток. Власник або уповноважений ним орган письмово не повідомляє про початок відпустки не пізніше як за 2 тижні, що є порушенням ст. 79 КЗпП України;

- оплати праці не встановлені колективним договором, не сформована тарифна сітка посадових окладів, що є порушенням ст. 96 КЗпП України;

- умови праці не визначені колективним договором, що є порушенням ст. 97 КЗпП України.

За наслідками перевірки також винесено припис від 15.03.2018 №23-20-12/0078-0040 з вимогою усунути вищевказані порушення до 25.03.2018.

05.04.2018 заступником начальника управління Держпраці у Черкаській області ОСОБА_17 винесено постанови:

- №23-20-12/0078-087 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення ст.24 КЗпП України у розмірі 1675350,00 грн.;

- №23-20-12/0078-088 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за порушення ст.ст.79, 96, 97 КЗпП України у розмірі 3723,00 грн.

Надаючи оцінку спірним рішенням в контексті позовних вимог, суд врахував таке.

Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про працю України, Законом України від 05.04.2007 №877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі – Закон №877-V), Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (далі – Порядок №295).

У відповідності до ст.1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки ОСОБА_1, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Частиною 4 ст.2 Закону №877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100 «Про утворення територіальних органів Державної служби з питань праці та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» утворено Державну службу України з питань праці реорганізувавши шляхом злиття територіальні органи Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки і Державної інспекції з питань праці.

Положення про Державну службу України з питань праці затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі – Положення №96).

Згідно з п.1 Положення №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно п. 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з Положенням про Управління Держпраці, затвердженого наказом Держпраці від 22.06.2017 №75 Управління Держпраці у Черкаській області є територіальним органом Державної служби з питань праці та відповідно їй підпорядковується.

Тобто, відповідач є повноважним органом, який забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю на території Черкаської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону №877-V для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

Пунктом 2 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 (далі – Порядок №295) встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до підп.6 п.5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться зокрема за інформацією Пенсійного фонду України та його територіальних органів про: роботодавців, які нараховують заробітну плату менше мінімальної; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутнє повідомлення про прийняття на роботу; роботодавців, у яких протягом місяця кількість працівників, що працюють на умовах неповного робочого часу, збільшилась на 20 і більше відсотків; працівників, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами в одного роботодавця більше року; роботодавців, у яких стосовно працівників відсутні нарахування заробітної плати у звітному місяці (відпустка без збереження заробітної плати без дотримання вимог Кодексу Законів про працю України та Закону України «Про відпустки»); роботодавців, у яких протягом року не проводилась індексація заробітної плати або сума підвищення заробітної плати становить менше суми нарахованої індексації; роботодавців, у яких 30 і більше відсотків працівників працюють на умовах цивільно-правових договорів; роботодавців з чисельністю 20 і більше працівників, у яких протягом місяця відбулося скорочення на 10 і більше відсотків працівників.

Згідно з пунктами 19, 20, 23 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

На підставі пунктів 27, 29 Порядку №295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Надаючи оцінку доводам позивача про неправомірність дій відповідача щодо прийняття оскаржуваних рішень, суд врахував ч.4 ст.265 КЗпП, якою встановлено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, встановлених ч.2 ст.265 КЗпП, передбачений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (далі – Порядок №509).

На підставі п.2 цього Порядку штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається повноваження службових осіб відповідача проводити інспекційне відвідування та виносити рішення про накладення штрафу.

Отже, доводи позивача про відсутність у відповідача повноважень для прийняття спірних рішень суд вважає необґрунтованими.

Щодо висновків акту перевірки по суті та оскаржуваних постанов, суд зазначає таке.

Ч.3 ст.24 КЗпП встановлено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП встановлено, що юридичні та фізичні особи – підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

В контексті викладеного суд зазначає, що встановлюючи заборону допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, Закон передбачає процедуру та порядок встановлення та фіксації такого факту.

Отже, визначальним питанням для вирішення справи є встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення роботодавцем трудового договору.

Судом встановлено, що під час проведення інспекційного відвідування контролюючим органом встановлено порушення норм ст. 24 КЗпП, що полягають в не укладенні трудового договору з: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 - , оскільки їх праця відповідно до цивільно-правових угод, укладеними з позивачем, має ознаки трудового договору та за своїм змістом передбачає виконання функціональних обов’язків робітників.

Так, судом встановлено, що 28.11.2017, 01.10.2017, 20.07.2017, 01.08.2017, 26.01.2018, 25.10.2017, 09.11.2017, 23.01.2018, 28.03.2017, 09.11.2017, 01.03.2018 позивачем укладено договори підряду з вищевказаними особами згідно п.1.1. яких підрядник зобов’язаний за завданням замовника (позивач) на свій ризик виконати роботи з виготовлення молочної продукції.

З матеріалів справи судом також встановлено, що між позивачем та зазначеними особами укладено додаткові угоди відповідно до яких сторонами досягнуто згоду про обсяг, строки та ціну на виконання робіт в межах виготовлення молочної продукції, а саме: прийом молока, мийка тари, розлив готової продукції та поклейка етикетки, мийка ящиків та обладнання.

За визначенням, наведеним у частині 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно частини 1 статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до частини 1 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (послуг).

Загальне визначення цивільно-правового договору міститься у статті 626 Цивільного кодексу України, згідно частини 1 якої договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляються актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у відповідності до вимог цивільного законодавства України, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи, предметом якого є надання певного виду робіт (надання послуг), але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Суд встановив, що результати виконаних вищенаведеними особами робіт згідно з підрядними договорами оформлені актами приймання-здачі виконаних робіт. (том 1 а.с.67-71, 75-80, 84-89, 93-101, 105-112, 116-118, 122-127, 131-135, 139-141, 145-153, 157-165, 169-181, 185-189, 193-197). Вказані акти містять найменування виконаних робіт, їх об’єм та суму винагороди за виконання робіт, а також підписані сторонами договору.

ОСОБА_1 того, оплата виконаних робіт підтверджена відомістю нарахування податків із фонду заробітної плати та винагороди по договорах цивільно-правового характеру за липень 2017 – вересень 2018 року та відображена у розрахунковій відомості підприємства за наведений період.

Також, відповідно до пояснювальних записок ОСОБА_18, ОСОБА_19, Поліщук ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22 (том 1 а.с.274-279), ними укладено з позивачем договір на виконання підрядних робіт у час, який визначений виконавцями робіт. Оплат за їх виконання здійснюється за наслідками підписання актів приймання-передачі.

Отже, як вбачається з досліджених у судовому засіданні цивільно-правових угод їх предметом є надання послуг з виготовлення молочної продукції. Тобто, є кінцевий результат праці, праця за цим договором є юридично самостійною із систематичним виконанням трудових функцій кухаря. Так, у цивільно-правових угодах зазначається, який конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, визначено перелік завдань роботи, послуг, її види, тощо. Таким чином, суд дійшов висновку, що цивільно-правові угоди, укладені між позивачем вищевказаними особами не мають ознаки трудового характеру.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено, порушення позивачем ст. 24 КЗпП України, а саме: факту допуску ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 до роботи без оформлення трудового договору.

Суд зауважує, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною та скасування постанови №23-20-12/0078-087 від 05.04.2018 про накладення на позивача штрафу у розмірі 1675350 грн.

Постанову №23-2012/0078-0040 від 15.03.2018 суд вважає неправомірною, з огляду на таке.

Відповідно до ст.ст. 10-11 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

На підставі ч.8 ст.9 Закону України «Про колективні договори і угоди» на новоствореному підприємстві колективний договір укладається за ініціативою однієї із сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, якщо не передбачено його реєстрацію.

Відповідно до ст.4 Конвенції про застосування принципів права на організацію і на ведення колективних переговорів №98 там, де це потрібно, вживають заходів, що відповідають умовам країни, з метою заохочення й сприяння повному розвиткові й використанню процедури ведення переговорів на добровільних засадах між підприємцями чи організаціями підприємців, з одного боку, та організаціями трудівників, з другого боку, з метою регулювання умов праці шляхом укладення колективних договорів.

Отже, укладення колективного договору є обов’язковим у разі використання на підприємстві найманої праці незалежно від кількості працівників та за наявності ініціативи хоча б однієї зі сторін. Якщо жодна зі сторін не виявила ініціативи, то ніхто не може примусити сторони укласти такий договір, адже обов’язковою умовою укладення будь-якого договору є вільне волевиявлення сторін.

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не доведено наявність волевиявлення працівників позивача на укладення колективного договору. Отже, у діях позивача не вбачається порушення до ст. 10, 97 КЗпП України в частині не укладення колективного договору та визначення в ньому умов оплати праці.

Стосовно зафіксованого акті інспекційного відвідування порушення позивачем ч.4 ст.96 КЗпП України, суд зазначає таке.

Так, вказаною нормою визначено, що схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі: мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України; міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.

Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

На підставі ч.4 ст.95 КЗпП України розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України "Про оплату праці" та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.

Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд врахував, що розмір заробітної плати працівників позивача відповідає встановленим викладеними нормами вимогам та не є нижчим прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже порушення вимог трудового законодавства в частині визначення позивачем своїм працівникам заробітної плати судом не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню а судовий збір – поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на підставі ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю “Мошурівський консервний завод” задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати припис управління Держпраці у Черкаській області №23-2012/0078-0040 від 15.03.2018, постанову про накладення штрафу уповноваженими особами №23-20-12/0078-087 від 05.04.2018 та №23-20-12/0078-088 від 05.04.2018

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Черкаській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Мошурівський консервний завод” судовий збір в розмірі 25186,10 грн. (двадцять п’ять тисяч сто вісімдесят шість гривень 10 коп.)

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення суду складене у повному обсязі 27.09.2018.