Рішення № 76724847, 24.09.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 вересня 2018 року Справа № 808/2411/18 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бойченко Ю.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (72300, АДРЕСА_1)

до Мелітопольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, 2)

про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.06.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Мелітопольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні позивачу до загального трудового стажу період навчання на підготовчому відділенні вищого учбового закладу з 22.11.1976 по 27.07.1977, період академічної (декретної) відпустки з 10.09.1982 по 26.11.1982, період догляду за дитиною-інвалідом ОСОБА_2 з 24.01.1995 по 31.03.2001 та зобов’язати відповідача зарахувати позивачу до загального страхового стажу період навчання на підготовчому відділенні вищого учбового закладу з 22.11.1976 по 27.07.1977, період академічної (декретної) відпустки з 10.09.1982 по 26.11.1982, період догляду за дитиною-інвалідом ОСОБА_2 з 24.01.1995 по 31.03.2001 та провести перерахунок пенсії з урахуванням збільшення загального трудового стажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 27.04.2007 позивач отримує пенсію за віком. Її донька ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є інвалідом з дитинства. В період з 24.01.1995 по 31.03.2001 позивач здійснювала догляд за зазначеною дитиною, проте цей період не зарахований відповідачем до загального трудового стажу. Крім того, відповідачем не зараховано до загального трудового стажу період з 22.11.1976 по 27.07.1977 року – період навчання позивача на підготовчому відділенні вищого навчального закладу та період з 10.09.1982 по 26.11.1982 – період відпустки позивача по вагітності та пологах. Позивач вважає відмову відповідача у зарахуванні зазначених періодів до її загального трудового стажу протиправною, через що звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 25.06.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та призначено судове засідання на 23.07.2018.

Відповідач позов не визнав та 13.07.2018 надав відзив на позовну заяву (вх. № 21980), у якому зазначив, що період з 24.01.1995 по 31.03.2001 ним не зарахований до загального трудового стажу позивача, оскільки в зазначений період позивач не оформив інвалідність своєї дитини, тобто відсутні документи про інвалідність дитини за зазначений період. Період навчання у підготовчому відділенні вищого навчального закладу не зарахований до загального трудового стажу, оскільки таке навчання не підтверджене відповідним дипломом. Період з 10.09.1982 по 26.11.1982 не зарахований відповідачем до загального трудового стажу позивача, оскільки в цей період позивач ніде не працювала та не навчалась, а перебувала в академічній відпустці у зв’язку з наступними пологами. Вважає, що діяв правомірно відмовляючи позивачу у зарахуванні зазначених періодів до загального трудового стажу позивача. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи вимоги п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою України (а.с. 9-10). Станом на дату розгляду справи досягла 61 року.

Згідно запису №3 в трудовій книжці позивача (а.с. 20) та довідки Запорізького державного медичного університету від 30.05.2007 №01/1238 з 22.11.1976 (а.с. 23) її було зараховано слухачем підготовчого відділення Запорізького медичного інституту.

Сторонами не заперечується та визнається судом як встановлений факт закінчення позивачем підготовчого відділення Запорізького медичного інституту 27.07.1977 року (28.07.1977 екзаменаційною комісією цього ВНЗ було прийняте рішення про складання позивачем вступного іспиту, 29.07.1977 наказ ВНЗ про зарахування до цього навчального закладу на 1-й курс).

Згідно записів №4 та №5 в трудовій книжці позивача (а.с. 20 зворот) та довідки Запорізького державного медичного університету від 30.05.2007 №01/1238 (а.с. 23) в період з 22.08.1977 по 01.07.1984 позивач проходила навчання на лікувальному факультеті (денна форма навчання) Запорізького медичного інституту.

За даними довідки Запорізького державного медичного університету від 30.05.2007 №01/1238 (а.с. 23), в період навчання позивача у Запорізькому медичному інституті, з 10.09.1982 по 31.08.1984 року позивач перебувала у академічній відпустці у зв’язку із пологами.

За даними свідоцтва про народження від 14.12.1982 (а.с. 24) – 27.11.1982 року позивач народила сина – ОСОБА_3.

За даними свідоцтва про народження від 22.02.1989 (а.с. 25) – 23.01.1989 позивач народила доньку – ОСОБА_2.

Згідно запису №9 у трудовій книжці позивача (а.с. 21) з 23.01.1995 позивач звільнилась з посади лікаря-окуліста Мелітопольської міської лікарні №2 за ст. 38 КЗпП України, у зв’язку із доглядом дитини до досягнення нею 14 років.

Відповідно до запису №10 в трудовій книжці позивача (а.с. 21) з 01.04.2001 її було прийнято на роботу в ТОВ «Ольвія».

З копії пенсійного посвідчення серія АД №235917 (а.с. 26), виданого 23.02.2004 відповідачем на ім’я позивача, судом встановлено, що з 15.12.2003 по 22.01.2007 відповідачем була призначена ОСОБА_2 (донці позивача) соціальна пенсія по інвалідності, а з 23.02.2007 довічно пенсія у зв’язку із встановленням 2 групи інвалідності з дитинства.

За даними довідки до акту огляду МСЕК серія АД №070209 від 22.02.2007 (а.с. 27) дочці позивача за наслідками первинного огляду встановлена друга група інвалідності з дитинства безстроково.

З довідки психіатричної ВКК від 23.04.2007 №94 (а.с. 28) вбачається, що донька позивача страждає хронічним захворюванням з дитинства. Взята на облік з 12.03.1992. З 23.01.2007 інвалід 2 групи з дитинства.

27.04.2007, на підставі п. 3 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058) в редакції, яка була чинною станом на квітень 2007 року, відповідачем позивачу була призначена пенсія за віком достроково після досягнення 50-річного віку, як матері особи з інвалідністю з дитинства.

Наявність правових підстав для призначення зазначеної пенсії сторонами не заперечується.

Станом на дату призначення зазначеної пенсії відповідач зарахував період догляду за дитиною-інвалідом з дитинства до загального трудового стажу позивача.

Актами обстеження фактичних обставин здійснення позивачем догляду за дитиною з інвалідністю від 25.07.2012 (а.с. 30-31), складеними спеціалістом відповідача, встановлено, що позивач в період з 23.01.1995 по 31.03.2001 не працювала, здійснювала догляд за своєю дитиною-інвалідом з дитинства.

Сторонами не визнається той факт, що у листопаді 2012 року з загального трудового стажу позивача був виключений період догляду за дитиною з інвалідністю з 24.01.1995 по 31.03.2001.

17.05.2016 позивач звернулась до відповідача із заявою (а.с. 17) про роз’яснення причин неврахування відповідачем до загального трудового стажу позивача періоду догляду за дитиною - інвалідом з дитинства з 1995 по 2001 роки.

Листом від 25.05.2016 №111/К-7 (а.с. 13) відповідач повідомив позивачу, що неврахування періоду догляду за дитиною-інвалідом з 24.01.1995 по 31.03.2001 викликане відсутністю у наданих позивачем документах інформації про те, що її дитина мала статус дитини-інваліда (до 16 років) у зазначений період.

З листа відповідача від 25.05.2016 №111/К-7 (а.с. 13) вбачається, що визначений відповідачем страховий стаж позивача станом на 31.08.2015 становив – 33 роки 2 місяці 10 днів (398 місяців).

02.06.2016 позивач повторно звернулась до відповідача із заявою (а.с. 18) щодо зарахування до трудового стажу періоду догляду за дитиною з інвалідністю.

З відповіді відповідача від 13.06.2016 №138/К-7 (а.с. 15) судом встановлено, що медичним висновком №91 (перв) від 23.10.2003 вперше дочку позивача визнано дитиною-інвалідом з дитинства в віці до 16 років, що стало підставою для призначення соціальної пенсії по інвалідності доньки позивача. Оскільки позивач не надав відповідачу документів про наявність у ОСОБА_2 інвалідності в період з 24.01.1995 по 31.03.2001, то відповідач не зарахував зазначений період до загального трудового стажу позивача.

16.02.2018 позивач звернулась до відповідача (а.с. 19) із заявою щодо зарахування до загального трудового стажу періодів навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту, періоду декретної відпустки (академічна відпустка у ЗМІ) та періоду догляду за дитиною-інвалідом з дитинства.

Листом від 27.03.2018 №45/К-7 (а.с. 11-12) відповідач відмовив у зарахуванні зазначених періодів до трудового стажу позивача.

За даними з матеріалів пенсійної справи позивача (а.с. 32) судом встановлено, що станом на 23.08.2012 позивачу відповідачем не було зараховано до загального трудового стажу період навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту з 30.11.1976 по 27.07.1977 та період академічної відпустки з 10.09.1982 по 26.11.1982. Період догляду за дитиною-інвалідом - ОСОБА_2 з 24.01.1995 по 31.03.2001 був зарахований відповідачем до загального трудового стажу позивача.

Станом на 07.05.2018 усі зазначені періоди не враховуються відповідачем у загальний трудовий стаж позивача.

За приписами ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно із п. 1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 цей закон набрав чинності з 01.01.2004. Отже, враховуючи вимоги ч.ч. 2, 4 ст. 24 цього Закону страховий стаж за період до набрання ним чинності повинен визначатися за законодавством, що діяло до впровадження Закону №1058.

Згідно із п.п. д, є ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788), крім іншого, до стажу роботи зараховуються: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду.

Щодо зарахування до загального трудового стажу позивача періоду навчання у підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту суд зазначає наступне.

У своїх запереченнях відповідач зазначає, що період навчання у вищих навчальних закладах зараховується до трудового стажу лише на підставі дипломів (або архівних довідок) про закінчення таких ВНЗ і запис в трудовій книжці про підготовку позивача на підготовчих курсах вищого навчального закладу не є підставою для зарахування такого періоду до трудового стажу.

За приписами ст. 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі – Інструкція №58), визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно із ч. 1 п. 2.16 Інструкції №58 для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.

Як встановлено судом запис у трудовій книжці про зарахування позивача слухачем на підготовче відділення Запорізького медичного інституту має номер три, тобто попередні два записи були вчинені за місцем роботи позивача до зарахування на підготовче відділення Запорізького медичного інституту.

Суд зазначає, що п. 2.16 Інструкції №58 передбачено внесення відповідного запису до трудової книжки, в тому числі слухача підготовчих курсів, саме про час навчання на денних відділеннях вищих навчальних закладах.

Твердження відповідача про те, що зазначений період є загальноосвітньою підготовкою молоді до вступу до вищого навчального закладу не спростовує той факт, що такий період є навчанням.

Крім того, факт навчання позивача на підготовчому відділенні підтверджується довідкою Запорізького державного медичного університету від 30.05.2007 №01/1238 (а.с. 23), яку відповідач приймає як доказ щодо незарахування до трудового стажу позивача періоду академічної відпустки, але не враховує під час вирішення питання про зарахування до трудового стажу позивача періоду навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту.

Крім того, станом на час проходження позивачем навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту діяли нормативно-правові акти Радянського Союзу.

Зокрема, за приписами пп. «і» ч. 1 п. 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590, визначалось, що крім роботи в якості робітника чи службовця до загального стажу роботи зараховується також навчання у вищих навчальних закладах, при цьому частиною 2 зазначеного пункту визначалось, що під час призначення пенсії за віком періоди, зазначені в пп. «і», зараховуються до стажу за умови, що цим періодам передувала робота в якості робітника чи службовця, або служба в складі Збройних Сил СРСР, або інша служба, зазначена у пп. «к».

Пунктом 3 постанови Ради Міністрів СРСР від 20.08.1969 №681 «Про організацію підготовчих відділень при вищих навчальних закладах» визначалось, що на підготовчі відділення приймаються особи із повною середньою освітою з кола передових робітників, колгоспників та демобілізованих з лав Збройних Сил СРСР. Молоді робітники та колгоспники, які поступають на підготовчі відділення, повинні мати стаж практичної роботи не менше одного року. Особи, які закінчили підготовче відділення та успішно склали випускні іспити, зараховуються на 1 курс вищих навчальних закладів без складання вступних іспитів.

Пунктом 5 цієї постанови визначалось, що слухачам підготовчих відділень, зарахованим на навчання з відривом від виробництва, виплачується стипендія в розмірі, встановленому для студентів 1 курсу вищих навчальних закладі, при яких організовані підготовчі відділення.

Пунктом 21 Положення про підготовче відділення при вищому навчальному закладі, затвердженого наказом Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти СРСР від 14.07.1987 №504, визначалось, що час навчання на підготовчому відділенні не перериває трудового стажу.

Твердження відповідача про те, що навчання позивача на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту не є навчанням у вищому навчальному закладі нормативно не обґрунтовано, відтак, таке твердження є безпідставним, а тому відмова відповідача у зарахуванні зазначеного періоду (з 22.11.1976 по 26.07.1977) до загального трудового стажу позивача є протиправною, оскільки вчинена всупереч положенням ст. 19 Конституції України та порушує права позивача.

Щодо зарахування до загального трудового стажу позивача періоду перебування в академічній відпустці до дня народження першої дитини (з 10.09.1982 по 27.11.1982) суд зазначає наступне.

За приписами ч. 3 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII здобувач вищої освіти має право на перерву у навчанні у зв’язку з обставинами, які унеможливлюють виконання освітньої (наукової) програми (за станом здоров’я, призовом на строкову військову службу у разі втрати права на відстрочку від неї, сімейними обставинами тощо). Таким особам надається академічна відпустка в установленому порядку.

Частиною 4 статті 46 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що поновлення на навчання осіб, відрахованих з закладів вищої освіти або яким надано академічну відпустку, а також переведення здобувачів вищої освіти здійснюються, як правило, під час канікул.

З наведеного вбачається, що надання студенту академічної відпустки не припиняє його взаємин із відповідним вищим навчальним закладом, а призупиняє їх на певний строк. Тобто, в період академічної відпустки особа не проходить навчання у відповідному навчальному закладі та не отримує стипендію.

При цьому суд зазначає, що академічна відпустка (регламентована ст. 46 Закону України «Про вищу освіту») та соціальна відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами (регламентована ст. 17 Закону України «Про відпустки» та ст. 179 Кодексу законів про працю України) не є тотожними відпустками, оскільки Закон України «Про відпустки» та Кодекс законів про працю України регламентують трудові відносини, які відсутні у відносинах студента та навчального закладу.

В даному випадку в період перебування позивача з 10.09.1982 по 26.11.1982 не можна ототожнювати із відпусткою у зв’язку із вагітністю та пологами, оскільки безпосередньо перед початком цього періоду вона не працювала.

Крім того, період з 10.09.1982 по 26.11.1982 становить 77 днів, що на 7 днів перевищує максимальний строк відпустки по вагітності, встановлений вищенаведеними нормами Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України.

Посилання позивача на те, що у зазначений період вона навчалась суд відхиляє, оскільки з довідки Запорізького державного медичного університету від 30.05.2007 №01/1238 (а.с. 23) вбачається, що в цей час позивач перебувала у академічній відпустці, тобто не навчалась.

Відтак, відсутні правові підстави для зарахування періоду з 10.09.1982 по 26.11.1982 до трудового стажу позивача.

Щодо зарахування до загального трудового стажу позивача періоду догляду за дитиною – інвалідом з дитинства з 24.01.1995 по 31.03.2001 (з 6 до 12 років дитини) суд зазначає наступне.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на п. 10 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637), відповідно до якого:

Час догляду за інвалідом I групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, встановлюється на підставі:

акта обстеження фактичних обставин здійснення догляду;

документів, що засвідчують перебування на інвалідності (для інвалідів I групи і дітей-інвалідів) і вік (для престарілих і дітей-інвалідів).

Акт обстеження фактичних обставин здійснення догляду складається органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації), сільських, селищних рад, опитування осіб, за якими здійснюється догляд, та їх сусідів, інших даних.

Документами, які підтверджують перебування на інвалідності, можуть бути виписка із акта огляду медико-соціальної експертної комісії, медичні висновки, пенсійне посвідчення, посвідчення одержувача допомоги або довідка органів праці та соціального захисту населення або Пенсійного фонду та інші документи.

Документами, які підтверджують вік, можуть бути свідоцтво про народження або паспорт чи довідка житлово-експлуатаційних або інших організацій за місцем проживання (реєстрації) та інші.

При цьому відповідач вважає, що документ про наявність інвалідності повинен бути датований періодом, в який здійснювався догляд за дитиною-інвалідом.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що для зарахування періоду догляду за дитиною-інвалідом до трудового стажу необхідна наявність документу, який підтверджує перебування на інвалідності.

З аналізу застосованих в законодавстві України термінів «дитина-інвалід» та «інвалід з дитинства» вбачається, що статус дитини-інваліда може бути присвоєний особі, яка є дитиною, тобто не досягла повноліття (18 років), а статус інваліда з дитинства присвоюється повнолітній особі. При цьому дітям-інвалідам група інвалідності (тобто ступень втрати працездатності) не встановлюється, оскільки вони не досягли працездатного віку.

З матеріалів справи судом встановлено, що у віці 14 років ОСОБА_2 відповідачем була призначена соціальна пенсія по інвалідності, і відповідач в листі від 13.06.2016 №138/К-7 визнає наявність у доньки позивача статусу дитини-інваліда.

З висновку психіатричної ВКК №94 ввід 23.04.2007 вбачається, що дитина позивача з народження страждає на хронічне психіатричне захворювання та перебуває на обліку з 12.03.1992 (з 3-х років) з діагнозом, який свідчить про наявність у дитини інвалідності від народження. Зазначені обставини підтверджуються також довідкою №189 від 10.05.2007 ВКК Мелітопольської міської поліклініки (а.с. 29).

Виходячи з наведеного, судом встановлено, що донька позивача мала інвалідність з дитинства, зокрема і в період з 24.01.1995 по 31.03.2001 (з 6 до 12 років дитини).

Зазначені документи надавались позивачем відповідачу, проте залишені поза увагою, без ретельного дослідження періоду набуття донькою позивача інвалідності.

Актами обстеження фактичних обставин догляду за дитиною-інвалідом з дитинства від 25.07.2012 (а.с. 30-31) підтверджений факт догляду позивачем за своєю дитиною-інвалідом.

Свідоцтвом про народження ОСОБА_2 засвідчується факт її перебування в період з 24.01.1995 по 31.03.2001 (з 6 до 12 років дитини) у дитячому віці.

Відтак, суд доходить висновку про протиправну відмову відповідачем у зарахуванні періоду з 24.01.1995 по 31.03.2001 догляду за дитиною-інвалідом до загального трудового стажу позивача.

Неврахування відповідачем зазначеного трудового стажу безпосередньо впливає на розмір пенсії, яку отримує позивач, а тому суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача перерахувати розмір пенсії позивача з урахуванням збільшення її загального трудового стажу на періоди з 22.11.1976 по 26.07.1977 (період навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту) та з 24.01.1995 по 31.03.2001 (період догляду за дитиною-інвалідом).

З огляду на зазначене, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково, а саме в наведеній вище частині.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (72300, АДРЕСА_1) до Мелітопольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, 2) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Мелітопольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, 2) у зарахуванні ОСОБА_1 (72300, АДРЕСА_1), ІНФОРМАЦІЯ_2, до загального трудового стажу періоду навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту з 22.11.1976 по 26.07.1977 та період догляду за дитиною-інвалідом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 24.01.1995 по 31.03.2001.

Зобов'язати Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, 2) зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 (72300, АДРЕСА_1), ІНФОРМАЦІЯ_2, період навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту з 22.11.1976 по 26.07.1977 та період догляду за дитиною-інвалідом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 24.01.1995 по 31.03.2001.

Зобов’язати Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, 2) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (72300, АДРЕСА_1), ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв’язку зі збільшенням її загального трудового стажу на період навчання на підготовчому відділенні Запорізького медичного інституту з 22.11.1976 по 26.07.1977 та період догляду за дитиною-інвалідом ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 24.01.1995 по 31.03.2001.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (72300, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_2, суму судового збору 704,80 (сімсот чотири гривні 80 копійок) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Мелітопольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва, 2, код ЄДРПОУ 37927773).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 24.09.2018.

Суддя Ю.П. Бойченко