Рішення № 76699724, 07.09.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/7897/17

Провадження №2/442/428/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Хомика А.П.,.

з участю секретаря - Лужецької С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

з участю представників відповідача: ОСОБА_3 та ОСОБА_4

встановив :

10.11.2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 90754,63 грн. та судові витрати. В обґрунтування позову посилається на те, що 24.03.2015 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 8000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у визначеному в договорі розмірі з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Однак, взятих на себе зобов'язань відповідач не виконувала, в результаті чого виникла заборгованість, яка станом на 24.10.2017 року становить 90754,63 грн., і яка складається з: тіла кредиту - 46436,88 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 4909,09 грн., пені - 34610,82 грн., штрафу ( фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) -4297,84 грн..

Наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення суми кредиту є право позивача вимагати його повернення та штрафних санкцій за невиконання умов договору, а тому просить суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача 90754,63 грн. заборгованості, а також понесені судові витрати.

27.12.2017 року подано відзив на позов про те, що за заявою ОСОБА_2 було зареєстрована кримінальне провадження №12016111401002266 від 03.10.2016 року, по якому вона визнана потерпілою по факту того, що картка - рахунок НОМЕР_2, яка випущена 21.09.2016 року у м. Черкасах, по якій в Черкасах були проведені фінансові операції і нібито укладені чотири кредитні договори, нею не укладались. Про таке вона довідалась, коли намагалась зняти пенсію по картці НОМЕР_3, у банкоматі КБ «Приватбанк», що у м. Дрогобичі, вул. Замкова Гора,1.

22.01.2018 року подано відповідь на відзив про те, що відповідачем не доведено відсутність заборгованості, розрахунок заборгованості не спростований, судово-економічні експертизи не призначались. Що стосується зняття коштів з кредитної карти, то про втрату карти відповідач не заявляла, грошові кошти знімалися за допомогою банкомату, відповідно особа, яка знімала кошти мала в наявності платіжну карту і знала ПІН-код. Тому твердження відповідача про те, що вона не користувалась кредитною картою не має прийматися до уваги.

23.03.2018 року відповідачем подано відзив на позов про те, що кредитною карткою вона не користувалась. На даний час здійснюється досудове розслідування з приводу того, що невідомою особою було здійснено зняття коштів з такої картки. Тому у позові просила відмовити.

Перевіривши матеріали справи, суд приходить до переконання, що позов слід частково задоволити.

Матеріалами справи встановлено, що 24.03.2015 року між позивачем Публічним акціонерним товариством «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір №б/н про отримання кредиту відповідно до Анкети-заяви, з пам'яткою клієнта про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг», Правил користування платіжною карткою та «Тарифами Банку», на підставі якого відповідач отримав кредитну карту відповідно до Тарифів з обслуговування кредитних карт «Універсальна 30 днів пільгового періоду» у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява-анкета разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ними договір, що підтверджується підписом у заяві. Своїм підписом відповідач підтвердив факт про надання їй повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку.

Вказаний договір не оспорювався у встановленому законом порядку, його не визнано недійсним.

Відповідач фактично скористалася лімітом кредитування, про що свідчить виписка з особового рахунку клієнта та розрахунок суми заборгованості.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку станом на 24.07.2017 року утворилась заборгованість, яка становить 90754,63 грн., і яка складається з: тіла кредиту - 46436,88 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 4909,09 грн., пені - 34610,82 грн., штрафу ( фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) -4297,84 грн..

Що стосується заяви відповідача про вчинення кримінального правопорушення, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.10.2016 року за №12016140110002266, за ознаками кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України, то судом встановлено наступне. В ході досудового розслідування здобуто інформацію про те, що в травні 2016 року, у квартирі потерпілої ОСОБА_2 було вчинено крадіжку її майна, зокрема і документів, що встановлюють її особу, а також мобільний телефон. Після чого, згідно довідки «ПриватБанку», виданої 25.01.2017 року на її ім'я з її банківських карток було знято грошові кошти , при цьому її банківська картка була перевипущеною 28.08.2016 року на відділені м. Дрогобич, вул. Замкова Гора,1. Згідно допиту в якості потерпілої ОСОБА_2 остання спростувала наявний факт та підтвердила те, що жодних грошей не знімала, так як паспорт громадянина України та інші документи були викраденими, і жодних операцій щодо виготовлення нових карток в «Приватбанку» вона не здійснювала (довідка Дрогобицького МВ ГУМВС України у Львівській області за №2974/44/СВ-17 від 17.10.2017 року). Таке на думку суду не може слугувати самостійною підставою для відмови в позові. Більше того, з часу внесення таких відомостей вина у вчинені шахрайських дій щодо відповідача з приводу кредитної картки не встановлена; особу, яка здійснила таке на даний момент до кримінальної відповідальності не притягнуто, оскільки досудове розслідування триває, вирок суду у кримінальному провадженні відсутній, вина у чиненні шахрайських дій щодо картки відповідача не встановлена.

Так, згідно відповіді ПАТ КБ « Приватбанк» від 22.05.2018 року №61165-ВБ наданої на запит суду карта НОМЕР_2 відкрита в Приват24 клієнта. Додатково зазначено, що встановлено, що в травні 2016 року у клієнта були викрадені документи і телефон, клієнт не повідомляв банк про крадіжку і не блокувала рахунки і доступ в Приват24 клієнта. В результаті цього шахраї мали доступ до Приват24 клієнта і можливість підв'язати карту НОМЕР_2.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон) користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.

Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов'язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов'язаний відобразити дату та час повідомлення. Аналогічні норми містить Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року N 705 (далі - Положення). Крім того, указаним Положенням передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, до моменту повідомлення користувачем (відповідачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

З огляду на положення вищенаведених правових норм, суд дійшов висновку про те, що відповідач не вжила всіх необхідних заходів, передбачених у випадку крадіжки картки Умовами і правилами надання банківських послуг, а саме: не проінформувала банк про втрату картки, а також відповідачем не доведено того факту, що саме третіми особами зняті кредитні кошти з її карткового рахунку. Відтак, підлягає цивільно-правовій відповідальності за невиконання кредитних зобов'язань.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, штраф і пеня нараховані за одні і ті ж порушення, а тому суд вбачає у вимогах про стягнення з боржника одночасно штрафу й пені подвійну цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафів за порушення умов договору слід відмовити, оскільки встановлено, що позичальник допустив порушення умов укладеного кредитного договору, за що позивач щоденно нараховує відповідачу пеню, а стягнення штрафу носить разовий характер, у зв'язку з тим, що порушенням позичальником будь-якого грошового зобов'язання на строк понад 30 днів, що змушує позивача звернутись до суду з позовом, а тому за порушення умов укладеного кредитного договору підлягає стягненню з відповідача в судовому порядку пеня.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України від 21.10.2015р. № 6-2003цс15.

За таких обставин, правові підстави для стягнення штрафів 500 грн. - штраф (фіксована частина); 4297,84 грн. - штраф (процентна складова) штрафу, відсутні, а тому у задоволенні позову в зазначеній частині необхідно відмовити.

Враховуючи вищенаведене суд вважає, що позовні вимоги банку про стягнення суми заборгованості за кредитом підлягають задоволенню частково, а саме: тіла кредиту - 46436,88 грн., заборгованості по відсотках за користування кредитом - 4909,09 грн., пені - 34610,82 грн.,

За замістом ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема у разі задоволення позову - на відповідача, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 1600 грн. сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 24.03.2015 року в розмірі 85956,79 гривень (вісімдесят п'ять тисяч дев'ятсот чотири гривень 63 коп.) та 1600 грн. (одну тисячу шістсот гривень) понесених судових витрат.

В решті позову відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12.09.2018 року.

Суддя: Хомик А.П.