Постанова № 76722834, 27.09.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2018р. справа №905/3773/14-908/5138/14

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів ОСОБА_1О ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретар судового засідання ОСОБА_4 за участю представників учасників справи: від позивача: не з’явився; від відповідача: не з’явився; від органу виконання рішення: ОСОБА_5 (довіреність №3951/20.3-03 від 29.12.2017р.) розглянувши у відкритому судовому засіданні на новому розгляді апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київ на ухвалу господарського суду Запорізької області постановлену 10.01.2018р. у м. Запоріжжі за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київ на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ у справі №905/3773/14-908/5138/14 (суддя Носівець В.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київ до Державного підприємства «Торезантрацит», м. Чистякове Донецької області про стягнення суми орган примусового виконання рішення Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_6 зміст вимог і ухвали суду першої інстанції:

1. 07.11.2017р. до Господарського суду Запорізької області надійшла скарга від 01.11.2017р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київ (а.с.а.с.6-9 т.3) на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ у справі №905/3773/14-908/5138/14 в порядку ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), відповідно до якої Скаржник просив:

- визнати незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.;

- зобов’язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

2. Скарга заявника мотивована неправомірною, на його думку, відмовою у задоволенні направленого ним 18.07.2017р. на ім’я начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України клопотання про подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки відповідно до означеної статті начальник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був зобов’язаний протягом 10 днів після спливу 6-місячного строку від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №46732499 подати до Казначейства документи та відомості, необхідні для перерахування заявнику коштів, відповідно до наказу Господарського суду Запорізької області від 03.02.2015р. у справі №905/3773/14-908/5138/14.

3. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 (а.с.а.с.131-134 т.3) у задоволені скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у справі №905/3773/14-908/5138/14 в порядку ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.) – відмовлено.

4. Ухвала місцевого суду була обґрунтована тим, що матеріали справи не містять доказів наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», що виключає передбачений обов'язок керівника відповідного органу Державної виконавчої служби вчинити дії згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», про невиконання яких звертається Скаржник.

Місцевий суд зазначив, що після припинення провадження у справі №905/3003/16 про банкрутство Державного підприємства «Торезантрацит» державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову від 17.10.2017р. про поновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з примусового виконання наказу №905/3773/14-908/5138/14 виданого 03.02.2015р. Господарським судом Запорізької області, а отже наразі виконавчі дії з примусового виконання наказу суду поновлено.

Посилання Скаржника на невиконання судового рішення понад 6 місяців з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, що є самостійною підставою для звернення до Казначейства з відповідними документами, незалежно від встановлення державним виконавцем підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, тому наказ №908/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р. підлягає виконанню за рахунок коштів Державної казначейської служби України за бюджетною програмою, місцевий суд відхилив як неправомірні, оскільки погашення заборгованості боржника за рахунок бюджетної програми за наявності майна та відкритих рахунків боржника не відповідає приписам Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

ІІ. ОСОБА_6 зміст вимог та узагальнених доводів апеляційної скарги, результат апеляційного перегляду (під час первісного розгляду) та висновки Верховного суду після касаційного перегляду:

5. Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», не погодившись з прийнятою ухвалою суду, звернулось з апеляційною скаргою до Донецького апеляційного господарського суду, в якій просить ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити та:

- визнати незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.;

- зобов’язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

6. Підставою для задоволення вказаних апеляційних вимог Скаржник зазначав порушення місцевим судом норм Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та положення ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., оскільки згідно ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» начальник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був зобов’язаний протягом 10 днів після спливу 6-місячного строку від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №46732499 подати до Казначейства документи та відомості, необхідні для перерахування заявнику коштів, відповідно до наказу Господарського суду Запорізької області від 03.02.2015р. у справі №905/3773/14-908/5138/14, які вчинені не були. Окрім того, апелянт вказував, що тривале невиконання судового рішення про стягнення коштів з Державного підприємства «Торезантрацит» прямо суперечить Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», правовій позиції Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини.

7. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 (а.с.а.с.222-225 т.3) ухвалу місцевого господарського суду скасовано - визнано незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно до наказу Господарського суду Запорізької області №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р., а також зобов’язано начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно до наказу Господарського суду Запорізької області №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

8. Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що боржником в цій справі є державне підприємство, на яке розповсюджується дія Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» №2864-III від 29.11.2001р. щодо мораторію на застосування примусової реалізації майна, а отже, виходячи з практики з Європейського суду з прав людини держава відповідальна за виконання рішення, ухваленого на користь стягувача у цій справі. Тривале ж невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 ст.ст.6 і 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. та ст.1 Першого протоколу.

9. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.07.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 (а.с.а.с.103-116 т.4) касаційні скарги Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України були задоволено частково: постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.03.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 скасовано, а справу направлено до новий розгляд до Донецького апеляційного господарського суду з відповідними вказівками (наведені в п. 36.2. цієї постанови). Постанова касаційного суду була обґрунтована встановленням обставини не надання апеляційним судом оцінки доводам Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, що суперечить пп.в) п.3 ч.1 ст.282 Господарського процесуального кодексу України.

Верховним судом було зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

ІІІ. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи з урахуванням висновків Верховного суду:

10. 11.09.2018р. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (в межах визначеного апеляційним судом строку) наданий відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останнє проти її задоволення заперечує, наголошуючи на законності і обґрунтованості оскаржуваної ухвали суду, зазначаючи, що відповідно до положень ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» тимчасово до 01.01.2019р. підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств. Наразі відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», відтак і відсутні підстави для направлення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів.

11. Своєю чергою, 12.09.2018р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» було надано до апеляційного суду письмові пояснення по суті апеляційної скарги з урахуванням вказівок Верховного суду, відповідно до яких:

- обов’язок у начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання судового рішення за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, виник ще 05.09.2015р. При чому, такий обов’язок виникає не залежно від встановлення державним виконавцем підстав для повернення виконавчого документа стягувану, відповідно до п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження»;

- враховуючи, що боржником є державне підприємство, на реалізацію майна якого відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» розповсюджується мораторій та яке знаходиться на тимчасово неконтрольованій території, бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зі звірення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, свідчить про його незаконну діяльність;

- посилання Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», яким встановлена необхідність зупинення активних виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішення, є безпідставними, оскільки на момент розгляду справи виконавче провадження №46732499 знаходиться в актуальному стані.

IV. Щодо процедури апеляційного провадження (при новому розгляді):

12. Відповідно до ч.1 ст.253 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції у господарських справах є апеляційний господарський суд, у межах апеляційного округу якого знаходиться місцевий господарський суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

13. Указом Президента України №454/217 від 29.12.2017р. «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» (набрання чинності 16.01.2018р. з публікацією в Офіційному віснику України №5 за 2018р.) постановлено ліквідувати, у тому числі Донецький апеляційний господарський суд та утворити Східний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.

14. Згідно з п.3 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.6 ст.148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VІІІ у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Наразі, відповідної публікації про початок роботи Східного апеляційного господарського суду на момент прийняття цієї постанови здійснено не було.

15. У відповідності до вимог ст.32 та ч.1 ст.260 Господарського процесуального кодексу України за протоколом автоматизованого розподілу від 21.08.2018р. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_7, ОСОБА_2

16. Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22.08.2018р. зазначена судова колегія відкрила апеляційне провадження у справі №905/3773/14-908/5138/14 з нового розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд».

17. У зв’язку із перебуванням судді Радіонової О.О. у відпустці з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, її у складі судової колегії протоколом автоматизованої зміни складу суду було замінено на суддю Стойку О.В.

18. Ухвалою від 11.09.2018р., після проведення підготовчих дій, Донецький апеляційний господарський суд призначив розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні на 20.09.2018р. об 11:30 з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду, з подальшою перервою до 26.09.2018р. об 14.50, про що сторони були повідомлені під розписку та ухвалою суду (а.с.а.с.182-184 т.4). У судовому засіданні 26.09.2018р. судом було оголошена перерва до 12.00 27.09.2018р., про що сторони були повідомлені ухвалою суду.

19. Враховуючи викладене в п.п.12-18 цієї постанови, та відсутність визначених ст.ст.38, 39 Господарського процесуального кодексу України підстав для відводу/самовідводу члені судової колегії, сформована судова колегія Донецького апеляційного господарського суду у складі ОСОБА_1 (головуючий, суддя-доповідач), ОСОБА_2, ОСОБА_3 відповідає вимогам «суду, створеним відповідно до закону» у розумінні п.1 ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

20. Фіксація судового засідання апеляційної інстанції здійснювалась у протоколі судового засідання та засобами аудиофіксації у відповідності до вимог ст.ст.222, 223 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням п.17.7. його Перехідних положень в порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.270 цього Кодексу.

21. У судовому засіданні 26.09.2018р. представник органу виконання рішення підтримав свою позицію щодо необґрунтованості скарги, вказуючи на невизначеність станом на поточний момент відносно наявності/відсутності майна у Боржника, та на запитання колегії повідомив, що грошових коштів (крім тих що були списані на початку процедури виконавчого провадження) на рахунках Боржника не виявлено, а законодавством не визначено проміжку часу, впродовж якого Стягувач в даному випадку має очікувати на виконання наявного рішення про стягнення коштів на його користь. Після перерви, у судовому засіданні 27.09.2018р. представник підтримав свою позицію.

Уповноважений представник Стягувача у судове засідання 26.09.2018р. не з’явився, однак після оголошеної перерви надав до матеріалів справи судову практику на обґрунтування його позиції для врахування судом в засіданні 27.09.2018р.

Уповноважений представник Боржника, пропри вжиті заходи з повідомлення, до суду жодного разу не з’являвся, що, за висновком судової колегії, не перешкоджає розгляду справи по суті.

22. Згідно із вимогами ст.269 Господарського процесуального кодексу України справа переглядається за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість переглядуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, якщо під час розгляду не буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

23. Окрім того, відповідно до приписів ч.5 ст.310 Господарського процесуального кодексу України, висновки суду касаційної інстанції, у зв’язку з якими скасовано попередню постанову Донецького апеляційного господарського суду, є обов’язковими та враховуються судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

V. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції (при новому розгляді), і визначені відповідно до них правовідносини:

24. Як встановлено місцевим судом та вбачається з наявних матеріалів справи, рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.01.2015р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 (а.с.а.с.132-139 т.1) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» до Державного підприємства «Торезантрацит» задоволене в повному обсязі - стягнуто з Відповідача на користь Позивача заборгованість зі сплати лізингових платежів згідно з договором фінансового лізингу №Ш-04/ФЛ від 02.09.2010р. в розмірі 47164368,84грн., пеню в розмірі 3843539,38грн., штраф в розмірі 4720405,63грн., 3% річних в розмірі 545335,94грн., інфляційні втрати в розмірі 3520190,75грн. та судовий збір в розмірі 73080,00грн.

25. 03.02.2015р. Господарським судом Запорізької області видано наказ на примусове виконання рішення суду від 21.01.2015р. у справі №905/3773/14-908/5138/14, дійсний для пред’явлення до виконання до 04.02.2016р. (а.с.147 т.1).

26. Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 04.03.2015р. відкрито виконавче провадження №46732499 з примусового виконання наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015. (а.с.а.с.14, 15 т.3).

27. Згодом, на підставі п.4 ч.1 ст.34 Закону України «Про виконавче провадження», постановою від 08.02.2017р. про зупинення вчинення виконавчих дій (а.с.92 т.3) у виконавчому провадженні №46732499 було зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р. у зв'язку з порушенням Господарським судом Донецької області 07.11.2016р. провадження у справі № 905/3003/16 про банкрутство Державного підприємства «Торезантрацит».

Господарським судом Донецької області 12.06.2017р. провадження у справі №905/3003/16 припинено, у зв'язку з чим постановою від 17.10.2017р. (а.с.94 т.3) виконавче провадження №46732499 було поновлено.

28. 18.07.2017р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» начальнику Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повторне клопотання (а.с.а.с.16-18 т.3) щодо підготування та направлення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно до ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» на виконання наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

29. Листом №21789-0-33-17 від 17.10.2017р. (а.с.95 т.3) Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», що відповідно до ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» тимчасово до 01.01.2019р. підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств. Відтак, оскільки наразі відсутні підстави для повернення виконавчого провадження стягувачу на підставі п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», відсутні підстави для направлення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів.

30. Так, в обґрунтування наведених в п.1 цієї постанови підстав поданої скарги, які фактично дублюють зміст апеляційної скарги, Скаржник зазначає неправомірну, на його думку, відмовою у задоволенні направленого ним 18.07.2017р. на ім’я начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України клопотання про подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», оскільки відповідно до означеної статті начальник Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України був зобов’язаний протягом 10 днів після спливу 6-місячного строку від дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження №46732499 подати до Казначейства документи та відомості, необхідні для перерахування заявнику коштів, відповідно до наказу Господарського суду Запорізької області від 03.02.2015р. у справі №905/3773/14-908/5138/14.

31. Обставини, викладені в п.п.25-29 цієї постанови, відображені в оскаржуваній ухвалі суду, підтверджуються матеріалами справи та в межах апеляційного провадження не заперечуються.

32. Відносно означених обставин місцевий суд розглянув скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» в контексті приписів розділу VI та інших відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, а також приписів Законів України «Про виконавче провадження» та «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

VІ. Оцінка апеляційного суду:

33. За приписами ст.129 Конституції України та ст.326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», що також узгоджується зі змістом ч.1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

34. У п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012р. зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

35. Відповідно до ст.339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

36. Так, розглянувши скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, беручи до уваги доводи, викладені в апеляційній скарзі та викладені в постанові від 18.07.2018р. висновки Верховного суду, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

36.1. Враховуючи положення ч.5 ст.310 Господарського процесуального кодексу України, висновки сформульовані Верховним судом є обов’язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді апеляційної скарги, згідно з якими:

- «держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009)» (абз.5 арк.8 постанови Верховного суду від 18.07.2018р. у справі 905/3773/14-908/5138/14);

- «тривале невиконання рішення та відсутність засобів захисту прав стягувача на національному рівні спричиняє порушення параграфу 1 статті 6 і 13 Конвенції та статті 1 Протоколу №1» (абз.3 арк.9 постанови Верховного суду від 18.07.2018р. у справі 905/3773/14-908/5138/14);

- «законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства» (абз.3 арк.10 постанови Верховного суду від 18.07.2018р. у справі 905/3773/14-908/5138/14);

- «відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати» (абз.4 арк.11 постанови Верховного суду від 18.07.2018р. у справі 905/3773/14-908/5138/14).

36.2. Згідно зі ст.316 Господарського процесуального кодексу України, обов’язковими для апеляційного суду вказівками при новому розгляді означеної апеляційної скарги є необхідність розгляду питання відносно обґрунтованості апеляційних вимог з урахуванням оцінки доводів Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відносно набрання чинності 24.05.2017р. Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», відповідно до ч.1 ст.1 якого тимчасово, до 01.01.2019р., підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо державних вугледобувних підприємств, які підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», знімаються арешти та заборони відчуження майна у таких виконавчих провадженнях, крім рішень про виплату заробітної плати, вихідної допомоги, інших виплат (компенсацій), що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, стягнення аліментів та рішень про стягнення заборгованості із сплати внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. (абз.2 арк.11 постанови Верховного суду від 18.07.2018р. у справі 905/3773/14-908/5138/14).

36.3. Враховуючи межі апеляційного перегляду, а також приймаючи до уваги обов’язковість вищезазначених висновків та вказівок, Донецький апеляційний господарський суд визначає сутність розглядуваного спірного питання наявності/відсутності у Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зобов’язання з передачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно до наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р., в контексті приписів ч.1 ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», яка у повній мірі розповсюджується на Відповідача, з огляду на його статус державного підприємства вугледобувної галузі, який підтверджується змістом відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.122 т.3).

36.4. Водночас, виходячи зі статусу боржника – державного підприємства, та стягувача – особа приватного права, правовідносини з виконання наказу Господарського суду запорізької області у справі №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р. в силу ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» підпадають під сферу регулювання означеного закону, що кореспондується з позитивними обов’язками України, що випливають зі ст.ст.6, 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. та ст.1 Першого протоколу до неї.

36.5. Окрім того, в силу ч.1 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» його норми є спеціальними по відношенню до положень Закону України «Про виконавче провадження», отже підлягають пріоритетному застосуванню. Своєю чергою, виходячи з характеру стягуваних коштів, положення п.4 розділу 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не застосовується.

Наразі, приписи ч.2 ст.4 означеного Закону визнають самостійною та безумовною підставою для здійснення виконання за рахунок коштів, передбачених відповідними бюджетними програмами, невиконання рішення суду про стягнення коштів з державних підприємств протягом 6-ти місяців з моменту відкриття виконавчого провадження. Такий висновок апеляційного суду у повній мірі узгоджується із правовою позицією Верховного суду щодо застосування цієї норми матеріального права, викладеною в постанові від 12.03.2018р. у справі №908/2671/13.

Апеляційний суд зазначає, що ніяких обставин переривання/призупинення перебігу вказаного строку означена спеціальна норма не передбачає, а міркування про можливість встановлення інших додаткових умов шляхом інтерпретації інших загальних норм законодавства судова колегія вважає не тільки безпідставними, але й такими, що в порушення умов ст.1 Першого протоколу ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., передбачали би непропорційне втручання в право «мирного володіння» стягувача не на підставі прямого припису закону, що відповідало б легітимній меті (суспільному інтересу).

36.6. Приписи ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють правила відліку 10-ти денного строку для виконання державним виконавцем обов’язку з подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування, хоча прив’язує момент відліку такого строку до встановлення факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувану у відповідності до п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», проте, фразою «не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті» - 6-ти місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, встановлює підпорядкованість/альтернативність цієї умови підставі, передбаченій ч.2 цієї статті.

36.7. Апеляційний господарський суд відмічає, що висловлена Верховним судом у постанові від 04.05.2018р. в межах справи N 903/973/15 правова позиція довкола спеціальності (пріоритетності) у застосуванні ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств" в сфері підстав для зупинення виконавчого провадження у порівнянні із положеннями з цього приводу Закону України «Про виконавче провадження» жодною мірою не впливає на висновок відносно суті гарантованого стягувачу права, яке випливає із ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», адже мова йде про два різні механізми виконання судового рішення: за рахунок активів боржника – державного підприємства, що в силу запровадженого мораторію є дійсно неможливим; та за рахунок коштів державного бюджету, якщо впродовж визначеного граничного строку незалежно від причин держава в особі її органів примусового виконання судових рішень не спромоглася забезпечити задоволення визнаних судом вимог стягувача-особи приватного права.

37. Сукупний аналіз ч.ч.2 та 3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» в контексті визначеної в преамбулі мети його прийняття дає підстави для висновку про те, що не виконання в межах процедури примусового виконання згідно Закону України «Про виконавче провадження» рішення суду зумовлює його виконанню за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою у випадках:

- встановлення державним виконавцем підстав для повернення виконавчого документа стягувачу згідно п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», про що в частині випадків, передбачених п.п.2-4 згідно ч.2 ст.37 цього Закону повинен бути складений відповідний акт протягом 10-ти днів з моменту встановлення таких, але не пізніше 6-ти місяців з моменту відкриття виконавчого провадження;

- незалежно від наявності/відсутності підстав для повернення виконавчого документа – процедура повинна бути ініційована державним виконавцем не пізніше 6-ти місяців з моменту відкриття виконавчого провадження.

38. Запропоноване Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України трактування покладання можливості стягувача домогтися виконання судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства в залежність від обов’язковості наявності підстав для повернення виконавчого документа згідно п.п.2-4, 9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» суперечить ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яке не обмежується приписами ч.3 ст.4 цього Закону, а забезпечується процедурною регламентацією здійснення.

Таке «узалежнення» суперечило би положенню ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. відносно можливості втручання держави в право «мирного володіння» виключно на підставі закону, який, своєю чергою, згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в п.45 рішення «Жовнер проти України», повинен відповідати вимогам точності, ясності та передбачуваності, яке й забезпечується гарантією виконання рішення за рахунок бюджетних коштів після спливу 6-ти місяців неефективного виконання (незалежно від причин) шляхом застосування (незастосування) примусових заходів безпосередньо к боржнику - Державному підприємству «Торезантрацит».

39. Враховуючи дату відкриття виконавчого провадження за наказом Господарського суду Запорізької області від 03.02.2015р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 та не виконання відповідного рішення за рахунок боржника, державний виконавець з 05.09.2015р. повинен був здійснити заходи, спрямовані на виконання за рахунок коштів бюджету, тобто протягом більш ніж двох років до моменту звернення стягувача зі скаргою, за наслідками розгляду якої винесено переглядувану ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14.

40. Відтак, має місто безпідставна (не передбачена спеціальною нормою ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») бездіяльність державного виконавця, оскільки:

- виникнення у зв’язку з набранням чинності 24.05.2017р. Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» підстав для призупинення до 01.01.2019р. виконавчого провадження та заходів примусового виконання хронологічно не відміняє факту наявності ще до цього моменту безпідставної бездіяльності державного виконавця;

- сама по собі необхідність призупинення виконавчого провадження за Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств» (або з інших підстав) в контексті ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не впливає на право стягувача отримати виконання за рахунок коштів бюджету, оскільки не впливає на сплив 6-тимісячного строку з моменту відкриття виконавчого провадження для виникнення такого права.

- надсилання центральному органу, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, необхідних для перерахування стягувачу коштів відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не тільки не є заходом примусового виконання рішення у розумінні ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», про що справедливо зазначав стягував у своїх поясненнях, але й відповідно до п.9 ч.1 ст.34 цього Закону є самостійною підставою для зупинення здійснення виконавчих дій.

Таким чином, набуття 24.05.2017р. сили Законом України «Про відновлення платоспроможності державних вугледобувних підприємств», що передбачає необхідність тимчасового призупинення виконавчого провадження щодо заходів примусового виконання, в тому числі й у відношенні боржника, не впливають як на наявність, так і на факт прострочення (невиконання) державним виконавцем обов’язків, передбачених ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

41. Таке тимчасове зупинення Державою лише захищає саме боржника від примусових дій зі стягнення визначених судовим рішенням грошових коштів, але жодною мірою не звільняє/зупиняє обов’язків самої держави перед стягувачем – особою приватного права, які (обов’язки) зумовлені встановленими Законом державними гарантіями. Припущення іншого, а саме, зупинення перебігу визначеного ч.2 ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк запровадженого мораторію є несумісним із вимогами щодо «пропорціності» втручання Держави в право «мирного володіння» стягувача шляхом перекладання на нього надмірного тягара власної неспроможності забезпечити необхідну оперативність виконання судового рішення про стягнення коштів з суб’єкту державного сектору економіки.

42. Колегія суддів також відмічає, що виходячи з загального строку невиконання грошового зобов’язання Державним підприємством «Торезантрацит» перед стягувачем (починаючи з 20.03.2014р.) та тривале (понад 3-х років) невиконання судового рішення в межах виконавчого провадження, на ефективність якої впливає як закони, що приймаються державою, так і обставини знаходження активів боржника не тимчасово неконтрольованій території – тобто причини, які в повному обсязі знаходяться в сфері компетенції держави, а не стягувача, не вбачається іншого легітимного варіанту забезпечення гарантій ст.ст.6, 13 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. та запобігання висування вимог до держави України зі сторони стягувача за незабезпечення «прав мирного володіння» за ст.1 Першого протоколу в ЄСПЛ, окрім як в межах механізму, передбаченого ст.4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», дотримання якого з боку органу виконання рішення цілком відповідає ч.2 ст.19 Конституції України.

43. На підставі викладеного в п.п.36-42 цієї постанови та керуючись ст.277 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд дійшов висновку про скасування переглядуваної ухвали Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 та задоволення скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» на бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відповідно якої:

- визнати незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.;

- зобов’язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» коштів відповідно наказу №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

44. Відповідно до ст.ст.129, 344 Господарського процесуального кодексу України понесені скаржником судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відносяться на рахунок Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, так само, які і витрати останнього зі сплати судового збору за касаційне оскарження попередньої постанови апеляційної інстанції з цього приводу.

Керуючись ст.ст.129, 269-271, 273, 275-277, 281 – 284, 310, 316, 339 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», м. Київ на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 10.01.2018р. у справі №905/3773/14-908/5138/14 скасувати.

3. Визнати незаконною бездіяльність начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неподання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документів та відомостей, що необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, пр.Оболонський, буд. 35-А, оф. 301, ідентифікаційний код 37859096) коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

4. Зобов’язати начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 35-А, оф. 301, ідентифікаційний код 37859096) коштів відповідно наказу Господарського суду Запорізької області №905/3773/14-908/5138/14 від 03.02.2015р.

5. Стягнути з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (04205, м. Київ, пр. Оболонський, буд. 35-А, оф. 301, ідентифікаційний код 37859096) витрати зі сплати судового збору за апеляційної скарги в сумі 1762,00грн.

6. Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ на примусове виконання цієї постанови, оформивши його у відповідності до вимог ст.4 Закону України «Про виконавче провадження».

7. Постанова набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту, з урахуванням порядку подання касаційної скарги, передбаченого п.17.5. Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 27.09.2018р. проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено та підписано 27.09.2018р.

Головуючий, суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: Н.О. Мартюхіна

(з окремою думкою)

ОСОБА_3

Надрук. 5 примірн.: 1,2,3 – учасникам, 4-у справу, 5- ГСЗО

Надіслано судом до ЄДРСР – 27.09.2018р.