Рішення № 76727061, 24.09.2018, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/605/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2018 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого Ільтьо І. І.,

при секретарі Куні О. І.,

за участю секретаря Куні О. І., з участю прокурора Міндак В.В., відповідача ОСОБА_1 та її представника – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Берегово цивільну справу за позовом ОСОБА_3 місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави до ОСОБА_3 міської ради Закарпатської області та ОСОБА_4 про визнання недійсним пунктів рішення ОСОБА_3 міської ради та повернення у комунальну власність земельної ділянки,

встановив:

Керівник ОСОБА_3 місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 міської ради Закарпатської області та ОСОБА_4 про визнання недійсним пунктів рішення ОСОБА_3 міської ради та повернення у комунальну власність земельної ділянки.

Свій позов позивач мотивує тим, що спірні рішення 5 сесії 4 скликання ОСОБА_3 міської ради від 25.11.2005 за №895 «Про передачу земельних ділянок у власність», якими ОСОБА_4 передано безкоштовно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1600 га по вулиці Вузька, 13 в місті Берегові,прийняті всупереч нормам законодавства, з порушенням процедури надання у власність земельної ділянки.

Зокрема, нормами ст. 10 «Про планування і забудову територій» встановлено, що зміни до містобудівної документації вносяться рішенням ради, яка затвердила містобудівну документацію, після погодження з відповідним спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури. Необхідність розробки, внесення змін до генерального плану або коригування його окремих розділів, іншої вказаної містобудівної документації з планування території населеного пункту обґрунтовується відповідними органами містобудування i архітектури, органами державного санітарно-епідемічного нагляду, іншими органами державного нагляду згідно з компетенцією.

В п. п. 5.1 - 5.2 ДБН Б.1-3-97 "Склад, зміст, порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів" зазначено, що організація розробки, внесення змін, коригування, погодження та затвердження містобудівної документації з планування території міського населеного пункту здійснюється виконавчими органами селищних і міських рад.

Оскільки, зміни до генерального плану міста було проведене відповідачем без відповідного обґрунтування органами державного нагляду, тому вони прийняті з порушенням ст. 10 Закону України «Про планування і забудову територій» та п. п. 5.1 - 5.2 Державних будівельних норм Б.1-3-97.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 31.10.2017 року було встановлено, що рішення №895 від 31.10.2017 року було прийнято в порушення ст. 118 ЗК України, оскільки проект відведення не був виготовлений, рішення ОСОБА_3 міської ради про надання дозволу на виготовлення проектної документації не надавалось. Крім того, в порушення абзацу 6 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок не пройшов обов’язкову експертизу.

Поряд з цим, дане рішення прийняте в порушення ст. 3 Закону України «Про планування та забудову територій» та ст. 83 Земельного кодексу України, оскільки суперечить генплану забудови міста Берегово.

Також прокурор посилається на те, що земельна ділянка площею 0,16 га рішенням сесії була передана для ведення особистого селянського господарства, хоча згідно генерального плану забудови міста Берегово діючої станом на 25.11.2005 року вказана земельна ділянка рахувалася як територія житлової та громадської забудови, тобто її було передано у власність без зміни цільового призначення. При цьому, ч. 1 ст. 21 ЗК України передбачає, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав з мотивів наведених в позовній заяві та відповіді на відзив, заперечив проти застосування строків позовної давності мотивуючи, що наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядку стало відомо 02.01.2018, після отримання інформації з ОСОБА_3 міської ради разом з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом – земельної ділянки за №16.5-02/172 від 31.10.2017, складеним уповноваженим органом, який здійснює нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства.

Відповідач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав з підстав наведених у відзиві та просили суд застосувати строк позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_3 міської ради у судове засідання повторно не з’явився, про причини своєї неявки не повідомив, тому суд ухвалив провести судовий розгляд за відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представників сторін, відповідача, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, враховуючи всі обставини, що мають істотне значення по справі, суд вважає, що позов слід задовольнити, виходячи із наступного.

Згідно п. 3.2 рішення 5 сесії 4 скликання ОСОБА_3 міської ради від 25.11.2005 «Про передачу земельних ділянок у власність» за №895 ОСОБА_4 передано безкоштовно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,1600 га по вулиці Вузька, 13 в місті Берегові.

Пунктом 5 цього самого рішення, міська рада одночасно зі зміною цільового використання земельних ділянок прийняла рішення і про зміну генерального плану міста.

На підставі даного рішення виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

В подальшому, на підставі вище зазначеного рішення було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №031927 від 06.12.2006, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю від 06.12.2006 за №2110200000-0106070100276.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності і зміна їх цільового призначення відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Тобто, відповідні органи в межах компетенції наділені повноваженнями приймати рішення про відчуження земельних ділянок комунальної власності, межі яких встановлені в натурі у відповідності з вимогами законодавства.

Ст.ст. 1, 2 Закону України «Про землеустрій», встановлено, що межування земель це комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка, які проводяться під час виконання робіт із землеустрою. Видами робіт із землеустрою являються обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються з метою складання документації із землеустрою.

Землеустрій забезпечує встановлення і закріплення на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Згідно п.в ч.1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що землеустрій проводиться в обов’язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності у разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 118 Земельного кодексу України в редакції, яка діяла в 2005 році на час оспорюваних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання. Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Однак, ОСОБА_3 міською радою рішення про надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту відведення земельної ділянки не приймалось, проект відведення земельної ділянки не виготовлявся.

Крім того, відповідно до п. 2, 10, 11 постанови КМУ №677 від 26.05.2004 року «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», діючої та в редакції на час прийняття рішень, встановлено, що проект відведення земельної ділянки розробляється на підставі рішення міської ради, районної, Київської або Севастопольської міської держадміністрації, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок. Погоджений проект відведення земельної ділянки підлягає державній експертизі, яка проводиться органом земельних ресурсів відповідно до законодавства. Після одержання позитивного висновку державної експертизи проект відведення земельної ділянки розглядається сільською, селищною, міською радою, районною, Київською та Севастопольською міською держадміністрацією, затверджується ними або в установленому порядку подається до інших органів, до повноважень яких належить надання у користування або передача у власність земельних ділянок.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно статті 35 вказаного Закону результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, зокрема землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови. Статтею 20 ЗК України, в редакції станом на 25.11.2005 року, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.

Підпуктом а п. 3 ст. 83 ЗК України встановлено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 0,16 га, яка розташована в м. Берегово по вул. Вузька, 13, на момент прийняття оспорюваного рішення відносилась до земель житлової та громадської забудови та частково накладається на земельну ділянку, тобто відноситься до земель загального користування.

Наведені обставини підтверджуються викопіюванням з Генерального плану міста Берегове (станом на 1999 рік), який був чинним на день прийняття оскаржуваного рішення та рішенням ОСОБА_3 міської ради від від 30 вересня 1998 року, яким затверджено генплан забудови міста Берегово.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що рішення органом місцевого самоврядування щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не приймалось, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась.

Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства головного управління Держгеокадстру в Закарпатській області від 31.10.2017 встановлено, що рішення №895 від 25.11.2005 ОСОБА_3 міською радою прийнято в порушення ст. 20, ст. 83, ч. 6, 7, 8, 9 ст. 118 ЗК України.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 393 Цивільного кодексу України визначено, що правовий акт органу державної влади, органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Також, за приписами ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на вище вказане відсутні правові підстави для збереження цієї земельної ділянки за ОСОБА_4 і Державний акт виданий на підставі недійсного рішення також підлягає визнанню недійсним, оскільки зазначені норми встановлюють нерозривний зв’язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов’язковим одержанням її власником державного акта на право власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 02.03.2016 у справі №6-3090цс15 та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.07.2017 у справі №278/3862/14-ц .

Суд не приймає обґрунтування відповідача викладені в відзиві на позов, оскільки норми Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011, постанови Кабінету Міністрів України за №548 від 25.05.2011 та наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.201 на час прийняття оспорюваного рішення не діяли, а інші обставини не знайшли свого підтвердження.

Крім цього, суд не враховує доводи відповідача, що генеральний план був затверджений лише рішенням ОСОБА_3 міської ради від 12 жовтня 2007 року, оскільки згідно відповіді ОСОБА_3 міської ради встановлено, що на час прийняття оспорюваного рішення діяв генеральний план міста Берегово, який був затверджений рішенням ОСОБА_3 міської ради від 30 вересня 1998 року.

Також не заслуговують на увагу доводи відповідача та його представника, що прокурором пропущено строк позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом даної норми позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або повинна могла довідатися про порушення її прав або про особу, яка його порушила.

Отже, закон пов'язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме повноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (п. 4, 5 ст. 56 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені ст. 57 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 56цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов’язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

На такі позови поширюється положення ст. 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

На час оспорюваного рішення діяла ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», частина 1 якої передбачає, що предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Ч. 2 вказаної статті гласить, що перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

До ОСОБА_3 місцевої прокуратури до 2018 року жодних заяв щодо порушення законності при виділенні оспорюваної земельної ділянки відповідачу ОСОБА_4 не надходило, таким чином прокуратурою жодна перевірка по вказаному факту не проводилась. Прокурору про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави у судовому порядку стало відомо 02.01.2018, після отримання інформації з ОСОБА_3 міської ради разом з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом – земельної ділянки за №16.5-02/172 від 31.10.2017, складеним уповноваженим органом, який здійснює нагляд за дотриманням вимог земельного законодавства.

Враховуючи наведене, прокуратурою не пропущено строки давності звернення до суду.

Дані висновки відповідають правовій позиції, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 13,56,76-81, 133, 141, 256, 261, 265, 280-282 ЦПК України ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 21, 83, 118, 152 ЗК України, ст.ст. 16,21, 393, 1212 Цивільного кодексу України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 місцевої прокуратури Закарпатської області в інтересах держави до ОСОБА_3 міської ради Закарпатської області та ОСОБА_4 про визнання недійсним пунктів рішення ОСОБА_3 міської ради та повернення у комунальну власність земельної ділянки - задовольнити.

Визнати недійсним та скасувати п. 3.2 рішення 5 сесії 4 скликання ОСОБА_3 міської ради від 25.11.2005 за №895 «Про передачу земельних ділянок у власність».

Визнати недійсним та скасувати п. 5 рішення 5 сесії 4 скликання ОСОБА_3 міської ради від 25.11.2005 за №895 «Про передачу земельних ділянок у власність».

Визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЗК №031927 від 06.12.2006, який зареєстрований в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю від 06.12.2006 за №2110200000-0106070100276.

Зобов’язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку площею 0,16 га, вартістю 243360,00 грн. за кадастровим номером 2110200000:01:031:0007, яка знаходиться в м. Берегово по вул. Вузька, 13 територіальній громаді міста Берегово в особі ОСОБА_3 міської ради шляхом підписання акту-приймання передачі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь прокуратури Закарпатської області судові витрати у вигляді судового збору в сумі 8 936 (вісім тисяч дев’ятсот тридцять шість) грн. 40 коп. на розрахунковий рахунок 35216066018475, ДКС України, МФО 820172.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи – через Берегівський районний суд) до апеляційного суду Закарпатської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_5.