Постанова № 76728764, 25.09.2018, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 вересня 2018 рокусправа № 808/1271/18

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя: Чумак С.Ю.

судді: Уханенко С.А., Чабаненко С.В.,

секретар судового засідання: Комар Н.В.

за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача та третьої особи Воронкової Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі апеляційну скаргу Запорізької митниці Державної фіскальної служби України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року (суддя Конишева Олена Василівна) у справі № 808/1271/18 за позовом ОСОБА_3 до Запорізької митниці Державної фіскальної служби, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, третя особа: Державна фіскальна служба України

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2016 року по 3 січня 2018 року включно в розмірі 107770,88 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, прийнятим за наслідками розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, позов задоволений повністю.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги зазначив, що позивачем пропущений строк звернення до суду. По суті вимог послався на порушення судом приписів Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а також на те, що позивачем не здійснювалось заходів щодо свого поновлення на посаді, у зв'язку з чим вини відповідача у затримці поновлення немає.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, зазначає наступне.

Як зазначено вище, судом першої інстанції справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, про що зазначено в ухвалі про відкриття провадження. При цьому суд послався на приписи статті 257 КАС України. (а.с. 2).

Проте згідно з частиною 1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Предмет спору у справі стосується проходження особою публічної служби.

Відповідно до п. 1 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Згідно з приміткою до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей

Позивач є начальником Запорізької митниці Державної фіскальної служби, тобто керівником державного органу, юрисдикція якого поширюється на Запорізьку область, а тому є особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище у значенні Закону України «Про запобігання корупції», у зв'язку з чим справа не відноситься до категорії незначних.

Разом з тим, за приписами частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності також є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Справа, що розглядається, не міститься у переліку справ, визначених у частині 4 статті 257 КАС України як таких, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а тому може бути розглянута за правилами останнього з урахуванням положень пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України.

Отже, для того, щоб розглянути за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка не зазначена у пунктах 1-9, 11 частини 6 статті 12 КАС України, суд першої інстанції повинен визнати її незначною відповідно до приписів пункту 10 частини 6 статті 12 КАС України і тільки після цього вирішити питання щодо її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Натомість в даній справі в ухвалі про відкриття провадження суд першої інстанції не визначив справу як незначну, а тому не мав права на її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 7 частини 3 статті 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню з ухваленням нового рішення, оскільки справа судом помилково розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без визначення її як незначної.

Судом апеляційної інстанції встановлені такі обставини справи.

Наказом Державної фіскальної служби України від 04.11.2014 № 1214-0 позивача призначено на посаду начальника Запорізької митниці ДФС.

26 жовтня 2016 року наказом Державної фіскальної служби України № 3497-0 «Про припинення державної служби» позивача звільнено з посади начальника Запорізької митниці ДФС у зв'язку з відсутністю на службі більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Зазначений наказ позивачем оскаржено у судовому порядку.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2017 року, по справі № 808/3576/16 позов задоволений позов ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, та Запорізької митниці ДФС, визнано протиправним і скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 26 жовтня 2016 року № 3497-о «Про припинення державної служби», поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Запорізької митниці ДФС, стягнуто з Запорізької митниці ДФС на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 17260,18 грн.. В частині поновлення ОСОБА_3 на посаді начальника Запорізької митниці ДФС та виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць 9261 грн. 56 коп. суд звернув постанову до негайного виконання. (а.с. 19-22).

15 листопада 2017 року позивачем направлено лист до в.о. голови Державної фіскальної служби України Продану М.В., в котрому він просив повідомити, які дії вчинено та які дії вчиняються Державною фіскальною службою України для виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі № 808/3576/16. (а.с. 23-24).

Листом від 12.12.2017 № 16649/М/99-99- 04-03-02-14 позивача повідомлено, що на виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22.12.2016 у справі № 808/3576/16, залишеної без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017, Державною фіскальною службою України буде видано наказ про його поновлення на посаді начальника Запорізької митниці ДФС. (а.с. 27).

04.01.2018 в.о. голови Державної фіскальної служби України Проданом М.В. видано наказ № 17-0 «Про виконання рішення суду», яким на виконання зазначених вище судових рішень скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2016 № 3497-0 «Про припинення державної служби» і поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника Запорізької митниці ДФС. При цьому питання щодо нарахування позивачу заробітної плати за період з 23 грудня 2016 року по 3 січня 2018 року включно у наказі не вирішено. (а.с. 28).

Отже, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року у справі № 808/3576/16 фактично виконано лише 4 січня 2018 року, хоча вона підлягала негайному виконанню. При цьому представник відповідачів був присутній в судовому засіданні при вирішенні справи судом першої інстанції, тобто відповідач був обізнаний про прийняте рішення з моменту його прийняття та проголошення.

Після ознайомлення з вищевказаним наказом позивач приступив до виконання обов'язків начальника Запорізької митниці ДФС з 23 січня 2018 року шляхом видання наказу від 23.01.2018 № 1-0 «По особовому складу». (а.с. 29).

Вважаючи, що Запорізька митниця ДФС повинна сплатити йому заробітну плату за період з 23 грудня 2016 року по 3 січня 2018 року включно як за вимушений прогул у зв'язку із несвоєчасним поновленням на посаді, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

За приписами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

При цьому зазначена стаття не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема пред'явлення рішення до примусового виконання чи звернення безпосередньо до роботодавця, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року у справі № 21-63а15 та постанові Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 813/1017/16.

За правилами встановленими статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 371 КАС передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Крім цього, у пункті 34 постанови Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Отже, рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Враховуючи те, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 22 грудня 2016 року в частині поновлення позивача на посаді фактично виконана 4 січня 2018 року шляхом видання відповідного наказу апеляційний суд погоджується з висновками суда першої інстанції стосовно необхідності виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання судового рішення на підставі статті 236 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. (далі - Порядок № 100)

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов'язана виплата.

Оскільки позивач був звільнений у жовтні 2016 року, то врахуванню підлягають виплати за серпень-вересень 2016 року.

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою (розрахунковою величиною) для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки Запорізької митниці ДФС від 23.02.2018 середньоденна заробітна плата позивача за вказані місяці становить 420,98 грн, що не є спірним у справі. (а.с. 30).

Період вимушеного прогулу позивача складає 256 робочих днів з 23 грудня 2016 року (наступний день після звільнення - перший неоплачуваний день) по 3 січня 2018 року (дата, яка передує дню видання наказу роботодавця про поновлення позивача на посаді), що також не є спірним між сторонами.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 23 грудня 2016 року по 3 січня 2018 року складає 107770,88 грн (420,98х256).

При цьому безпідставними є доводи апелянта стосовно необхідності множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, оскільки зазначене правило за приписами абзацу другого пункту 8 Порядку підлягає застосуванню у випадку, коли розрахунковою величиною для нарахування виплат законодавством визначена середньомісячна заробітна плата. В даному ж випадку розрахунковою величиною є саме середньоденна заробітна плата, а не середньомісячна.

Стосовно ж доводів апелянта стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Проте частиною 1 цієї ж статті передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року (справа № 8-рп/2013) зазначив, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до приписів ч. 2 статті 233 КЗпП України особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Оскільки справа не визнавалось незначною, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена.

Повне судове рішення складено 27 вересня 2018 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Запорізької митниці Державної фіскальної служби України задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі № 808/1271/18 скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Стягнути з Запорізької митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 грудня 2016 року по 3 січня 2018 року у розмірі 107770,88 грн. (сто сім тисяч сімсот сімдесят гривень) 88 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня її складення в повному обсязі.

Головуючий суддя: С.Ю. Чумак

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: С.В. Чабаненко