Рішення № 76695770, 19.09.2018, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1862/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянув у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

1. визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 19 квітня 2018 року (протокол № 6) про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги та скасування висновку про призначення ОГД, затвердженого 20.11.2017 року ОСОБА_1;

2. зобов"язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі втрати працездатності поліцейського на підставі підпункту "В" пункту 3 частини 1 статті 99, пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про національну поліцію";

3. стягнути з ГУНП в Полтавській області на його користь моральну шкоду в розмірі 100 (сто) тис. грн.;

4. стягнути з ГУНП в Полтавській області на його користь понесені витрати по оплаті наданої правової допомоги в сумі 16 тис. грн.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 05 червня 2018 року провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду у спрощеному позовному провадженні із викликом учасників справи та проведенням судового засідання.

У судове засідання 21 червня 2018 року представники відповідача не з’явилися, направивши до суду заяву про відкладення розгляду справи. В подальшому направили до суду відзив на позов, у якому заперечували проти його задоволення.

У судове засідання 14 серпня 2018 року не з’явився позивач, направивши до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. В цій же заяві повідомив про відсутність потреби скористатися своїм правом на подання відповіді на відзив. Представники відповідача не з’явилися.

Частиною першою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Аргументи сторін

Позивач повідомив, що зі серпня 2000 року по листопад 2015 року він перебував на службі в органах внутрішніх справ та з листопада 2015 року по 06 лютого 2017 року – на службі в Національній поліції України. 02 липня 2013 року під час виконання службових обов’язків працівника міліції позивач отримав тілесні ушкодження внаслідок протиправних дій інших осіб. Отримання ОСОБА_1 травми було кваліфіковано як нещасний випадок, що стався під час проходження служби при виконанні службових обов’язків та складено передбачені документи. Після лікування наслідків травми стан здоров’я позивача погіршився та в січні 2017 року йому було надано направлення на проходження військово-лікарської комісії. 13 березня 2017 року комісією було складено висновок за наслідком огляду ОСОБА_1 та встановлено причинний зв’язок між отриманими травмами під час проходження служби та він був визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у військовий час. 03 серпня 2017 року Полтавською обласною МСЕК було встановлено позивачу третю групу інвалідності з 12 липня 2017 року, травма пов’язана з виконанням службових обов’язків.

Відповідно за вказаних обставин позивач вважав, що має право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності і тому звернувся до ГУНП в Полтавській області з відповідною заявою та додав необхідні документи. 24 жовтня 2017 року комісія ГУНП в Полтавській області відмовила у призначенні грошової допомоги, посилаючись на розбіжності у діагнозі, що вказаний у свідоцтві про хворобу, та діагнозі, що вказаний у виписці з акту огляду МСЕК.

Позивач звернувся до військово-лікарської комісії щодо перегляду заповнених документів, яка рішенням від 13 листопада 2017 року внесла зміни до свідоцтва про хворобу. Після цього повторно звернувся до ГУНП в Полтавській області зі заявою про призначення й виплату одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності.

Протоколом № 9 від 20 листопада 2017 року комісія ГУНП в Полтавській області затвердила висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та листом від 24 листопада 2017 року повідомила позивача про те, що висновок та матеріали про призначення допомоги направлені до ДФЗБО Національної поліції України.

06 лютого 2018 року ОСОБА_1 було звільнено з Національної поліції у зв’язку зі скороченням штатів.

Після тривалого терміну очікування рішення відповідача ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Полтавській області з письмовим запитом, у відповіді на який, датованій 07 травня 2018 року, ГУНП в Полтавській області повідомило позивача про те, що рішення про складення висновку та призначення й виплату йому одноразової грошової допомоги переглянуте й у такому призначенні відмовлено. Відмова вмотивована позивачем тим, що ОСОБА_1 був звільнений з поліції не з причин, передбачених ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» (не внаслідок інвалідності, а у зв’язку зі скороченням штатів).

Позивач вважав таке рішення відповідача протиправним, вважав, що має право на отримання одноразової грошової допомоги. Таке право отримав з моменту встановлення групи інвалідності (з 12 липня 2017 року), а скасування власного висновку ГУНП в Полтавській області є безпідставним.

Відповідач, ГУНП в Полтавській області, заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1

Направив до суду відзив на позовну заяву, у якому стверджував про правомірність прийнятого рішення щодо скасування висновку про призначення й виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності під час виконання службових обов’язків та відповідно про правомірну відмову у її призначенні й виплаті. (а.с.73-76).

Такі твердження відповідач обґрунтовував тим, що пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності здійснюється, зокрема у випадку визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов’язків, пов’язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Відповідач вказував, що з огляду на цитовану норму закону, ОСОБА_1 мав би право на отримання одноразової грошової допомоги у разі, якби був звільнений через хворобу. Але він був звільнений у зв’язку зі скороченням штатів, а тому дія пункту 3 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» на нього не поширюється. Відповідно позивач не має права на одноразову грошову допомогу внаслідок настання інвалідності.

Обставини справи, встановлені судом

Позивач, ОСОБА_1, зі серпня 2000 року по листопад 2015 року перебував на службі в органах внутрішніх справ, а з листопада 2015 року по 06 лютого 2017 року – на службі в Національній поліції України.

02 липня 2013 року під час виконання службових обов’язків працівника міліції позивач отримав тілесні ушкодження внаслідок протиправних дій інших осіб. Зокрема, при проведенні слідчих дій (обшуку) ОСОБА_1, який перебував при виконанні службових обов’язків працівника міліції сторонніми особами були спричинені травми. Внаслідок отриманих травм ОСОБА_1 був госпіталізований.

За цими фактами було проведено службове розслідування. Висновком службового розслідування, що затверджений 16 липня 2013 року, було встановлено, що тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_1, отримані у період проходження служби при виконанні службових обов’язків, пов’язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю (а.с.17).

На підставі висновку службового розслідування складено Акти № 4 від 23 січня 2017 року форми Н-1 про нещасний випадок та форми Н-5*, згідно яких нещасний випадок зі ОСОБА_1 трапився при виконанні службових обов’язків в період проходження служби. ( а.с.19-23, 24-28).

В подальшому у зв’язку з погіршенням стану здоров’я ОСОБА_1 був направлений на проходження військово-лікарської комісії УМВС України в Полтавській області, яка здійснила медичний огляд та видала 13 березня 2018 року свідоцтво про хворобу. Дане свідоцтво містить висновок про непридатність ОСОБА_1 до військової служби в мирний час, обмежену придатність у військовий час. Травма, ТАК, пов’язана з виконанням службових обов’язків. ( а.с.32)

За наслідком обстеження ОСОБА_1 Полтавською обласною медико-соціальною експертною комісією йому встановлено з 12 липня 2017 року третю групу інвалідності, яка, ТАК, пов’язана з виконанням службових обов’язків; видано відповідну довідку серії АГ № 0005197 від 03 серпня 2017 року ( а.с. 33).

З цієї підстави ОСОБА_1 звернувся до ГУНП в Полтавській області зі заявою про призначення й виплату йому одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності.

24 жовтня 2017 року комісія ГУНП в Полтавській області відмовила у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з невідповідністю діагнозів захворювання, вказаних у лікарському свідоцтві про хворобу та у виписці з акту огляду обласної МСЕК. (а.с.39-42).

У зв’язку з цим позивач звернувся до військово-лікарської комісії та остання постановою від 13.11.2017 року усунула неточності у зазначенні діагнозу й внесла зміни до свідоцтва про хворобу (а.с.44), після чого ОСОБА_1 повторно звернувся до ГУНП в Полтавській області зі заявою про призначення й виплату одноразової грошової допомоги.

20.11.2017 року комісія ГУНП в Полтавській області повторно розглянула питання виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності та відповідно до протоколу № 9 від 20.11.2017 року комісія одноголосно прийняла рішення про затвердження висновку про призначення допомоги (а.с.49-50).

Відповідний висновок було складено 20.11.2017 року з посиланням на п.3 ч. 1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» та призначено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку із настанням інвалідності у розмірі 400 000 грн.(а.с.51). Висновок разом із розрахунком було направлено до ДФЗБО Національної поліції України.

На заяву позивача у відповідь ГУНП в Полтавській області направило позивачу лист від 24.11.2017 року (а.с.45) про те, що комісією підготовлено та затверджено висновок про виплату йому одноразової грошової допомоги, а також направлено розрахунок потреби в коштах для цієї виплати до Національної поліції України. При надходженні цільового фінансування зі ОСОБА_1 буде проведено розрахунок.

Наказом №38 о/с від 06 лютого 2018 року ГУНП в Полтавській області звільнило ОСОБА_1 зі служби в поліції у зв’язку зі скороченням штатів ( а.с.31).

Протягом тривалого часу всупереч змісту листа-повідомлення ГУНП в Полтавській області від 24.11.2017 року виплата одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 не була вчинена.

У зв’язку з цим останній звернувся 02.05.2018 року до ГУНП в Полтавській області з інформаційним запитом, у відповідь на який відповідач повідомив, що раніше прийнято рішення про виплату вказаної допомоги переглянуте та прийнято нове рішення про відмову в призначенні допомоги через те, що ОСОБА_1 був звільнений з Національної поліції не у зв’язку із інвалідністю, а через скорочення штатів (а.с.47).

Судом встановлено, що до ГУНП у Полтавській області надійшов лист ДФЗБО НПУ від 22.02.2018 року № 572/29/2/01-2018, яким роз’яснено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності поліцейського здійснюється протягом шести місяців після звільнення поліцейського з причин, зазначених у цьому пункті (поранення, контузія, травма або каліцтво) та не може бути виплачена до звільнення поліцейського (а.с.57-58).

19.04.2018 року комісія ГУНП в Полтавській області перевірила окремі матеріали про призначення одноразової грошової допомоги поліцейським. Згідно протоколу № 6, розглянуто листа ДФЗБО НПУ від 22.02.2018 року № 572/29/2/01-2018 та прийнято рішення, з-поміж іншого, скасувати висновок про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з тим, що він звільнений за скороченням штатів та на нього не поширюються умови отримання допомоги, передбачені ст. 97 Закону України «Про Національну поліцію» (звільнення через хворобу) (а.с. 54-55).

Отримавши таку відповідь, позивач вважав свої права порушеними та звернувся до суду із даним позовом.

Норми права, що підлягають застосуванню

Питання нарахування й виплати одноразової грошової допомоги поліцейським, які отримали інвалідність під час виконання службових обов’язків, як це мало місце у фактичних обставинах, встановлених в даній справі, внормоване Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (надалі Закон № 580).

Згідно частини 1 статті 97 вказаного Закону, одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 3 частини 1 цієї статті (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності), така допомога призначається і виплачується у разі визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 99 Закону № 580 встановлює розміри одноразової грошової допомоги: розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Згідно пункту 3) розмір допомоги у разі визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності:

а) I групи - 400 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;

б) II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату;

в) III групи - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Стаття 101 Закону № 508 встановлює вичерпний перелік підстав, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються: призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком:

а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;

б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);

г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

У відповідності зі частиною 2 статті 97 даного Закону Міністерством внутрішніх справ України розроблено та затверджено наказом № 4 від 11.01.2016 року Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, який зареєстрований Міністерством юстиції України 29 січня 2016 року за № 163/28293 (надалі Порядок № 4).

Пункт 4 розділу І Порядку № 4 повторює норми статті 97 Закону № 508 щодо випадків, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського. Зокрема, (пп.2) під час виконання службових обов'язків (пункти 3, 5 частини першої статті 97 Закону) - випадок, пов'язаний із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Пункт 5 розділу І Порядку № 4 визначає, що ОГД (одноразова грошова допомога) не призначається і не виплачується за наявності підстав, визначених статтею 101 Закону.

Підпункт 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 4 вказує, що днем виникнення права на отримання ОГД є: у разі встановлення поліцейському інвалідності - дата, з якої встановлено інвалідність, що зазначена в довідці до акта огляду медико-соціальної експертної комісії, у разі відсутності дати, з якої встановлено інвалідність, - дата видачі довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Розділ ІV Порядку № 4 встановлює процедуру призначення й виплати допомоги: у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 6 розділу III, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою.

У разі надсилання запитів до інших органів (підрозділів) поліції, підприємств, установ, організацій, заявника, строк підготовки висновку про призначення ОГД, може бути продовжено, до отримання відповідної інформації, для його належного оформлення, але не більш як на два місяці з дня відправлення запиту.

Висновок про призначення ОГД складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівниками фінансового та кадрового підрозділів органу поліції, навчального закладу, в якому поліцейський проходить (проходив) службу.

Висновок про призначення ОГД затверджує/відмовляє:

1) по центральному органу управління поліції, керівникам міжрегіональних територіальних органів Національної поліції, територіальних органів поліції, закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України - Голова Національної поліції України або особа, на яку покладено виконання таких функцій;

2) у територіальних органах поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, закладах та установах, що належить до сфери управління Національної поліції України - керівник відповідного органу, закладу, установи або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

3) у навчальних закладах - керівник відповідного органу, закладу або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Згідно пункту 7 даного розділу, ОГД виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження, в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції або навчальних закладів.

Висновки щодо правозастосування

Виходячи зі встановлених обставин справи, суд констатує, що між сторонами відсутній спір щодо факту та обставин отримання ОСОБА_1 травми саме при виконанні службових обов’язків і настання з цією травмою пов’язаної інвалідності.

З огляду на вище процитований підпункт 2 пункту 1 розділу ІІ Порядку № 4, право ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги виникло з моменту встановлення йому ІІІ групи інвалідності: відповідно до довідки МСЕК - з 12.07.2017 року.

Як уже зазначалося, судом встановлено і сторони не заперечували з приводу того, що 20.11.2017 року комісія ГУНП в Полтавській області повторно розглянула питання виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв’язку з настанням інвалідності та відповідно до протоколу № 9 від 20.11.2017 року комісія одноголосно прийняла рішення про затвердження висновку про призначення допомоги (а.с.49-50). За наслідками цього рішення було складено відповідний висновок від 20.11.2017 року з посиланням на п.3 ч. 1 ст.97 Закону України «Про Національну поліцію» та призначено ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв’язку із настанням інвалідності у розмірі 400 000 грн.(а.с.51). Цей висновок був затверджений заступником начальника ГУНП в Полтавській області.

У відповідності до положень розділу ІV Порядку № 4, рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Судом встановлено, що ГУНП в Полтавській області на підставі висновку від 20.11.2017 року у передбачений термін жодного наказу прийнято не було. Як не було вчинено й відмови у передбачений законом термін.

Відтак, суд констатує протиправну бездіяльність відповідача, що виразилася у неприйнятті будь-якого рішення за висновком від 20.11.2017 року про наявність підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Згідно пункту 7 даного розділу, ОГД виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення, а в разі надходження коштів пізніше цього терміну - протягом п'яти робочих днів після їх надходження, в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання органів поліції або навчальних закладів.

Суду не надано доказів надходження коштів на запит ГУНП в Полтавській області про фінансування виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, однак у будь-якому разі з 20.11.2017 року фактично відповідачем була допущена бездіяльність у вирішенні цього питання.

ГУНП в Полтавській області, на думку суду, повинно було прийняти рішення з приводу виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги ще до його звільнення за скороченням штату 06 лютого 2018 року.

З приводу аргументів відповідача щодо того, що ОСОБА_1 не підпадає під визначення осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, надане статтею 97 Закону № 508, суд зазначає таке.

Дійсно, стаття 97 Закону № 508 вказує, що право на отримання одноразової грошової допомоги мають поліцейські, яким було визначено інвалідність, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Однак суд не погоджується з тлумаченням цієї норми, яке вчинено відповідачем. Так, відповідач вважав, що умовою застосування цієї норми є А) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання службових обов’язків; Б) визначення поліцейському інвалідності протягом шести місяців після звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Таке тлумачення фактично позбавляє права на отримання допомоги поліцейських, які отримали визначення інвалідності, перебуваючи на службі і ще не є звільненими, та поліцейських, які були звільнені не внаслідок встановлення інвалідності, а з інших підстав.

Суд звертає увагу, що стаття Закону № 508 визначає одноразову грошову допомогу як соціальну виплату, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання. Безпідставне виключення вказаних категорій поліцейських з переліку тих, які мають право на грошову допомогу внаслідок встановлення інвалідності є порушенням їх соціальних гарантій.

Задля вірного тлумачення цієї норми суд звертає увагу на визначення випадків, за яких призначається ОГД у разі загибелі (смерті), інвалідності чи втрати працездатності поліцейського. Таке визначення наведено у пункті 4 розділу І Порядку № 4 і будь-які обмеження прав вказаних категорій поліцейських у ньому відсутні.

Основним і єдиним доводом відповідача щодо відсутності у ОСОБА_1 права на одноразову грошову допомогу є те, що останній був звільнений не з підстав захворювання та непридатності до військової служби, а за скороченням штатів, тому формально не підпадав під визначення статті 97 Закону № 508.

Однак суд звертає особливу увагу на те, що це рішення про звільнення ОСОБА_1 за скороченням штатів прийняв сам же відповідач, при цьому ще 13.03.2017 року військово-лікарська комісія ДУ «ТМО МВС України по Полтавській області» за розпорядженням УКЗ ГУНП в Полтавській області здійснила медичний огляд ОСОБА_1 та встановила у Свідоцтві про хворобу № 83-с (а.с.32) його непридатність до військової служби. Тобто з березня 2017 року у відповідача, ГУНП в Полтавській області, були усі підстави, більше того – обов’язок звільнити ОСОБА_1 з Національної поліції саме у зв’язку зі захворюванням, а не скороченням штатів. Причин того, чому це рішення не було прийнято, а прийнято рішення про звільнення за скороченням штатів відповідач не повідомив.

Тобто, на думку суду, ГУНП в Полтавській області у протиправний спосіб самим же і створено ту підставу, яка, як на думку представників відповідача, є перешкодою для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

В подальшому, застосувавши цю підставу та невірно, як на думку суду, витлумачивши статтю 97 Закону № 508, ГУНП в Полтавській області прийняло оскаржуване рішення (протокол № 6 від 19.04.2018 року) про скасування висновку від 20.11.2017 року та відмову у призначенні й виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Суд звертає увагу на те, що ні Закон № 508, ні Порядок № 4 не надає повноважень комісіям ГУНП в областях скасовувати власні рішення та висновки про призначення й виплату одноразової грошової допомоги. Як висновок – скасувавши власне рішення від 20.11.2017 року, комісія ГУНП в Полтавській області вийшла за межі своїх повноважень.

Суд окремо зауважує, що як стаття 101 Закону № 508, так і пункт 5 розділу І Порядку № 4 визначають вичерпний перелік підстав, з яких у призначенні одноразової грошової допомоги може бути відмовлено.

Такими підставами є загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського, що стали наслідком:

а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням;

б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом);

г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Наведені норми Закону не містять вказівку на можливість розширеного трактування цієї норми.

Перераховані у Законі підстави, за наявності яких у призначенні одноразової грошової допомоги могло б бути відмовлено в даному разі – відсутні.

У оскаржуваному рішенні про скасування висновку та відмову у одноразовій грошовій допомозі ГУНП в Полтавській області не посилається на жодну з підстав, передбачених законом для такої відмови.

Критерії судової оцінки правомірності рішення суб’єкта владних повноважень встановлені частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд враховує, що частина 2 статті 19 Конституції України зобов’язує державного виконавця як посадову особу діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підсумовуючи наведені вище висновки, суд констатує, що оскаржуване рішення у формі протоколу № 6 від 19.04.2018 року відповідачем прийнято не на підставі та не у спосіб, встановлений законом, з невірним застосуванням норм закону та без належного обґрунтування й урахування всіх обставин, що мають значення для справи, також не було дотримано принципу рівності при застосуванні норми закону й застосовано дискримінацію за формальною підставою причин звільнення поліцейського зі служби. Крім того, за межами передбаченого законом строку.

Відтак, суд розцінює рішення ГУНП в Полтавській області як протиправне й таке, що підлягає скасуванню.

Застосовуючи засоби захисту порушеного права, суд вважає, що позовна вимога, заявлена ОСОБА_1 у вигляді зобов’язання ГУНП в Полтавській області призначити, нарахувати й виплатити одноразову грошову допомогу – сформована невірно.

Фактично ГУНП в Полтавській області вже було прийнято рішення, оформлено й направлено розпоряднику бюджетних коштів документи для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у сумі 400 000 грн. (а.с.51).

У подальшому його було протиправно, за висновком суду, скасовано.

Отже скасування судом цього рішення про скасування висновку повертає правовідносини до попереднього стану, у якому у позивача малося законне очікування і право отримати цю допомогу.

За висновками Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року (http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_025), «…поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1…»

Наявність у спірних правовідносинах у позивача матеріального інтересу і законних очікувань на отримання призначеної одноразової грошової допомоги приводить до висновку суду про те, що належним способом захисту його порушених прав є не зобов’язання призначити допомогу, яке вже є призначеною. При вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а непроведення виплати такої соціальної виплати порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном.

Частина 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, визначає повноваження суду при прийнятті рішення. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про:

… 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

… 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю;

… 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті Конвенції зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява № 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

З огляду на викладене, суд вважає, що відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід вийти за межі позовних вимог, та прийняти рішення про стягнення із відповідача на користь позивача суми одноразової грошової допомоги.

Крім наведених позовних вимог позивач також заявляв вимоги про стягнення на його користь моральної шкоди у сумі 100 000 грн та витрат на правову допомогу у сумі 16 000 грн.

Суд відхиляє вимогу про стягнення моральної шкоди як недоведену й необґрунтовану. Суду не надано жодних обґрунтувань розміру цієї суми, як не надано і доказів спричинення моральної шкоди позивачу.

З приводу ж витрат позивачу на правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати на професійну правничу допомогу відносяться до витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно частин 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частина 6 цієї ж статті дає суду право у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Позивачем надано до справи ордер № 9660 від 01.05.2018 року на представлення його інтересів адвокатом ОСОБА_2, копію свідоцтва про право ОСОБА_2 на право зайняття адвокатською діяльністю, витяг у угоди про надання правової допомоги, акт про виконану роботу від 01.06.2018 року (а.с.62-65). Згідно останнього акту, вартість наданих послуг адвоката становить 16 000 грн, з яких сплачено 10 000 грн відповідно до квитанції № 5986 від 01.06.2018 року. У акті також здійснено погодинний розрахунок наданих послуг та їх вартості: пошук та вивчення нормативних документів, судової практики, вивчення документів – 6 год, підготовка текстів запитів та роз’яснення порядку дій – 4 год, вивчення отриманих документів, роз’яснення подальших дій – 4 год, підготовка адміністративного позову, систематизація матеріалів, узгодження дій – 6,4 год, усні консультації, роз’яснення, узгодження позиції по справі – 2,3 год.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази обґрунтування часу, витраченого на пошук та вивчення нормативних документів, судової практики, підготовку до ведення справи, складання запитів, пояснень, клопотань в процесі підготовки та ведення справи в суді, усних консультацій, роз’яснення, узгодження позиції по справі, обговорення ходу ведення справи з клієнтом, а тому сума коштів, включена до розрахунків та актів прийму-здачі наданих послуг як вартість вказаних видів роботи адвоката, видається суду недостатньо обґрунтованою та не співмірною з вартістю наданих послуг.

З огляду на відсутність послуг адвоката у судовому засіданні та незначну кількість направлених запитів (два запити – а.с.46, а.с.56), незначний обсяг та невелику складність адміністративного позову, суд вважає необхідним та достатнім відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі одного прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року – 1762 грн.

Судовий збір при подачі ОСОБА_1 не сплачувався, тому відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 рнкопп НОМЕР_1) до Головного управління Національної поліції у Полтавській області (м.Полтава вул. Пушкіна, 83 ЄДРПОУ 40108630) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 19 квітня 2018 року (у формі протоколу № 6) про скасування висновку від 20 листопада 2017 року щодо призначення й виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності та про відмову у призначенні й виплаті такої допомоги.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 рнкопп НОМЕР_1) з Головного управління Національної поліції у Полтавській області (м.Полтава вул. Пушкіна, 83 ЄДРПОУ 40108630) одноразову грошову допомогу внаслідок настання інвалідності у відповідності з пунктом 3 частини 1 статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" у сумі 400 000,0 (чотириста тисяч) гривень.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 рнкопп НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Полтавській області (м.Полтава вул. Пушкіна, 83 ЄДРПОУ 40108630) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 762,0 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його підписання.

Головуючий суддя ОСОБА_3