Постанова № 76729048, 26.09.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року справа №812/1309/18

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (повний текст складено 11 липня 2018 року в м. Сєвєродонецьк) у справі № 812/1309/18 (суддя І інстанції - Кисельова Є.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Луганській області) про визнання протиправною відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якого позивач просив суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі № М-1831/0-117/0/37-18 від 27.02.2018 у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області для ведення особистого селянського господарства;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області для ведення особистого селянського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до статей 3, 22, 81, 116, 118, 121, 122 Земельного Кодексу України, ст. 5 Закону України "Про особисте селянське господарство" 04 липня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними Державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області для ведення особистого селянського господарства. 21.07.2017 у відповіді № М-1831/0-1426/6-17 відповідачем було відмовлено в наданні вказаного дозволу. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29.11.2017 у справі № 812/1552/17 відмову відповідача, викладену в листі № М-1831/0-1426/6-17 від 21.07.2017, визнано протиправною, зобов'язано повторно розглянути заяву позивача від 04.07.2017. Після повторного розгляду заяви позивача в листі № М-1831/0-117/0/37-18 від 27.02.2018 відповідачем повторно відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку з чим позивач вважає, що його права порушені.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі № 812/1309/18 позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 27.02.2018 за № М-1831/0-117/0/37-18 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Луганській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 04.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, на підставі пакету документів, наданих ОСОБА_1 до заяви від 04.07.2017, із урахуванням висновків суду, викладених у постанові Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 812/1552/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позивач та Відповідач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить частково скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 у справі № 812/1309/18 в частині відмови щодо зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Луганській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в поному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що посилання суду першої інстанції на дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Луганській області щодо прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства є за даних обставин некоректним, оскільки принцип верховенства права, закріплений в ст. 8 конституції України, є пріоритетним над дискреційними повноваженнями суб'єкта владних повноважень у випадку відновлення порушеного права, яке в даному випадку неможливо поновити іншим шляхом. Відповідач в апеляційній скарзі просить частково скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 у справі № 812/1309/18 в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власніть. Тому відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку.

Рішенням, яке може порушити права особи і яке може бути оскаржене до суду, може вважатися рішення про відмову органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційних скарг, і дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 04.07.2017 звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, до якої були додані копії паспорту, ідентифікаційного коду та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Листом від 21.07.2018 за № М-1831/0-1426/6-17 відповідач, посилаючись на норми статті 134 Земельного кодексу України, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та розпорядження ними, повідомив позивачеві про те, що у відповідача немає підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23.12.2017 у справі № 812/1552/17 відмову відповідача, викладену в листі № М-1831/0-1426/6-17 від 21.07.2017, визнано протиправною, зобов'язано повторно розглянути заяву позивача від 04.07.2017. Вказану постанову ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2018 залишено без змін (арк. спр. 10-19).

На виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 812/1552/17 відповідачем повторно розглянуто заяву позивача від 04.07.2017 (реєстраційний номер вхідної кореспонденції 1831/0/5-17), на яку листом від 27.02.2018 за № М-1831/0-117/0/37-18, відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Оглядом вказаної відповіді встановлено, що відповідачем відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на підставі статей 3, 4, 118 Земельного кодексу України, статті 23 Закону України "Про землеустрій", постанови Кабінету Міністрів України № 413, наказу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області від 20.03.2018 № 64 та повідомлено позивача про неможливість надання земельної ділянки у власність, оскільки зазначена у заяві земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка може бути передана у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області. Крім того, відповідачем запропоновано позивачу обрати земельну ділянку згідно затвердженого переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІІ кварталі 2018 року на території Луганської області, які розміщено на веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (арк. спр. 20).

08 травня 2018 року за вих. № 1831/0-517/0/37-18 відповідачем на адресу позивача направлено доповнення до листа "Про розгляд заяви від 27.02.2018", яку разом із відзивом на адміністративний позов направлено на адресу позивача, що підтверджується квитанцією ПАТ "Укрпошта" від 08.05.2018 (арк. спр. 43).

У вищезазначеному доповненні відповідачем із посиланням на статтю 118 Земельного кодексу України та статтю 45 Закону України "Про землеустрій" повідомлено позивача про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, у зв'язку з тим, що відсутня схема землеустрою на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області.

Таким чином, у доповненні 08.05.2018 за вих. № 1831/0-517/0/37-18 на відповідь від 27.02.2018 № М-1831/0-117/0/37-18 відповідачем за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 04.07.2017 наведено зовсім іншу підставу ніж у відповіді від 27.02.2018 № М-1831/0-117/0/37-18, про оскарження якої позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частинами першою та другою, пунктом а частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначено:землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо);землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з абзацом першим частини першої та частиною другою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Пунктом в частини третьої цієї статті передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини шостої цієї статті громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною сьомою цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Крім того, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Будь-які законні критерії визначення пріоритетності того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відсутні.

Як зазначалось вище, 27.02.2018 відповідачем за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 04.07.2017, надано відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, оскільки зазначена у заяві земельна ділянка не увійшла до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, яка може бути передана у власність громадянам у ІІ кварталі 2018 року на території Луганської області. Крім того, відповідачем запропоновано позивачу обрати земельну ділянку згідно затвердженого переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які можуть бути передані у власність громадянам у ІІІ кварталі 2018 року на території Луганської області, які розміщено на веб-сайті Головного управління Держгеокадастру у Луганській області (арк. спр. 41-42). Проте, 08 травня 2018 року за вих. № М-1831/0-517/0/37-18 відповідачем на адресу позивача направлено доповнення до листа "Про розгляд заяви від 27.02.2018", в якій повідомлено позивача про неможливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, у зв'язку з тим, що відсутня схема землеустрою на території Ліснополянської сільської ради Марківського району Луганської області.

Тобто, у доповненні 08.05.2018 за вих. № М-1831/0-517/0/37-18 на відповідь від 27.02.2018 № М-1831/0-117/0/37-18 відповідачем за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 04.07.2017 наведено зовсім іншу підставу ніж у відповіді від 27.02.2018 № М-1831/0-117/0/37-18.

Оскільки судом достовірно встановлено, що відповідачем на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 812/1552/17, за наслідками повторного розгляду заяви позивача від 04.07.2017, надано дві відповіді від 27.02.2018 № М-1831/0-117/0/37-18 та доповнення від 08.05.2018 № М-1831/0-517/0/37-18 на відповідь від 27.02.2018 № М-1831/0-117/0/37-18 зовсім протилежного змісту із зазначенням різних підстав для відмови у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 27.02.2018 за № М-1831/0-117/0/37-18 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, у зв'язку з чим позовні вимоги про визнання протиправної відмови Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 27.02.2018 за № М-1831/0-117/0/37-18 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, слід задовольнити.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд першої інстанції на підставі частини другої статті 9 КАС України та з урахуванням встановлених обставин, дійшов висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 13.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, які за даними державного земельного кадастру враховуються в Ліснополянській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства, на підставі пакету документів, наданих ОСОБА_1 до заяви від 04.07.2017, із урахуванням висновків суду, викладених у постанові Луганського окружного адміністративного суду від 23.11.2017 у справі № 812/1552/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії.

Щодо позовної вимоги, та вимог апеляційної скарги позивача, щодо зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, суд зазначає наступне.

Надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду про необхідність наявності мотивованих підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

З урахуванням викладеного належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Луганській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 04.07.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства,

Між тим, зі змісту наведених вище норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявника замість суб'єкта владних повноважень.

Тобто законодавець передбачив обов'язок суду зобов'язати суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання вказаного органу виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Вищезазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, вкиладеною у постанові від 11 вересня 2018 року у справа №441/564/17.

З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Крім того, згідно з рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № К (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й наряді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Оскільки вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства належить до виключної компетенції та повноважень Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, тому суд не може підміняти собою орган, якому належать дискреційні повноваження щодо прийняття рішення з зазначених вище питань, відтак у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Слід зазначити, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнане судом протиправним, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі № 812/1309/18 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі № 812/1309/18 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

М.Г. Сухарьок