Рішення № 76708844, 19.09.2018, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №235/6849/17

19 вересня 2018 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді: Міськевич О.Я.

секретаря: Скоблей О.В.

з участю представника відповідача: Іванцюк І.І.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Надвірна цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємтсва "Надвірнянське лісове господарство" про поновлення на роботі та стягнення заборгованості з оплати праці,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Державного підприємтсва "Надвірнянське лісове господарство" про поновлення на роботі та стягнення заборгованості з оплати праці.

В обгрунтування позову зазначив, що з 2011 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, займаючи посаду заступника директора по господарській роботі.

Відповідно до Закону України «про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента україни від 14.01.2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» та наказу військового комісара Надвірнянсько-Богородчанського ОРВК від 09.07.2015 року № 125 його було призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У зв'язку з цим його звільнено від виконання обов'язків на період проходження військової служби зі збереженням середньої заробітної плати, але не більше одного року, до дня фактичної демобілізації.

21.10.2016 року він демобілізувався і 25.10.2016 року його було прийнято на облік Надвірнянським РВК, а 26.10.2016 року наказом № 179 мене допущено до виконання обов,язків завідувача господарством та надано відпустку без збереження зарплати на три календарних дні з 26.10.2016 року по 28.10.2016 року у зв'язку із сімейними обставинами. В подальшому надано невикористані щорічні відпустки тривалістю 25 та 28 календарних днів з 31.10.2016 року по 24.11.2016 року та з 25.11.2016 року по 22.12.2016 року.

29.11.2016 року, до закінчення щорічної відпустки, він уклав контракт зі ЗС України та з 29.11.2016р зараховани до списків особового складу військової частини В2089 м. Покровськ Донецької області, де проходить службу і на даний. Про укладення контракту він повідомив відповідача, однак, заробітна плата відповідачем йому не виплачувалась.

19.09.2017року він звернувся із письмовою заявою до відповідача про причину невиплати заробітної плати та на початку жовтня 2017 року отримав відповідь,звідки дізнався про його звільнення 22.12.2016 року та про те, що його батько приніс копію наказу МО України від 20.11.2016 року № 339 про те, що його прийняли на посаду відповідального виконавця медичної частини 66 військового мобільного госпіталю. І саме ця копія наказу стала підставою для звільнення його з роботи згідно п.З ст. 36 КЗпП України.

Вважає звільнення незаконним. Позивач вказує, що згідно положень ст. 119 КЗпП України за ним зберігається місце роботи, посада і середній заробіток у ДП»Надвірнянське лісове господарство. Також зазначає, що оскільки з ним було укладено контракт про проходження військової служби в особливий період, на нього розповсюджуються гарантії ЗУ «Про військовий обовязок та військову службу» в частині збереження за позивачем на час проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, місця роботи (посади) і середнього заробітку у ДП»Надвірнянське лісове господарство. Крім цього, незаконно звільнивши його відповідач навіть не видав йому належним чином оформлену трудову книжку та копію наказу про звільнення, крім того по даний час відповідачем не сплачено забогованість з оплати праці . Таким чином, строк для звернення до суду мною не порушений, оскільки він не отримував ані копію наказу про звільнення, ані трудову книжку.

Враховуючи вищевикладене позивач просить суд визнати незаконним його звільнення з посади заступника директора по господарській роботі Державного підприємства « Надвірнянське лісове господарство» та поновити його на цій посаді. А також стягнути з ДП « Надвірнянсь ке лісове господарство» на його користь середній заробіток відповідно займаній посаді від дня звільнення до дня винесення судового рішення. Позивач в судове засідання не з»явився, до суду подав заяву про слухання справи у його відсутності , позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначений в позові.

12.07.2018р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнаються в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, заперечила обставини викладені в позові. Суд пояснила, що позивач вважаємо, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими. Суду пояснила, що позивача 01.02.2013 року прийнято на посаду завідувача господарством в апараті управління ДП "Надвірнянський лісгосп" .09.07.2015 р позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. У зв'язку з чим йогозвільнено від виконання обов'язків на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зі збереженням на цей період місця роботи і середньої заробітної плати, але не більше одного року, до дня фактичної демобілізації.

21.10.2016 року, позивач був демобілізований 21.10.2016р. та 25.10.2016 року був прийнятий на облік Надвірнянським РВК Івано-Франківської області .На підставі його заяви від 26.10.2016р. був допущений до виконання обов'язків завідувача господарством в апараті управління лісгоспу з 26.10.2016 у зв'язку з демобілізацією з військової служби. Та йому надано відпустку без збереження заробітної плати на три календарні дні з 26 жовтня по 28 жовтня 2016 року в зв'язку з сімейними обставинами В подальшрму з 31.10.2016 р. по 24.11.2016 р. і далі - з 25.11.2016 р. по 22.12.2016 р., позивачу надано невикористані щорічні відпустки тривалістю 25 та 28 календарних днів.

22.12.2016 р. до відділу кадрів ДП "Надвірнянський лісгосп" звернувся батько ОСОБА_2, - ОСОБА_3, який надав копію наказу Міністерства оборони України від 29.11.2016 № 339, згідно якого його син - ОСОБА_2 уклав із Збройними Силами України контракт на проходження військової служби. Відповідно, із 29.11.2016 року останній зарахований до списків особового складу на посаду відповідального виконавця медичної частини 66 військового мобільного госпіталю Військово-медичного клінічного центру Західного регіону. Крім цього, ОСОБА_3 пояснив, що на даний час його син знаходиться за місцем дислокації військової частини та відповідно - прибути особисто до ДП "Надвірнянський лісгосп" не може. Наданий ОСОБА_3 наказ №339 у той же день зареєстрований в книзі вхідної кореспонденції підприємства. Тому, у той же день - 22.12.2016 року підприємством виданий наказ № 210-к про звільнення ОСОБА_2 із посади завідувача господарством ДП "Надвірнянське лісове господарство" на підставі п.З ст. 36 КЗпП України. .

23.12.2016 року, у зв'язку із запізним оформленням документів про звільнення з Позивачем було проведено повний розрахунок.

За дорученням позивача його батькові ОСОБА_3 була видана трулова книжка в день звільнення та видачі наказу - 22 грудня 2016 року. Про отримання трудової книжки, останній поставив відмітку у журналі видачі трудових книжок) та отримав копію наказу №210-к про звільнення.

Стверджують, що так як позивач був демобілізований 21.10.2016року, в подальшому він приступив до виконання трудових обов'язків, і перебуваючи у щорічній відпустці з 25.11.2016 по 22.12.2016, прийняв самостійне рішення, без передбаченого законодавством призову на військову службу розпочати військову службу на умовах контракту з 29.11.2016 року, тому відсутні підстави для застосування до позивача гарантій щодо забезпечення місця роботи та посади. Передбаченими ст. 119 КЗпП України. Також в даній справі не може застосовуватись термін кризова ситуація, так як на даний момент жодна з норм чинного законодавства України не вказує на існування на території України кризової ситуації, що загрожує її національній безпеці. Вимога позивача про стягнення середнього заробітку є похідною від вимоги про поновлення на роботу у задоволенні якої представник відповідача вважає необхідно відмовити, оскільки відповідач діяв відповідно до положень закону. Вимоги про стягнення середнього заробітку та про стягнення моральної шкоди є безпідставними та не підтверджені доказами. Тому вважають, що до позивач обгрунтовано були застосовані норми п. З ст. 36 КЗпП України, як до особи, яка вступила на військову службу за звичайним строковим контрактом, внаслідок чого Позивача було законно звільнено із займаної посадиВраховуючи вищевикладене представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні даного позову.

Просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання незаконними його звільнення із посади заступника директора по господарській роботі державного підприємства "Надвірнянське лісове господарство", поновлення на вказаній посаді та стягнення із державного підприємства "Надвірнянське лісове господарство" середньомісячної заробітної плати з дня звільнення до дня винесення судового рішення.

Суд, заслухавши представника відповідача, свідків,дослідивши письмові докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст. 76-81 ЦПК України і, які сторона вважає достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, та, з'ясувавши фактичні обставини, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2прийнято на посаду завідувача господарством в апараті управління ДП "Надвірнянський лісгосп", що підтверджується копією наказу №22-к від 01.02.2013 року (а.с.51).

09.07.2015р. відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 "Про часткову мобілізацію" та наказу військового комісара Надвірнянсько - Богородчанського ОРВК від 09.07.2015 № 125 позивача призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період., що підтверджується копією довідки Надвірнянсько-Богородчанського військового комісаріату Івано-Франківської області від 10.07.2015 № 388.(а.с.52).

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпПУкраїни та Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 р. № 15/2015р. з 09.07.2015 року позивача було звільнено від виконання обов'язків на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зі збереженням на цей період місця роботи і середньої заробітної плати, але не більше одного року, до дня фактичної демобілізації, що підтверджується копія з наказу № 123-к від 08.07.2015 р.( а.с.53 ).

Згідно наказу Міністерства оборони України № 300 від 21.10.2016 року, ОСОБА_2 звільнений із військової служби в запасза підпунктом «є» п.1 ч. 8 ст. 26 Закону України» про військовий обов2язок і віькову службу» та вважати, що 21.10.2016року справи та посаду здав та в той же день останнього виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Надвірнянсько-Богородчанського ОРВК Івано-Франківської області (а.с .54)

25.10.2016 року ОСОБА_2 був прийнятий на облік Надвірнянським РВК Івано-Франківської області про що свідчить запис у військовому квитку заявника (серія НОМЕР_1).

Згідно витягу з наказу ДП "Надвірнянське лісове господарство" від 26.10.2016 р. № 179-к ОСОБА_2 на підставі його письмової заяви про допуск до роботи допущений до виконання обов'язків завідувача господарством в апараті управління лісгоспу з 26.10.2016 у зв'язку з демобілізацією з військової служби.( а.с.56 ).

За заявою позивача, останньому надано відпустку без збереження заробітної плати на три календарні дні з 26 жовтня по 28 жовтня 2016 року в зв'язку з сімейними обставинами (заява від 26.10.2016 року).

З 31.10.2016 р. по 24.11.2016 р. та з 25.11.2016 р. по 22.12.2016 р., на підставі заяв ОСОБА_2, йому надано невикористані щорічні відпустки тривалістю 25 та 28 календарних днів що підтверджується копії наказів від 31.10.2016 р№ 110, та від 23.11.2016 № 118 (а.с.57,59).

Відповідно до наказу Міністерства оборони України від 29.11.2016 № 339, позивач ОСОБА_2 (Позивач) уклав із Збройними Силами України контракт на проходження військової служби. Відповідно, із 29.11.2016 року останній зарахований до списків особового складу на посаду відповідального виконавця медичної частини 66 військового мобільного госпіталю Військово-медичного клінічного центру Західного регіону.( а.с .60,14).

22.12.2016 року підприємством виданий наказ № 210-к про звільнення ОСОБА_2 із посади завідувача господарством ДП "Надвірнянське лісове господарство" на підставі п.З ст. 36 КЗпП України. Згідно вимог Закону України «Про відпустки», день звільнення Позивача відповідав останньому дню його відпустки.( а.с.61)

Судом встановлено, що 22.12.2016 до відділу кадрів ДП "Надвірнянський лісгосп" звернувся батько позивача ОСОБА_2, - ОСОБА_3, який надав копію вищезазначеного наказу та який пояснив пояснив, що на даний час його син знаходиться за місцем дислокації військової частини та відповідно - прибути особисто до ДП "Надвірнянський лісгосп" не може. Наданий ОСОБА_3 наказ №339 у той же день зареєстрований в книзі вхідної кореспонденції підприємства.. У зв'язку із чим трудова книжка (із записом про звільнення) була видана його батькові в день звільнення та видачі наказу - 22 грудня 2016 року. Про отримання трудової книжки, останній поставив відмітку у журналі видачі трудових книжокта написав письмову розписку та отримав копію наказу №210-к про звільнення Позивача .( а.с.)

Вказані факти підтвердив допитаний в судовому засідання в якості свідка батько позивача ОСОБА_3

Допитана в судовому засіданнні в якості свідка ОСОБА_5. яка працює провідний інженер з кадрів підтвердила , що про факт звільнення позивача обговорювала по телефону особисто та він погодився отримати трудову книжку через батька.

Вищенаведені докази спростовують позицію позивача про те, що його не було відомо про звільнення та про неналежне вручення трудової книжки.

22.12.2016 року стало відомо із наданого наказу військової частини №339 від 29.11.2016 року, що позивач уклав контракт на проходження військової служби.

Зокрема, відповідно до п.2 витягу із наказу від 29.11.2016 року № 339, із молодшим сержантом ОСОБА_2, який прибув з Івано-Франківського ОВК для проходження військової служби, укладено контракт та призначеного наказом начальника 66 військового мобільного госпіталю від 29 листопада 2016 року № 54-РС на посаду відповідального виконавця медичної частини 66 військового мобільного госпіталю Військово-медичного клінічного центру Західного регіону.( а.с 14)

З контракту вбачається, що ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений контрактом строк.Контракт був укладений на строк шість місяців.

23.12.2016 року, у зв'язку із запізним оформленням документів про звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок,зокрема нараховано розрахункові в розмірі 7145грн ,загальна сума утримань 1464грн 73 коп., дл виплпти 5680грн 27 коп. Кошти були перераховані на картковий рахунок в сумі 5000грн - 2.12.2016р. та 680 грн - 06.02.2017р., що підтверджується довідкою ДП « Надвірнянський держлісгосп від 12.02.2018р. № 01-2/207( а.с. 67).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 3 чт.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Отже, із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що, особа, яка прийнята на військову службу за контрактом, користується передбаченими ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантіями (щодо збереження за нею місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації) виключно у разі укладання такого контракту під час виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року, у якому передбачено, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації , або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Указами Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014, від 06.05.2014 року № 454/2014, від 21.07.2014 року № 607/2014, від 14.01.2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» було оголошено та проведено в період з 18.03.2014 року по 17.08.2015 року часткову мобілізацію в шість хвиль (черг).

Отже, на момент укладання ОСОБА_2 контракту з проходження військової служби у Збройних Силах України мобілізація не проводилася, так як остання її хвиля (черга) закінчилася 17 серпня 2015 року.

Також встановлено, що станом на 28 жовтня 2016 року в Україні кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, не виникала, воєнний стан введено не було, як і взагалі був відсутній стан «особливого періоду» (в розумінні, що має значення для застосування приписів ч. 3 ст. 119 КЗпП України).

Зазначене підтверджується, зокрема, і безпосередньо умовами укладеного ОСОБА_2 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України (далі - Контракт), відповідно до якого громадянин ОСОБА_2. ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту (три роки), а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту.

Із зазначеного вбачається, що сторони договору (Контракту) чітко усвідомлювали, що цей Контракт укладається не в особливий період, а тому - строком на шістть місяців, але передбачили, що лише в разі можливого настання особливого періоду в подальшому позивач буде проходити військову службу понад установлений Контрактом строк.

Вказаний висновок, а також відсутність на час укладання Контракту кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, у повній мірі підтверджується і змістом пункту 18 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, відповідно до якого перший контракт про проходження військової служби укладається:

-з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки;

-з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Тобто, оскільки Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України було ОСОБА_2.з 29.11.2016р. укладено не в період виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, то строк його дії було у відповідності до ч. 2 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено саме шість місяців.

За таких обставин, суд прийшов до висновку , що оскільки ОСОБА_2 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, без оголошення рішення про проведення мобілізації або введенням воєнного стану, і без посилання на виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тому доводи позивача по те, що на нього поширюються гарантії передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України є безпідставними.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2.в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, то вони також задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 76, 77, 78 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вище наведене, суд приходить до висновку, що позивач добровільно уклав контракт на шість місяців, не була призвана на військову службу під час мобілізації, на особливий період або прийнятий на військову службу у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та оголошення воєнного стану, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації. Звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, укладений між сторонами строковий трудовий договір не передбачав збереження місця роботи та середнього заробітку за працівником, який вступив на військову службу тому не підпадає під гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що процедуру звільнення позивача з роботи на підставі до п. 3 ст. 36 КЗпП Українибуло проведено у відповідності до діючого законодавства та порушень його трудових прав судом не встановлено, а тому підстав для поновлення ОСОБА_2 на роботі не встановлено, в звязку із чим у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки у задоволенні позову про поновлення на роботі судом було відмовлено, то і у задоволенні похідних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід також відмовити.

На підставі викладеного п. 3 ст. 36 , ч.3 ст. 119 КЗпПУкраїни та керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 89, 141, 244, 263, 273 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

В позові ОСОБА_2 до Державного підприємтсва "Надвірнянське лісове господарство" про поновлення на роботі та стягнення заборгованості з оплати праці- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Надвірнянський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Міськевич О.Я.

Повний текст рішення

виготовлено 24.09.2018 року