Постанова № 76694224, 26.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2018 року м. Київ №755/11972/18

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Собківа Я.М.,

Сорочка Є.О.,

за участю

секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року (суддя Гончарук В.П.) у справі за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі України, -

В С Т А Н О В И В:

09 серпня 2018 Головне управління Державної міграційної служби України в м. Києві звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, в якому просило:

- прийняти рішення про примусове видворення з території України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1;

- затримати з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 строком на шість місяців;

- рішення суду звернути до негайного виконання.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року адміністративний позов задоволено. Примусово видворено громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, за межі України. Затримано громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, з поміщенням його до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк, необхідний для забезпечення примусового видворення за межі України, але не більше як на шість місяців. Рішення звернуто до негайного виконання.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, громадяниа Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року скасувати та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

26.09.2018 від позивача до Київського апеляційного адміністративного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому ГУДМС зазначає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права..

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши думку представника позивача, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 08.08.2018 у ході проведення профілактичних заходів з виявлення іноземців та осіб без громадянства, які нелегально перебувають на території України, співробітниками Національної поліції за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна, 2, був виявлений громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який знаходиться в Україні без наявних законних підстав та документів, які б надавали право законного перебування його на території України. Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, пояснив, що на територію України він прибув в серпні 2018 року з метою в подальшому потрапити до країн Європи. Кордон України перетнув на ділянці з Російською Федерацією поза пунктом пропуску через державний кордон. Паспортного документа немає.

Так, за порушення правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, 08.08.2018 відносно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уповноваженою особою Державної міграційної служби України складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МКМ 003817 від 08.08.2018 року, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, та постановою про накладення адміністративного стягнення серії ПН МКМ 003817 від 08.08.2018 за вчинення вказаного правопорушення накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. в дохід держави. Копію постанови ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 отримав 08.08.2018.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави за яких примусове видворення не застосовується, а відтак, позов про примусове видворення відповідача з України підлягає задоволенню. Також, в рішенні суду зазначено, що оскільки відповідач не має постійного місця проживання, у суду наявні підстави вважати, що він ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, та існує ризик його втечі, у зв'язку з чим суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, на строк необхідний для забезпечення примусового видворення за межі України, але не більше як на шість місяців.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).

Згідно п. 7 ч.1 ст. 1 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Частиною 3 статті 9 Закону №3773-VI передбачено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

В силу вимог ч. 1 ст. 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч. 5 ст. 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Згідно ч. 1 ст. 30 Закону №3773-VI центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

З аналізу наведених норм вбачається, що примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання такого рішення.

Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обставини: перша - прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; друга - ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 07.02.2018 у справі №743/432/16-а.

Тобто, обов'язковим є попереднє прийняття компетентним органом рішення про примусове повернення.

Адміністративний суд не має повноважень на примусове видворення іноземця чи особи без громадянства до прийняття компетентним органом щодо цього іноземця чи особи без громадянства рішення про примусове повернення.

Зазначене узгоджується також з позицією, викладеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року №1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні".

Згідно п. 1.8 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року №353/271/150, примусове видворення передбачає: виявлення порушника, поміщення його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (ПТПІ), документальне оформлення примусового видворення, подальше супроводження іноземця до пункту пропуску через державний кордон України чи до країни походження.

Відповідно до п. 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1110, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Згідно п. 5 вказаного Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців з дня фактичного затримання особи.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування не може перевищувати шести місяців з дня фактичного затримання особи. У разі наявності умов, за яких неможливо забезпечити примусове видворення особи у зазначений строк чи прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, такий строк може бути продовжений, але не більш як на дванадцять місяців.

Згідно з п.12 р. ІІ Інструкції про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 року №141, іноземці та особи без громадянства утримуються в ПТПІ протягом строку, необхідного для виконання постанови адміністративного суду: про примусове видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з України; затримання з метою ідентифікації та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, але не більш як 12 місяців.

Таким чином, затримання іноземця або особи без громадянства та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, можливо також з метою ідентифікації, однак, з обов'язковим забезпеченням примусового видворення з України.

З метою удосконалення положень судового захисту іноземців та осіб без громадянства та урегулювання окремих питань, пов'язаних з протидією нелегальній міграції, КАС України доповнено статтею 289 "Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства".

Частиною 1 статті 289 КАС України передбачено, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави вважати, що клопотання про затримання щодо іноземця або особи без громадянства може бути подано стосовно особи, до якої подано та розглядається адміністративний позов про примусове видворення, при цьому підставою затримання повинні слугувати докази на підтвердження обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі.

Разом з тим, як правомірно зазначається відповідачем в апеляційній скарзі, матеріали справи не містять рішення суб'єкта владних повноважень про примусове повернення, відповідачу не відомо чи приймалося таке рішення стосовно нього, йому не надавався його примірник, відповідно, позивачем не надавалась можливість відповідачу виконати це рішення (адже таке не приймалось) та виїхати добровільно за межі України протягом 30 днів з дня прийняття рішення, як і не надавалась, відповідно, можливість оскарження такого рішення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві порушено процедуру звернення до суду із позовом про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі України.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 14 ст. 289 КАС України розгляд питань, визначених цією статтею, здійснюється судом за обов'язкової участі сторін.

Всупереч чинному законодавству розгляд даної справи в суді першої інстанції відбувся без участі позивача та відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що на думку колегії апеляційного адміністративного суду, не дотримано судом першої інстанції.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Відповідно до п.7 ч. 3 ст. 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.

Згідно ч. 1 ст. 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 272 КАС України, яка передбачає особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ, судові рішення суду апеляційної інстанції у справах, визначених статтями 280, 281, 287 та 288 цього Кодексу, можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 272, 289, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 серпня 2018 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві до громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі України - відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ст. 272, 328 КАС України.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: Я.М. Собків

Є.О. Сорочко