Ухвала суду № 76699791, 19.09.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/3299/15-ц

Провадження № 4-с/442/45/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року

Дрогобицький міськрайонний суду Львівської області у складі:

головуючої - судді: Гарасимків Л.І.

при секретарі: Петрів В.М.

скаржника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дрогобичі за скаргою ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області, про визнання дій неправомірними з приводу примусового проникнення до нежитлового приміщення без судового рішення,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся із скаргою за участю заінтересованих осіб державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області, про визнання дій неправомірними з приводу примусового проникнення до нежитлового приміщення без судового рішення.

Скарга мотивована тим, що йому, як скаржнику не відомо про судове рішення, яке би зобов»язувало його 20.04.2016р. висеитися із нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_1. 20.04.2016р., близько 10.00год. відповідач виселив його із винайманого ним приміщення без присутності боржника, тобто добровільно не пустив Державного виконавця у спірне приміщення шляхом відкривання вхідних дверей спірного приміщення. 30.05.2017р., Дрогобицький міськрайонний суд розглядав справу №442/1650/17 (провадження №4-с/442/46/2017р.), в якій Державна виконавча служба заявила про те, що 22.04.2016р. о 10.00год. відбулося проникнення у спірне приміщення на підставі Рішення суду від 23.07.2015р. Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області №442/3299/15-ц на підставі якого виданий Виконавчий лист. 30.05.2017р. йому стало відомо, що 20.04.2017р. Державний виконавець не мав судового рішення на примусове проникнення у спірне приміщення. Також стало відомо, що 20.04.ю2016р. боржник подав заяву про відкладення примусового виконання, на яку Державний виконавець не зреагував та вчасно не повідомив боржника про результати розгляду його заяви. Відповідно законодавству України без судового рішення проникати у чуже приміщення заборонено законом. 30.05.2017р., державний виконавець не надав доказ про звернення до Дрогобицького суду для отримання ухвали про примусове проникнення до спірного приміщення держ.виконавця. Цими діями порушено право боржника ОСОБА_1 на належне виконання судового рішення та виконавчого провадження. Просить скаргу задоволити.

В судовому засіданні скаржник ОСОБА_1 заявлену скаргу підтримав з мотивів, викладених в ній та просить її задоволити.

Державний виконавець Головного територіального управління юстиції у Львівській області Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівської області Костишин Н. в судовому засіданні заперечив щодо задоволення скарги, вважає її безпідставною. Просить в задоволенні скарги відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення скаржника, представника Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівської області Костишина Н., дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до положень статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У відповідності до п.9 ч.1 ст. 129 Конституції України, однією із засад судочинства є обов'язковість судового рішення.

У відповідності до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим законом випадках на приватних виконавців.

Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В судовому засіданні не оспорюється той факт, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 18.03.2016р., державним виконавцем Матіїшин А.Я. відділу державної виконавчої служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження з виконання на підставі виконавчого листа №442/3299/15-ц, виданого 25.02.2016р. щодо зобов»язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 повернути позивачу ОСОБА_3 нежитлове приміщення загальною площею 18м.кв. за адресою АДРЕСА_1 . ( ВП №50548017 від 18.03.2016р.

Як вбачається із матеріалів справи, спірний акт державного виконавця складено у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Відповідно до п.6 Розділу І «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5, під час здійсненя виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п.8 Інструкції, акт- документ, що підтверджує певні встановлені факти або події.

Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із заначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженнямповного найменування ( прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об»єднання виконавчих проваджень у зведене , а також вступної та констатуючої частини. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім»я по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутніми під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання, посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції. У кінці акта (перед підписами) зазначаються відомості про кількість примірників акта та кому вони надаються ( надсилаються). Акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка «від підпису відмовився» проставляється навпроти прізвища особи, яка відмовилась від підпису та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта. До акта можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.Таким чином, акт державного виконавця не є нормативним актом та не є актом ненормативного характеру, оскільки він не породжує права і обов»язки сторони виконавчого провадження, а лише підтверджує певні встановлені факти або події. Відтак, доводи скаржника про неправомірність дій державного виконавця при складенні спірного акту державного виконавця від 20.04.2016р. про порушення його прав є безпідставними та не підтверджені жодними доказами, які відповідають критеріям належності, допустимості та достатності засобів доказування.

На переконання суду, приймаючи виконавчий лист і відкриваючи виконавче провадження державний виконавець зробив все можливе задля виконання рішення суду, як це вимагає від нього держава. До цих дій державного виконавця приводять положення Конституції України, яка встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов"язковими до виконання по всій території України та положення статті 2 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 15 травня 2013 року, якими держава гарантує виконання рішень суду. При цьому, реальне виконання рішення суду сприяє втіленню законів у життя та зміцнення їх авторитету, судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян.

Згідно ст.64 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець проводить виконавчі дії за обов»язковою участю особи, якій дитина передається на виховання, із залученням представників органів опіки та піклування. У разі якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені цим Законом.

Статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 зазначеної норми Закону за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного ч. 6 ст. 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Оскільки на час розгляду скарги встановлено, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про неправомірність дій державного виконавця, тому, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що вимоги скарги є необґрунтованими, дії державного виконавця вчинені у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», в межах своїх службових повноважень, перевищень яких судом не встановлено, а тому підстав для визнання дій державного виконавця неправомірними не має.

Керуючись ст.ст. 447-453 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні скарги ОСОБА_1 за участю заінтересованих осіб державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Львівської області, про визнання дій неправомірними з приводу примусового проникнення до нежитлового приміщення без судового рішення, відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п»ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: Л.І. Гарасимків