Рішення № 76724319, 25.09.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 р. Справа№0540/5386/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Буряк І.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, скасування та зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України, відповідно до тексту якої просить суд:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо прийняття п. 14 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №47 від 04.05.2018 року;

- скасувати п. 14 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №47 від 04.05.2018 року;

- зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням III групи інвалідності, пов’язаної із виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності у відповідності до ст. 16-2, Закону України 2Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у редакції від 30.07.2015 року, що діяла момент звернення за виплатою одноразової грошової допомоги.

- встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення, зобов’язавши відповідача в місячний термін надати до Донецького окружного адміністративного суду звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що для вирішення питання щодо виплати одноразової грошової допомоги, ним подано документи до відповідача, що підтверджують причини та обставини отриманого ним поранення під час виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

На думку позивача, відповідач у п. 17 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов’язаних із призначенням грошової допомоги та компенсаційних сум №38 від 13.04.2018 року не посилається не на одну з жодних законних підстав для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги перелічених у законі України «Про соціальний і правовий захист війсковослужбовців та членів їх сімей». Вважає, що рішення відповідача не грунтуєтьсяі на Законі України «Про соціальний і правовий захист війсковослужбовців та членів їх сімей», а прийняте на власний розсуд з порушенням постанови суду прийнятої у справі №221/498/17.

На підставі зазначеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому не погоджувався з позовними вимогами у повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів вказував на те, що позивачем не надано документів, які свідчить про причини та обставини поранення (контузії травми або каліцтва), зокрема про те, що поранення не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Тобто, на думку відповідача, позивачем не надано повного комплекту документів, чим порушено вимоги пункту 11 Порядку № 975.

Крім того, відповідач не погоджується з вимогою позивача у позовній заяві про “зобов'язання відповідача прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги”, оскільки на його думку, у разі задоволення цих вимог, це буде втручанням суду у дискреційні повноваження відповідача, відтак вважає, що суд може лише зобов'язати відповідача розглянути зазначене питання.

На підставі зазначеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду 14 серпня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та згідно з вимогами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та проведенням судового засідання.

Сторони до судового засідання призначеного на 25 вересня 2018 року не з’явились при цьому справа містить клопотання представників сторін про розгляд справи без їх участі за наявними матеріалами у справі.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення АА № 134543 видане 29 вересня 2013 року

Постановою Волноваського районного суду Донецької області у справі від 14 грудня 2017 року у справі №221/632/17 адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Донецький обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобовязання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасувано рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 про повернення документів на доопрацювання, оформлене Протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби № 58 від 12.08. 2016 року. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву та документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги за встановлену третю групу інвалідності і прийняти рішення у порядок і спосіб передбачений законодавством України. В іншій решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року постанову Волноваського районного суду Донецької області від 14 грудня 2017 року у справі № 221/632/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Донецький обласний військовий комісаріат про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без змін.

04 травня 2018 року Міністерством оборони України на виконання постанови Волноваського районного суду Донецької області залишеної без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 квітня 2018 року у справі №221/632/17, було розглянуто документи позивача та прийнято рішення про відмову у призначенні грошової допомоги, у зв’язку із тим, що позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини пораненння.

Тобто, відповідач відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги керувався тим, що наданий позивачем висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи та висновок Центральної віськово-лікарської комісії Міністерства оборони України не свідчать про обставини поранення.

Не погоджуючись з пунктом 14 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №47 від 04.05.2018 рок , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Законом України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ), в редакції, що діяла станом на 10.12.2017 року, а також Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 25.12.2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону № 2011-ХІІ, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно частини 1 статті 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4 :

- встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Судом встановлено, що ОСОБА_1І, ІНФОРМАЦІЯ_1 проходив службу у період бойових дій в Республіці Афганістан з 30 грудня 1983 року по 01 лютого 1986 року (довідка Волновського районного військового комісаріату від 26 лютого 2015 року №4/27).

Згідно висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 09.01.2016 року №34/Ж визначено, що рубці виявлені при огляді ОСОБА_1 є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок осколочних порянень, які виникли внаслідок розривної дії снараду могли бути спричиненні в період проходження служби під час виконання бойових дій в 1984 році. Крім того, з витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 14.01.2016 року №101, судом встановлено, що поранення голови, спини, правої руки та правої ноги (контузія головного мозку 1984 року)сержанта у відставці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наслідком якого стали шкіряні рубців вищезазначених анатомічних ділянках, що підтверджене актом судово-медичного дослідження Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи №34/Ж від 09.01.2016 року що у подальшому призвело до розвитку захворювань: «стійких залишкових наслідків перенесеної ЗЧМТ (контузії головного мозку 1984 року) у вигляді післятравматичної та дисцикулярної енцелофалопатії ІІ ст. з вираженим церебростенічним синдромом, вираженим вестибуло-атактичним синдромом, цефалгією.Післякотузіонного церебрального арахноіту з лікворними кризами, центральною вестибулярною дисфункцією ІІІ ст. гіпертонічної хвороби ІІ ст., що підтверджене війсково-медичними документами, - поранення (контузія) та захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків війскової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно довідки МСЕК серія АВ №0602712, судом встановлено, що ОСОБА_1 встановлено ІІІ группу інвалідності, при цьому причиною її отримання визначено поранення (контузія) та захворювання пов’язані із виконанням обов’язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії.

Отже, позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги як інвалід ІІІ групи, інвалідність якого пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Пунктом 11 Порядку № 975 встановлено, що військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім’я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Як встановлено судом, причини та обставини отримання поранень ОСОБА_1 підтверджуються документами за наступним переліком: висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 09.01.2016 року №34/Ж, витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 14.01.2016 року №101; довідкою МСЕК серія АВ №0602712, якою підтверджено, що ОСОБА_1 встановлено ІІІ группу інвалідності.

Суд зазначає, що висновок відповідача у пункті 14 протоколу №47 від 05 травня 2018 року про те, що висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 09.01.2016 року № 34/ж складено зі слів позивача, та висновок Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 14.01.2016 року №101 не є документами, що свідчать про обставини поранення, на думку суду є необґрунтованим, оскільки не містить посилання на норму права, відповідно до якої, висновок експерта не відповідає і не може бути належним документом. У відзиві на позов відповідач також не наводить норми права, яким не відповідає висновок експерта.

При цьому, сам висновок експерта щодо причини та обставин поранення, відповідачем не спростований.

Статтею 16-4 Закону України № 2011-XII встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідач не навів жодних аргументів та доказів на підтвердження того, що за приписами статті 16/4 Закону України № 2011-XII, наявні підстави для відмови позивачу у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги.

З огляду на викладене, суд відхиляє аргументи відповідача та доходить висновку що позивачем у відповідності з пунктом 11 Порядку № 975 подані всі необхідні документи, які підтверджують обставини та причини поранення та відповідачем необґрунтовано прийнято рішення про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.

Щодо доводів відповідача про неможливість судового втручання у його дискреційні повноваження суд зазначає таке.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом ОСОБА_2 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, оскільки рішенням Волноваського районного суду Донецької області, що набрало законної сили, встановлено що позивач, як військовослужбовець отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку № 975.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 20 березня 2018 року у справі №276/322/17 (адміністративне провадження №К/9901/2174/17).

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, на думку суду, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача обов’язку подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, за приписами частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судового рішення є правом суду, а не обов’язком.

У зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача про зобов'язання відповідача надати суду звіт про виконання судового рішення.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач на підставі положень пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI “Про судовий збір” звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій. Тому, відповідно до положень статті 139 КАС України питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 241-246, 250, 256, 258, 295 Кодексу адміністративного судочинства, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (84180, Донецька область, Слов’янський район, с. Миколаївка, вул. 40 років Жовтня, 32) до Міністерства оборони України, (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 0034022) про визнання дій неправомірними та зобов’язання вчинити дії — задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України, щодо прийняття п. 14 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №47 від 04.05.2018 року.

Скасувати п. 14 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №47 від 04.05.2018 року;

Зобов’язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку із встановленням III групи інвалідності, пов’язаної із виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності у відповідності до ст. 16-2, Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції від 30.07.2015 року, що діяла момент звернення за виплатою одноразової грошової допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 25 вересня 2018 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Буряк І. В.