Ухвала суду № 76715015, 24.09.2018, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/2322/18

2/583/759/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Охтирка Сумської області

Охтирський міськрайонний суду Сумської області у складі:

головуючого-судді- КОВАЛЬОВОЇ О.О.

з участю секретаря АРТЕМЕНКО О.С.

представника позивача ОСОБА_1, представника Охтирської міської ради ОСОБА_2, з фіксацією розгляду справи технічним комплексом «Акорд», розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 (42700, АДРЕСА_1) до Охтирської міської ради Сумської області (42700, Сумська область, вул. Незалежності, 11)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов»язання вчинити певні дії

встановив:

19.06.2018 року до суду звернулася позивачка. Вимоги мотивувала тим, що16.03.2018 року вона звернулася із заявою до відповідача про намір здійснити придбання (викуп) земельної ділянки, розташованої по вул. Сумська, 234, м. Охтирка Сумської області. 19.04.2018 року за вихідним № 01-27\1127 на її адресу за підписом міського голови надійшов лист, зі змісту якого вбачається, що подана позивачкою заява про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, розташованої по вул. Сумська, 234, м. Охтирка Сумської області, площею 0,8436 га з метою подальшого викупу взята до відому. Вказаний лист містив відомості про те, що викуп земельної ділянки неможливий через те, що бюджет міста за 2018 рік не передбачає кошів на проведення експертної грошової оцінки земель.

Позивачка вважала, що відповідач грубо порушив її конституційні права на придбання у власність земельної ділянки, на якій розташоване належне позивачці майно, та вчинив протиправну і незаконну бездіяльність у розгляді заяви позивачки про викуп земельної ділянки та надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки, не розглянувши її у місячний термін на черговій пленарній сесії Охтирської міської ради та не прийнявши відповідного рішення про надання дозволу або обґрунтованої відмови в продажу земельної ділянки із зазначенням причин такої відмови.

24.09.2018 року в підготовче судове засідання від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі на підставі ст.ст. 19, 255 ЦПК України, ст. 19 КАС України, мотивуючи тим, що суб»єктний склад спірних правовідносин вказує на існування публічно-правового спору, а відтак справа відповідає критеріям справ адміністративної юрисдикції та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатись в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги за клопотанням.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти закриття провадження у справі з мотивів, наведених у клопотанні представника відповідача, пославшись на те, що на спірній земельній ділянці розташовані об»єкти нерухомості, які належать позивачці, а тому, на думку останньої, порушено її конституційне право на придбання земельної ділянки.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши доводи осіб, що беруть участь у справі, надані ними докази, виходив з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Правова позиція ВСУ зводиться до того, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. (далі – Конвенція), кожен має право на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з &l ;…&gc; питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів &?і;…&?і;». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства (ч. 1 ст. 2 КАС).

Перелік публічно-правових справ, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в ч. 1 ст. 19 КАС, зокрема на спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

У разі прийняття суб’єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Варто відзначити, що Верховний Суд України в судових рішеннях від 11.11.2014 року у справі №21-493а14 та від 09.12.2014 року у справі №21-308а14, із посиланням на положення ст. 2, 5 Земельного кодексу України зазначив, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки. Позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Висновок Верховного Суду України, викладений у наведених постановах, фактично зводиться до того, що органи місцевого самоврядування у відносинах розпорядження землями комунальної власності є суб'єктами цивільного права і не здійснюють у цих правовідносинах владних управлінських функцій.

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами – землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю (ст. 1 ЦК, ст. 2, 5 Земельного кодексу України (далі – ЗК)). Захист судом прав на землю у цих відносинах здійснюється способами, визначеними ст. 16, 21, 393 ЦК України, ст. 152 ЗК України, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

З огляду на зазначене спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що вимоги представника відповідача про закриття провадження у справі не ґрунтуються на приписах закону, а тому задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 255 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні вимог за клопотанням представника Охтирської міської ради ОСОБА_2 від 21.09.2018 року про закриття провадження у справі – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_4

Повний текст ухвали виготовлений 26.09.2018 року