Ухвала суду № 76708426, 13.01.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1174/15 Справа № 185/6832/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Пономарь З.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Пономарь З.М., суддів Черненкової Л.А., Петешенкової М.А., при секретареві Глубоченку М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2014 року за скаргою ОСОБА_3 про скасування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, про зобов’язання державного виконавця вчинити дії,-

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду від 18.09.2014р. частково задоволена скарга ОСОБА_3, визнано неправомірними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 щодо винесення постанови від 17.02.2014р. про закриття виконавчого провадження та зобов’язано державного виконавця відновити виконавче провадження по виконанню виданого 3.03.2011р. Павлоградським міськрайонним судом виконавчого листа. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати вказану ухвалу суду, посилаючись на її невідповідність вимогам закону.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвал суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вона підлягає скасуванню за такими підставами.

На примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції перебувало зведене виконавче провадження №38578633 на підставі виданого 3.03.2011р. Павлоградським міськрайонним судом виконавчого листа №2-3048/09 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошової суми (а.с.8).

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 від 17.02.2014р. виконавче провадження закінчено з посиланням на те, що боржник ОСОБА_2 працює у ТОВ “Марс”, яке територіально відноситься до юрисдикції Відділу державної виконавчої служби Броварського міськрайонного управління юстиції (а.с.9).

Посилаючись на невідповідність вимогам закону постанови від 17.02.2014р. про закінчення виконавчого провадження, стягувач ОСОБА_3 просила визнати її незаконною та скасувати, зобов’язати державного виконавця поновити виконавче провадження №38578788 від 14.06.2013р. та виконати відповідні виконавчі дії (а.с. 2-4).

Відповідно до положень ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи у межах заявлених нею вимог. Відповідно до вимог ч.2 ст.387 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права. Згідно положень ч.1 ст. 51 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено відновлення виконавчого провадження у разі, якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження визнана судом незаконною.

Постановивши рішення про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про закриття виконавчого провадження, суд першої інстанції залишив поза увагою вказану правову норму та те, що фактично такої вимоги скарга ОСОБА_3 не містила. Скаргою ОСОБА_3 оскаржено рішення державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. Проте, не прийнявши рішення по заявленій у скарзі вимозі ОСОБА_3 про визнання незаконною постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції все таки зобов’язав державного виконавця поновити виконавче провадження. Тобто, при такому суперечливому рішенні суду державний виконавець мав відновити виконавче провадження за наявності ще існуючої постанови про закінчення цього провадження, яка фактично залишилась у силі.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні постанови про закінчення цього провадження та направленні виконавчого листа до іншого відділу державної виконавчої служби, державним виконавцем не з’ясовано думки стягувача, якому належить право вибору місця виконання між кількома відділами.

Дійсно, відповідно до вимог ч.1 ст.20 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна і право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Проте за вимогами ч.5 цієї ж статті, у разі якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Серед підстав для закінчення виконавчого провадження п.10 ч.1 ст.49 Закону України “Про виконавче провадження” безпосередньо передбачена така підстава, як направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Розглядаючи скаргу ОСОБА_3 по суті, суд першої інстанції не врахував зазначені вимоги закону та фактично не з’ясував, чи відповідало їм рішення державного виконавця про закінчення цього провадження у зв’язку з направленням виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби. Судом не досліджені матеріали виконавчого провадження та не перевірено, чи отримано державним виконавцем документальне підтвердження: про відсутність майна божника, на яке можна звернути стягнення, на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, а також про місце роботи боржника на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця.

Згідно зі статтею 386 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби розглядається у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

Однак при розгляді справи має бути забезпечено судовий захист усіх сторін виконавчого провадження, оскільки рішення суду безспірно може вплинути на їх права та обв’язки. У зв’язку з цим до участі у справі мав бути залучений і боржник, прав і обов’язків якого стосується подана скарга. Проте ОСОБА_2 судом до участі у справі не залучена.

Враховуючи наведене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.303,307,311,315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 вересня 2014 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Судді : Пономарь З.М.

ОСОБА_5

ОСОБА_6