Постанова № 76695108, 26.09.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/6772/17 Номер провадження 22-ц/775/1220/2018

Головуючий у 1 інстанції: Назаренко Г.В. Єдиний унікальний номер 235/6772/17

Суддя-доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/1220/2018

Категорія: 57

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Азевича В.Б., Тимченко О.О.,

за участю секретаря Сергєєвої К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області цивільну справу № 235/6772/17 за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Автокредит плюс», про захист прав споживачів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року у цивільній справі № 235/6772/17 (суддя Назаренко Г.В., повне судове рішення складено 11 червня 2018 року),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 15 серпня 2007 року він уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір, який підписаний від імені відповідача керівником відділу взаємодії ОСОБА_3 і містить в собі печатку ТОВ «Автокредит плюс».

Кредитні кошти за цільовим кредитом були перераховані на рахунок продавця автомобіля ДП «Валентина Сервіс Плюс», де він придбав автомобіль ВАЗ 21214, НОМЕР_3.

Кредитні кошти надавались в кількості 77 826, 64 грн., з яких за автомобіль перераховано продавцю 52 280 грн., 34 грн. - за реєстрацію предмету застави, 2 666, 28 грн. - за договір особистого страхування, 4 182, 40 грн. - як винагорода за надання фінансового інструменту, 18 663, 96 грн. - на сплату страхових платежів. Він, як позичальник, згідно п. 7.1 договору повинен був сплачувати 0,75 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячну винагороду в розмірі 0,50 % від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотки за дострокове погашення кредиту, винагороду за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 договору за невиконання п. 2.2.11 договору (погашення останнього платежу безпосередньо через представника банку).

Всього за період з жовтня 2007 року по лютий 2008 року він сплатив за квитанціями на користь відповідача 9 164,85 грн., не порушуючи графіку погашення кредиту.

Але у зв'язку з тим, що 19 квітня 2008 року його було затримано за кримінальним провадженням і в подальшому обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, 29 квітня 2008 року представником банку у присутності його батька ОСОБА_5 було складено акт прийому автомобіля ВАЗ 21214, державний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_3, без пошкоджень з пробігом 31458 км.. Із зазначеної дати автомобіль перебував у володінні відповідача.

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.05.2009 року за заявою ЗАТ КБ «ПриватБанк» до нього про стягнення заборгованості було звернуто стягнення на предмет застави - вказаний автомобіль шляхом його продажу від його імені з отриманням витягу з Державного реєстру нерухомості і наданням ЗАТ КБ «КредитБанк» повноважень щодо продажу зазначеного автомобіля.

Аналогічне рішення (повторно) було ухвалене Красноармійським міськрайонним судом Донецької області 21.02.2011 року.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада 2015 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року, з нього стягнуто заборгованість за кредитом в сумі 92 221, 49 грн..

У зв'язку з тим, що під час судового засідання було встановлено, що позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» не є учасником кредитного договору від 15.08.2007 року, що автомобіль, який був переданий банку через представника ОСОБА_6 не може бути повернутий йому і не був реалізований на виконання рішення суду позивач просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь вартість цього автомобіля в сумі 112 500 грн..

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та задовольнити його позовні вимоги, стягнувши з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь суму вартості автомобіля 92 210,00 грн. та усі судові витрати. Посилається на порушення судом вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зазначає, що 23.11.2015 р. в тому ж самому складі суду розглядалися позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього і позовні вимоги були задоволені в частині стягнення з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу за кредитним договором у сумі 297 654, 47 грн. і судового збору. 14.09.2016 року рішенням Апеляційного суду Донецької області вказане рішення було скасоване і стягнуто з нього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» загальну суму боргу за кредитним договором у розмірі 92 221,49 грн.. Крім того, рішенням апеляційного суду встановлено, що рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20.05.2009 року було звернуто стягнення на предмет застави (автомобіль). Під час судового засідання було встановлено, що позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» не є учасником по кредитному договору від 15.08.2007 року, що автомобіль, який було передано ПАТ КБ «ПриватБанк» 29.04.2008 р. через представника - співробітника управління безпеки Донецького РУ «ПриватБанк» ОСОБА_6, не може бути повернений відповідачеві і не був реалізований на виконання рішення суду. На неодноразові клопотання про витребування відомостей про існування закладеного автомобіля було отримано незаконну відмову як з боку суду, так і з боку банку. Банком автомобіль не реалізований, будь-яких доказів, що банком вчинені всі можливі дії з реалізації заставного майна, матеріали цивільної справи не містять. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 82 ЦПК України судом не були прийняті до уваги обставини, які вже були встановлені судами під час попередніх розглядів справи та цим обставинам не була надана правова оцінка всупереч вимогам, викладеним в позовній заяві. Судом 1 інстанції ігноровано аналіз доказів стосовно реалізації заставленого майна (автомобіля). Відповідача не було зобов'язано надати офіційні відомості про стан заставленого майна, яке знаходиться у їх оперативному володінні з правом продажу, що безпосередньо впливає на висновок суду, так як категорія справи - захист прав споживачів - процесуально зобов'язує саме відповідача надавати докази. Ним наведена аргументація факту привласнення його майна (автомобіля), який є заставним майном, без проведення процедури його реалізації і стягнення через суд всієї суми боргу за кредитним договором, забезпеченим заставним майном. Рішеннями від 23.11.2015 року та від 30.05.2018 року суд фактично двічі стягнув з нього на користь банку суму боргу і заставне майно залишив у власності банку, позбавивши його права на відшкодування шкоди, спричиненої банком від незаконного заволодіння автомобілем і невчиненням дій по його реалізації, приймаючи до уваги встановлений факт неможливості повернення автомобіля чи його реалізації, так як невідомо, де зараз цей автомобіль знаходиться, що підтверджено вказаними вище рішеннями. Суд не виконав вимоги ч.4 ст. 81 ЦПК України, яка передбачає, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Невиконання судом вимог цієї норми процесуального права призвело до ухвалення неправильного і незаконного рішення. У рішенні суд зробив висновок про відсутність в законодавстві положень про відшкодування йому вартості нереалізованого заставного майна (автомобіля), а приймаючи до уваги вже встановлені обставини неможливості повернення йому автомобіля, судом порушені його права, встановлені ст. 41 Конституції України, главою 23 ЦК України, а рішенням суду порушені матеріальні норми глави 25 та 29 ЦК України. Вимоги статей 20 та 21 Закону України «Про заставу» відповідачем не виконані, проведення реалізації заставленого майна неможливо через його відсутність, що доведено рішеннями судів, задоволення потреб банку відбулося шляхом стягнення боргу відповідно до рішення суду від 23.11.2015 року, тому вказаними позовними вимогами він намагається захистити своє право власності на заставлене майно (автомобіль), тому що позбавлений можливості виконати вимоги договору застави і задовольнити інтереси банку за рахунок заставленого майна , яке втрачено з вини відповідача, чим йому спричинено шкоду у розмірі заставленого майна і судом у відшкодуванні йому такої шкоди незаконно було відмовлено.

В засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені, від ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Згідно із ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального і процесуального права.

Зокрема, суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що положеннями цивільного законодавства України не передбачено право заставодавця на відшкодування йому вартості нереалізованого автомобіля, на який звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості за зобов'язанням, в даному випадку за кредитним договором.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 15 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DN81AR03110042, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику ОСОБА_2 кредитні кошти на строк з 15.08.2007 року по 14.08.2014 року включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 77 826,64 грн. на наступні цілі: 52 280 грн. на купівлю автомобіля (споживчі цілі), а також у розмірі 34 грн. для сплати за реєстрацію предмета застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п.1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування від 15.08.2007 року, договором особистого страхування від 15.08.2007 року в сумі 2 666,28 грн., а також винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 4 182,40 грн., та у розмірі 18 663,96 грн. на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3,2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,75 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди у розмірі 0,50% від суми виданого кредиту на придбання автомобіля, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п.6.2 даного договору. Позичальник зобов'язався щомісячно з 15 по 19 число кожного місяця надавати банку кошти (щомісячний платіж) в сумі 1 251,44 грн. для погашення заборгованості за кредитом, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Позичальник доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в сумі 52 280 грн. на поточний рахунок автосалону ДП «Валентина Серівс Плюс», комісію банку в сумі 4 182,40 грн., 2 666,28 грн. на сплату страхових платежів на рахунок Страхової компанії ТДВ СК «Кредо», а також сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в розмірі, вказаному у пункті 7.1 даного договору. Кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди в зазначені даним договором строки (а. с. 74 -80).

15 серпня 2007 року в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між сторонами був укладений договір застави рухомого майна № DN81AR03110042, відповідно до якого відповідач надав в заставу автомобіль ВАЗ 21214, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2007 року (а.с.91).

Згідно з актом приймання передачі від 29 квітня 2008 року автомобіль ВАЗ 21214, реєстраційний номер НОМЕР_2 переданий ОСОБА_5 співробітнику управління безпеки Донецького РУ ПАТ КБ «Приватбанк» у технічно справному вигляді для його реалізації за ринковою ціною та направлення виручених коштів на погашення заборгованості у випадку невиконання зобов'язань перед ПАТ КБ «Приватбанк» (а. с. 4, 68).

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 21 лютого 2011 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DN81AR03110042 від 15 серпня 2007 року в сумі 125 198, 61 грн. звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ 21214, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2007 року (а.с.93,94).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада 2015 року позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість в сумі 297 654, 47 грн. та судовий збір на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 2 976,54 грн..

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 14 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_8, який діяв інтересах ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада 2015 року в частині стягнення процентів за користування кредитом, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, й загальній сумі, що підлягає стягненню, скасовано. Позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення процентів за користування кредитом задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» проценти за користування кредитом у розмірі 10 194 грн. 61 коп.. У задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором № DN81AR03110042 від 15 серпня 2007 року відмовлено. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада 2015 року в частині стягнення з відповідача заборгованості з кредиту у розмірі 59 414, 22 грн., заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 22 612, 46 грн. залишено без змін. Змінено загальну суму заборгованості та вирішено вважати стягненою з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» загальну суму заборгованості за кредитним договором № DN81AR03110042 від 15 серпня 2007 року 92 221, 49 грн. (а. с. 95 - 100).

У мотивувальній частині рішення апеляційного суду зазначено, що кредитор прийняв від боржника предмет застави для його подальшої реалізації, на час розгляду справи автомобіль банком не реалізований, будь - яких доказів того, що банком вчинені всі можливі дії з реалізації заставного майна матеріали цивільної справи не містять. Тому колегія судів прийшла до висновку про визнання неправомірними дій банку щодо нарахування з 20 травня 2009 року процентів за кредитним договором, оскільки ухилення кредитора від реалізації предмета застави і неможливість вчинити боржникові аналогічної дії, спрямовані на задоволення вимог заставодержателя, мають кваліфікуватися як невжиття заходів щодо зменшення збитків, завданих порушенням зобов'язання, та призводить до прострочення кредитора. Тому апеляційний суд визнав правомірними та обґрунтованими дії банку в частині нарахування процентів за користування кредитом по 20 травня 2009 року включно, сума яких згідно розрахунку позивача складає 10 194,61грн.. З підстав прострочення кредитора колегія суддів також визнала , що банк втратив право на отримання пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Тому у задоволенні вимог про стягнення процентів, нарахованих після 20 травня 2009 року та пені апеляційний суд відмовив.

У даній справі ОСОБА_2 просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь вартість вилученого автомобіля - предмета застави в сумі 112 500 грн., посилаючись на те, що під час судового засідання було встановлено, що позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» не є учасником кредитного договору від 15.08.2007 року та що автомобіль, який був переданий банку через представника ОСОБА_6 не може бути повернутий йому і не був реалізований на виконання рішення суду.

Згідно із ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Статтею 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частин 1,2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.

Згідно із ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані. У разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Відповідно до частин 1,2 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 19 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-XII (далі Закон № 2654-XII) в редакції, що діяла на час виникнення між сторонами правовідносин, за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 2654-XII визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Статтею 24 Закону № 2654-XII визначено, що у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст. 25 Закону № 2654-XII якщо при реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю.

Частинами 1, 2 ст. 26 Закону № 2654-XII визначено, що заставодавець має право в будь-який час до моменту реалізації предмета застави припинити звернення стягнення на заставлене майно виконанням забезпеченого заставою зобов'язання. Якщо зобов'язання, забезпечене заставою, передбачає виконання частинами, заставодавець має право припинити звернення стягнення на предмет застави шляхом виконання простроченої частини зобов'язання.

Відповідно до ст. 28 Закону № 2654-XII застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечуються ОСОБА_2 обставини щодо отримання ним кредиту, придбання автомобіля за кредитні кошти, передачі автомобіля банку у заставу у забезпечення зобов'язань за кредитним договором, передачі автомобіля банку з дорученням передати його на реалізацію по ринковій ціні та направити виручені кошти на погашення заборгованості у разі невиконання ним зобов'язань перед банком, звернення стягнення на предмет застави - автомобіль за судовим рішенням, стягнення судовим рішенням з нього на користь банку заборгованості за кредитним договором в сумі 92 221,49 грн..

Посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що начебто під час судового засідання було встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є учасником по кредитному договору від 15.08.2007 року безпідставне, такого висновку не містить жодне із судових рішень, на які посилається позивач, навпаки, ці судові рішення ухвалені на користь банку.

Оскільки позивачем у даній справі не надано доказів того, що ним виконано у повному обсязі зобов'язання за кредитним договором підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості автомобіля немає.

Доводи скарги про те, що автомобіль не реалізований банком не можуть бути підставою для стягнення з банку на користь позивача його вартості за умови відсутності доказів про припинення застави.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що рішеннями від 23.11.2015 року та від 30.05.2018 року суд фактично двічі стягнув з нього на користь банку суму боргу і заставне майно залишив у власності банку також не є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову, як про це просить ОСОБА_2, оскільки вказані обставини стосуються визначення розміру заборгованості за кредитом з урахуванням вартості автомобіля, переданого банку, однак, вони не свідчать про припинення застави.

За вказаних обставин висновок суду про відмову у задоволенні позову є правильним.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при ухваленні рішення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 30 травня 2018 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.С. Краснощокова

Судді: В.Б. Азевич

О.О. Тимченко