Рішення № 76718291, 21.09.2018, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1980/18

Провадження № 2/645/1424/18

РІШЕННЯ

іменем України

21 вересня 2018 року м.Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючого - судді Бондарєвої І.В., при секретарі – Проневич Д.О., за участі:

представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача – ОСОБА_2, представника третьої особи – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного майна подружжя, визнання права власності, третя особа : ОСОБА_6, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому, просив суд визнати об’єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру № 52, яка знаходиться в м. Харкові, вул. Сонячна, буд. 9, та провести розподіл спільного майна подружжя, визнавши за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності на ? частини спірної квартири, припинивши право спільної сумісної власності на неї.

В обґрунтування позову зазначив, що 06.06.1996 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який на даний час не розірвано, проте сторони не проживають разом. За час перебування у шлюбі 20.03.2001 року позивачем та відповідачем за спільні кошти було придбано квартиру № 52, яка знаходиться в м. Харкові, вул. Сонячна, буд. 9, яка була оформлена на відповідача. На даний час домовленість між позивачем та відповідачем про добровільний розподіл майна, що є спільною власністю, не досягнута. Оскільки спірне майно було придбане під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі на ім’я відповідача, позивач вважає його спільним сумісним майном подружжя, та просить визнати за ним право власності на ? частину вказаного майна.

Враховуючи положення ч. 1 п. 6 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274, ч. 1 ст. 277 ЦПК України, справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.0.2018 р. провадження у справі відкрито.

04.06.2018 р. до матеріалів справи надійшла позовна заява третьої особи - ОСОБА_6, що заявляє самостійні вимоги, до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання солідарними боржниками за договорами позики.

21.06.2018 р. в судовому засіданні ОСОБА_6 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 21.06.2018 р. повернуто позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання солідарними боржниками за договорами позики, оскільки заявлені вимоги не стосуються предмету спору.

21.09.2018 р. позивачем долучено до матеріалів справи документи в обґрунтування позову.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала.

В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та вказав, що дійсно квартира № 52, яка знаходиться в м. Харкові, вул. Сонячна, буд. 9, була придбана сторонами у шлюбі, але за кошти відповідачки, яка продала свою квартиру. Хоча відповідач на даний час мешкає у м. Києві, де працює, проте приїздить до м. Харкова та спірна квартира є її єдиним житлом. Також представником відповідача вказано на той факт, що між сторонами є суперечки з приводу боргів відповідачки.

В судовому засіданні представник третьої особи ОСОБА_3 заперечував проти позовних вимог, та вказував, що вимоги позивача направлені на уникнення відповідальності відповідача ОСОБА_5 перед ОСОБА_6 у справі № 645/4513/17 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договорами позики, провадження в якій наразі зупинено через призначення судової почеркознавчої експертизи. Також представник третьої особи вказував, що в рамках розгляду справи № 645/4513/17 забезпечено позов та накладено заборону вчиняти дії щодо відчуження квартири АДРЕСА_1.

Дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлені наступні факти та відповідним ним правовідносини.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 06.06.1998 р. Дзержинським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова (а.с. 9), який на даний час не розірвано.

20.03.2001 р., тобто в період шлюбу, ОСОБА_5 як Покупець уклала договір купівлі-продажу квартири № 52, що знаходиться в м. Харкові, вул. Сонячна, буд. 9, зареєстрованому приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7, реєстровий № 2-437(а.с. 10).

Відповідно до положень статей 22, 23, 28 КпШС України, чинних на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, квартири, майно, нажите подружжям за час шлюбу, вважалось його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. При укладенні угод одним з подружжя вважалося, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода другого з подружжя була обов'язковою лише при укладенні угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребувала обов'язкового нотаріального засвідчення. В разі поділу майна, яке перебувало в спільній сумісній власності подружжя, їх частки визнавалися рівними.

Такі ж підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя містить і нині діючий Сімейний кодекс України (ст. 60 СК України). Оскільки вимоги про поділ майна подружжя заявлено в період дії СК України, то виниклі правовідносини поділу майна подружжя регулюються нормами Глави 8 СК України.

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

За таких обставин, суд вважає, що квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки право власності на неї набуто шляхом укладення одним з подружжя договору купівлі-продажу під час їх шлюбу, у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суду не надано доказів на підтвердження посилань представника відповідачки щодо придбання відповідачкою спірної квартири за особисті кошти, отримані від продажу іншої, власної квартири.

Згідно з ч.1 ст.61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Суб’єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Ст. 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Згідно абзацу першого пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. №11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених

правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно звіту про оцінку майна, виконаного суб’єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_8, вартість спірної квартири № 52, розташованої в будинку № 9 по вул. Сонячній в м. Харкові, становить 705900,00 грн., відповідно, вартість 1/2 частини квартири складає 352950,00 грн.

Таким чином, частки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (квартира АДРЕСА_2), є рівними та складають по 1/2 частини квартири кожному. Підстав для зменшення розміру частки позивача у праві спільної сумісної власності судом не вбачається.

З цих підстав суд приходить до висновку про необхідність здійснення розподілу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та про визнання за позивачем право власності на 1/2 частки спірної квартири АДРЕСА_2.

Також суд вважає необхідним зазначити, що наявність в провадженні Фрунзенського районного суду м. Харкова цивільної справи за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, де накладено арешт на спірну квартиру як захід забезпечення позову, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому третя особа ОСОБА_6 не позбавлений можливості за наявності відповідних підстав пред’явити самостійні вимоги до ОСОБА_4 чи залучити останнього в якості другого відповідача (солідарного боржника) у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме у зв’язку із задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 3529 грн. 50 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 70, 71 СК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги – задовільнити.

Визнати об’єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 квартиру, що знаходиться у м.Харкові, по вул..Сонячній, б.9 кв.№52.

Провести розподіл спільного сумісного майна подружжя та визнати за ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) право власності на 1/2 частину квартири, що знаходиться у м.Харкові, по вул. Сонячній, б.9 кв.№52, припинивши право спільної сумісної власності на неї.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3529 грн. 50 коп.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області шляхом подання апеляційної скарги через Фрунзенський районний суд м.Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчисляється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 26.09.2018 р.

Суддя -