Ухвала суду № 76699062, 25.09.2018, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/11183/18 2-о/335/171/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Суддя Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Геєць Ю.В., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи – Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернувся до суду із завою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить суд встановити юридичний факт травмування ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язку військової служби 09.12.2014 року в районі населеного пункту Новобахмутівка Ясинуватського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, з метою набуття статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом ОСОБА_2 про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією ОСОБА_2, іншими нормами національного та міжнародного права.

Вивчивши надані до суду матеріали, суд вважає, що у відкритті провадження слід відмовити, з наступних підстав.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, відповідно до ч. 2 п. 3, ч. 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, в тому числі, у порядку окремого провадження. Окреме провадження призначено для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що можуть бути встановлені судом, міститься у ч. 1 ст. 315 ЦПК України. При цьому, за нормою ч. 2 цієї ж статті у судовому порядку можуть бути встановленні також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Отже, юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети – ні.

В цей же час, слід звернути увагу, що за змістом статті 42 ЦПК України заінтересованими особами є особи, які беруть участь у справі та які мають юридичну заінтересованість. Це коло визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню та які можуть вплинути на їх права і обов'язки.

Виникнення, зміна чи припинення майнових або особистих немайнових прав нерозривно пов'язано з певними обставинами (діями, подіями), яким закон надає правове значення (юридичні факти). Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом у зв'язку з його втратою, знищенням архівів тощо. Тому закон надає суду юрисдикцію встановлювати факти, що мають юридичне значення.

Однак, це можливо за певних умов:

1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

2) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

3) у заявника немає іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

4) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Як випливає з поданих ОСОБА_1 матеріалів, заявник звернувся до суду із заявою, в якій просить встановити факт травмування ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язку військової служби 09.12.2014 року в районі населеного пункту Новобахмутівка, Ясинуватського району Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Згідно із роз'ясненнями, наданими Верховним Судом України в п. 2 Постанови Пленуму № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, а також фактів закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових винагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду.

У заяві ОСОБА_1 вказав, що встановлення вказаного факту буде породжувати для нього юридичні наслідки – набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом ОСОБА_2 про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, що ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією ОСОБА_2, іншими нормами національного та міжнародного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Так, в силу статті 1 вказаної ОСОБА_2 Високі Договірні Сторони зобов'язуються дотримуватися та забезпечувати дотримання цієї ОСОБА_2 за будь-яких обставин.

ОСОБА_2 в силу статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

ОСОБА_2 вже встановлено перелік осіб, які перебувають під її захистом (стаття 13), і додаткового встановлення даного факту національними судами норми даної ОСОБА_2 не потребують.

Таким чином, враховуючи предмет заяви ОСОБА_1, а також вищезазначені норми ЦПК України та ОСОБА_2, доходжу висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду судом в порядку цивільного судочинства.

В цей же час, суд вважає за необхідне звернути на те, що на підставі статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Аналіз норм ЦПК України дає підстави для висновку, що до заінтересованих осіб належать особи, які беруть участь у справі, та мають у ній юридичну заінтересованість. Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідносинами із заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть впливати на їх права і обов'язки. Участь у справі цих осіб зумовлюється тим, що із установленням окремих обставин заявник може реалізувати свої права у правовідносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерним є те, що їхні суб'єктивні права та обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами і обов'язками заявників.

Статтею 42 ЦПК України заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження визначаються як учасники справи. Відповідно до статті 43 ЦПК України на заінтересованих осіб у справах окремого провадження поширюються загальні права і обов'язки учасників справи.

В окремому провадженні, також діє принцип рівності учасників судочинства.

Закон України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року 2709-ІV (з наступними змінами і доповненнями) встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок та застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом.

Відповідно до положень частини першої статті 79 цього Закону пред’явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як передбачено частиною четвертою цієї ж статті, у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Таким чином, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Отже, встановлений Законом України «Про міжнародне приватне право» судовий імунітет поширюється і на залучення іноземної держави до участі у справі як заінтересованої особи у справах окремого провадження, оскільки заінтересована особа як учасник цивільної справи за своїм статусом має однакові з іншими учасниками справи права і обов'язки за винятками, встановленими ЦПК України для наказного та позовного проваджень.

Застосування судового імунітету вважається загальновизнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці.

Закріплення судового імунітету для кожної суверенної держави має безумовний характер.

Отже, розгляд судом заяви, заінтересованою особою за якою є інша держава, порушуватиме судовий імунітет, встановлений вищевказаними нормами.

До того ж, у заяві ОСОБА_1 не зазначено компетентний орган в особі якого до участі у справі залучається Російська Федерація, що суперечить ч. 1 ст. 496 ЦПК України.

Підсумовуючи все вищевикладене, доходжу висновку, що заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за правилами окремого провадження, а тому у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Виходячи з наведеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186, 293–294, 315 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі за його заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Запорізької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання суддею шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя Ю.В. Геєць