Постанова № 76727162, 27.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/5463/18 Номер провадження 22-ц/775/1356/2018

Категорія 69

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Будулуци М.С.,

суддів: Санікової О.С., Космачевської Т.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Бахмуті Донецької області цивільну справу № 243/5463/18

за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2018 року (суддя Старовецький В.І.),

В С Т А Н О В И В:

18 червня 2017 року ОСОБА_1, яка діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ОСОБА_3; ОСОБА_4 та ОСОБА_5, звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, за участі заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації.

Заява обґрунтовувалася тим, що вона разом з чотирма дітьми - ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, у серпні 2014 року вимушено переселились з тимчасово окупованої території Донецької області України, де вони раніше проживали за адресою: АДРЕСА_1 Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини Донецької області України й зумовлене тим, що заявник має на меті визначити свій статус та статус дітей як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 25 жовтня 2016 року №№ 1445031451, 1445031452, 1445031453, 1445031454, 1445031455, заявник разом з неповнолітніми дітьми перемістилися зі свого постійного місця проживання на тимчасово окупованій території України до АДРЕСА_2, де проживали і на момент подання заяви. На окупованій території у заявника залишилось нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, яка належить їй на праві приватної власності.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила встановити юридичний факт, що її вимушене переселення разом з неповнолітніми дітьми у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2018 року провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення, зупинено до надходження відповіді від заінтересованої особи - компетентних органів Уряду Російської Федерації.

Із вказаною ухвалою не погодилась ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що однією із заінтересованих осіб у цивільній справі визначена Російська Федерація, дипломатичним представництвом якої - є Посольство Російської Федерації в Україні, що розташоване за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27. Останнє має номер телефонного засобу зв'язку і офіційну електронну адресу.

Судовий виклик Російської Федерації, як заінтересованої особи, має здійснюватися відповідно до вимог ЦПК України.

Так, частиною 6 ст. 128 ЦПК України передбачено, що судова повістка, як спосіб виклику учасників справи, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єра за адресою, зазначеною стороною або іншим учасником справи. вказане свідчить про відсутність необхідності вчинення судом дій щодо направлення судового доручення через Міністерство юстиції України для вручення компетентному органу Російської федерації копій процесуальних документів у справі.

Російська Федерація не виступає у даній справі як сторона чи третя особа, а відтак, правило, закріплене в ч.1 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо судового імунітету іноземної держави, не підлягає застосуванню.

Наведе тлумачення та застосування норм законодавства України підтверджується практикою суду касаційної інстанції. Так, постановами Верховного Суду у справах № 363/2981/16-ц, № 428/12368/16-ц, № 417/3852/17, 243/7029/17, № 428/13977/16-ц задоволено заяви фізичних осіб про встановлення факту, що має юридичне значення, та встановлено, що вимушене переселення заявників з окупованої території Луганської та Донецької області відбулось унаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської та Донецької областей. У постановах Верховного Суду, за результатами розгляду зазначених справ зроблено висновок, що правило про застосування щодо Російською Федерації судового імунітету, передбачене ч.1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», не порушується визначенням іноземної держави в якості заінтересованої особи. Верховний Суд вказує на необхідність врахування приписів п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійснення правосуддя» від 19 грудня 2014 року № 13 та ч.4 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо можливості застосування Україною реторсії, правомірних обмежувальних заходів у відповідь на аналогічні заходи іншої держави.

Враховуючи, що у справі відсутня необхідність направлення судового доручення до Міністерства юстиції України для вручення компетентному органу Російської Федерації копій процесуальних документів, то підстави для зупинення провадження у справі, визначені в п. 6 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, відсутні.

На думку ОСОБА_1 вказані обставини не враховані судом, що призвело до постановлення незаконної ухвали та обмеження заявника у доступі до правосуддя в розумінні ст. ст. 2, 5 та 6 ЦПК України.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до п. 14 ч.1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пункті 14 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є ухвала про зупинення провадження у справі, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 18 червня 2017 року ОСОБА_1, діючи від власного імені та в інтересах неповнолітніх дітей, звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, за участі заінтересованих осіб: Міністерства соціальної політики України та Російської Федерації.

В заяві ОСОБА_1 посилалась на ті обставини, що вона разом з чотирма неповнолітніми дітьми - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у серпні 2014 року вимушено переселились з тимчасово окупованої території Донецької області України, до АДРЕСА_2 через збройну агресію Російської Федерації проти України та окупацію Російською Федерацією частини Донецької області.

Маючи на меті визначити свій статус та статус дітей, як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, ОСОБА_1 просила встановити факт, що вимушене переселення її разом з неповнолітніми дітьми: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у серпні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою від 20 червня 2018 року суддя Слов'янського міськрайонного суду Донецької області відкрив провадження у справі за заявою ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення, справу ухвалив розглянути за правилами окремого провадження, в судове засідання викликати учасників справи, копію ухвали про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі надіслати учасникам справи.

В той же день, суддя, шляхом постановлення ухвали, направив доручення до Міністерства юстиції України, для надіслання його Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами компетентним органам Російської Федерації щодо вручення Уряду Російської Федерації копії заяви ОСОБА_1, за участю заінтересованих осіб - Міністерства соціальної політики України, Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації про встановлення факту, що має юридичне значення, та додані до неї матеріали, а також щодо з'ясування наявності згоди до участі у справі як заінтересованої особи компетентних органів держави Російської Федерації.

20 червня 2018 року ухвалою судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області провадження по цивільній справі зупинено до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги.

Як передбачено ст. 498 ЦПК України, у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Пунктом 8 ч.1 ст. 252 ЦПК України визначено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Згідно пункту 12 ч.1 ст. 253 ЦПК України, провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 8 частини першої статті 252 цього Кодексу, - до надходження відповіді від іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів.

Зупиняючи провадження у справі, суд дотримався зазначених вимог процесуального закону, а тому доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права є безпідставні.

Зокрема, є необґрунтованим посилання апеляційної скарги на те, що судове доручення не направлене в порядку збирання доказів та суд помилково посилався на п.6 ч.1 ст. 252 ЦПК України, як вказує заявник апеляційної скарги.

Як вбачається з оскаржуваної ухвали, суд зупинив провадження у зв'язку із зверненням із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду, інших документів до іншого компетентного органу іноземної держави, що передбачено пунктом 8 ч.1 ст. 252 ЦПК України, та правильно зазначив, що провадження зупиняється до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави на судове доручення про надання правової допомоги, що відповідає вимогам п.12 ч.1 ст. 253 ЦПК України.

Помилкове посилання в ухвалі на п. 6 замість п. 8 частини 1 ст. 252 ЦПК України при фактичному зупиненні провадження у справі з підстав звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги, вручення виклику до суду чи інших документів, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги на необхідність врахування приписів п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійснення правосуддя» від 19 грудня 2014 року № 13 (далі - постанова Пленуму ВССУ) та ч. 4 ст.79 Закону України «Про міжнародне приватне право» щодо можливості застосування Україною реторсії, правомірних обмежувальних заходів у відповідь на аналогічні заходи іншої держави, то як зазначено в абзаці 3 п.19 постанови Пленуму ВССУ № 13, у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий самий судовий імунітет, який забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права (частина четверта статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на затягування розгляду справи не може бути підставою для скасування ухвали про зупинення провадження, оскільки зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (ч.1 ст. 125 ЦПК України), та суд зупинив провадження саме для унеможливлення порушення строків розгляду справи, встановлених законом.

Оскільки судове доручення до компетентного органу іноземної держави направлено відповідно до ст. 498 ЦПК України, а зупинення провадження відповідає вимогам п.8 ч.1 ст. 252 ЦПК України та п.12.ч.1 ст.253 ЦПК України, то підстав для скасування оскаржуваної ухвали не вбачається.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду щодо зупинення провадження у справі.

Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складений 27 вересня 2018 року.

Судді