Рішення № 76728790, 24.09.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2018 р. справа № 1840/2617/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бондаря С.О.

за участю секретаря судового засідання - Алексеєнко Є.А.

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 1840/2617/18 за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання незаконною відмови щодо затвердження проекту землеустрою, викладеної у листі від 07.12.2017 №Б-15204-6213/6-17, та зобов'язання затвердити проект землеустрою, розроблений приватним підприємством "Мегаполіс" щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами населеного пункту на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області. Свої вимоги мотивує тим, що 06.11.2017 він звернувся до ГУ Держгеокадастру в Сумській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, однак отримав відмову. Вказану відмову вважає протиправною, оскільки єдиною визначеною законом підставою для відмови в затвердженні проекту може бути лише те, що проект не погоджено в порядку, встановленому ст. 186-1 Земельного кодексу України. Однак, проект землеустрою був погоджений експертом державної експертизи, що підтверджується висновком від 11.05.2017 №469/82-17. Тому позивач вважає, що відповідач відмовив у затвердженні проекту з підстав, що не передбачені законодавством.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 26.07.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовної заяви, подав до суду відзив у якому зазначає, що Головне управління під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності повинно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування, яка базується на принципі колегіальності. Крім того, повідомлено ОСОБА_3 про недоліки, які містяться у проекті землеустрою та про необхідність їх усунення. На думку відповідача, повноваження щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, за своєю правовою природою є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.

З огляду на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, суд призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечувала з відстав, викладених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_3 у 2016 році звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею до 2,0 гектарів для ведення особистого селянського господарства, за рахунок категорії земель згідно КВЦПЗ сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою за межами населеного пункту на території Буринського району Степанівської сільської ради (а.с.20).

Наказом Головного управління Держгеокадастру в Сумській області від 04.11.2016 №18-4983/16-16-СГ ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою (а.с.21).

На підставі вказаного наказу та договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №545 від 11.11.2016, приватним підприємством "Мегаполіс" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населеного пункту на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області.

Експертом державної експертизи наданий висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11 травня 2017 року №469/82-17, яким був погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами населеного пункту на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області (а.с.36).

06.11.2017 ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею до 2 га для ведення особистого селянського господарства, за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області.

Головне управління Держгеокадастру у Сумській області листом від 07.12.2017 №Б-15204-6213/6-17 відмовило у затвердженні такого проекту та зазначило, що довідка з державної статистичної звітності про наявність земель має бути зареєстрована у системі "ДОК ПРОтмСтен 2.0" для обов'язкового нанесення штрих-коду, який включає реєстраційний індекс і дату документа. Крім того, слід зазначити дату складання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який відповідно до вимог Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему України від 18.05.2010 №376 включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками та є кінцевим результатом виконання робіт. Додатково ОСОБА_3 було повідомлено, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 №333-р та від 22.09.2016 №688-р передбачається розширення повноважень органів місцевого самоврядування з розпорядження земельними ділянками, у тому числі за межами населених пунктів. Враховуючи вищевикладене, Головне управління Держгеокадастру у Сумській області під час прийняття рішення щодо відведення земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності повинно приймати до уваги позицію органів місцевого самоврядування. З метою уникнення можливої соціальної напруги, ОСОБА_3 запропоновано звернутися до Степанівської сільської ради Буринського району для отримання відповідного погодження у наданні земельної ділянки від органу місцевого самоврядування (а.с.12).

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 ЗК України.

Відповідно до ч.ч. 8, 9 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому ст. 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно ч. 8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч.5 ст.186-1 ЗК України).

Згідно з ч. 8 ст. 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

При цьому, суд зауважує, що у розумінні ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Судом встановлено, що експертом державної експертизи погоджено проект землеустрою позивача та надано висновок про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11.05.2017 №469/82-17, у якому зазначено, що проект землеустрою відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

При цьому, зі змісту листа від 07.12.2017 №Б-15204-6213/6-17 вбачається, що відповідачем фактично відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою, проте, не зазначено яким вимогам яких законів чи нормативно-правових актів не відповідає проект землеустрою, також не встановлено строку для усунення недоліків проекту, як це передбачено частинами 6, 8 статті 186-1 ЗК України.

Тому посилання відповідача на реєстрацію в системі "ДОК ПРОФтмСтер 2.0" довідки з державної статистичної звітності про наявність земель для обов'язкового нанесення штрих-коду, відсутність дати складання акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання, а також пропозиція звернення до Степанівської сільської ради Буринського району для отримання відповідного погодження у наданні земельної ділянки, як на підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою, є необґрунтованими.

Відповідачем, не зазначено якими законами чи нормативно-правовими актами передбачені такі вимоги.

Крім того, вказані в листі підстави відмови у затвердженні проекту землеустрою не передбачені ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, як суб'єкт владних повноважень, не довело правомірності свого рішення щодо відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою, викладеному у листі від 07.12.2017 №Б-15204-6213/7-17.

З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у затвердженні проекту землеустрою, викладена у листі від 07.12.2017 №Б-15204-6213/7-17, є необґрунтованою та протиправною.

Стосовно вимог про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою, суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За приписами ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивач оскаржує протиправні дії чи бездіяльність відповідача у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

Тому така форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 у справі №826/17109/13-а.

Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні: будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію; фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав; закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суди зобов'язані відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 (справа №804/14800/14).

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Броньовський проти Польщі від 22 червня 2004 року вказано, що будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Гавенда проти Польщі від 14 березня 2002 року, Рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_2 проти Швейцаріїї від 16 лютого 2000 року).

Також, Європейський суд з прав людини Рішенням у справі Круслена від 24 квітня 1990 року зазначає, що закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.

Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі Фадєєва проти Росії від 9 червня 2005 року, в якому Суд з відсилкою до справи Баклі проти Сполученого Королівства, зазначив, що: Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку необхідності втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції.

Зобов'язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Дана думка повністю підтверджена рішенням від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 Верховного Суду України, який вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, подав заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок категорії земель сільськогосподарського призначення. До заяви була додана документація із землеустрою та копія витягу з ДЗК.

Однак, відповідачем, за результатами розгляду заяви фактично відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Тобто, відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, відмовивши позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, не у відповідності до закону.

Таким чином, суд вважає, що відновлення порушеного права позивача можливе не інакше, як шляхом зобов'язання відповідача вчинити певні дії, зокрема, зобов'язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області затвердити проект землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи задоволення позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області судові витрати в розмірі 704,80грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області щодо затвердження проекту землеустрою, викладену у листі від 07.12.2017 №Б-15204-6213/6-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумський області (40021, м.Суми, вул. Петропавлівська, 108, код ЄДРПОУ 39765885) затвердити проект землеустрою, розроблений Приватним підприємством "Мегаполіс" щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами населеного пункту на території Степанівської сільської ради Буринського району Сумської області.

Стягнути на користь ОСОБА_4 (Сумська область, м. Буринь, вул. Першотравнева, 69, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40021, м. Суми, вул. Петропавлівська, 108, код ЄДРПОУ 39765885) суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Бондар

Повний текст рішення виготовлений 27.09.2018.