Постанова № 76717010, 18.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2018 року м. Київ

Справа № 756/11509/16-ц

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/5667/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А.

за участю секретаря Лісовської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Яценко Н.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Комунальний концерн «Центр комунального сервісу», Служба у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації, про встановлення порядку користування квартирою, відкриття особових рахунків,

в с т а н о в и в :

В вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про встановлення порядку користування квартирою, відкриття особових рахунків.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що згідно рішення Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2015 вона та відповідачі, для яких вона є матір'ю та бабусею відповідно, є співвласниками квартири АДРЕСА_1, кожному належить 1/4 частина квартири. Вказувала, що вона разом з ОСОБА_4 та її малолітнім сином проживають в спірній квартирі, в той час як відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 більше 25 років проживають за іншою адресою. В зв'язку з тим, що вона є інвалідом другої групи, потребує значних коштів на лікування та сторонньої допомоги, була змушена виїхати до хрещеної дочки у м. Миколаїв, оскільки відповідачі такої допомоги їй не надають.

Так як, відповідачі розділити особовий рахунок шляхом укладення нотаріально посвідченого договору на участь у витратах між співвласниками квартири в позасудовому порядку відмовилися, а вона, в свою чергу, не бажає, щоб її пільгами по оплаті комунальних послуг користувалися відповідачі, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином: виділити у її, ОСОБА_2, користування кімнату площею 11,7 кв.м, а у користування ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 виділити кімнату площею 19,1 кв.м, у спільному користуванні всіх співвласників залишити кухню площею 8 кв.м, коридор площею 7,3 кв.м, вбиральню площею 1,1 кв.м, ванну кімнату площею 2,7 кв.м та балкон площею 6,8 кв.м.; відкрити окремий особовий рахунок на оплату комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_2; відкрити окремий особовий рахунок на оплату комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_1 на ОСОБА_6 (як фактично проживаючу).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права. Вказував, що суд першої інстанції, мотивуючи відмову у позові, зазначає, що визначальним у виділенні у користування окремої частини квартири (кімнати) є технічна можливість виділу частки або поділу квартири відповідно до часток співвласників. Приміщення, яке просить виділити позивач їй та відповідачам у користування, не відповідають їхнім ідеальним часткам у спільній власності (на 4 кв.м більше ніж припадає на ідеальну частку). При цьому, на його думку, суд помилково послався на роз'яснення, які містяться в п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 &quСу;Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності. Оскільки в даному спорі розглядається не поділ квартири в натурі, при виділі частини у користування можливо відійти від норми поділу квартири згідно до ідеальних часток співвласників. Крім того, поза увагою суду залишилась правова позиція Верховного Суду України від 17.02.2016 року, висловлена у справі №6-1500цс15.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України ( у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (а.с.218-219).

В відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 звертає увагу на те, що рішеннями першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що між сторонами в даній справі встановлений порядок користування квартирою. Позивачка фактично користується кімнатою площею 11,7 кв.м та ніяких перешкод їй у цьому відповідачі не здійснюють. Вважає, що позивачкою не доведено та необґрунтовано будь-яке порушення її права, а тому підстави для звернення до суду були відсутні. Також зазначає, що в апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, але яку саме норму матеріального права порушено або невірно застосовано не зазначає. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити з підстав її необґрунтованості.

ОСОБА_2 та адвокат ОСОБА_1, який діє в її інтересах, в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з наведених підстав.

ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечувала проти апеляційної скарги, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

ОСОБА_5, представники Комунального концерну «Центр комунального сервісу», Служби у справах дітей Оболонської районної у м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явились, про місце, дату і час судового розгляду повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень.

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність осіб, які не з'явились, оскільки відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В силу частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

В рамках даної справи сторонами не оспорюються наступні обставини, встановлені районним судом.

Спірною є квартира АДРЕСА_1 та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, позивачу, та ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5, відповідачам, в рівних долях (а.с.5).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2015 року визначено частки співвласників у праві спільної часткової власності, по 1/4 частини квартири за кожним із сторін (а.с.12-14,6).

Згідно із технічним паспортом квартира складається із житлової кімнати площею 11,7 кв.м., житлової кімнати площею 19,1 кв.м., коридору площею 7,3 кв.м., кухні площею 8,0 кв.м., вбиральні площею 1,1 кв.м., ванної кімнати площею 2,7 к.в.м, балкона площею 6,8 кв.м. Загальна площа квартири (без балконів, лоджій) 49,9 кв.м., житлова площа 30,8 кв.м. (а.с.7-8).

В спірній квартирі зареєстровані сторони та неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.53).

ОСОБА_2, яка є інвалідом 2 групи безстроково (а.с.10), користується житловою кімнатою площею 11,7 кв.м., відповідачка ОСОБА_4 разом з малолітнім сином користується кімнатою площею 19,1 кв.м.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в квартирі зареєстровані, однак на даний час в спірній квартирі не проживають.

За вищевказаних обставин, виходячи із того, що частка позивача у житловій площі квартири становить 7,7 кв.м, а визначальним при вирішенні даного спору є технічна можливість виділу частки або поділу квартири відповідно до часток співвласників, яка відповідно до змісту позовних вимог відсутня, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визначення порядку користування квартирою. Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що позивач просить встановити порядок користування квартирою без урахування інтересів неповнолітньої дитини, яка зареєстрована та проживає в квартирі.

Оспорюючи такий висновок суду першої інстанції, ОСОБА_2 посилається на те, що у даному спорі не розглядається питання поділу квартири в натурі, а тому при виділі частини квартири у користування можна відійти від норми поділу квартири згідно до ідеальних часток співвласників. Виходячи із правової позиції Верховного Суду України від 17.02.2016 року, яка висловлена у справі №6-1500 цс15 вважає можливим відійти від відповідності реальних часток ідеальним, оскільки такий відхід є незначним, при цьому не змінюється розмір часток співвласників у справі власності на спільне майно та не порушуються їх права як власників.

При перевірці вищенаведених доводів скарги судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

За приписами ч.1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Верховний суд України в правовій позиції № 6-1500цс15 зазначив, що ця стаття свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між свівласниками, такий порядок користування може встановити суд.

При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Визнання за кожним зі співвласників права на конкретну частину майна в натурі спричинить припинення спільної власності. Поняття ж реальної частки використовується при поділі спільного майна в натурі в разі припинення його спільного правового режиму, а також може застосовуватися відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України при встановленні співвласниками порядку користування спільним майном в натурі згідно з розмірами належних їм часток.

Таким чином, потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Також Верховний Суд України зазначив, що оскільки спірні правовідносини у справі, у якій висловлена дана правова позиція, не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Як убачається із матеріалів справи , 20 січня 2017 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просила встановити саме порядок користування квартирою та виділити їй у користування кімнату площею 11,7 кв.м. (а.с.70-72). Як на правову підставу заявленого позову ОСОБА_2 посилалась на ст.358 ЦК України.

Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз'яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд першої інстанції, вирішуючи даний спір, не врахував заяву про зміну позовних вимог та розглянув первинно заявлений позов про виділ в натурі належної ОСОБА_2 1/4 частки у спільній частковій власності (а.с.4).

Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що при визначенні порядку користування квартирою позивачкою не враховані інтереси неповнолітньої дитини, яка проживає та зареєстрована в квартирі, оскільки визначення порядку користування квартирою, яка перебуває у спільній частковій власності, можливе лише між її співвласниками, яким неповнолітній ОСОБА_4 не є.

Вирішуючи питання визначення порядку користування квартирою між сторонами суд виходить з наступного.

Житлова площа спірної квартири становить 30,8 кв.м., відтак на частку позивача припадає 7,7 кв.м. (30,8 : 4)

Приміщення, яке просить виділити позивач їй та відповідачам в користування, не відповідають їхнім ідеальним часткам у спільній власності та може призвести до порушення їх прав як власників. Спірна квартира є двокімнатною, має дві ізольовані житлові кімнати, площею 11,7 та 19,1 кв.м відповідно, а отже виділення позивачу у користування кімнати, площею 11,7 кв.м, що на 4 кв.м перевищує ідеальну частку ОСОБА_2, суттєво порушить права інших співласників.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи представника позивача про те, що в інтересах позивача, яка є людиною похилого віку, можливо відійти від відповідності реальної частки ідеальній і такий відхід є, на його думку, незначним.

Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України № 6-1500цс15 від 17.02.2016 року, суд вважає безпідставним, оскільки відповідно до обставин справи, в якій висловлена дана правова позиція, визначення порядку 3-х кімнатною квартирою, житловою площею 43,8 кв.м, відбувалось між трьома співвласниками, в користування одного із співвласників була виділена окрема кімната, при цьому її розмір перевищив ідеальну частку лише на 1,45 кв.м, а двом іншим співвласникам були виділені у користування дві інші кімнати, площею 32,85 кв.м, що менше від ідеальної частки відповідно на 1,45 кв.м.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених ОСОБА_2 вимог про визначення порядку користування квартирою, яка перебуває у спільній частковій власності.

Відповідно рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові на підставі ст.376 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 25 вересня 2018 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

А.А.Пікуль