Постанова № 76722881, 05.09.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2018 р. Справа№ 910/5817/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання Яремі Н.С.

розглядаючи апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 (повний текст складено 05.07.2018)

у справі № 910/5817/18 (суддя - Гумега О.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "АРІЯ"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ"

про стягнення 69 957,54 грн.

Представники сторін у судове засідання не викликались

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "АРІЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" про стягнення 69957,54 грн. на підставі Договору про надання послуг № 01/04-17 від 01.04.2017, з яких: 48780,00 грн. основного боргу та 5956,84 грн. інфляційних втрат, 1467,41 грн. 3% річних, 13753,29 грн. пені за період з 08.05.2017 по 08.05.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору про надання послуг № 01/04-17 від 01.04.2017 позивач надав відповідачу послуги будівельною технікою на суму 48780,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг № 7 від 30.04.2017, тоді як відповідач надані послуги не оплатив, у зв'язку з чим у останнього виникла прострочена заборгованість за наведеним договором.

Позивач збільшив розмір позовних вимог, згідно якої просив стягнути з відповідача: 48780,00 грн. основного боргу та 15193,97 грн. пені, 6394,74 грн. інфляційних втрат, 1591,70 грн. 3% річних за період з 11.05.2017 по 11.06.2018.

Позивач зазначив, що відповідно до п. 6.3. Договору оплата наданих послуг у сумі 48780,00 грн. повинна бути здійснена відповідачем на користь позивача в період з 01.05.2017 по 10.05.2017, виходячи з того, що 07.05.2017 та 08.05.2017 - вихідні дні, 09.05.2017 - святковий, а 10.05.2017 - перший робочий день після вказаних неробочих днів, при цьому згідно приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Позивач також вказав, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 850-р "Про перенесення робочих днів у 2017 році" понеділок 8 травня було перенесено на суботу 13 травня. Національним банком України також було встановлено неробочий банківський день 08.05.2017 року. Відповідно до наказу № 01-01-58 від 01.03.2017 року по ТОВ ВКК "АРІЯ" "Про перенесення робочих днів у 2017 році" понеділок 8 травня було перенесено на суботу 13 травня.

Оскільки відповідач не оплатив позивачу вартість послуг, наданих йому згідно Акту надання послуг № 7 від 30.04.2017 у вищезазначений період - з 01.05.2017 по 10.05.2017, то з 11.05.2017 за відповідачем рахується прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих за Договором послуг в сумі 48780,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/5817/18 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" на користь товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "АРІЯ" 48 780,00 грн. основного боргу, 6 243,84 грн. пені, 1 591,70 грн. 3% річних, 6 394,74 грн. інфляційних втрат, 1 542,85 грн. судового збору, 66,00 грн. витрат, пов'язаних з розглядом справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" у справі № 910/5817/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В, судді: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 71960,41 грн. та вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, ухвалою апеляційного господарського суду від 30.07.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/5817/18, справу призначено до розгляду без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано учасникам справи завчасно, а саме - до 21.08.2018 подати через канцелярію суду письмові пояснення, заперечення, відзив на апеляційну скаргу та/або інші заяви/клопотання (з урахуванням вимог ст.ст. 167, 263 ГПК України).

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважає подану апеляційну скаргу відповідача безпідставною та необґрунтованою. Позивач просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представники сторін у судове засідання не викликались. Про відкриття провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/5817/18 сторони повідомлялися належним чином.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч.10, 12 ст. 270 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Частиною 10 ст. 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

До того ж, колегія суддів апеляційного господарського звертає увагу на те, що учасники справи не зверталися до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням про розгляд апеляційної скарги у даній справі у судовому засіданні з викликом представників сторін, як того вимагає абзац 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, 01.04.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "АРІЯ" (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" (замовник, відповідач) укладено Договір про надання послуг № 01/04-17 (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору сторони визначили, що предметом даного договору є зобов'язання виконавця (позивача), в порядку та на умовах, передбачених Договором, за завданням замовника (відповідача) надати вантажно-розвантажувальні роботи та транспортні послуги за допомогою автомобільної техніки, будівельної техніки та інших транспортних засобів (далі - послуги), а замовник зобов'язується оплатити надані послуги.

Відповідно до п. 4.1 Договору встановлено, що вартість послуг по Договору визначається у національній валюті України, узгоджується сторонами в актах здачі-приймання наданих послуг, які скріплюються підписами та печатками обох сторін та являються невід'ємною частиною Договору.

Згідно п. 5.1 Договору передбачено, що здача - приймання наданих послуг оформлюється актом здачі - приймання наданих послуг, складеним на підставі документів, перелічених у п. 5.3 Договору, який підписується уповноваженими представниками та скріплюється печатками сторін.

Зокрема, у п. 5.3 Договору зазначено, що кількість відпрацьованих маш/год визначається згідно даних наряду - замовлення, показів спідометру з кількістю виконаних ходок.

Пунктом 6.2 встановлено, що оплата вартості послуг здійснюється замовником у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця.

Відповідно до п. 6.3 Договору вартість послуг, наданих по даному Договору, оплачується замовником (відповідачем) протягом 7 (семи) календарних днів після підписання Акту здачі - приймання наданих послуг і надання передбачених п. 5.3 Договору документів.

Згідно з п. 8.1 Договору цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2017.

За змістом п. 10.3 Договору, даний договір складений на російський мові в двох ідентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу (по одному для кожної зі сторін).

На виконання умов Договору позивачем у квітні 2017 року було надано відповідачу послуги будівельною технікою на загальну суму 48780,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг № 7 від 30.04.2017(далі - Акт надання послуг), який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Проте, відповідач надані послуги не оплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з даним позовом до суду та з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача 71960,41 грн., з яких: 48780,00 грн. основного боргу, 15193,97 грн. пені, 6394,74 грн. інфляційних втрат, 1591,70 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Згідно ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Господарський договір за загальним правилом складається у формі єдиного документа, підписаного сторонами (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

В силу положень ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 14 ЦК України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Судом апеляційної інстанції досліджено наявний в матеріалах справи оригінал Договору та встановлено, що останній містить підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Укладений між сторонами Договір був чинним у період його дії і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

З огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, колегія суддів приймає наведений договір як належну підставу у розумінні норм статті 11 названого Кодексу для виникнення між сторонами взаємних цивільних прав та обов'язків, та як належний, допустимий та достовірний доказ у справі (ст.ст. 76-78 ГПК України).

Отже, доводи апелянта, що Договір є недостовірним доказом, оскільки сторінки 1 та 2 спірного Договору не засвідчені підписами і печатками сторін, не прошиті разом з Договором із накладенням відповідного засвідчувального напису, що не дозволяє встановити дійсні обставини справи, є безпідставними.

Наявні у відповідача сумніви про автентичність підпису проставленого від імені директора позивача на останній сторінці Договору, останнім не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Також, колегією суддів досліджено оригінал Акту надання послуг та встановлено, що він повністю відповідає належним чином засвідченій копії цього акту. Копія Акту надання послуг приймається колегією судів у якості належного, допустимого та достовірного доказу у справі (ст.ст. 76-78 ГПК України).

Отже, доводи апелянта, що Акт надання послуг є недостовірним доказом, колегією суддів відхиляються як безпідставні.

Як вже зазначалось, на виконання умов Договору позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 48780,00 грн., що підтверджується Актом надання послуг, який оформлено з дотриманням умов пунктів 4.1 та 5.1 Договору та підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін.

Відповідач повинен був оплатити вартість наданих за Договором послуг у сумі 48780,00 грн. протягом 7 (семи) календарних днів після підписання Акту надання послуг (п. 6.3 Договору).

Проте, відповідачем не було здійснено оплату вартості послуг, наданих на підставі Акту надання послуг.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача наявна заборгованість з оплати вартості наданих позивачем послуг за Договором на загальну суму 48780,00 грн. (основний борг).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 48780,00 грн. основного боргу.

Щодо доводів апелянта, що договір, який укладений між сторонами за своєю природою є змішаним договором, що включає в себе елементи договору перевезення вантажу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складанням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 3 ст. 909 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно пункту 1.1 Договору сторони визначили його предмет як зобов'язання виконавця (позивача) в порядку та на умовах, передбачених Договором, за завданням замовника (відповідача) надати вантажно-розвантажувальні роботи та транспортні послуги за допомогою автомобільної техніки, будівельної техніки та інших транспортних засобів (далі - послуги) та зобов'язання замовника оплатити надані послуги.

Колегія суддів зазначає, що аналіз змісту наведеного пункту Договору свідчить, що предметом цього договору сторони фактично визначили надання вантажно-розвантажувальних послуг.

При цьому зазначення у Договорі про те, що такі послуги надаються за допомогою автомобільної техніки, будівельної техніки та інших транспортних засобів, без узгодження при цьому умов саме про здійснення перевезення вантажу, жодним чином не свідчить про те, що спірний договір є змішаним договором та містить елементи різних договорів, зокрема, договору перевезення вантажу.

Товарно-транспортна накладна на підтвердження факту перевезення вантажу сторонами не укладалась, жодні інші докази на підтвердження перевезення вантажу матеріали справи не містять.

Наявний в матеріалах Акт надання послуг містить зазначення найменування послуг, які були надані позивачем відповідачу - "послуги автокрана", "автопослуги".

Отже, твердження апелянта, що укладений між сторонами договір за своєю природою є змішаним договором, що включає в себе елементи договору перевезення вантажу, є безпідставними.

Щодо стягнення з відповідача 15193,97 грн. пені за період з 11.05.2017 по 11.06.2018 (відповідно до заяви про збільшення розміру позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст. 3 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до п.п. 11.2, 11.3 Договору сторони узгодили, що за порушення строків оплати замовник (відповідач) сплачує виконавцю (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості. Неустойка (штраф, пеня) належать до стягнення у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Для розрахунку розміру неустойки, передбаченої даним Договором, вартість послуг береться з урахуванням ПДВ.

Колегією суддів встановлено, що дії відповідача з прострочення оплати вартості спірних послуг в сумі 48780,00 грн. є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача з урахуванням приписів статті 549 ЦК України. При цьому, датою прострочення спірного грошового зобов'язання встановлено 11.05.2017.

Судом першої інстанції здійснено вірно перерахунок пені з 11.05.2017 по 11.11.2017, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню частково у розмірі 6243,84 грн.

Щодо стягнення з відповідача 6394,74 грн. інфляційних втрат та 1591,70 грн. 3% річних за період з 11.05.2017 по 11.06.2018 (згідно заяви про збільшення розміру позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Неможливість виконання боржником грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому ж місяці був погашений - підстави відсутні.

При розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача 6394,74 грн. інфляційних втрат та 1591,70 грн. 3% річних за період з 11.05.2017 по 11.06.2018.

Щодо тверджень апелянта про застосування позовної давності до вимог позивача про сплату послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом (автопослуг) на суму 12 600,00 грн. (разом з ПДВ), а також щодо нарахованих на цю суму штрафних санкцій та виплат згідно зі ст. 625 ЦК України, а також застосування позовної давності до вимог позивача про стягнення пені в сумі 13753,29 грн., колегія суддів зазначає наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до ст.ст. 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В той же час, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, слід з'ясувати, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Колегією суддів встановлено наявність порушеного права позивача, за захистом якого останній звернувся до суду.

Частиною 1 статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено апеляційним господарським судом, відповідач повинен був оплатити вартість спірних послуг в сумі 48780,00 грн. протягом періоду з 01.05.2017 по 10.05.2017, що не було здійснено, та з 11.05.2017 за відповідачем рахується прострочення виконання спірного грошового зобов'язання.

Таким чином, з 11.05.2017 розпочався перебіг позовної давності як за основними вимогами (про стягнення основного боргу), а так само і за додатковими вимогами (про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних).

Позивач звернувся з даним позовом до суду 08.05.2018, що підтверджується датою поштового штемпеля підприємства зв'язку на поштовому конверті, в якому позовна заява позивача надійшла до суду, та квитанцією "Укрпошти Експрес" № 3600017740628 від 08.05.2018 на наведеному поштовому конверті.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач в межах трирічного строку позовної давності (з 11.05.2017 по 11.05.2020) звернувся до суду з вимогами про стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3% річних.

Крім того, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, то підстави для застосування строку позовної давності щодо суми 12600,00 грн. з урахуванням ч. 5 ст. 315 ГК України - у суду відсутні.

Стосовно звернення позивача до суду з вимогою про стягнення пені в межах строку позовної давності для вимог про стягнення пені, то колегія суддів взяла до уваги приписи п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", згідно яких в разі якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Таким чином, з вимогою про стягнення пені позивач мав право звернутись до суду за період не більше шести місяців та протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання, тобто протягом одного року з 11.05.2017. Позивач звернувся з даним позовом до суду 08.05.2018, а отже без пропуску встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України строку позовної давності для вимог про стягнення пені.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог позивача про сплату послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом (автопослуг) на суму 12600,00 грн., а також щодо нарахованих на цю суму виплат згідно зі ст. 625 ЦК України, а також до вимог позивача про стягнення пені в сумі 13753,29 грн.

Крім цього, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача судового збору в сумі 1542,85 грн., та часткове задоволення позовних вимог щодо здійснення позивачем витрат на пересилання поштової кореспонденції до суду першої інстанції в сумі 66,00 грн.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачем не було подано належних та переконливих доказів в заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 залишити без змін.

Щодо судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 5 статті 129 ГПК України зокрема встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу навів орієнтовний розрахунок суми інших витрат, які позивач очікує понести із розглядом справи у суді апеляційній інстанції: витрати на відрядження представника позивача, зокрема, компенсація проїзду (у разі виклику сторін) та поштові витрати на загальну сума 600 грн.

Судом апеляційної інстанції перевірено, що позивачем здійснено витрати, які пов'язані з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції в сумі 69,24 грн., а саме за пересилання поштової кореспонденції до Київського апеляційного господарського суду. Інші судові витрати (на відрядження представника, компенсація проїзду) позивачем не підтверджено.

Отже, враховуючи приписи статті 129 ГПК України, понесені позивачем судові витрати в сумі 69,24 грн. покладаються на відповідача. Витрати пов'язані з оплатою судового збору також покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/5817/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2018 у справі № 910/5817/18 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ".

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІПІ ФОРВАРДІНГ" (01021, м. Київ, Кловський Узвіз, будинок 7-А, офіс 8-5; ідентифікаційний код 36858306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "АРІЯ" (36007, Полтавська обл., м. Полтава, провулок Шевченка, будинок 7-А, ідентифікаційний код 23560575) 69,24 грн. (шістдесят дев'ять гривень 24 коп.) судових витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказу по справі № 910/5817/18 доручити Господарського суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/5817/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення з урахування приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді К.В. Тарасенко

І.А. Іоннікова

Дата складання повного тексту постанови 27.09.2018 року