Постанова № 76703700, 24.09.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 554/2877/18 Номер провадження 22-ц/786/2136/18Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Триголова В.М.

розглянула в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2018 року (повний текст складено 18 липня 2018 року)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2018 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до місцевого суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що, відповідно до укладеного договору №б/н від 20.01.2012 рові відповідач отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначають, що ПАТ КБ "ПриватБанк" свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_2 кредит у розмірі, встановленому договором.

Вказують, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява від 20.01.2012 року разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві та зобов'язався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Проте, ОСОБА_2 свої зобов’язання належним чином не виконував, порушив строки внесення платежів, а тому станом на 31.03.2018 має заборгованість в розмірі - 28100,11 грн.

З урахуванням наведеного прохали стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 20.01.2012 року в сумі 28100,11 грн., яка складається з наступного: 1823,56 грн. - заборгованість за кредитом; 24162,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1314,29 грн. - штраф (процентна складова); вирішити питання судових витрат.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2018 рокупозов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, задоволено повністю.

Стягнуто з громадянина України, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований – м. Полтава, вул. Злагоди, (Лагоди)АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «Приватбанк» код ЄДРПОУ 14360570, рахунок №29092829003111, МФО №305299, 01001, м. Київ, вулиця Грушевського, 1Д, заборгованість за кредитним договором №б/н від 20 січня 2012 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 28100,00 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1762,00 грн., всього 29862,00 грн. (а.с.93-99).

З вказаним рішенням місцевого суду не погодився відповідач, який, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що, строк позовної давності за вимогами банку по вказаному кредитному договору №б/н від 20 січня 2012 року сплив ще у січні 2015 року, а висновок місцевого суду в цій частині вважає невірним. Зазначає, що відповідно до кредитного договору, строк повернення кредитних коштів становить - до січня 2015 року, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 23.04.2018 року, тобто, на думку апелянта, з пропуском строку позовної давності.

Вказує, що банком безпідставно було збільшено первісну проценту ставку 30,00%, а саме з 01.09.2014 року – 34,80%, а з 01.04.2015 року 43,20% без повідомлення про це позичальника, тобто в односторонньому порядку.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №б/н, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 2000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку «Універсальна», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки,

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (а.с.7).

Як убачається з розрахунку заборгованості, у зв’язку з порушенням зобов’язань за кредитним договором, станом на 31.03.2018 року у ОСОБА_2 наявна заборгованість перед Банком у загальному розмірі – 28100,11 грн., з яких: 1823,56 грн. - заборгованість за кредитом; 24162,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.17.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1314,29 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4-6).

Задовольняючи позовні вимог в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності за вимогами про стягнення боргу за кредитом на момент звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду з позов не сплив. При цьому, відповідач порушив зобов'язання, що призвело до настання правових наслідків, встановлених договором та законом, а саме стягнення заборгованості у визначеному розмірі.

Проте, такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно ч.2 ст.639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим до його виконання.

Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України).

У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання.

Частинами 1,4 ст.631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦКУ).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін (ч.1 ст.259 ЦКУ).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За приписом ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку.

Як убачається з матеріалів справи, 20.01.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №б/н шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг (а.с.7).

З розрахунку заборгованості за даним кредитним договором станом на 31.03.2018 року, вбачається, що останній платіж на виконання умов договору ОСОБА_2 було здійснено 14.01.2016 року (а.с.4-6).

Також, відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 09.07.2018 року №201804200149, Клієнт ОСОБА_2 (ІПН3141918036) згідно кредитного договору б/н від 20.01.2012 року, отримав картки №5577212717119872, №5211537339905262, остання з них мала термін дії до 11.2016 року (а.с.78).

Відповідно до п.1.1.7.3 Умов та правил надання банківських послуг картрахунки відкриваються на невизначений строк.

Згідно п.2.1.1.2.11 даних Умов, карта діє до останнього дня місяця, вказаного на лицевій стороні Карти, включно.

Правилами користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, визначено, що картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

(Наведене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України 19.03.2014 року по справі №6-14цс14).

При цьому, як убачається з матеріалів справи з даним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду 23.04.2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Окрім того, як убачається з п.1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг, строк позовної давності відносно вимог Банку по поверненню кредиту, оплати відсотків за користування кредитом, винагород, неустойки – пені, штрафів, витрат Банку складає 50 років (а.с.11-25).

Так, з урахуванням наведеного, доводи апелянта стосовно того, що строк позовної давності за вимогами Банку по даному кредитному договору сплив ще у січні 2015 року, при цьому з даним позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся лише у квітні 2018 року тобто з пропуском трирічного строку позовної давності є помилковим, оскільки такий строк необхідно обраховувати з дня спливу дії кредитної картки, яка діяла до останнього дня листопаду 2016 року.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог Цивільного кодексу. Договір є обов'язковим для виконання (ст.629 ЦК України).

У відповідності до вимог ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач умови кредитного договору №б/н від 16.03.2013 року належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 31.12.2017 року, утворилась заборгованість в загальній сумі - 28100,11 грн., з яких: 1823,56 грн. - заборгованість за кредитом; 24162,26 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 300,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.17.6 Умов та праил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1314,29 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4-6).

Аналізуючи наявні у матеріалах справи належні та допустимі докази та наведені вище норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги Банку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по одержаному кредиту в сумі 1823,56 грн. та по процентам за користування кредитом в сумі 24162,26 грн., є обгрунтованими підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що банком безпідставно було збільшено первісну проценту ставку 30,00%, а саме з 01.09.2014 року – 34,80%, а з 01.04.2015 року 43,20% без повідомлення про це позичальника, тобто в односторонньому порядку, колегія суддів до уваги не приймає з урахуванням наступного.

Так, пунктом 1.13.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість зміни ОСОБА_1 та інших невід’ємних частин Договору.

Розмір процентної ставки за кредитом може змінюватися Банком за умовам інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку на умовах, зазначених в п. 1.1.3.1.9 Умов та правил надання банківських послуг.

При цьому, відповідно до Умов та правил надання банківських послуг до обов’язків позичальника відноситься: - п.1.1.2.3 отримання виписок про стан картрахунків та про здійснені операції по картрахунках; - п.1.1.2.4 у разі незгоди зі змінами Умов та правил надання банківських послуг та/або ОСОБА_1 надати банку письмову заяву про розірвання цього Договору і погасити заборгованість, що виникла перед Банком, у тому числі й заборгованість, що виникла протягом 30 днів з моменту повернення Карток, виданих Власнику і його довіреним особам.

Відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, ОСОБА_2 погодився з даними Умовами та Правилами, засвідчивши свою згоду власноручним підписом.

В матеріалах справи відсутні достатні, достовірні та належні докази на підтвердження здійснення позичальником свого обов’язку щодо отримання виписок про стан свого картрахунку та звернення до банку з письмовою заявою про незгоду з підвищенням процентної ставки.

У свою чергу, позовні вимоги в частині стягнення 300,00 грн. заборгованості за пенею та комісією, задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язань (ч.1 ст.546 ЦК України) та правовим наслідком порушення зобов'язання (ст.611 ЦК України).

При цьому, з розрахунку заборгованості (а.с.4-6) вбачається, що позивачем, починаючи з 31.01.2018 року за колонкою «сума комісії та пені» нараховувалась щомісячно тверда грошова сума – 100,00 грн., що суперечить визначенню пені, передбаченому ч.3 ст.549 ЦК України, оскільки вона має нараховуватись у відсотковому співвідношенні до суми заборгованості.

З урахуванням наведеного, неодноразове нарахування позивачем пені в твердій грошовій сумі суперечить вимогам ч.3 ст.549 ЦК України. Окрім того, таке нарахування суперечить п.1.1.5.25, п.2.1.1.12.6.1. Умов та правил надання банківських послуг та ОСОБА_1, які передбачають нарахування пені у відсотковому значенні до заборгованості.

Також, банківською комісією є – грошові суми, що списуються з рахунків клієнтів як плата за обслуговування рахунку або за надання спеціальних послуг. Банківська комісія береться також за оплату чеків, розміщення депозитів, виконання постійних доручень, пряме дебатування.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем жодним чином не обгрунтовано стягнення пені в розмірі 100,00 грн. щомісячно відповідно до конкретного пункту Умов та правил надання банківських послуг, ОСОБА_1, Пам'ятки клієнта, які визначають їх розмір, та враховуючи, що комісія та пеня є різними видами платежів: комісія – це плата за обслуговування рахунку, пеня - вид відповідальності за порушення зобов’язання, то їх спільне нарахування суперечить вимогам чинного законодавства України.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 300,00 грн. заборгованості за пенею та комісією.

Позовні вимоги в частині стягнення штрафів - 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 1314,29 грн. - штраф (процентна складова) грн., задоволенню також не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктами 1.1.5.25, 2.1.1.12.6.1. Умов передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 2.1.1.7.6. Умов передбачено сплату 500,00 грн. штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за порушення строків платежів грошових зобов'язань більш ніж на 30 днів.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Незважаючи на те, що суд визнав недоведеним розмір пені, яку просив стягнути позивач, ця вимога ним заявлена, а тому в даному випадку, стягнення штрафів буде суперечити викладеній вище забороні подвійної відповідальності.

При цьому, в силу положень ст.13 ЦПК України, враховуючи диспозитивність цивільного судочинства, суд позбавлений можливості самостійно обирати один з видів відповідальності із декількох, заявлених позивачем, відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу необхідно також відмовити.

Посилання ОСОБА_2 в апеляційній скарзі на ЗУ «Про захист прав споживачів» як на підставу відмови в позові є необґрунтованим, оскільки отриманий апелянтом кредит не є споживчим, а тому даний закон не розповсюджується на наявні правовідносини.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу позову ПАТ КБ «ПриватБанк» було сплачено 1762,00 грн. (а.с.39) та за подачу апеляційної скарги ОСОБА_2 було сплачено 2643,00 грн. (а.с.102).

Та, оскільки даною постановою апеляційну скаргу банку задоволено часткового, а саме на 92,48% (25985,82*100/28100,11), то з ОСОБА_2 на користь Банку необхідно стягнути 1629,5 (1762,00*92,48%) грн. судового збору, а з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 198,75 (2643,00*7,52%) грн. судового збору

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПриватБанк», - задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 12 липня 2018 року (повний текст складено 18 липня 2018 року), - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимогиПублічного акціонерного товариства ОСОБА_3 "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, (Лагоди)АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором №б/н від 20.01.2012 року у розмірі 25985,82 (двадцять п’ять тисяч дев’ятсот вісімдесят п’ять гривень 82 коп.) грн., яка складається з: 1823,56 (однієї тисячі восьмиста двадцяти трьох гривень 56 коп.) грн. - заборгованості за кредитом та 24162,26 (двадцяти чотирьох тисяч ста шістдесяти двох гривень 26 коп.) грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, на користь Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк "ПриватБанк" 1629,5 (одну тисячу шістсот двадцять дев’ять гривень 50 коп.) грн. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2198,75 (сто дев’яносто вісім гривень 75 коп.) грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ ОСОБА_1

СУДДІ: /підпис/ ОСОБА_4

/підпис/ ОСОБА_5

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1