Рішення № 76726054, 27.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2018 р. Справа№805/4166/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1

ОСОБА_2

до відповідача ОСОБА_3 об’єднаного Управління Пенсійного фонду України

Донецької області

про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Центрального об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області про визнання протиправними дій Левоберіжного об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо проведення розрахунку пенсії з урахуванням індивідуального коефіцієнту середнього заробітку 2,30152, зобов’язання провести перерахунок пенсії з використанням індивідуального коефіцієнту середнього заробітку 2,64 та виплатити заборгованність з моменту призначення пенсії.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що відповідач, як вважає позивач, використовуючи для розрахунку пенсії індивідуальний коефіцієнт середнього заробітку 2,30152, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань соціального захисту.

Зазначає, що в порушення ст. 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» орган пенсійного фонду не застосував при розрахунку розміру пенсії індивідуальний коефіцієнт середнього заробітку 2,64, чим зменшив розмір її пенсії на 582 грн. 92 коп., оскільки на момент призначення пенсії найбільш вигідним було застосування вказаного коефіцієнту із розрахунку заробітної плати згідно довідки про розмір заробітної плати за період з 01.01.2001 року по 31.12.2005 року.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В запереченнях на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що, використовуючи для розрахунку пенсії індивідуальний коефіцієнт середнього заробітку 2,30152, управління діяло в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Наполягає на тому, що розрахунок розміру пенсії позивачу проведений органом владних повноважень відповідно до вимог статті 24, 40 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на підставі довідки про розмір заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року, яка надана позивачем.

Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Ухвалою від 18.07.2018 року замінений відповідач у справі - Центральне об’єднане Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області на належного відповідача – Маріупольське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив та заяву про розгляд без його участі.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з'ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_2 (а.с. 18 – 19, 25).

Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1, виданого 05.04.2011 року, ОСОБА_1 призначена пенсія за віком (а.с. 26).

Як встановлено судом, підтверджене матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, для розрахунку пенсії ОСОБА_1 надала до Лівобережного ОУПФУ м. Маріуполя довідку ПАТ «ММК імені Ілліча» від 25.01.2011 року про розмір заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року та довідку відповідно до даних індивідуальної відомості про застраховану особу з 01.07.2000 року по 31.01.2011 року.

Коефіцієнт середньої заробітної плати для обчислення пенсії ОСОБА_1 визначений органом Пенсійного фонду із розрахунку заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року відповідно до даних довідки про заробітну плату ПАТ «ММК імені Ілліча» та складає 2,30152.

Крім того, судом встановлено, що 21.12.2017 року Лівобережне ОУПФУ м. Маріуполя надало ОСОБА_1 відповідь на звернення, в якому повідомило, що органом Пенсійного фонду при розрахунку коефіцієнту середньої заробітної плати для обчислення пенсії ОСОБА_1 правомірно застосована довідка про розмір заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач вважає неправомірним застосування при розрахунку розміру пенсії індивідуального коефіцієнту середнього заробітку 2,30152, тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За Преамбулою Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Тобто, відповідач у справі – орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Згідно ч. 2 ст. 46 Конституції України це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Абзацем 5 частини 1 статті 1 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що довічна пенсія (ануїтет) - пенсійна виплата за рахунок коштів, що обліковуються на накопичувальному пенсійному рахунку застрахованої особи, а у випадках, передбачених законом, - на індивідуальному пенсійному рахунку учасника недержавного пенсійного фонду, сума та порядок виплати якої визначаються в договорі страхування довічної пенсії, укладеному із страховою організацією, що сплачується особі після досягнення нею пенсійного віку, передбаченого цим Законом, або членам її сім'ї чи спадкоємцям у випадках, передбачених цим Законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацедатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований повніше врахування суспільно корисної праці як джерела зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Статтею 1 зазначеного Закону громадянам України гарантоване право на державне пенсійне забезпечення, відповідно до якого громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Закон.

Згідно п. а ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом ОСОБА_4 України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Як зазначалось раніше, позивачу призначена пенсія за віком на підставі зазначеної норми Закону та він перебуває на обліку як пенсіонер у відповідача.

Загальний порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій визначений статтею 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до якої середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Статтею 40 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлений порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, згідно якого для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.

За вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключаються періоди до 60 календарних місяців страхового стажу, з урахуванням будь-яких періодів незалежно від перерв, що включаються до страхового стажу згідно з абзацом третім частини першої статті 24 цього Закону, та будь-якого періоду страхового стажу підряд за умови, що зазначені періоди в сумі складають не більш як 10 відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. Додатково за бажанням особи можуть бути виключені періоди строкової військової служби, навчання, догляду за особою з інвалідністю I групи або дитиною з інвалідністю віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, за період з 1 липня 2000 року до 1 січня 2005 року, а також періоди, коли особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до пунктів 7, 8 і 9 статті 11 цього Закону. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим цієї частини, період, за який враховується заробітна плата, не може бути меншим, ніж 60 календарних місяців.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Як зазначалось раніше, для розрахунку розміру пенсії позивачем надані відповідачу довідки про розмір заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року та з 01.07.2000 року по 31.01.2011 року, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії – 8663 грн. 84 коп.

Як вбачається з вищевказаних довідок, обидні довідки мають рівну юридичну силу та можуть бути використані для визначення коефіцієнту середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивача.

Частиною 2 статті 40 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Тимчасово, з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, заробітна плата (дохід) для призначення пенсії визначається із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2016 та 2017 роки;

Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn );

К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Як встановлено судом, підтверджене матеріалами справи та не заперечується сторонами у справі, коефіцієнт середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивача визначений із розрахунку заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року відповідно до даних довідки про заробітну плату ПАТ «ММК імені Ілліча» та складає 2,30152.

Тобто, використовуючи для визначення коефіцієнту середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивача довідку про розмір заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року, відповідач діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.

Наряду з викладеним, суд враховує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем не надано жодного доказу пріоритетності використання довідки про розмір заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року для визначення коефіцієнту середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивача.

При цьому, суд вважає, що у спірних взаємовідносинах найбільш вигідним для позивача є розрахунок коефіцієнту середньої заробітної плати для обчислення пенсії позивача із розрахунку заробітної плати згідно довідки про розмір заробітної плати за період з 01.01.2001 року по 31.12.2005 року.

Як вбачається з адміністративного позову, він мстить вимогу про зобов’язання провести перерахунок пенсії з використанням індивідуального коефіцієнту середнього заробітку 2,64 та виплатити заборгованність з моменту призначення пенсії.

Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій ОСОБА_5 Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих ОСОБА_5 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації ОСОБА_5 ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті ОСОБА_5 ОСОБА_4 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Оскільки проведення перерахунку пенсії з використанням індивідуального коефіцієнту середнього заробітку є владними дискреційними функціями відповідача, такий обов’язок покладений на орган Пенсійного фонду нормами чинного законодавства, суд вважає за доцільне з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб’єкта владних повноважень вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про зобов’язання відповідача повторно розглянути питання про перерахунок розміру відповідного коефіцієнту на підставі довідки про розмір заробітної плати за період з 01.01.2001 року по 31.12.2005 року, яка є найбільш вигідною для позивача.

Щодо зобов’язання виплатити заборгованість з моменту призначення пенсії, суд враховує наступне.

Згідно ст. 118 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Питання обчислення процесуального строку регламентуються статтею 120 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок розміру індивідуального коефіцієнту середнього заробітку та 21.12.2017 року надана відповідь на її звернення про правомірність дій органу владних повноважень щодо розрахунку коефіцієнту середньої заробітної плати для обчислення пенсії ОСОБА_1 з застосуванням довідки про розмір заробітної плати за період з 01.11.1993 року по 31.10.1998 року.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача повторно розглянути питання про перерахунок розміру відповідного коефіцієнту на підставі довідки про розмір заробітної плати за період з 01.01.2001 року по 31.12.2005 року та виплатити заборгованість саме з часу надання органом владних повноважень відповіді на звернення позивача, тобто, з 21.12.2017 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дій Левоберіжного об’єднаного Управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області щодо проведення розрахунку пенсії з урахуванням індивідуального коефіцієнту середнього заробітку 2,30152, зобов’язання провести перерахунок пенсії з використанням індивідуального коефіцієнту середнього заробітку 2,64 та виплатити заборгованість з моменту призначення пенсії – задовольнити частково.

Зобов’язати Маріупольське об’єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути питання про перерахунок розміру індивідуального коефіцієнту середнього заробітку для обчислення розміру пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки про розмір заробітної плати за період з 01.01.2001 року по 31.12.2005 року починаючи з 21.12.2017 року та виплатити заборгованість.

В задоволені іншої частини адміністративного позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 об’єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42171861, юридична адреса: 87548, м. Маріуполь, вул. Зелінського, б. 27 а) (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, НОМЕР_2) судовий збір в сумі 352 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 27 вересня 2018 року.

Суддя Давиденко Т.В.