Ухвала суду № 76722917, 20.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"20" вересня 2018 р. Справа№ 910/10558/17

Київський апеляційний господарський суд

суддя: Остапенко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Сотнікової І.О.

у присутності представників сторін:

від позивача: Чуйко Я.В. - довіреність № 197 від 15.05.18

від відповідача: Саковець І.В. - довіреність № 08/01 від 01.08.18

від третьої особи не з'явилися

розглянувши справу № 910/10558/17 за заявою Публічного акціонерного товариства „Укрвторчормет" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у третейській справі № 41/16 (третейський суддя Лагренн С.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Сбербанк"

до Публічного акціонерного товариства „Укрвторчормет"

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю „Інтер-ГТВ"

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Сбербанк" (далі-позивач) звернулось до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства „Укрвторчормет" (далі-відповідач), третя особа Публічне акціонерне товариство „Інтер-ГТВ" (далі-третя особа), про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 64-В/11/54КЛ від 17.06.2011 року, укладеним між позивачем та третьою особою, забезпеченим Договором поруки № 1 від 25.05.2015 року, укладеним між позивачем та відповідачем.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при ВГО „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у третейській справі № 41/16 позов ПАТ „Сбербанк" задоволено, присуджено до стягнення з ПАТ „Укрвторчормет" на користь ПАТ „Сбербанк" заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 64-В/11/54/КЛ від 17.06.2011 року та на підставі Договору поруки № 1 від 25.05.2015 року, що станом на 03.06.2016 року склала 41 615 675,59 доларів США та 140 404 812,46 грн., з яких:

- заборгованість за Кредитною лінією - 33 000 000,00 доларів США;

- проценти за користування Кредитною лінією - 8 615 675,59 доларів США, що нараховані за період з 17.09.2013 по 02.06.2016 коку включно;

- пеня за прострочення погашення основної заборгованості за Кредитною лінією, за період з 13.02.2016 по 03.06.2016 - 110 553 717,27 грн.

- пеня за прострочення сплати процентів за користування Кредитною лінією, за період з 26.05.2015 по 03.06.2016 - 29 851 095,19 грн.;

Присуджено до стягнення з ПАТ „Укрвторчормет" на користь ПАТ „Сбербанк" витрати зі сплати третейського збору в сумі 42 500,00 грн.

У червні 2017 року ПАТ „Укрвторчормет" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при ВГО „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у третейській справі № 41/16, в якій просить суд скасувати вказане рішення.

В обґрунтування своєї заяви заявник вказує, що в рішенні третейського суду вирішено питання, які виходять за межі третейської угоди, відтак, справа про стягнення заборгованості з поручителя, що виражена в іноземній валюті, не підвідомча третейським судам та не могла бути розглянута Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України", що є підставою у відповідності до ГПК України підставою для скасування рішення третейського суду. Крім того, заявник також посилається на недійсність третейської угоди (застереження), а також на прийняття відповідного рішення третейським судом у незаконному складі суду.

Ухвалою суду від 06.07.2017 року господарським судом міста Києва прийнято вказану заяву та призначено її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2017 року, зупинено провадження у справі № 910/10558/17 до розгляду пов'язаної з нею справи № 910/10541/17 та набранням законної сили судовим рішенням у цій справі.

20.07.2018 року ПАТ „Сбербанк" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відновлення провадження у справі, оскільки обставини, що зумовили зупинення провадження у даній справі, відпали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.07.2018 року справу № 910/10558/17 за заявою ПАТ „Укрвторчормет" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у третейській справі № 41/16 передано для розгляду до Київського апеляційного господарського суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану заяву передано на розгляд судді Остапенку О.М.

Ухвалою суду від 13.08.2018 року прийнято до розгляду заяву ПАТ „Укрвторчормет" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у третейській справі № 41/16 та призначено її до розгляду на 30.08.2018 року.

29.08.2018 року через відділ документального забезпечення від Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" на виконання вимог ухвали суду від 13.08.2018 року надійшли витребувані документи по справі, а також відповідь про неможливість надати матеріали третейської справи № 41/16 у зв'язку із витребуванням цих матеріалів Господарським судом міста Києва у справі № 910/10089/17 та неповернення їх до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" станом на 28.08.2018 року.

30.08.2018 року від представника заявника на виконанням вимог ухвали суду від 13.08.2018 року надійшли документи по справі, а також клопотання про витребування матеріалів третейської справи № 41/16 з Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 року клопотання ПАТ „Укрвторчормет" про витребування матеріалів третейської справи №41/16 задоволено, витребувано з Господарського суду міста Києва (справа № 910/10089/17, суддя Літвінова М.Є.) матеріали третейської справи Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" № 41/16 за позовом ПАТ „Сбербанк" до ПАТ „Укрвторчормет", третя особа - ТОВ „Інтер-ГТВ" про стягнення заборгованості, як наслідок відкладено розгляд справи на 20.09.2018 року.

17.09.2018 року через відділ документального забезпечення суду на виконання вимог суду з господарського суду міста Києва надійшли витребувані матеріали третейської справи № 41/16.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.09.2018 року подану заяву ПАТ „Укрвторчормет" підтримав, просив її задовольнити та скасувати рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у справі № 41/16.

Представник позивача в судовому засіданні проти вимог заявника, викладених у заяві, заперечував, просив відмовити в її задоволенні, а рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року № 41/16 залишити в силі.

Представники третьої особи в судове засідання, не з'явились, причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Відповідно до частини 1 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 349 ГПК України, неявка осіб, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення третьої особи про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги та з огляду на відсутність передбачених ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути заяву відповідача без участі представників третьої особи.

Розглянувши у судовому засіданні заяву ПАТ „Укрвторчормет" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у справі № 41/16, заслухавши пояснення учасників сторін, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 51 Закону України „Про третейські суди" рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване лише з таких підстав: справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

У відповідності до статті 350 ГПК України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею.

Рішення третейського суду може бути скасовано у разі якщо:

1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано судом недійсною;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України „Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. (ч. 1 ст. 5 Закону).

Відповідно до статті 6 наведеного Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів;

2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;

8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення;

9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин;

10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;

11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України;

12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України;

13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень;

14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Також, частиною 1 статті 22 ГПК України передбачено, що спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у справі № 41/16 прийнято у спорі, що виник внаслідок невиконання договору про відкриття кредитної лінії № 64-В/11/54КЛ, зі змінами та доповненнями, укладеним 17.06.2011 року між ПАТ „Дочірній банк Сбербанку Росії" (правонаступником якого є ПАТ „Сбербанк"), та ТОВ „Інтер-ГТВ", який забезпечений договором поруки № 1 від 25.05.2015 року, укладеним між позивачем та відповідачем.

Так, згідно із пунктом 1.1. Кредитного договору (в редакції Додаткового договору № 2 від 25.05.2015 до Кредитного договору) Банк відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті та надає позичальнику на умовах вказаного договору кредитні кошти в межах ліміту Кредитної лінії, а позичальник зобов'язується використовувати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитом, а також повернути Банку кредит у терміни, встановлені кредитним договором та виконати інші умови кредитного договору.

Пунктом 1.2. кредитного договору передбачено, що ліміт кредитної лінії складає:

а) з часу укладення цього договору і по 15.04.2016 року - 33 000 000,00 доларів США;

б) з 16.04.2016 по 15.05.2016 - 22 000 000,00 доларів США;

в) з 16.05.2016 по 15.06.2016 - 11 000 000,00 доларів США;

г) 16.06.2016 - 0 доларів США.

Відповідно до пункту 8.1. Кредитного договору (в редакції Додаткового договору № 2 від 25.05.2015 року до Кредитного договору) Позичальник зобов'язується здійснювати часткове повернення Кредиту, наданого в межах встановленого ліміту Кредитної лінії, таким чином, щоб загальна заборгованість за Кредитною лінією не перевищувала відповідного розміру ліміту Кредитної лінії, визначеного в пункті 1.2. Кредитного договору, станом на відповідну дату, з якої ліміт Кредитної лінії зменшується.

Згідно із пунктом 9.6. Кредитного договору (в редакції Додаткового договору № 2 від 25.05.2015 року до Кредитного договору) Позичальник доручає Банку списувати з будь-яких рахунків Позичальника в Банку в національній та/або іноземній валюті, а також з інших рахунків, які відкриті та/або будуть відкриті Позичальником в Банку в майбутньому протягом дії Кредитного договору, грошові кошти з метою повернення Кредиту, нарахованих та несплачених комісій, нарахованих та несплачених процентів, а також пені та штрафів, а також всіх інших платежів, передбачених Кредитним договором, у випадку, якщо Позичальник не виконає вчасно свої зобов'язання зі сплати таких платежів у строки, визначені Кредитним договором. Своє право на договірне списання Банк може використати необмежену кількість разів.

Пунктом 10.1. Кредитного договору (в редакції Додаткового договору № 2 від 25.05.2015 року до Кредитного договору) визначено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за Кредитним договором Позичальник зобов'язаний сплачувати Банку у відповідності до вимог чинного законодавства України пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який стягується пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення строку/ів повернення Кредиту/частини Кредиту, строку/ів сплати процентів за користування Кредитом, строку/ів сплати комісій.

Відповідно до пункту 10.2. Кредитного договору (в редакції Додаткового договору № 2 від 25.05.2015 року до Кредитного договору) нарахування пені починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання і припиняється в момент виконання Позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до Позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості в зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня.

Згідно із пунктами 8.3. - 8.4. Кредитного договору (в редакції Додаткового договору № 2 від 25.05.2015 року до Кредитного договору) Банк має право в односторонньому порядку вимагати від Позичальника дострокового повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, передбачених Кредитним договором.

У разі, якщо Банк використовує своє право щодо вимоги в односторонньому порядку дострокового повернення повної суми заборгованості за Кредитним договором, то він зобов'язаний у письмовій формі повідомити про це Позичальника, із зазначенням у відповідній вимозі повної суми заборгованості, а Позичальник зобов'язаний здійснити усі платежі за Кредитним договором на користь Банку в строк не пізніше 10 робочих днів з дня відправлення Банком такого повідомлення (вимоги).

Як вбачається з матеріалів третейської справи, свої зобов'язання за кредитним договором банк виконав у повному обсязі, а саме видав кредитні кошти позичальнику, що підтверджується наявними у матеріалах справи заявками на видачу кредитних коштів та меморіальними валютними ордерами, а також виписками з особових рахунків позичальника.

Однак, ТОВ „Інтер-ГТВ" свої зобов'язання з погашення Кредиту не виконано, заборгованість за Кредитним договором не сплачено.

29.01.2016 року Банком було направлено Повідомлення-вимогу Позичальнику № 793/5/28-2 про дострокове повернення повної суми заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 64-В/11/54КЛ від 17.06.2011 року, що підтверджується описом вкладення в цінний лист та фіскальним чеком, проте зазначена вимога Позичальником виконана не була.

З метою забезпечення виконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем було укладено Договір поруки № 1 від 25.05.2015 року, зі змісту якого поручитель зобов'язався в повному обсязі відповідати за невиконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком, що виникають з кредитного договору № 64-В/11/54КЛ від 17.06.2011 року (Основного договору), з усіма змінами і доповненнями до нього.

Пунктом 2.1.1. Договору поруки визначено, що відповідальність Поручителя перед Банком включає зобов'язання, які були невиконані Позичальником, та які передбачені Кредитним договором.

Відповідно до пунктів 4.1. - 4.3. Договору поруки Третя особа (Позичальник) та Відповідач (Поручитель) відповідають перед Банком як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Банком в тому ж обсязі, що і Позичальник. Поручитель та Позичальник залишаються зобов'язаним перед Банком до того моменту, поки всі зобов'язання за Кредитним договором не будуть виконані повністю. Відповідальність Поручителя настає у випадку, якщо Позичальник допустить прострочення виконання зобов'язань за Кредитним договором. У такому випадку Банк звертається з повідомленням до Поручителя про невиконання Позичальником зобов'язань, що зазначені в ст. 2 Договору поруки, та їх обсяг, і вимогою виконання цих зобов'язань Поручителем як солідарним боржником. Поручитель протягом 6 (шести) робочих днів з дня направлення йому Банком повідомлення або в інший термін, зазначений у такому повідомленні, якщо повідомлення направлене поштою за адресою Поручителя, вказаною у Кредитному договорі, зобов'язаний погасити заборгованість Позичальника за Кредитним договором за реквізитами, зазначеними у повідомленні Банка.

12.03.2016 року Банком було направлено Повідомлення-вимогу Поручителю № 2530/5/28-2 про повернення повної суми заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 64-В/11/54КЛ від 17.06.2011 року, де зазначено стислий зміст порушених зобов'язань та вимога про виконання порушеного зобов'язання у строк не пізніше 6 (шести) робочих днів з дня відправлення цієї вимоги.

Однак зазначена вимога Поручителем виконана не була.

Станом на дату подання позовної заяви (03.06.2016 року) заборгованість за Кредитним договором, яка складає 41 615 675,59 дол. США та 140 404 812,46 грн., не сплачена ані Відповідачем, ані Третьою особою.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Укладений між ПАТ „Дочірній банк Сбербанку Росії", правонаступником якого є ПАТ „Сбербанк", та ТОВ „Інтер-ГТВ" Договір про відкриття кредитної лінії № 64-В/11/54КЛ, зі змінами та доповненнями, відповідає змісту статті 1054 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що за кредитним договором банк (кредитор) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання Позивачем своїх зобов'язань у частині надання грошових коштів в межах визначеного ліміту підтверджується наявними у матеріалах справи виписками по особових рахунках позичальника та меморіальними ордерами.

Тоді як Третя особа належним чином не виконала покладені на неї зобов'язання за кредитним договором, а саме: в обумовлені строки не здійснила повернення позивачу кредиту за користування кредитною лінією у розмірах та терміни, що передбачені кредитним договором.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно із статтею 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи з роз'яснень пункту 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", припис ч. 6 ст. 232 ГК України передбачає не позовну давність, а період часу, за який - нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Згідно із пунктом 10.2. Кредитного договору нарахування пені, яка передбачена Кредитним договором, починається з першого дня прострочення виконання зобов'язання і припиняється у момент виконання Позичальником зобов'язання, за несвоєчасне виконання якого така пеня була застосована до Позичальника. При цьому останнім днем нарахування пені є день фактичного погашення заборгованості, у зв'язку з виникненням якої нараховувалась пеня.

Відповідно до статті 229 ГК України у разі порушення учасником господарських відносин грошового зобов'язання не звільняє від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених ГК України.

Пунктом 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із частинами 1, 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися зобов'язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до частин 1, 2 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Частиною 1 статті 543 ЦК України визначено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Матеріали справи не містять належних доказів, які б спростували позовні вимоги, а надані відповідачем та третьою особою заперечення є судом відхилені.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь Позивача заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії № 64-В/11/54КЛ від 17.06.2011 року та на підставі Договору поруки № 1 від 25.05.2015 року є обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми та допустимими доказами по справі та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Звертаючись до суду із заявою про скасування вказаного рішення, заявник посилається, зокрема, на недійсність третейської угоди (застереження).

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про третейські суди", третейська угода - це угода про передачу спору на вирішення третейським судом.

Частиною 1 статті 12 Закону України „Про третейські суди" передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

При цьому, третейська угода про передання спору на вирішення третейського суду не є відмовою від права звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав.

Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує (частина 4 статті 12 Закону України „Про третейські суди").

Згідно з частиною 9 статті 12 наведеного Закону третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті, на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Разом з тим, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 № 1-рп/2008, гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене.

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004).

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону).

Аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 3-37гс15.

Отже, зі змісту пункту 11.16 договору про відкриття кредитної лінії (в редакції Додаткового договору № 2 від 25.05.2015 року до Кредитного договору) та п. 6.8 Договору поруки № 1 від 25.05.2015 року вбачається, що третейське застереження відповідає вимогам Закону України „Про третейські суди".

Посилання заявника, що в силу положень чинного законодавства України третейський суд не може розглядати спори, що випливають із кредитних договорів, зобов'язання по яких виражено в іноземній валюті, не приймаються судом до уваги виходячи з наступного.

Так, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 14.06.2018 року у справі №910/10797/17 зазначив, що кредитні відносини, як і відносини які забезпечуються порукою, регулюються Цивільним кодексом України.

Згідно із статтею 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, спірні відносини є сферою саме приватного права.

Дійсно, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці -гривні.

Разом з тим, це не змінює правової природи кредитних відносин та відносин поруки щодо таких кредитних відносин саме як приватноправових відносин.

Стаття 6 Закону України „Про третейські суди" не містить такого винятку з підвідомчості справ третейським судам як справи у спорах щодо розрахунків у іноземній валюті, в т.ч. по кредитних договорах та договорах поруки.

А тому, дана категорія справ може бути підвідомча третейським судам.

Крім того, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду розглядаючи справу № 910/6558/17 в постанові відхилив аргументи сторін по справі щодо неврахування судами постанови судової палати у цивільних справах Верховного суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс15, виходячи зі змісту Закону в питанні розмежування компетенції щодо розгляду кредитних спорів між громадянами і банками, тобто, спорів, що виникають з цивільних правовідносин про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті. Зокрема статті 1, 5, 6 Закону України „Про третейські суди", розмежовує поняття цивільних і господарських правовідносин. Оскільки господарські правовідносини щодо поруки для забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитування між суб'єктами господарської діяльності мають особливості регулювання, то відсутні підстави вважати правовідносини у даній справі подібним з правовідносинами у названій цивільній справі.

Аналогічний правовий висновок викладений, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 06.03.2018 року у справі №910/8866/17, від 25.04.2018 року у справі № 910/8863/17, від 16.05.2018 року у справі №910/6559/17, де зазначено, що суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими доводи скаржника про необхідність врахування у цій справі постанови Верховного суду України від 21.10.2015 року у справі № 6-831цс15, оскільки в зазначеній постанові Верховний суд України виходив зі змісту закону в питанні розмежування компетенції щодо розгляду кредитних спорів між громадянами і банками, тобто, спорів, що виникають з цивільних правовідносин про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 9 ЦК України визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Включення до складу майна суб'єктів господарювання грошей в іноземній валюті для здійснення фінансових відносин визначено частиною 5 статті 139 ГК України.

Відповідно до частини 2 статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 14 статті 6 Закону України „Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку.

Однак, у даній справі стороною спору (боржником) є суб'єкт господарювання, який здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик та є вільним у виборі фінансових установ для кредитування.

Крім того, на підприємницькі (господарські) товариства не поширюються норми закону про захист прав споживачів, а тому не може йтися про наявність підстав для посилення судового захисту такого суб'єкта господарювання в державному суді, в тому числі у спорах про повернення кредитів, наданих в іноземній валюті.

У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за договором в іноземній валюті якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошовими коштами.

Тобто, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що третейським судом розглянуто спір в межах компетенції, встановленої законом, а позиція заявника не відповідає нормам чинного законодавства

При цьому, під час розгляду вказаної заяви судом враховано, що питання недійсності третейського застереження, зокрема, з підстав передання на розгляд третейського суду спору, який йому не підвідомчий в силу закону, було предметом розгляду судами за позовом ПАТ „Укрвторчормет" у справі №910/10541/17, за наслідками розгляду якого рішенням господарського суду міста Києва від 11.09.2017 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 року та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 року, у задоволенні позову відмовлено, що, в свою чергу, спростовує відповідні доводи заявника.

Щодо тверджень ПАТ „Укрвторчормет" про наявність підстав для скасування оскаржуваного в судовому порядку рішення з підстав його прийняття незаконним складом суду, то вони є безпідставними з огляду на таке.

Так, на думку заявника, не було дотримано порядок призначення судді Лагренн С.С. для розгляду справи, а також порядок розгляду заяви про відвід третейського судді.

Проте дані твердження спростовуються матеріалами третейської справи та дійсними обставинами справи №41/16.

Відповідно до ч. 1 та 3 статті 16 Закону України „Про третейські суди" склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді). У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України „Про третейські суди" встановлено, що формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду.

Статтею 18 наведеного закону визначено вимоги до третейських суддів.

Третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.

Третейськими суддями не можуть бути:

особи, які не досягли повноліття, та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням;

особи, які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду;

особи, які мають судимість;

особи, визнані в судовому порядку недієздатними;

судді судів загальної юрисдикції або Конституційного Суду України.

У разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту. У разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду.

При вирішенні спору третейським судом для вирішення конкретного спору угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги до третейських суддів.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Регламенту Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" Голова третейського суду або його заступник призначає суддю або склад судової колегії, що розглядатиме справу.

Як вбачається з матеріалів третейської справи, позовну заяву згідно резолюції Голови третейського суду від 30.06.2016 року було передано на розгляд третейського судді Лагренн С.С. одноособово, яка має стаж роботи 5 років, що відповідає вимогам Закону України „Про третейські суди" та Регламенту Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України".

При цьому, судом також встановлено, що з підстав невідповідності визначеного третейського судді Лагренн С.С. вимогам законодавства щодо відповідного рівня знань, досвіду, ділових та моральних якостей, необхідних для вирішення спору, представником ТОВ „Інтер-ГТВ" було заявлено відвід третейському судді Лагренн С.С. у справі № 41/16, за наслідками розгляду якого ухвалою третейського суду від 08.08.2016 року відмовлено у її задоволенні з підстав її необґрунтованості.

Посилання заявника на ухвалення відповідного рішення про відмову у задоволенні заяви про відвід третейського судді без видалення до нарадчої кімнати є недоведеними та непідтвердженими жодними доказами, а відтак підлягають відхиленню.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що справа, у якій прийнято рішення третейського суду, була підвідомча третейському суду відповідно до закону; рішення третейського суду прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, та цим рішенням не вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; третейську угоду не визнано недійсною компетентним судом; склад третейського суду, яким прийнято рішення, відповідав вимогам ст. 16-19 Закону України „Про третейські суди"; третейський суд не вирішував питання про права і обов'язки осіб, які не брали участь у справі, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у третейській справі № 41/16.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 348, 349 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства „Укрвторчормет" про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Союз інвесторів України" від 25.05.2017 року у третейській справі № 41/16 відмовити.

2. Матеріали третейської справи № 41/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена у порядку та в строки, встановлені частинами 3-5 статті 351 ГПК України.

Повний текст судового рішення складено 25.09.2018 року.

Суддя О.М. Остапенко