Постанова № 76708996, 18.09.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1783/17

Провадження № 22-ц/779/952/2018

Категорія 31

Головуючий у 1 інстанції Хоминець М. М.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Возняк В.Д,

за участю представника апелянта ОСОБА_1, позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої злочином, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 ОСОБА_1 на рішення Тисменицького районного суду, ухвалене суддею Хоминець М.М. 14 червня 2018 року в м. Івано-Франківськ, повний текст якого складено 23 червня 2018 року,

в с т а н о в и в :

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.

У жовтні 2017 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали позов до ОСОБА_5 про стягнення шкоди, завданої злочином, обґрунтувавши вимоги тим, що з 2009 року до 2017 року в органах досудового слідства та судах розглядалася кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, стосовно їхнього сина ОСОБА_6 Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 13.05.2015 р., яка набрала законної сили після перегляду в апеляційному порядку згідно ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 р., відповідача звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження щодо нього закрито. Судові рішення залишені без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2017 р. Оскільки в даному кримінальному провадженні їх визнано потерпілими, відповідач визнав свою вину у вчиненні необережного вбивства, а тому наведені обставини є підставою для подачі ними позову про відшкодування моральної шкоди у встановленому законом порядку.

Обгрунтовуючи завдану моральну шкоду у зв'язку зі смертю сина, що настала внаслідок злочинних дій ОСОБА_5, позивачі зазначили, що така шкода полягала у душевних стражданнях, моральних переживаннях, спричинених втратою сина, який був для них, пенсіонерів, підтримкою та опорою, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через необхідність постійної участі у досудових заходах та судових засіданнях, які відбувалися протягом восьми років. Крім того, протягом значного часу ОСОБА_5 не вчиняв жодних дій для відшкодування шкоди, заподіяної злочином, що є проявом цинічного ставлення до обставин вчиненого злочину. Просили стягнути з відповідача на їх користь моральну шкоду у розмірі 500 000 (п'ятсот тисяч) грн.

Рішенням Тисменицького районного суду від 14 червня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 50 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про стягнення судового збору на користь держави. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. (а.с.92-96)

Не погодившись з даним рішенням, представник ОСОБА_5 ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність рішення суду, а саме порушення норм матеріального та недотримання норм процесуального права щодо індивідуалізації права звернення до суду, способів захисту, диспозитивності цивільного судочинства.

Апелянт зазначає, що жодних обставин для відшкодування моральної шкоди, передбачених п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивачами не наведено, як і не встановлено судом, зокрема у чому полягає така шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. В той же час особа звільняється від юридичної відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, передбачених законодавством. Проте, суд не врахував вимог ст.27 Конституції України та ст.1169 ЦК України, які звільняють ОСОБА_5 від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди. Також всупереч норм процесуального закону та роз'яснень Верховного Суду України, викладених у постанові ВСУ №4, позивачі своїх вимог не розмежували, будь-яких доказів на обґрунтування позовних вимог не подали, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі ст.175 ЦПК України.

Просив рішення суду скасувати, позов залишити без розгляду.

Позивачами рішення суду не оскаржено.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивачі не скористались, що відповідно до ч.2 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Вислухавши представника апелянта ОСОБА_1, позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 ОСОБА_4, доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необгрунтованою, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обгрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України та керуючись ст.50, ч.6 ст.82 ЦПК України, встановив факт заподіяння неправомірними діями відповідача моральної шкоди позивачам, яка полягає душевних стражданнях, завданих протиправною поведінкою відповідача щодо їхнього сина, що спричинила втрату сина, який був для них, пенсіонерів, підтримкою та опорою, з урахуванням характеру вчиненого злочину, глибини душевних страждань кожного позивача як батька та матері, виходячи з вимог розумності і справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, визначивши грошове відшкодування моральної шкоди для кожного позивача у розмірі по 50 000 грн.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.05.2015 р., яка набрала законної сили згідно ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 29.09.2015 р. та залишена без зміни ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2017 р., ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.119 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв'язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження щодо останнього закрито у порядку, передбаченому п.1 ч.2 ст.284 КПК України. (а.с.3-8)

Під час розгляду цієї кримінальної справи судом встановлено, що ОСОБА_5 було пред'явлено обвинувачення у вбивстві, вчиненому через необережність. Зокрема, відповідно до обвинувального акта 26.09.2009 р. близько 20 год. ОСОБА_5, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, біля магазину «Данко М» по вул. Нижникевича,10 в с. Ямниця Тисменицького району Івано-Франківської області на грунті особистих неприязних стосунків, що виникли раптово, наніс кілька ударів ОСОБА_6 руками в обличчя та інші ділянки тіла, внаслідок чого останній упав та вдарився потиличною ділянкою голови до дорожнього покриття, отримавши при цьому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, які знаходяться у прямому причинному зв'язку із настанням його смерті. ОСОБА_5, наносячи удари ОСОБА_6 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх злочинних дій, однак внаслідок злочинної недбалості, не передбачив настання смерті ОСОБА_6, хоча в даному випадку повинен був і міг передбачити настання такого результату, тобто вбив його через необережність.

Позивачі являлися батьками померлого ОСОБА_6, що не оспорюється сторонами у судовому засіданні, а відтак не підлягає доказуванню в силу ч.1 ст.82 ЦПК України.

Органом досудового слідства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнавалися потерпілими по кримінальній справі, що підтверджено інформацією, яка міститься в ухвалі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.05.2015 р.

Відповідно до ст. 16 ЦК України відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу положень ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Згідно роз'яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, до кола судових документів, обов»язкових для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій або бездіяльності особи, закон відносить також і ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, стосовно якої постановлена така ухвала, які мають преюдиційний характер щодо питань чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вина як властивість суб»єктивної сторони будь-якого злочину є обов»язковою умовою кримінальної відповідальності і її визначення міститься у статті 23 КК України як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Ухвалою суду від 13 травня 2015 року встановлено, що дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.1 ст.119 КК України як вбивство через необережність. З суб»єктивної сторони цей злочин характеризується необережною формою вини, вчинений внаслідок злочинної недбалості, про що зазначено у судовому рішенні (ухвалі).

Доводи апелянта про те, що він звільняється від відшкодування шкоди, завданої у зв'язку зі здійсненням права на самозахист відповідно до статті 27 Конституції України та статті 1169 ЦК України не приймаються судом, оскільки його дії не були кваліфіковані за ст. 36 Кримінального кодексу України як необхідна оборона.

Під звільненням від кримінальної відповідальності в судовій практиці розуміється відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснюється судом у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України і в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексам України (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках (підставах) передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Перелік матеріально-правових підстав звільнення осіб від кримінальної відповідальності та матеріально-правових умов їх застосування встановлений Кримінальним Кодексом України, зокрема Закон (ст. 49 КК України) передбачає також і закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Матеріально-правовою підставою є закінчення встановлених законом строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, наслідком чого є лише відмова держави від призначення кримінального покарання особі, яка вчинила кримінальне правопорушення.

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності, роз'яснюється право на таке звільнення, суть підозри, обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

Зі змісту ухвали Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 13.05.2015 р. встановлено, що ОСОБА_5 свою вину у вчиненні вбивства через необережність ОСОБА_6 визнав, правові наслідки закриття справи з таких підстав йому зрозумілі. (а.с.3-зворот)

Оскільки ОСОБА_5 визнав свою вину у тому, що наслідком його протиправних дій, які полягали у нанесенні ударів ОСОБА_6, що спонукало його падіння на дорожнє покриття, стало отримання тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння ОСОБА_6, що спричинило настання смерті останнього, погодився на звільнення його від кримінальної відповідальності за вчинення цього діяння, розуміючи правові наслідки закриття справи з таких підстав, тому суд не приймає доводи апелянта про відсутність його вини у заподіянні смерті ОСОБА_6

Суд першої інстанції правильно встановив наявність завданої шкоди обом позивачам, яка полягала у моральних стражданнях у зв»язку зі смертю сина, внаслідок протиправних дій відповідача (наніс кілька ударів ОСОБА_6 руками в обличчя та інші ділянки тіла, внаслідок чого останній упав та вдарився потиличною ділянкою голови до дорожнього покриття, отримавши при цьому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення), наявність причинного зв»язку між шкодою і протиправним діянням ОСОБА_5 та вини останнього в її заподіянні (описані протиправні дії відповідача явились причиною смерті ОСОБА_6, наслідком чого є моральна шкода батькам), тому дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачам діями відповідача моральної шкоди.

Посилання апелянта на те, що судом порушений принцип диспозитивності, оскільки позивачі не розмежували у своїй заяві позовні вимоги щодо оцінки моральної шкоди кожному з них окремо не заслуговують на увагу, так як позовна заява підписана обома позивачами, ними у судовому засіданні надані пояснення про завдання їм моральної шкоди в рівній мірі та однаковому обсязі з огляду на одну ступінь спорідненості з ОСОБА_6, тому апеляційний суд дійшов висновку, що в цій частині судом першої інстанції правильно застосовані норми процесуального права та з врахуванням обставин справи і позовних вимог позивачів стягнуто відшкодування моральної шкоди кожному з позивачів у межах заявлених позовних вимог.

Що стосується розміру відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає наступне.

Згідно роз'яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України, з подальшими змінами "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.95 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили.

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Згідно частини 1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Як встановлено судом, в результаті протиправних дій відповідача загинув син позивачів, смерть якого для обох позивачів є непоправимою втратою, що свідчить про те, що позивачі отримали душевні страждання на все своє життя та їх неможливо оцінити в матеріальному виразі. При тому втрата рідної людини є такою, що не може бути відновлена, а тому душевні страждання позивача будуть тривати і надалі, що свідчить про їх тривалість

Враховуючи наведене, розмір відшкодування суд першої інстанції визначив виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги глибину і тривалість моральних страждань позивачів, характер психологічної травми, яку вони отримали у зв'язку зі смертю сина, та неможливістю повернення до життя людини прямої спорідненості, враховуючи ступінь та тривалість моральних страждань і переживань позивачів.

У судовому засіданні представник апелянта надав пояснення, що у кримінальній справі потерпілими визнавалися троє осіб (позивачі та брат ОСОБА_6 (інший син позивачів). Однак, ця обставина жодного значення для вирішення цієї справи не має, оскільки не впливає на розмір моральної шкоди, завданої кожному з позивачів по справі.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2018р.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В. Василишин

Р.Й. Матківський