Рішення № 76715148, 10.09.2018, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/3690/17

Провадження № 2/589/353/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2018 року Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі: головуючого - судді Євдокімової О.П.,

за участю секретаря – Юрочко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Шосткинського міськрайонного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в порядку цивільного судочинства до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, просив стягнути з відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він проходив військову службу і під час проходження військової служби у 1982 році він отримав мінно-вибухові множинні осколкові поранення голови, і правої ноги. В наслідок цього він постійно страждає на головні болі, в нього часто виникає запаморочення, погіршення пам'яті, безсоння, зниження працездатності, слабкість, дратівливість, позивач потребує постійного лікування. Наведені обставини у сукупності завдають йому великих моральних страждань.

Як на правові підстави заявлених вимог позивач посилається на статті 23, 170, 1167 ЦК України, статтю 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У судове засідання позивач та його представник не з’явилися, але надали суду заяву в якій просять справу розглянути без їх участі, позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявились, надали до суду заперечення проти позову в яких позовні вимоги не визнали і просили позов позивача залишити без задоволення а справу слухати без їх участі.

Суд дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так судом встановлено, що з 31.07.1970 року до 30.04.1993 року позивач проходив військову службу у складі Збройних Сил СРСР, де отримав вогнепальні (осколкові) поранення .(а.с.7,10,11)

Згідно із витягом із протоколу Центральної військово-лікарняної комісії від 16 грудня 2015 року за № 4811 під час огляду позивача на його тілі виявлені мінно-розривні множинні осколкові поранення голови, правої ноги, (контузія головного мозку -1982р.), наслідко яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що вподальшому призвело до розвитку стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ які пов'язані з захистом Батьківщини. Також, та виявлені захворювання хребта пов’язані з проходженням військової служби (а.с.8)

З висновку спеціаліста у галузі СМЕ від 9.12.2015р. № 2666/ж вбачається, що рубці в потиличній ділянці, на переднє-внутрішній повехні правого стегна в середині третині, на передній його поверхній третині , на тильно-внутрішній поверхні нігтьової фаланги пальця правої стопи з травматичної ампутацією нігтьової фаланги 2 пальця правої стопи є наслідком загоєння ран, які виникливнвслідок розривної дії снаряду, могли б4ути спричинені в 1982р.(а.с.9)

Згідно з актом № 154086 серії 12ААА огляду позивача медико-соціальною експертною комісією за 2016 рік позивачу встановлена третя група інвалідності, причиною якої зазначено поранення, пов'язане з захистом Батьківщини(а.с. 12,13)

Оцінюючи характер та правову природу відносин, на існуванні яких між сторонами наполягає позивач суд враховує обставини та приписи норм права, що підлягають імперативному застосуванню для їх належного визначення.

Правовою підставою пред'явленого позову позивач визначив положення статей 23, 170, 1167 ЦК України. Наведене свідчить про те, що позивач вважає, що між сторонами справи існують цивільні відносини, а з факту порушення певних належних йому цивільних прав та інтересів випливає право на заявлений цивільний позов. Для такої оцінки відсутні правові підстави.

За правилом статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

За загальним правилом пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Згідно з частиною першою статті 1166 цього Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Таким чином суд в оцінці спірних правовідносин виходить з того, що під час з'ясування наявності підстав для відшкодування шкоди, завданої особі у цивільних відносинах, то відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Зокрема,суд, має з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Виходячи з наведених в цьому рішенні норм права, моральна шкода за загальним правилом відшкодовується потерпілій особі її заподіювачем, між якими існують відносини, які за усіма критеріями відповідають вимогам статті 1 ЦК України, якщо окремим законом на такі відносини, які не є цивільними за визначенням, не поширюється правила цього Кодексу в субсидіарному порядку. Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів й застосовується за умови наявності усіх умов (підстав) притягнення особи до цивільно-правової деліктної відповідальності, в якій деліктом є цивільне правопорушення. Такими умовами є протиправність в діях заподіювача, наявність шкоди (в цьому випадку моральної), вина, окрім випадків, коли шкоду завдано органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, причинний зв'язок між настанням шкоди у потерпілої особи та протиправними діями заподіяювача.

Як наполягає позивач, шкоду його здоров'ю завдано під час перебування на військовій службі у Збройних Силах СРСР .

Відносини, пов'язані з проходженням військової служби у Збройних Силах СРСР, за усіма критеріями статті 1 ЦК України не є цивільними, оскільки не засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності (відокремленості) їх учасників. Такі відносини за своєю правовою природою є публічно-правовими, оскільки пов'язані з проходженням одного з видів публічної служби, а тому шкода, завдана під час проходження публічної служби, не підлягає відшкодуванню за загальними правилами цивільного права.

За часовим критерієм шкоду позивачу завдано за існування іншої держави, якою приймалися імперативно-владні розпорядження щодо прийняття його на військову службу, її проходження та щодо інших умов перебування на ній. Держава Україна не взяла на себе обов'язок на рівні законодавчого акта відповідати за усіма цивільними за своєю природою зобов'язаннями іншої держави, СРСР, а так само не відповідає за іншими зобов'язаннями названої країни, якщо про інше не зазначено в такому спеціальному Законі.

Отже враховуючи, що відносини за участю позивача не є цивільними, неможливо поширити на них правила пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо розповсюдження його положень на ті права і обов'язки, що виникли після набрання цим Кодексом чинності.

У статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктами 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію у часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта у часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили у часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це у законі або іншому нормативно-правовому акті.

Таким чином враховуючи, що відносини за участю позивача не є цивільними, а є відносинами, що засновані на владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, до таких відносин цивільне законодавство застосовується виключно в тому випадку, якщо це встановлено законом (частина друга статті 1 ЦК України). За відсутності окремої вказівки, що має міститися в спеціальному законі, правила цивільного законодавства не підлягають субсидіарному застосуванню до відносин, які не є цивільними за своєю правовою природою, в тому числі за участю позивача.

Військовослужбовці та особи, на яких поширюється дія законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», користуються правами і пільгами, передбаченими цими законами, в тому числі мають право на компенсаційні та інші виплати, пов'язані із погіршенням стану здоров'я, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.

Законодавство, що було чинним на час отримання позивачем ушкодження здоров'я (1982 рік), не містило положень щодо обов'язку держави щодо відшкодування моральної шкоди.

За результатами розгляду справи судом не встановлено ознак протиправності у діях або бездіяльності Міністерства оборони України (його посадових осіб), причинного зв'язку між хворобами позивача, які настали внаслідок проходження військової служби у складі Збройних Сил СРСР у складі діючої армії у період бойових дій, та будь-якими діями або бездіяльністю Міністерства оборони України, а так само рішеннями, діями або бездіяльністю Держави Україна.

Судом враховано факт відсутності спеціального закону або міжнародного договору щодо правонаступності України, а відповідно й її Міністерства оборони, у відносинах за участю позивача.

Оскільки законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я, не містило положень щодо обов'язку з відшкодування моральної шкоди, підстави для задоволення позову відсутні.

Отже суд приходить до висновку, про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм права, які на час виникнення таких правовідносин не були чинними.

Твердження заявника, що до спірних правовідносин застосовуються положення Угоди про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців від 15 квітня 1994 року безпідставні, оскільки згадана Угода врегульовує питання надання пільг та гарантій учасникам бойових дій, проте не відшкодування моральної шкоди, про що просить позивач у позові.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

На підставі зазначеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 81, 141, 259, 263-268, 273 ЦПК України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 23, 1167 ЦК України, статті 58 Конституції України , статті 1, 16,23,170,1166,1167 ЦК України суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 200 000грн відмовити в повному обсязі

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Шосткинський міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_2