Рішення № 76721002, 26.09.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2619/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2018 року м. Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

позивача: ОСОБА_2,

представника позивача: ОСОБА_3,

представника відповідача: ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_2 до Військової частини А 4210 про визнання незаконними висновків службового розслідування та зобов’язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Військової частини А 4210, в якому позивач з урахуванням уточненого адміністративного позову просить суд:

визнати незаконним та скасувати висновки службового розслідування за фактом втрати ОСОБА_2 засобів зв’язку, а саме двох радіостанцій DP 4400, та наказу командира військової частини А 4210 № 134 від 19.04.2018 року за порушення положень наказу Міністерства оборони України № 300 від 16.07.1997 року «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України» та шкоду заподіяну недбалим виконанням службових обов’язків керуючись положеннями статті «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за коду заподіяну державі» затвердженого постановою Верховної ОСОБА_5 України 23.06.1995 року № 243 та наказу Міністра оборони від 28.12.1996 року № 341 «Про оголошення постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.1995 року № 880», з ОСОБА_2 стягнуто на користь держави у 2-х кратному розмірі вартість втраченого майна на суму 36 677 грн. 36 коп.;

зобов’язати керівництво військової частини А 4210 повернути ОСОБА_2 стягнуті кошти на підставі наказу № 134 від 19.04.2018 року.

Ухвалою суду від 06.06.2018 р. вказану позовну заяву було залишено без руху.

21.06.2018 р. (вх. № 17646/18) позивач надав до суду уточнений адміністративний позов, чим усунув зазначені судом недоліки.

Ухвалою від 26.06.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою від 30.07.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом розгляд справи продовжено в порядку загального позовного провадження.

13.08.2018 року (вх. № 23475/18) позивачем до канцелярії суду подано уточнений адміністративний позов.

15.08.2018 року (вх. № 23768/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на адміністративний позов.

04.09.2018 року (вх. № 25838/18) позивачем до канцелярії суду подано відповідь на відзив.

Ухвалою від 04.09.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.

12.09.2018 року (вх. № 26692/18) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на відповідь.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що 23.07.2017 року позивач прийняв у командира взводу зв’язку військової частини А 4210 старшого сержанта ОСОБА_6О по накладній № 19, 1 радіостанцію DP 4800 № 871 ТРК 4345, та 3 штуки радіостанції DP 4400, за № 6477, № D733 та № D774. 23.08.2017 року позивач прийняв у командира взводу зв’язку військової частини А 4210 старшого сержанта ОСОБА_6 по накладній № 37, 2 радіостанції DP 4400 за № 8925 та № 1409.

Так, отримані позивачем 23.07.2017 року радіостанції по накладній № 19, 24.07.2017 року ОСОБА_2 передав по накладній № 1/19 ОСОБА_5, по накладній № 2/19 ОСОБА_7, по накладній № 3/19 ОСОБА_8 та по накладній № 4/19 ОСОБА_9

В подальшому за наказом командира 1 МПР капітана ОСОБА_10, 27.08.2017 року позивач передав дві радіостанції DP 4400 за № 8925 та № 1409 в комплекті та накладними, які знаходяться на обліку в роті вогневої підтримки, заступнику командира з озброєння 1 МПР капітану ОСОБА_11 та 29.10.2017 року рапортом доповів командиру РВП військової частини А 4210 ОСОБА_5 про передачу двох радіостанцій DP 4400 за № 8925 та № 1409 в комплекті та накладними, які знаходяться на обліку в роті вогневої підтримки, заступнику командира з озброєння 1 МПР капітану ОСОБА_11, та просив зняти з обліку вказані радіостанції і постановити на облік в 1 МПР.

Так, на підставі рапорту позивача, командир РВП каітан ОСОБА_12 подав рапорт на ім’я командира військової частини А 4210 про зняття з обліку радіостанцій, які були передані заступнику командира з озброєння 1 МПР капітану ОСОБА_11, з передачею в 1 СПР за службовою необхідністю.

Однак, у квітні позивач дізнався про наказ командира військової частини А 4210 № 134 від 19.04.2018 року ухваленого на підставі висновків службового розслідування за фактом втрати позивачем засобів зв’язку на суму 36677,36 грн., а саме двох радіостанцій DP 4400.

Зокрема зазначено, що з висновками службового розслідування за фактом втрати засобів зв’язку, а саме двох радіостанцій DP 4400, позивачем не ознайомлено, а також те, що капітан ОСОБА_10 підтвердив факт передачі ОСОБА_2, згідно розпорядження, двох радіостанцій DP 4400 № 807 TQVD 774 військовослужбовцям роти вогневої підтримки, які були прикомандировані до 1 мотопіхотної роти та крім іншого, відсутній акт інвентаризації майна військової частини А 4210, який є основним документом, підтверджуючим наявність недостачі майна, а тому позивач вважає висновки службового розслідування за фактом втрати засобів зв’язку, а саме двох радіостанцій DP 4400 та наказу командира військової частини А 4210 № 134 від 19.04.2018 року неправомірними у зв’язку з чим звернувся з даним позовом.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що старшина ОСОБА_2 з необережності заподіяв недбалим виконанням службових обов’язків не надавши двох накладних при передачі двох радіостанцій, що призвело до матеріальних збитків військової частини та втрати відповідного майна.

За таких обставин, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_2 ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини А 4210 (по стройовій частині від 26.03.2018 року № 62, старшого сержанта ОСОБА_2 прийнято на посаду старшини роти вогневої підтримки військової частини А 4210 (а.с. 62).

23.07.2017 року ОСОБА_2 прийняв у командира взводу зв’язку військової частини А 4210 старшого сержанта ОСОБА_6 по накладній № 19, 1 радіостанцію DP № 4800 № 871 ТРК 4345 та 3 радіостанції DP № 4400 за № 6477, № D733 та № D774 (а.с. 128).

23.08.2017 року позивач прийняв у командира взводу зв’язку військової частини А 4210 старшого сержанта ОСОБА_6О по накладній № 37, 2 радіостанції DP 4400 за № 8925 та № 1409 (а.с. 129).

Отримані ОСОБА_2 23.07.2017 року радіостанції по накладній № 19, ним були передані 24.07.2017 року по накладній № 1/19 ОСОБА_5, по накладній № 2/19 ОСОБА_7, по накладній № 3/19 ОСОБА_8 та по накладній № 4/19 ОСОБА_9 (а.с. 130-133).

Як зазначає позивач в адміністративному позові, 27.08.2017 року він прибув в зону АТО в 1 МПР під командуванням командира роти капітана ОСОБА_10, якому в ході бойових дій позивач повідомив про те, що у нього наявні дві радіостанції, якими можуть користуватися у роті. Так, за наказом командира 1 МПР капітана ОСОБА_10, 27.08.2017 року ОСОБА_2 передав дві радіостанції DP 4400 за № 8925 та № 1409 в комплекті та накладними, які знаходилися на обліку в роті вогневої підтримки, заступнику з озброєння 1 МПР капітану ОСОБА_11

29.10.2017 року позивач рапортом доповів командиру РВП військової частини А 4210 ОСОБА_5 про передачу двох радіостанцій DP 4400 за № 8925 та № 1409 в коплекті та накладними, які знаходилися на обліку в роті вогневої підтримки, заступнику командира з озброєння 1 МПР капітану ОСОБА_11, та просив зняти з обліку вказані радіостанції і поставити на облік в 1 МПР (а.с. 134).

29.10.2018 року командир РВП капітан ОСОБА_5 подав рапорт на ім’я командира військової частини А 4210 про зняття з обліку радіостанцій, які були передані в 1 МПР за службовою необхідністю (а.с. 135).

Згідно рапорту від 26.03.2018 року командир взводу зв’язку військової частини А 4210 старшого сержанта ОСОБА_6 просив призначити службове розслідування по факту втрати засобів зв’язку сержантом з матеріального забезпечення роти РВП ОСОБА_2 а саме двох радіостанцій DP 4400 (а.с. 59).

Наказом командира військової частини А 4210 від 26.03.2018 року № 205 «Про призначення службового розслідування за фактом втрати засобів зв’язку військової частини А 4210», наказано заступнику командира 3 мотопіхотної роти з морально-психологічного забезпечення військової частини А 4210 провести службове розслідування за фактом втрати засобів зв’язку старшиною роти вогневої підтримки старшим сержантом ОСОБА_2, а саме двох радіостанцій DP 4400 військової частини А 4210., службове розслідування наказано провести в термін до 04.04.2018 року (а.с. 58).

За результатами службового розслідування складено акт від 19.04.2018 (а.с. 60-61).

Службовим розслідуванням встановлено, що старшина роти вогневої підтримки старший сержант ОСОБА_2 прийняв засоби зв’язку, а саме дві радіостанції DP 4400 № 807 TQVD774 накладна № 19 від 30.10.2017 року та № 807 TQR 8925 накладна № 37 від 23.08.2017 року у командира взводу зв’язку військової частини А 4210 старшого сержанта ОСОБА_6 На запитання щодо втрати засобів зв’язку старший сержант ОСОБА_13, пояснив, що радіостанції DP 4400 в кількості 2 шт. передав командиру 1 мотопіхотної роти військової частини А 4210 капітану ОСОБА_10, але без відповідних документів. Під час розмови з капітаном ОСОБА_14 стало відомо що старший сержант ОСОБА_2 віддав радіостанції військовослужбовцям роти вогневої підтримки, які були прикомандировані до 1 мотопіхотної роти, але при цьому документально не зазначив передачу засобів зв’язку. В результаті чого майно було втрачене.

За результатами проведення службового розслідування на підставі наказу командира військової частини А 4210 «Про результати службового розслідування» за порушення положень наказу Міністерства оборони України № 300 від 16.07.1997 року «Про затвердження Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України та шкоду, заподіяну недбалим виконанням службових обов’язків, керуючись положеннями статті 14 «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» затвердженого постановою Верховної ОСОБА_5 України 23.06.1995 року № 243 та наказу Міністра оборони від 28.12.1996 року № 341 «Про оголошення постанови Кабінету Міністрів України від 02 листопада 1995 року № 880» стягнуто з старшого сержанта ОСОБА_2 на користь держави у 2-х кратному розмірі вартість втраченого майна на суму 36677,36 грн. (а.с. 74-75).

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (статті 16 Статуту).

Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Загальні підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіяні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативно правовими актами визначені Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду заподіяну державі, затвердженим Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (далі - Положення №243/95).

Відповідно до п. 2 Положення № 243/95 відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі - військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.

Пунктами 3, 4 Положення № 243/95 встановлено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані несуть матеріальну відповідальність за наявністю:

а) заподіяння прямої дійсної шкоди;

б) протиправної їх поведінки;

в) причинного зв'язку між протиправною поведінкою і настанням шкоди;

г) вини у заподіянні шкоди.

Протиправною визнається така поведінка (дія або бездіяльність) військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного, коли він не виконує (недбало виконує) свої службові обов'язки.

Військовослужбовець або призваний на збори військовозобов'язаний визнається винним у заподіяній шкоді, якщо протиправне діяння вчинено ним умисно чи з необережності.

Відшкодування шкоди військовослужбовцями і призваними на збори військовозобов'язаними провадиться незалежно від притягнення їх до дисциплінарної чи кримінальної відповідальності за дію (бездіяльність), якою державі було заподіяно шкоди.

Згідно із п. 10, 11 розділу II Положення № 243/95 військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані за шкоду, заподіяну недбалим виконанням ними службових обов'язків, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого військовослужбовцям і призваним на збори військовозобов'язаним на період зборів в особисте користування, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення.

Командири (начальники) військових частин за шкоду, заподіяну державі їх підлеглими, несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення, якщо вони своїми розпорядженнями порушили встановлений порядок обліку, зберігання, використання, перевезення військового майна.

У разі, якщо командири (начальники) військових частин не вжили належних заходів, передбачених військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню військового майна або щодо притягнення винних до відповідальності, вони несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше місячного грошового забезпечення.

Згідно із п. 16 Положення № 243/95 розмір заподіяної державі шкоди визначається за фактичними втратами на підставі даних обліку виходячи з вільних оптово-роздрібних чи договірних цін, що діють на період розгляду питання про матеріальну відповідальність, а в разі відсутності таких даних - за цінами, що обчислюються в порядку, який визначається Міністерством економіки України.

Командири підрозділів та інші посадові особи про наявні факти заподіяння матеріальної шкоди зобов'язані негайно подати рапорт командиру (начальнику) військової частини.

У разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди командир (начальник) військової частини призначає розслідування для встановлення причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня виявлення шкоди. У необхідних випадках цей термін може бути продовжено вищим за підлеглістю командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

За висновками ревізії (перевірки), інвентаризації, органу дізнання, попереднього слідства або суду командир (начальник) військової частини в п'ятиденний термін з дня одержання такого висновку видає наказ про стягнення з винної особи відповідної суми.

Розслідування призначається письмовим розпорядженням командира (начальника) військової частини, який має право прийняти рішення про притягнення військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного до матеріальної відповідальності.

Розслідування провадиться посадовою особою, компетентною у питаннях обліку, зберігання та використання відповідного майна або яка має вищу юридичну освіту.

Забороняється доручати розслідування посадовій особі, яка є підлеглою чи безпосереднім начальником військовослужбовця чи військовозобов'язаного, призваного на збори, дії яких необхідно розслідувати, а також посадовим особам, які є співучасниками заподіяння матеріальної шкоди чи зацікавлені в результатах розслідування.

Розслідуванням повинно бути встановлено:

в чому полягає матеріальна шкода та яка її вартісна оцінка;

якими конкретно неправомірними діями військовослужбовця або призваного на збори військовозобов'язаного заподіяно шкоду;

вимоги яких законів, військових статутів, порадників, інструкцій та інших нормативних актів при цьому було порушено;

умисно чи з необережності та з якою метою заподіяно шкоду;

чи заподіяно шкоду винною особою під час виконання службових обов'язків;

ступінь вини кожного у разі заподіяння шкоди кількома особами;

умови та причини, що сприяли заподіянню шкоди, та її наслідки (пункти 17-19 Положення № 243/95).

Відповідно до п. 37 Положення № 243/95 встановлено, що матеріальна відповідальність не настає у випадках: коли заподіяна шкода є наслідком дії непереборної сили; невстановлення винної особи; смерті винної особи; коли шкоду заподіяно внаслідок виконання наказу старшого начальника, або виправданого в конкретних умовах службового ризику, або правомірних дій.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до матеріальної відповідальності може бути притягнено військовослужбовця, у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки та наявності взаємозв'язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди. Отже чітко визначено, що необхідно встановити вину в діях саме того військовослужбовця, що притягується до матеріальної відповідальності.

В матеріалах службового розслідування зазначено, що причиною втрати засобів зв’язку, а саме радіостанцій DP 4400 в кількості 2 шт. стало передача їх ОСОБА_2 командиру 1 мотопіхотної роти військової частини А 4210 капітану ОСОБА_10, але без відповідних документів. Відповідно до письмових пояснень капітана ОСОБА_10 зазначено, що радіостанції були передані військовослужбовцям роти вогневої підтримки, а сержантом з матеріального забезпечення роти вогневої підтримки документально не одержані (а.с. 54).

Таким чином причиною втрати двох радіостанцій D 4400 не є протиправні дії військового службовця ОСОБА_2, а подальше використання їх військоволужбовцями роти вогневої підтримки. Зазначене виключає взаємозв'язок між діями позивача та нанесенням військовій частині А 4210 матеріальної шкоди.

Водночас, в матеріалах службового розслідування немає жодних документів підтверджуючих що за ОСОБА_15 було закріплено майно, а саме дві радіостанції D 4400, а також відсутнє навіть посилання на документи підтверджуючі закріплення їх за кимось з військовослужбовців, не говорячи вже про те, що до матеріалів службового розслідування відповідно до п. 21 Положення додаються акти ревізій (перевірок), інвентаризацій та інші матеріали розслідування.

За змістом пунктів 2, 13, 31 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 23 червня 1995 року, військове майно - це державне майно, закріплене за відповідними військовими частинами.

Так, на момент службового розслідування за ОСОБА_2 не було закріплено майно, яке було втрачено.

Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що окрім відповідальності в розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення, виходячи з Положення № 243/95 до ОСОБА_2 не могло бути застосовано, тому що службовим розслідуванням не встановлено, що шкоду заподіяно навмисно, і чітко встановлено що шкоду заподіяно з необережності, а саме недбалим виконанням своїх обов'язків, яке проявилося в неналежному виконанні своїх обов'язків і недостатньому контролі.

Щодо застосування кратності, при утриманні вартості втраченого майна, суд зазначає, що положення Постанови від 2 листопада 1995 року №880 «Про затвердження Переліку військового майна, нестача або розкрадання якого відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до його вартості», застосовані неправомірно тому що це положення застосовується лише у разі нестачі або розкрадання майна.

Так, актом службового розслідування не встановлено а ні факту розкрадання а ні факту нестачі майна, отже кратність під час утримання вартості втраченого майна застосована безпідставно.

Крім того, відповідно до акту інвентаризації служби зв’язку військової частини А 4210 від 24.03.2018 року, під час інвентаризації комісією військової частини, зокрема встановлено: наявність майна зв’язку відповідає обліку.

Вищевикладене підтверджується і Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.02.2016 року у справі № К/800/38369/15 «... за змістом наведених норм, військовослужбовці несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі лише у разі наявності в їх діях умислу на знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання військового майна або вчинення інших умисних протиправних дій. Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про стягнення з відповідача коштів у відшкодування заподіяної шкоди, але не більше розміру місячного грошового забезпечення, а отже й про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог».

Більш того, згідно довідки-розрахунку на нестачу майна служби зв’язку на старшого сержанта ОСОБА_16 (а.с. 73) з позивача за результатами службового розслідування по факти втрати радіостанцій було стягнуто 36677,36 грн.

Однак, згідно довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку (а.с. 141) зазначена сума стягнення є значно більшою ніж тримісячне грошове забезпечення ОСОБА_2

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п.п. 22, 23 Положення № 243/95 військовослужбовці та призвані на збори військовозобов'язані, які притягаються до матеріальної відповідальності, ознайомлюються з матеріалами розслідування, про що у висновках робиться відповідний запис. Вони мають право подавати свої заперечення та клопотання на ім'я командира (начальника) військової частини.

Командир (начальник) військової частини після розгляду матеріалів розслідування зобов'язаний особисто провести бесіду з військовослужбовцем або призваним на збори військовозобов'язаним, який притягається до матеріальної відповідальності. Якщо вину військовослужбовця чи призваного на збори військовозобов'язаного повністю доведено, командир (начальник) військової частини не пізніш як у місячний термін з дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення до матеріальної відповідальності винної особи з зазначенням розміру суми, що підлягає стягненню.

Однак, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, ОСОБА_2 з висновками службового розслідування за фактом втрати засобів зв’язку, а саме двох радіостанцій DP 4400 ознайомлено не було.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, не навів мотивів прийняття спірного наказу, а відтак, не довів правомірності свого рішення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання протиправним та скасування наказу військової частини А 4210 № 134 від 19.04.2018 року.

Що стосується позовних вимог про скасування висновків службового розслідування за фактом втрати ОСОБА_2 засобів зв’язку, а саме двох радіостанцій DP 4400 суд дійшов висновку про необхідність відмовити у їх задоволенні, оскільки такий спосіб захисту не забезпечує відновлення порушеного права позивача, за судовим захистом якого він звернувся, та за умови визнання судом протиправним і скасування наказу військової частини А 4210 № 134 від 19.04.2018 року.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А 4210 слід стягнути судовий збір в розмірі 1762,00 грн., сплачений позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 68200; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Військової частини А 4210 (місцезнаходження: вул. Ігнаца Ліндла, 3/22, Саратський район, смт. Сарата, Одеська область, 68200; код ЄДРПОУ 00046829) про визнання незаконними висновків службового розслідування та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ військової частини А 4210 № 134 від 19.04.2018 року.

Зобов’язати військову частину А 4210 повернути ОСОБА_13 стягнуті кошти на підставі наказу № 134 від 19.04.2018 року

Стягнути з Військової частини А 4210 (код ЄДРПОУ 00046829) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1762,00 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві грн. 00 коп.).

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2018р.

Суддя О.М. Тарасишина

.