Постанова № 76693948, 19.09.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/20454/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Харитонова Х.Б., за участі позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника відповідача Поберецького С.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Енергетичної митниці ДФС про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, який в ході слухання справи уточнював (т.2 а.с.73) до Енергетичної митниці Державної фіскальної служби України (надалі - Енергетичної митниці ДФС) про визнання незаконним та скасування наказу від 10.03.2016 р. №99-о «Про звільнення ОСОБА_2.», зобов'язання зробити запис у трудовій книзі «Звільнити із займаної посади за власним бажанням відповідно до п. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України» з 25.05.2017 р., стягнення допомоги по тимчасовій непрацездатності у період із 11.03.2016 р. по 25.03.2016 р. у розмірі 6136,35 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку у розмірі 71590,75 грн., середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період із 11.03.2016 р. по 25.05.2017 р. у розмірі 123545,18 грн. та понесених судових витрат та витрат на правову допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач не законно звільнений, оскільки заяву про звільнення позивача за угодою сторін була відкликана позивачем.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2018 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволені позовних вимог виходив з того, що наказ про звільнення позивача на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, є правомірним оскільки не було згоди роботодавця на анулювання попередньої домовленості з позивачем про звільнення його за угодою сторін.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви. Крім того, позивач наголосив, що після 10.03.2016р. позивач знаходився на лікарняному й згодом продовжував працювати. Апелянт зазначив, що відносно нього з боку керівництва здійснювався тиск з метою його звільнення.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якій зазначено, що позивач після 10.03.2016р. фактично не виконував обов'язки адміністратора баз даних митниці, 04.04.2016р. був ознайомлений з наказом про звільнення та отримав трудову книжку.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача заперечував проти її задоволення, підтримавши позицію висловлену у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1 та 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2, 3 та 4 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 02.12.2014р. працював на посаді начальника відділу ІТ Енергетичної митниці ДФС, що підтверджено наказом начальника Енергетичної митниці ДФС від 02.12.2014р. № 39-о (т.1 а.с.217).

10.03.2016р. ОСОБА_2 подав на ім'я в.о. начальника Енергетичної митниці ДФС заяву про звільнення його із займаної посади за угодою сторін відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України з 10.03.2016р. (т.1 а.с.47). Вказана заява була погоджено керівництвом.

10.03.2016р. наказом в.о. начальника Енергетичної митниці ДФС №99-о ОСОБА_2 з 10.03.2016р. звільнено з посади начальника відділу ІТ Енергетичної митниці ДФС за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України (т.1 а.с.49).

Позивач з 11.03.2016р. по 16.03.2016р. і з 18.03.2016р. по 23.03.2016р. знаходився на лікарняних (т.1 а.с.51-53).

04.04.2016р. позивач був ознайомлений зі спірним наказом щодо його звільнення, що підтверджено особистим підписом позивача на зворотному боці наказу (т.1 а.с.54).

В цей же день позивач отримав трудову книжку (т.1 а.с.67).

Вказані обставини підтверджені належним та допустимими доказами, і не є спірними.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Частиною 1 статті 36 КЗпП України визначені підстави припинення трудового договору:

1) угода сторін;

2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення;

3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;

4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45);

5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;

6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці;

7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;

7-1) укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції", встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;

7-2) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади";

8) підстави, передбачені контрактом;

9) підстави, передбачені іншими законами.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З матеріалів справи вбачається, що позивач та відповідач погодились щодо припинення з 10.03.2016р. трудового договору між ними на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Вказаний факт не є спірним і доказуванню не потребує.

Проте, є спірним обставини відкликання позивачем попередньої домовленності щодо припинення трудового договору за угодою сторін, як наслідок, надання відповідачем згоди на анулювання попередньої домовленості про звільнення позивача за угодою сторін.

Частиною 1 статті 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Аргументи апелянта про подання ним 10.03.2016 р. відповідачу заяви про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін не підтверджується належними та допустимими доказами.

В матеріалах особової справи позивача відсутня заява позивача про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін. Надана позивачем до суду копія заяви про відкликання не містить відміток про її отримання відповідачем, про вхідний номер канцелярії установи, резолюції керівництва.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що, оскільки відповідач не надав згоди на анулювання попередньої домовленості з позивачем про звільнення його за угодою сторін, той спірний наказ не підлягає скасуванню з зазначений обставин.

Також колегія суддів при прийнятті рішення приймає до уваги п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. №9, яким закріплено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Як наслідок всі інші позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є похідними позовними вимогами від основних позовних вимог, факт вимушеного прогулу матеріалами справи не підтверджено, позивачу була видана трудова книжка та відповідачем здійснено з позивачем розрахунок за березень-квітень 2016 р.

Щодо інших доводів апелянта про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 та 2 статті 2 КАС України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

Частиною 1 та 2 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 11.03.2016р. по 16.03.2016р. і з 18.03.2016р. по 23.03.2016р. знаходився на лікарняних (т.1 а.с.51-53).

Як вже зазначалось, позивача правомірно звільнено з займаної посади за угодою сторін, оскільки матеріалами справи підтверджено факт домовленості позивача і відповідача про звільнення за угодою сторін.

Проте, враховуючи вищенаведені норм закону, та вищевстановлені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з метою захисту інтересів позивача міг вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача внести до спірного наказу зміни в частині зазначення дати, зазначивши дату 04.04.2016 р.

Доводи апелянта, що відносно нього з боку керівництва здійснювався тиск з метою його звільнення не заслуговують уваги, оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо доводів апелянта, що позивач після звільнення продовжував працювати, також на думку колегії суддів не заслуговують уваги, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт безпосереднього виконання позивачем своїх функціональних обов'язків адміністратора баз даних митниці.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що всі доводи апелянта не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, отже не заслуговують на увагу.

На підставі вказаного, враховуючи положення ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції справу по суті вирішено правильно, отже, судове рішення підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга без задоволення.

Повний текст постанови виготовлено 24.09.2018.

Керуючись статтями 308, 309, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2018 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 березня 2018 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Енергетичної митниці ДФС про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель