Рішення № 76695570, 13.09.2018, Вишгородський районний суд Київської області

13.09.2018 Справа № 363/719/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

за участю позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

представника третьої особи Березинець Г.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 та ОСОБА_7, треті особи - Вищедубечанська сільська рада Вишгородського району Київської області, Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, про встановлення юридичного факту, визнання недійсним свідоцтв про право власності на спадщину, перерозподіл спадкового майна, та визнання права власності на спадкове майно,

встановив:

ОСОБА_2 в лютому 2017 року звернувся до суду з даним позовом і після уточнення позовних вимог просив встановити юридичний факт спільного проживання та реєстрації в АДРЕСА_1 його з спадкодавцем ОСОБА_8 У зв'язку з цим посилався на прийняття ним спадщини після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_12 згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України та успадкування нерухомого майна за законом, а тому порушив питання про перерозподіл спадщини між іншими спадкоємцями - відповідачами по справі, зокрема просив: визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину на земельні ділянки площею 0,2500 га, кадастровий номер НОМЕР_4, та 0,2388 га, кадастровий номер НОМЕР_5 та житловий будинок АДРЕСА_1 і скасувати державну реєстрацію прав відповідача ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки та будинок, визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_8 право власності на 1/3 частину вказаного спадкового майна. Покласти на відповідачів витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги мотивував тим, що він є сином ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_12. З 1983 року і до смерті батька він проживав спільно з ним в АДРЕСА_1 та зареєстрований за вказаною адресою. Після смерті батька відповідачі використали недостовірну довідку про його місце реєстрації в АДРЕСА_4, й приховали факт того, що він прийняв спадщину згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України. В лютому 2017 року він звернувся до Вишгородської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом, однак отримав відмову в зв'язку з тим, що він разом із спадкодавцем постійно не проживав і невчасно звернувся з заявою про прийняття спадщини.

В суді позивач ОСОБА_4 та його представник позов підтримали з викладених у ньому підстав, просили про його задоволення. Допитаний, як свідок позивач показав, що після одруження 21.08.2008 року сімє'ю проживали декілька місяців в АДРЕСА_1 (нині АДРЕСА_1). Батько важко хворів з 2007 року, потребував сторонньої допомоги (лежачий хворий). Дружину з дитиною ІНФОРМАЦІЯ_1 перевіз до с. Лебедівка. Він проживав окремо від дружини, але весь час приїздив до неї (відстань 5 км), лишався на ніч. Особисті речі та майно має в цих двох домівках. Відтак проживав за двома адресами, допомагав і дружині, і батьку, в тому числі на момент його смерті в грудні ІНФОРМАЦІЯ_12. Сплачував комунальні послуги, гроші на які віддавав матері. Зазначив, що він є приватним підприємцем і в батьківському домогосподарстві знаходяться його деревообробні станки. Після смерті батька разом з дружиною та дітьми проживають по АДРЕСА_1 в одній із кімнат, де зробили ремонт.

В суді відповідачка ОСОБА_7 позов підтримала. Допитана в суді, як свідок показала, що її померлий чоловік за життя вирішив, що сину ОСОБА_4 він залишає баню, а ОСОБА_2 спірний будинок. За три тижні до смерті він виявив бажання написати заповіт, однак вона його відмовила, оскільки тоді спорів між синами не було. Заяву про прийняття спадщини подала в останній день. На день смерті чоловіка в спірному будинку проживали майже всі і сини теж. Дружина старшого сина проживала в с. Лебедівка, оскільки у них маленька дитина, яка заважала чоловікові, тому, що той дуже хворів. Всі питання, які виникали з приводу будинку вирішував ОСОБА_2, якого вона чекала, щоб той допоміг підняти батька та його погодувати. Він допомагав вести господарство, а на ніч після восьмої години міг поїхати до жінки. ОСОБА_4 навпаки завжди проживав в будинку, з якого нікуди не виселявся.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник проти позову заперечили, про що подали письмові заперечення. Просили застосувати строки позовної давності.

Допитаний в суді, як свідок ОСОБА_4 показав, що він проживає в спірному будинку постійно з моменту введення його в експлуатацію в 1982 року. В будинку проживає зі своєю родиною (дружна й донька). Ствердив, що ОСОБА_2 після одруження в 2008 році, аж до 2015 року в будинку не проживав, лише туди навідувався щоб займатися підприємницькою діяльністю, заробляти гроші, користувався майном батька. Ні його дружина, ні його діти в спірному будинку постійно не проживали, кімнати в будинку він не займав. В будинку п'ять кімнат, одну займав він з дружиною, другу дочка, третю батько з матір'ю, а четверта зала, її ніхто не займав і п'ята кухня. Так вони проживали до кінця 2012 року.

Третя особа Вищедубечанська сільська рада направила листа, в якому проти задоволення позову не заперечують, просять розглядати справу за їх відсутності. В суді Вищедубечанський сільський голова поклалися на розсуд суду.

Заслухавши сторони, свідків, дослідив справу, суд дійшов наступного.

Встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 є синами ОСОБА_8, а відповідачка ОСОБА_7 його дружиною.

З 1987 року родина проживала за адресою АДРЕСА_1 (відповідно до рішення сесії Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області від 13 лютого 2016 року № 32-ІІІ-VІІ «Про перейменування назв вулиць с. Вища Дубечня» та рішення виконавчого комітету Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області № 2 від 29.02.2016 року «Про впорядкування нумерації житлових приміщень та споруд в АДРЕСА_1 присвоєно почтову адресу АДРЕСА_2).

Відповідно до довідки № 21 від 18 січня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрований з 20 жовтня 2009 року та проживає з 1983 року в АДРЕСА_1 по даний час.

Станом на 1982 рік ОСОБА_8 проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_3.

Дані обставини вбачаються зі змісту будинкових книг за вказаними адресами.

Згідно форми 1 від 28.08.2003 року ОСОБА_8 проживав в АДРЕСА_1.

ОСОБА_8 з 2007 року важко хворів, проживав у АДРЕСА_1, а ІНФОРМАЦІЯ_12 помер.

Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_8 відкрилася спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та земельні ділянки площею 0,2500 га та 0,2388 га, які знаходяться за тією ж адресою.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2003 року на підставі рішення Вищедубечанської сільської ради № 3 від 26.01.2003 року власником домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_8

Згідно державних актів на право власності на земельні ділянки серія НОМЕР_3 та 953264, власником земельних ділянок площею 0,2388 та 0,2500 га, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства та для ведення будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які заходяться за вказаною вище адресою є ОСОБА_8.

26.04.2013 року ОСОБА_4 подав приватному нотаріусу ОСОБА_9 заяву про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_8

ОСОБА_4 в заяві зазначив, що іншим спадкоємцем є ОСОБА_2 і цього не приховував, а також зазначив і дійсне місце проживання батька в АДРЕСА_1.

Тим самим спростовуються доводи позову про те, що відповідач повідомив нотаріуса про інше місце проживання спадкодавця.

12.06.2013 року ОСОБА_10 подала до Вишгородської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_8

ОСОБА_4 15 червня 2016 року звернувся до державного нотаріуса Пушняк М.О. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

15 червня 2016 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право спадщину за законом на ? частину спадкового майна, а саме двох земельних ділянок, які знаходяться в АДРЕСА_1, площею 0,2500 га та 0,2388 га та житлового будинку з господарськими спорудами.

ОСОБА_10 до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталась.

08.02.2017 року ОСОБА_12 звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом.

Постановою від 10.02.2017 року позивачу відмовлено у вчиненні нотаріальної дії в зв'язку з тим, що той на час прийняття спадщини разом із спадкодавцем не проживав, протягом строку встановленого ЦК України, відповідну заяву про прийняття спадщини за законом та інших документів, які підтверджують факт прийняття ним спадщини, в нотаріальну контору не подавав.

Згідно акта депутата Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області ОСОБА_13 від 31 січня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрований та постійно проживає в АДРЕСА_1.

Свідок ОСОБА_14 показала в суді, що позивач є її зятем. Після одруження з 2008 року донька і зять проживали в с. В. Дубечня з хворим батьком позивача та інколи приїздили до неї переночувати, оскільки в них маленька дитина, а батько хворів онкологічним захворюванням. З 2008 року по 2013 рік зять до неї проїздив, однак жив в с. Вища Дубечня.

Свідок ОСОБА_15 показав в суді, що позивач є його зятем. Зазначив, що у 2008 році його дочка та зять проживали в с. Вища Дубечня. Ночував зять, то в с. Лебедівка, то в с. Вища Дубечня.

Водночас вказані показання свідків в повній мірі з іншими матеріалами справи та показаннями всіх допитаних свідків не узгоджуються.

Зокрема згідно довідки виконкому Лебедівської сільської ради від 08.07.2013 року № 420 родина позивача ОСОБА_2 (дружина та діти, всього 4 особи) проживають в АДРЕСА_1.

Наймачем є дружина позивача, сам позивач проживає за цією ж адресою, але не зареєстрований, коли свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15, як мешканці будинку не зазначені. Довідка видана для пред'явлення до органу праці та соціального захисту населення.

Свідок ОСОБА_13 в суді показав, що вони зі сторонами є односельчанами, та з 2010 року є він депутатот Вищедубечанської сільської ради. Зазначив, що на момент смерті ОСОБА_8 в ІНФОРМАЦІЯ_12 в будинку в с. В. Дубечня постійно проживав відповідач ОСОБА_4 Також там був позивач, однак чи проживав він там постійно не знає і про це ствердити в суді не зміг. На прохання позивача 31.01.2017 року ним складено акт, про те, що ОСОБА_2 зареєстрований і постійно проживає за цією адресою з 1983 року по теперішній час. Вказаний акт ним складено у себе вдома зі слів ОСОБА_2 Акт підписано свідками ОСОБА_17 та ОСОБА_16

Свідок ОСОБА_16 до суду не прибула, в суді її безпосередньо не допитано, а тому її письмові показання суд до уваги, як допустимий доказ не приймає.

Водночас свідок ОСОБА_17 в суді показала, що є сусідкою сторін. Чи проживав ОСОБА_2 в с. Вища Дубечня вона не знає. Вона його не бачила, лише чула, що включалась пилорама.

З огляду на вказані показання свідків, суд не може прийняти згаданий акт від 31.01.2017 року, як достовірний доказ на підтвердження обставин позову та його відхиляє.

Свідок ОСОБА_18 в суді показав, що з 2010 року позивач проживав в с. Лебедівка, а працював разом з ним на пилорамі в с. В. Дубечня, де його для роботи завжди можна було знайти.

Свідок ОСОБА_19 (брат ОСОБА_8) в суді показав, що позивач в 2012 році в с. Вища Дубечня не проживав, а лише приїздив до батька займатися своїми справами на пилорамі. Приїжджав зранку, а ввечері повертався до дружини і дитини.

Про такі ж обставини показав в суді і свідок ОСОБА_20

Згідно ч.ч. 1 та 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання.

Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 379 ЦК України, житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Згідно ст. 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Частиною першою статті 381 ЦК України передбачено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Згідно ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Частиною першою статті 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Так, з огляду на викладені норми Закону й досліджені в суді докази, суд доходить таких висновків.

Так, суд вважає, що для прийняття спадщини в розумінні вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, особа повинна проживати в житловому приміщенні постійно, весь час займати відповідну житлову кімнату в житловому будинку, задовольняючи в ній насамперед свої житлові й побутові потреби, здійснювати в ній нічний відпочинок, користуватися побутовими, особистими речами, майном тощо.

Вказані ознаки на думку суду притаманні визначенню постійного місця проживання фізичної особи, коли постійне означає безстрокове, незмінюване житло. У той же час особа для прийняття спадщини повинна проживати постійно саме разом зі спадкодавцем, як членом сім'ї в розумінні вимог ч. 2 ст. 3 СК України, бути пов'язаною спільним побутом, мати взаємні права і обов'язки, складати одну сім'ю.

Водночас з досліджених у суді доказів не можна дійти висновку і позивачем не доведено, що на момент смерті спадкодавця позивач постійно проживав разом зі своїм батьком згідно вказаних вимог закону.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Посилання позивача на те, що він зареєстрований у спірному будинку не може свідчити і бути беззаперечним доказом постійного проживання останнього в даному будинку, тобто сама по собі реєстрація місця проживання за таких умов не є підставою і доказом визнання постійного проживання в розумінні вимог ст. 1268 ЦК України особи разом зі спадкодавцем.

За таких умов довідки від 30.01.2017 та 12.06.2017 року №№ 38 та 02-31/202 Вищедубечанської сільської ради Вишгородського району Київської області про постійне проживання позивача у спірному будинку свідчити не можуть.

Судом встановлено, що в 2008 році позивач утворив свою сім'ю, мав дружину, дитину спільні з ними права та обов'язки, які проживали в с. Лебедівка й де він разом із сімє'ю задовольняв свої житлові побутові потреби, проводив нічний відпочинок. За таких умов регулярно й систематично виконував сімейні обов'язки.

Слушними є доводи відповідача ОСОБА_4 та показання свідків про те, що позивач приїздив в АДРЕСА_1 на пилораму, як на роботу для здійснення підприємницької діяльності, з метою отримання доходу, й при цьому використовував господарські приналежності й споруди, техніку, тощо.

З огляду на викладене, стороною позивача в суді не доведено, що він постійно, безперервно проживав у спірному будинку разом зі спадкодавцем до його смерті.

У даному випадку позивач мав бути пов'язаним спільним побутом зі спадкодавцем. Те, що він приїздив до батьків, допомагав їм по господарству та працював кожного дня на пилорамі, однак на ніч їхав до дружини та дітей в інший будинок, не може бути достатнім підтвердженням того, що позивач постійно проживав, разом з батьком на час його смерті .

В контексті викладеного, суд зазначає, що постійне це непереривне, незмінюване місце проживання, яким є місце відпочинку, побуту, дозвілля та ночівлі, виконання сімейних обов'язків і реалізація сімейних прав із членами своєї сім'ї .

Та обставина, що позивач допомагав батьку по господарству, іноді допомагав по догляду за батьком, викладених обставин змінювати не може і доказом постійного проживання з батьком бути не може.

За таких обставин в суді не доведено, що позивач постійно проживав разом з батьком на час його смерті. Достатні притаманні для цього ознаки судом не встановлені, коли суд не може дійти висновку, що позивач постійно користувався житловим будинком АДРЕСА_1, для задоволення своїх житлових побутових потреб, а тому у встановленні цього факту слід відмовити.

Беручи до уваги викладене суд вважає, що порушених, невизнаних або оспорюваних прав позивача, які б підлягали захистові в цій справі не встановлено.

Оскільки факт прийняття спадщини ОСОБА_2 в суді не доведено, то і в іншій частині заявлених позовних вимог слід відмовити.

Таким чином підстав для задоволення позову судом не встановлено, в задоволенні якого слід відмовити.

Керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

в задоволенні позову відмовити повністю.

Повне судове рішення складено 26 вересня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, проживає АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 21.07.2003 року.

Відповідачі: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10, проживає АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 06.09.1995 року.

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_11, проживає АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Вишгородським РВ ГУ МВС України в Київській області 21.07.2003 року.

Треті особи: Вищедубечанська сільська рада Вишгородського району Київської області, місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, с. Вища Дубечня, вул. Соборна, 22.

Вишгородська районна державна нотаріальна контора Київської області, місцезнаходження: Київська область, м. Вишгород, вул. Кургузова, 13.

Суддя