Рішення № 76725605, 26.09.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/3459/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Куща М.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним та скасування рішення № 771 від 09.09.2015 року та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До ОСОБА_1 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси № 771 від 09.09.2015 року про утримання з ОСОБА_2 надміру виплачених сум пенсій;

зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повернути ОСОБА_2 утриману суму переплати пенсії по інвалідності другої групи від загального захворювання з призначеної ОСОБА_2 пенсії за віком, утримання якої відбулося на підставі рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси № 771 від 09.09.2015 року про утримання з ОСОБА_2 надміру виплачених сум пенсій.

Ухвалою суду від 17.07.2018 р. ОСОБА_1 окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху.

06.08.2018 р. (вх. № 22642/18) позивач надав до суду заяву про усунення недоліків, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою від 27.08.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з урахуванням положень ст. 263 КАС України.

25.09.2018 року (вх. № 28230/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Рішенням управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про утримання надміру виплачених сум пенсій від 09.09.2015 року за № 771, була встановлена переплата одержаної ОСОБА_2 пенсії по інвалідності другої групи від загального захворювання у розмірі 94731,03 грн., яка нібито виникла у зв’язку з наданням позивачем до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси фіктивних документів. На виконання зазначеного рішення у вересні 2015 року управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси звернулось з позовом до Приморського районного суду м. Одеси про стягнення надміру виплачених сум пенсій у розмірі 94731,03 грн.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17.05.2018 року, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.03.2016 року було скасовано, у задоволенні позовних вимог управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси до ОСОБА_2 про стягнення надмірно виплачених сум пенсії було відмовлено.

Так, протоколом центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за № 5398 від 19.08.2017 року, позивачу була призначена пенсія за віком, яку він почав отримувати з 05.08.2017 року, однак у зв’язку з призначенням ОСОБА_2 пенсії за віком, на виконання рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про утримання надміру виплачених сум пенсій від 09.09.2015 року за № 771, починаючи з 05.08.2017 року, центральним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснюється утримання надмірно виплаченої сум пенсії п інвалідності другої групи від загального захворювання з призначеної пенсії за віком на підставі протоколу за № 5398 від 19.08.2017 року, що підтверджується довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 11.07.2018 року. За таких обставин, позивач наголошує на тому, що пенсія по інвалідності другої групи від загального захворювання була призначена на законних підставах, а рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про утримання надміру виплачених сум пенсії від 09.09.2015 року за № 771 є протиправним.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що позивач перебував на обліку в управлінні з 08.10.2003 року та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058.

Згідно листа Прокуратури Приморського району м. Одеси від 06.05.2014 року № 16-5196 вих. № 14 було проведено перевірку наявних в Управління витягів з актів огляду МСЕК на підставі яких громадянам призначено пенсію по інвалідності у 2003 році та зустрічну перевірку в ОСОБА_1 обласному центрі медико-соціальної експертизи фактично виданих витягів з актів огляду МСЕК. Встановлено, що 13 громадян-мешканців Приморського району м. Одеси до органів МСЕК не звертались та рішення про видачу їм довідки про інвалідність не приймалось. Серед зазначених громадян – ОСОБА_2.

Рішенням управління від 09.09.2015 року № 771 встановлено, що сума переплати становить 94731,03 грн., згідно з довідкою Центрального відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій утворилась за період з 08.10.2003 року по 31.05.2014 рік. У зв’язку з наданням позивачем фіктивних документів, було визнано те, що сума 94731,03 грн. підлягає поверненню.

Так, на думку Управління постанова Апеляційного суду Одеської області від 17.05.2018 року по справі є необґрунтованою, а заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси є законним та правомірним.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Михайлова ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що 08.10.2003 року ОСОБА_1 обласною МСЕК № 2 ОСОБА_2 була встановлена друга група інвалідності безстроково (а.с. 36).

29.10.2003 року на підставі отриманого від ОСОБА_1 обласної МСЕК № 2 витягу з акту огляду серії 2-18 ОА № 074860 від 08.10.2003 року, управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси (на теперішній час Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одесі) позивачу було призначено пенсію по інвалідності другої групи від загального захворювання (а.с. 40).

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, згідно листа Прокуратури Приморського району м. Одеси від 06.05.2014 року № 16-5196 вих. № 14 було проведено перевірку наявних в Управлінні витягів з актів огляду МСЕК, на підставі яких громадянам призначено пенсію по інвалідності у 2003 році та зустрічну перевірку ОСОБА_1 обласному центру медико-соціальної експертизи фактично виданих витягів з актів огляду МСЕК. Встановлено, що 13 громадян-мешканців Приморського району м. Одеси до органів МСеК не звертались та рішення про видачу їм довідки про інвалідність не приймалось. Серед зазначених громадян- Михайлов ОСОБА_3. Водночас, на обґрунтування цієї обставини відповідач жодних доказів, як то вирок суду не надав.

Рішенням управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси про утримання надміру виплачених сум пенсій від 09.09.2015 року № 771, була встановлена переплата одержаної ОСОБА_2 пенсії по інвалідності другої групи від загального захворювання у розмірі 94731,03 грн., яка виникла у зв’язку з наданням позивачем до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси фіктивних документів (а.с. 41).

Так, на виконання зазначено рішення, 28.08.2015 року Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплачених сум пенсій у загальному розмірі 94731,03 грн.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.03.2016 року позов Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси надміру виплачені суми пенсії у загальному розмірі 94731,03 грн. (а.с. 44).

Не погодившись з зазначеним заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_2 оскаржив його до Апеляційного суду Одеської області.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 17.05.2018 року, заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.03.2016 року було скасовано, у задоволенні позовних вимог управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси до ОСОБА_2 про стягнення надмірно виплачених сум пенсії було відмовлено (а.с. 21-23).

Постановляючи рішення по справі, Апеляційний суд Одеської області виходив з того, що при наданні ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси документів для призначення пенсії по інвалідності з боку ОСОБА_2 були відсутні ознаки недобросовісності, про що йде мова у п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України, оскільки кримінальне провадження, яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014160030000050 від 23.04.2014 року, за попередньою правовою кваліфікацією кримінальних правопорушень, передбачених ч 2 ст. 190 та ч. 3 ст. 358 КК України, 26.05.2015 року було закрито у зв’язку з відсутністю події кримінального правопорушення, а досудовою перевіркою було встановлено, що він дійсно проходив огляд МСЕК за результатами якого отримав довідку про інвалідність другої групи на підставі якої позивачу була призначена пенсія по інвалідності, яку було призначено з 08.10.2003 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Протоколом центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за № 5398 від 19.08.2017 року, ОСОБА_2 призначено пенсію за віком, яку позивач почав отримувати з 05.08.2017 року (а.с. 48).

Однак, на виконання рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м, Одеси про утримання надміру виплачених сум пенсій від 09.09.2015 року за № 771, починаючи з 05.08.2017 року, центральним об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснюється утримання надмірно виплаченої позивачу пенсії за віком на підставі протоколу центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі за № 5398 від 19.08.2017 року, що підтверджується довідкою центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії, яка свідчить про щомісячне утримання 20% від призначеної пенсії за віком.

Суть спірних правовідносин у правомірності прийняття відповідачем спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058), Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі Закон № 1788) та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

За приписами частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Закономвизначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

За приписами статті 50 Закону № 1058-IV суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду. З видів стягнень може бути відраховано не більше 20 відсотків пенсії.

Механізм повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, визначає Порядок повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003р. №6-4 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.05.2003р. за №374/7695.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Аналіз зазначених норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Порядку №6-4, дає підстави вважати, що відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе лише за двох умов, зокрема, зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності вини ОСОБА_2 чи зловживань з його боку при отриманні пенсії.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до пункту Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем не понесені судові витрати відсутні підстави для компенсування останніх за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 (місце проживання: 65012, АДРЕСА_1) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (місцезнаходження: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а) про визнання протиправним та скасування рішення № 771 від 09.09.2015 року та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси № 771 від 09.09.2015 року про утримання з ОСОБА_2 надміру виплачених сум пенсій;

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повернути ОСОБА_2 утриману суму переплати пенсії по інвалідності другої групи від загального захворювання з призначеної ОСОБА_2 пенсії за віком, утримання якої відбулося на підставі рішення управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси № 771 від 09.09.2015 року про утримання з ОСОБА_2 надміру виплачених сум пенсій.

Рішення може бути оскаржено до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через ОСОБА_1 окружний адміністративний суд до ОСОБА_1 апеляційного адміністративного суду.

Суддя О.М. Тарасишина

.