Постанова № 76694756, 26.09.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 рокуЛьвів№ 876/7274/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Кушнерика М.П.

суддів Мікули О.І., Курильця А.Р.

з участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 08 серпня 2018 року ухвалене суддею Жовнір Г.Б. о 17.02 год. в м.Львові у справі № 463/4681/18 за адміністративним позовом Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 про примусове видворення іноземця з України та затримання з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення, повний текст складено 08.08.18р., -

В С Т А Н О В И Л А:

08 серпня 2018 року Львівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України звернувся до суду з позовом та просив керуючись положеннями ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» примусово видворити за межі України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мотивуючи тим, що відповідач за порушення вимог ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» від 04 листопада 1991 року, Сокальським районним судом Львівської області 08 серпня 2018 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, накладено адміністративне стягнення.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 08 серпня 2018 року позов задоволено.

Відповідач не погодившись з рішенням суду з підстав порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач не надав реальної можливості виконати рішення про примусове видворення, оскільки на його виконання йому не надавалось і доби.

Доводи позивача про те, що не має грошових коштів, нічим не підтверджені. За умови надання реального терміну для виконання рішення про примусове повернення, міг би звернутись до представництва держави свого походження, щоб отримати необхідні документи для самостійного виїзду з України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, яка просить залишити без змін рішення суду, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в складі групи осіб вчинив спробу незаконного, поза межами пунктів пропуску, перетинання державного кордону із України в Республіку Польща, на ділянці відділення інспекторів прикордонної служби «Угнів» відділу прикордонної служби «Павловичі», територія Угнівської міської ради Сокальського району Львівської області, на напрямку 687 прикордонного знаку, внаслідок чого 05 серпня 2018 року о 22 год. 45 хв. був затриманий прикордонним нарядом «Контрольний пост».

Постановою Сокальського районного суду Львівської області від 08 серпня 2018 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, за порушення вимог ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» від 04 листопада 1991 року, за спробу незаконного, поза межами пунктів пропуску, перетинання державного кордону із України в Республіку Польща (а.с.8)

Рішенням Львівського прикордонного загону від 08.08.2018 вирішено примусово видворити за межі України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 та зобов»язати його покинути територію України у термін до 18.08.2018 року (а.с.7)

Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач коштів для виїзду з території України не має, працевлаштуватись на території України не має змоги та не відноситься до осіб, яким надано статус біженця і не є особою, яка потребує додаткового захисту; мав намір мігрувати в країни Європейського Союзу для пошуку кращих умов життя та Україну розглядає як транзитну країну для подальшого незаконного потрапляння до країн західної Європи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:

Згідно з частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Оскільки відповідач вчинив спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України, то він підпадає під дію зазначеної норми та може бути видворений з України на підставі рішення адміністративного суду.

Відповідно до частини 1 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Передбачені статтею 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» обставини, які перешкоджають примусовому видворенню відповідача з території України, у ході судового розгляду, як судом першої, так і апеляційної інстанції, не встановлені.

Доказів поширення на відповідача дії приписів Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» матеріали справи не містять.

Покликання апелянта на недотримання відповідачем порядку прийняття та виконання рішення про його примусове повернення, на переконання колегії суддів, не спростовує висновків суду першої інстанції з огляду на наявність обґрунтованих підстав вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про своє примусове повернення з України від 8 серпня 2018 року через відсутність документів, що посвідчують особу та підтверджують законність перебування на території України, а також коштів, необхідних для добровільного залишення території України, що об'єктивно цьому перешкоджає.

У ході судового розгляду встановлено, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 не має законних підстав для перебування на території України та існує ризик, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення, оскільки у нього відсутні кошти та документи, що дають право на виїзд з України.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 243, 288, 289, 308, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 08 серпня 2018 року у справі № 463/4681/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, а в частині примусового видворення може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула